Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПИСЬМЕННИЦЬК╤ МОСТИ
Жовтень для кримських укра╖номовних письменник╕в видався досить таки багатим на зустр╕ч╕ з...


КОЛОМИЙКИ, АРКАН, ВЕСНЯНКИ, КЛАСИКА...
Чи важко дитин╕ навчитися грати на музичному ╕нструмент╕? Безперечно, важко! Потр╕бна наполеглива...


В╤РА РО╥К ТА ╥╥ КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА У КНИЖКАХ
Майстриня прожила життя так, як говорить в╕чна б╕бл╕йна ╕стина: «Т╕льки те тво╓, що ти...


ЧАР╤ВН╤ РИМИ НАТАЛ╤ МАЗУР
А в╕н ╖╖ сьогодн╕ не з╕гр╕в Н╕ доторком, н╕ поглядом, н╕ словом, Хоч зустр╕ч ╖х була невипадкова...


В╤ЧНА П╤СНЯ Л╤Д╤╥ СКРИПКИ
Скрипка Л╕д╕я Павл╕вна народилася на Волин╕, мешка╓ в Ки╓в╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 09.02.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 09.02.2018
ТОНЯ – ДРУЖИНА Л╤СНИЧОГО

Цього м╕сяця у видавництв╕ «Л╕л╕я» в Хмельницькому ма╓ вийти альманах до Дня закоханих, де, зокрема, будуть опубл╕кован╕ твори двох кримських письменниць – новела Галини Литовченко та доб╕рка в╕рш╕в ╢ви Пономаренко. Пропону╓мо ц╕ твори уваз╕ наших читач╕в.

