"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2018 > Тема "Душі криниця"
#2 за 12.01.2018
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Наталя МУХ╤НА
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Наталя МУХ╤НА
Р╤ЗДВО Над ╤сусиком – мамин╕ оч╕. В╕фле╓мська зоря мерехтить. В оксамитов╕й темряв╕ ноч╕ Ясним полум'ям св╕чка горить.
Пахне с╕ном у теплих ясельцях. Народилося Боже дитя. Тиша… Чути, як серденько б'╓ться. Мов тоненьке стебельце – життя!
Десь химерн╕╖ купчились т╕н╕: Глум ╕ ненависть, заздр╕сть ╕ гн╕в. Спалось солодко дивн╕й дитин╕, Та╖ною пишався хл╕в.
Йшли волхви, п╕дганяли коней, Пров╕дн╕й дов╕рялись зор╕… Полохливим карались безсонням Хиж╕, жад╕бн╕, мстив╕ цар╕.
Пастухи уп╕знали мес╕ю. ╤ зрад╕ло вселенське ╓ство. В серц╕ кожного вогник над╕╖ Запалило святе╓ Р╕здво!
Над ╤сусиком – мамин╕ оч╕. В╕флеемська зоря мерехтить. В оксамитов╕й темряв╕ ноч╕ Ясним полум'ям св╕чка горить…
МАЕСТРО Пам’ятi мого дядька Василя ╤вановича Охрiменка (14.01.1927 – 09.07.2006), видатного укра╖нського диригента, народного артиста, кавалера ордена Богдана Хмельницького, засновника ╕ художнього кер╕вника Ки╖вського Академ╕чного мун╕ципального духового оркестру.
Згаснiть, софiти, Замовкнiть, оркестри – Сходить зi сцени у Вiчнiсть Маестро…
Жага чекання… Нестримнi овац╕╖!!! Фрак. Диригента гнучкiсть i грацiя.
Мить – i тендiтна, тонка i чутлива Паличка в пальцях! – ╤ музики злива:
Всiх обiймала, Будила, живила – Жодного серця вона не лишила!
Труби, валторни, Ноти, пюпiтри – Це духових iнструментiв палiтра.
Сотнi нестримних акордiв величних, Хвилi розбурханi вальсiв класичних.
Маршем крокують Вiйськовi колони. Площа. Хрещатик. Вiдлунюють дзвони…
Пiсня, мов чайка, над плесом Днiпровим! А у Маестро i очi, i брови Грають, смiються - I св╕т – завмира╓…
Пауза… Янгол Маестро вiта╓…
ХОЧУ ЗИМИ! Все с╕ре на двор╕… Сн╕ги – лиш на гор╕! Гриби у грудн╕ – де таке бува╓? Це, друз╕, – Крим! Вигадниця - зима Дива ╕ жарти – все нам п╕дсипа╓! Глузують горобц╕, ╤ на щоках шипшин Горять рум'янц╕-вогники, палають… Верба тремтить, ╤ котики з бруньок Здивовано у небо виглядають: «Весна?» – Зима!!! То де ж от╕ сн╕ги?! Н╕що не спить! Без сну землиц╕ важко! Я зиму хочу! ╤ готую вже баян, кожух ╕ к╕нськую упряжку!
НОВИЙ Р╤К Кра╓м старого року об╕рваним, Стоптаною стежкою ╕ду над пр╕рвою…
За стр╕лку тримаюсь годинника – вислизну! Не втримаюсь – в спогад - копицю скочуся… Хвиля зненацька п╕д серцем вродиться – То важка ╕ холодна, То весело - рад╕сна.
У старому роц╕ була весна: п╕сню несла - виносила на л╕тн╕й берег. Мушля - обер╕г В долонях, як в саркофаз╕. Л╕то гор╕ло - згорало в серпнев╕й фаз╕.
Староновор╕чн╕й осен╕ двер╕ не зачинила. Чорн╕ ворони тривогу, галас чинили… У грудн╕ б╕лий серпанок До д╕амантово╖ личив корони… А стр╕лок зрадливих все ближче ╕ ближче кроки! Стрибаю з обриву старого у вир нового року!
МИ УЖЕ НЕ ЧЕКАЛИ ЗИМИ Ми уже не чекали зими. Верби «котики» повипускали, ╤ обв╕трена озимина Без пухнасто╖ ковдри не спала.
С╕чень, с╕чень! Куди ж ти майнув? Чом хоч грудочку сн╕гу не кинув? Пром╕нь сонця сяйнув – обманув ╤ за Чорне╓ море полинув.
«Дайте сн╕гу! - дерева риплять. – Сн╕гу, льоду! Р╕чки не замерзли!» Комиш╕ на озерах тривожно шумлять, В╕тер крутить ╕з хвиль перевесла.
Раптом П╕вн╕ч з крижин п╕двелась – Довго спала розлючена пан╕ – П╕дхопила кожуха, за в╕жки взялась, Умостилась в засн╕жен╕ сани.
Лютували добряче в╕три за в╕кном, Замет╕л╕ крутили хвостами - Вмить озера приборкали сном, Кришталевими вкрили мостами.
Сн╕г все ж випав – та в лютому дн╕в Залишилося вже небагато, ╤ п╕д ковдрою озимин╕ Вже не вдасться гарненько поспати.
АЙ–ПЕТР╤ Переборю страх ╕ застороги – Зваблюють ай-петринськ╕ зубц╕!* До канатно╖ прямую я дороги Рад╕сно з квиточком у руц╕.
В╕тер колиха вагон, як тр╕ску. (Хто б мен╕ см╕ливост╕ додав!) Попливла до хмар трамва╖в низка, Хтось вдихнув ╕ мат╕нку згадав.
А п╕д нами л╕с – соснове диво! Проплива зелений океан, ╤ руденька стежечка тенд╕тна Обвива гори кам╕нний стан.
Глянь, Ай–Петр╕! В тебе п╕д ногами: Теч╕я у мор╕, хмари в н╕м! Я на злет╕ поряд ╕з орлами! Безпорадна, в захват╕ н╕м╕м!
Бродять кон╕ жовтою яйлою, До людсько╖ тягнуться р╕дн╕ На вершин╕ велич