Галина ЛИТОВЧЕНКО
ТОНЯ – ДРУЖИНА Л╤СНИЧОГО

Роман в╕з свою новоспечену дружину у в╕дкритому ЛуАЗику вузькою л╕совою дорогою. Тоня час в╕д часу ухилялася в╕д навислого над шляхом г╕лля л╕щини з шорстким темно-зеленим листям та з╕браними в невеличк╕ пучечки гор╕шками, кр╕зь як╕ пробивалися яскрав╕ пром╕нц╕. Сонячн╕ зайчики з в╕ття перестрибували на капот автомоб╕ля, на засмагл╕ руки та кол╕на д╕вчини, додаючи п╕днесеному Тониному настро╓в╕ хвиль радост╕ та захоплення. В╕днин╕ цей розк╕шний л╕с – частина ╖╖ особистого життя: чолов╕кове господарство та ╖х перше родинне гн╕здечко. Роман впевнено тримав кермо та стежив за дорогою, але в деяких м╕сцях навперейми машин╕ виповзало з-п╕д земл╕ на шлях товсте кор╕ння в╕кових дерев ╕ авто погойдувалося з боку в б╕к, викликаючи з Тониних вуст то зойки переляку, то розкотистий см╕х:
- Ой, Романчику, перекинемося!
Роман зачаровано поглядав на сво╓ миле незаймане д╕вчисько, яке ще й не стало справжньою ж╕нкою. Скажи комусь ╕з хлопц╕в – засм╕ють, а в кращому випадку не пов╕рять.
 П╕сля гучного тривалого вес╕лля шлюбна н╕ч виявилась прикрим непорозум╕нням. Т╕льки-но Роман, весь у рожевих мр╕ях про та╖нство довгооч╕куваного першого ╕нтиму з коханою зачинив двер╕ в к╕мнат╕ з л╕жком для молодих, як у двер╕ постукали:
 - Романе, в╕дкрий-но на хвилинку, будь-ласка…
 Хлопець з досадою в╕дчинив засувку. Стомлена вес╕льними турботами мати ступнула через пор╕г з╕ стосом пост╕льних речей та т╕ткою Марусею за спиною.
- Я постелю тут на диван╕, бо б╕льше н╕де покласти гостей.
Хлопець в╕д неспод╕ванки та обурення в╕дкрив рота, але сл╕в забракло ╕ в╕н лише пару раз╕в хапнув ним пов╕тря, розгублено дивлячись то на мат╕р, то на т╕тку. Якби в ту мить мав щось у руках, то, напевне, пожбурив би в обох разом. Оце подарунок п╕днесла р╕дня! В╕дверто демонструючи поглядом сво╓ розчарування та незадоволення р╕шенням матер╕, в╕н безпорадно опустив руки ╕ мовчки л╕г поряд з молодою дружиною. Тоня присхнула в подушку ╕ накрилася ковдрою. Роман ще довго бурчав та з╕тхав, доки ╖х обох не зморив сон. Т╕тка в╕дразу ж принишкла на диван╕, але, напевне, теж довго не спала з ц╕кавост╕. К╕лька дн╕в оселя була заповнена при╖жджими родичами, як╕ щовечора покотом вкладалися на п╕длоз╕, розкладачках ╕, звичайно ж, на диван╕ поряд з шлюбним ложем молодят.
 Незадовго до вес╕лля Роман зак╕нчив л╕сотехн╕чну академ╕ю ╕ до м╕сця призначення ви╖жджав того ж дня, що й б╕льш╕сть гостей. Тоня мала прибути в╕дразу ж п╕сля його облаштування на новому м╕сц╕.
 Садиба л╕сничого розташовувалася на затишн╕й яйл╕ Букового кордону в оточенн╕ могутн╕х дерев та низенького тину з тонкого кругляка. Найближчий населений пункт розкинувся п╕д горою по обидва боки в╕д жваво╖ автомоб╕льно╖ маг╕страл╕. Там Роман ╕ п╕д╕брав Тоню на зупинц╕ рейсового автобуса. Дорога на кордон м╕сцями стр╕мко п╕дн╕малася вгору ╕ ЛуАЗ голосно рев╕в, набираючи швидк╕сть. Тод╕ Тоня хапалася рукою за чолов╕ка, притискуючи до грудей величезний букет л╕сових ромашок, ╕ серце ╖╖ завмирало. Врешт╕ автомоб╕ль вискочив на нешироке плато ╕ опинився перед об╕йстям з довол╕ привабливим дерев’яним зрубом. Роман заглушив двигун, спритно вискочив з машини ╕, в╕дкинувши дверцята, п╕дхопив Тоню на руки. Майже б╕гцем пон╕с дружину до осел╕, штовхнувши ногою незамкнен╕ вх╕дн╕ двер╕ будинку, ╕ обережно поклав ╖╖ на широке л╕жко посеред величезно╖ к╕мнати, що пахла кв╕тами та р╕зним л╕совим з╕ллям. Ромашки розсипалися по блакитн╕й Тонин╕й сукн╕ та м’як╕й картат╕й ковдр╕. Роман ц╕лував шию, губи, щоки кохано╖, в╕дчуваючи нетерпляч╕сть та провину за невдалу шлюбну н╕ч.
 Тоня в╕дхиляла гол╕вку то в один, то в ╕нший б╕к, слухняно п╕дставляючи п╕д поц╕лунки розпаш╕ле обличчя, але в╕д неспод╕ванки враз в╕дсахнулася в╕д чолов╕ка, п╕сля чого закотилася см╕хом. Роман нарешт╕ опам’ятався ╕ теж пом╕тив те, що так налякало дружину. В╕н награно з╕тхнув:
 - Ну це вже якась карма… За що ж мен╕ таке, за як╕ гр╕хи? Га, Платоне?!
 З в╕дчинених дверей за молодятами спостер╕гав молодий волохатий вовкодав.
 - Ще буде час, любий… Сам винен. Що ж клямку на двер╕ не накинув?
 Тоня освятила коханого поц╕лунком, скочила на п╕длогу ╕ прошепот╕ла:
 - Охолонь тр╕шки… Де тут у тебе вода? Кв╕ти потр╕бно поставити.
 Роман зан╕с в будинок цинкове в╕дро з водою ╕ з╕браний з л╕жка сн╕п ромашок заповнив широку ╓мн╕сть. В╕дро поставив на високий осл╕н у кутку к╕мнати, в╕д чого в осяян╕й сонцем осел╕ стало ще св╕тл╕ше.
- Таких букет╕в мен╕ ще н╕коли не дарували.
- Я тебе обсипатиму кв╕тами щоранку!
- Ловлю на слов╕, Ромцю! А зараз занеси реч╕, та дай мен╕ хоч озирнутися, а то схопив в оберемок зголодн╕лу та невмиту з дороги…
- Та ж то я теж в╕д голоду, – усм╕хнувся Роман.
 Тоня п╕д╕йшла до одного, другого, третього в╕кна – кругом л╕с, л╕с, л╕с ╕ лише вони вдвох, дв╕ жив╕ душ╕, якщо не рахувати Платона.
 - А в тебе замок хоча б ╓ в хат╕? – виглянула у дв╕р, в╕дкинувши на зовн╕ стулки великого в╕кна.
 - У нас, кохана, у нас… Десь ма╓ бути, але я ним ще не користувався. В╕д кого зачиняти двер╕? Злод╕ям тут н╕чого брати, та й вовкодав не дозволить, то ж вони сюди, я впевнений, ╕ не заглядають. Хоча… тепер варто подумати, бо такого багатства, як ти, р╕дненька, тут ран╕ш не спостер╕галося, наст╕льки мен╕ в╕домо.
 Тоня вийшла на ╜анок ╕ роззирнулася навкруги. П╕д в╕кном р╕с пишний шипшиновий кущ, у кутку садиби вже зав’язався плодами гурт дерев глоду. Серед подв╕р’я височ╕ла гарна копиця св╕жого с╕на.
 - Невже хочеш козу завести, м╕й господарю?
 - Це ти про що? – не в╕дразу зрозум╕в Роман.
 - Це я про с╕но, – пояснила нездогадливому чолов╕ков╕.
 - Ех, ти… Н╕яко╖ романтики! Ну, хай буде, що козу…
 Роман вдав ображеного.
 - Зараз перекусимо тим, що ╓, а завтра вже будеш господарювати коло плити. Бо тут не пом╕тиш, як ╕ сонце сяде. Н╕ч швидко накрива╓ гори.
 Роман вв╕мкнув електричний чайник та заходився д╕ставати з холодильника харч╕. Швиденько нар╕зав овоч╕в, зробив з десяток канапок з сиром та шинкою ╕ жестом запросив Тоню до столу. Щось згадав, стукнув себе по лоб╕ ╕ посеред столу з’явилися два келихи та пляшка шампанського.
 - Чисто символ╕чно… По ковточку за при╖зд.
 П╕сля п╕знього об╕ду, чи то вже ранньо╖ вечер╕ Тоня посп╕шила прийняти душ. За будинком вона пом╕тила комплекс необх╕дних у с╕льському двор╕ зручностей.
 - Я зараз тоб╕ таку куп╕ль влаштую! – загадково пооб╕цяв Роман. – Викупаю, як немовлятко.
 В╕н взяв дружину за руку, але пов╕в не за будинок, а в л╕с. На ╜анку прихопив з гв╕здка яскравого рушника ╕ накинув соб╕ на плече.
 Вх╕д у великий грот закривали ср╕бн╕ струмен╕ водограю. Вони спадали в неглибоку прозору куп╕ль, дно яко╖ просв╕чувалось величезними кам╕нними брилами. Тоня, зачарована красою та музикою водоспаду, не зводячи з нього очей, скинула в траву сукню ╕ ступила крок. Роман спритно розстебнув гачки на ╖╖ л╕фчику ╕ легенько смикнув його з плеч д╕вчини. Тоня машинально прикрила невеличк╕ п╕вкул╕ грудей долонями.
- Не ховайся, люба, тебе вже зас╕кли сороки-пл╕ткарки ген з того дуба. Пугач п╕дсл╕пуватий вдень – його взагал╕ боятись н╕чого. Х╕ба що соловей?.. Цей суперник враз може звабити мою Афрод╕ту.
Птахи, немов ╕ справд╕ зрозум╕ли слова Романа, загалдикали на дерев╕ та зд╕йнялися з г╕лля. Лише зачудований соловейко, мовчав у л╕щин╕. В╕д тако╖ краси в нього, напевне, в╕д╕брало голос.
Роман п╕дкотив вузьк╕ вигор╕л╕ джинси до кол╕н ╕ п╕шов поруч з Тонею, п╕дтримуючи ╖╖ за тоненький стан на слизькому мокрому кам╕нн╕. Др╕бн╕ крапл╕ вологого марева вже покрили ╖╖ засмагл╕ плеч╕ та б╕леньк╕ трикутнички з рожевими полуничками на грудях. Розпущене до пл╕ч волосся блищало др╕бними б╕серинками роси. Ще крок ╕ сильн╕ довг╕ ц╕вки ударили по т╕лу. Роман об╕йняв кохану, дбайливо захищаючи ╖╖ в╕д струмен╕в. Вода ст╕кала з його сильних рамен на плеч╕ д╕вчини ╕ Тоня в╕дчула такий затишок в об╕ймах чолов╕ка, стала враз такою маленькою-маленькою… Мить – ╕ вона опинилася на великому гладенькому валун╕ посеред купел╕. Роман дбайливо набирав в пригоршн╕ води и поливав збуджен╕ груди кохано╖. Вони враз покрилися сир╕тками ╕ безсоромно притягували до себе Романов╕ губи.
 Замотавши, немов лялечку, в м’який махровий рушник, Роман п╕дхопив Тоню на руки ╕ вин╕с на берег. Соловей врешт╕ отямився ╕ л╕сом покотилися надвеч╕рн╕ трел╕ профес╕йного звабника.
 Копиця у двор╕ притягувала до себе. Тоня здогадалася про нам╕ри чолов╕ка ╕ усм╕хнулася сво╓му недавньому, тепер наст╕льки недоречному питанню про козу. Виходить, це Роман влаштував таке розк╕шне шлюбне ложе.
 З╕рки були всюди. Над головою, в с╕н╕, на молодих красивих т╕лах, в Тониному волосс╕. Д╕вчина час в╕д часу в╕дривалася в╕д ложа, зл╕тала у всесв╕т ╕ знову падала в руки Романа. Молодик м╕сяць сид╕в на комин╕ будинку ╕ все те бачив ╕ чув. Крадькома, непом╕тно для хлопця в╕н торкався недозволених н╕кому, окр╕м щасливчика Романа, частин оксамитового т╕ла д╕вчини, чим викликав з не╖ голосн╕ зойки.
 «Моя, моя…» билося в грудях Романа ╕ врешт╕ вирвалося з вуст:
 - Моя-я-я-я!!!!!!!
 - А я-я-я-я?! – стоголоссям розгублено в╕дгукувалися скел╕, дуби, все-все навколо ╕ найголосн╕ше м╕сяць на даху.
 Тоня см╕ялася в╕д щастя, б╕лозубий ротик то поблискував в темряв╕, то ховався в поц╕лунки Романа та м╕сяця-молодика.
 …Сонце застало Тоню зненацька. Вона, розкинувшись, лежала гола-гол╕с╕нька перед ус╕м св╕том на копиц╕ сама, жив╕т та стегна лише злегка приховували ромашки, л╕лов╕ суцв╕ття Венериних черевичк╕в та як╕сь до сих п╕р не знайом╕ ╖й екзотичн╕ л╕сов╕ кв╕ти. Озирнувшись навкруги, вона схопилася з с╕на ╕ прикриваючись кв╕тами поб╕гла до ╜анку. На стол╕ вже стояла кава, св╕ж╕ бутерброди ╕ посп╕хом залишена записка.
 - Не знаю, як╕ враження залишилися в тебе в╕д нашо╖ першо╖ шлюбно╖ ноч╕, але я безмежно вдячний матус╕, на яку нещодавно гн╕вався, за те, що п╕дсунула тод╕ нам п╕д б╕к т╕тку Марусю. Сн╕дай, моя кохана лежебоко, та пом╕ркуй, з чим та як прийматимеш чолов╕ка в об╕дню пору.
 Тоня вдячно посм╕хнулася у в╕дпов╕дь написаним словам ╕ поглядом господарки зазирнула до морозильно╖ камери.
28.10.2017
 

╢ва ПОНОМАРЕНКО

СОНЯЧНИЙ ЕТЮД
Ховалось сонце пом╕ж хмар,
Гн╕валось.
Та я тоб╕ принесла в дар
Н╕жн╕сть.
Я дарувала ╕ в╕д цього
Багат╕ла.
╤ б╕льше вже н╕чого
Не хот╕ла.
Сто╖ть в мо╖м двор╕
Соняшник.
В╕д нього навкруги
Сонячно.
В╕н шепот╕в мен╕
Тихо:
«Кохання принесе
Лихо…»
А я цьому не йму
В╕ри,
Для мене сонце – ти,
Милий!
╤ шепочу я теж
Стиха,
Що ти не принесеш
Лиха.
За обр╕й вже зайшло
Сонечко.
В душ╕ мо╖й було
Сонячно.
В╕д спеки запеклись
Губи,
Бо поруч мене ти,
Любий!

ЛЮБИШ – НЕ ЛЮБИШ
Любиш – не любиш,
Серце погубиш», –
Так ворожилось колись.
Дн╕ промайнули,
Весни минули,
В кв╕тку-ромашку сплелись.

Серце розбите…
Знов ворожити
Я на ромашц╕ берусь;
«Любиш – не любиш,
Серце погубиш» –
Байдуже – я не боюсь.

Роки минають,
╤ншу спл╕тають
Кв╕тку–ромашку в журб╕…
«Любиш – не любиш,
Серце погубиш» –
Донька ворожить соб╕.

***
Ти сказав навесн╕,
Що я пром╕нь ясний
В цьому царств╕ хаосу й п╕тьми.
Стало серцю тепл╕ш,
Засв╕тилась ясн╕ш,
╤ така вже ходжу м╕ж людьми.

«Ти – джерельце снаги,
Бо не можуть й боги
Ст╕льки сили мен╕ дарувать», –
Ти сказав. А мен╕ –
Чи морози, чи н╕ –
Дзюркот╕ти й тебе напувать.

Т╕льки знай, що тод╕
Б’╓ джерельце снаги
╤ пром╕нням ясним вигра╓,
Коли бережно п’ють,
Обм╕л╕ть не дають,
Коли й т╕нь прохолоду да╓.

╢ВА
На щастя чи б╕ду -
Люблю тебе ╕ жду –
Не хочу наперед я знать под╕╖.
Минали роки, дн╕
Весел╕ ╕ сумн╕,
Побачити тебе плекала мр╕ю.

Була одна мета.
Тепер я вже не та –
Я й ласки чолов╕чо╖ жадаю.
Я – ╢ва. ╤з ребра
Створили для добра,
Та за гр╕хи мене прогнали з раю.

З коханим у тепл╕
Жить добре на земл╕,
Та т╕льки я цього тепла не маю.
╤ боляче мен╕,
Що марно линуть дн╕,
Бо не з тобою вигнали ╕з раю.

ДАЛЕКОМУ
«Щасливий той, хто бачив мр╕ю,
Але не доторкнувсь ╖╖»
Дмитро Павличко

Ти так про мене мр╕яв
Назло ус╕м под╕ям!
Була ж я непок╕рна, мов лоша,
Що вирвалось на волю.
Та на мою недолю
Сподобавсь й ти мен╕. Моя душа

До тебе потягнулась.
Того я не збагнула,
Що дружба ця нам муки принесе –
Мене осудять люди,
Тоб╕ добра не буде,
Бо станеш винуватим ти за все:

За те, що одинока,
За те, що так жорстоко
З╕ мною доля згодом об╕йшлась.
Не мр╕ю я про тебе,
Бо ти – як з╕рка з неба,
А я простою ж╕нкою вдалась.

Тяжк╕ людськ╕ закони…
Тепер уже й кордони
Нас роз’╓днали – мабуть, що нав╕к.
Здолать ╖х не зум╕ю.
Але ти бачив мр╕ю
Й не доторкнувсь ╖╖,
щасливий чолов╕к!

На фото (зл╕ва направо): Галина Литовченко ╕ ╢ва Пономаренко у «Кримськ╕й св╕тлиц╕», С╕мферополь, серпень 2017 р.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 09.02.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19654

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков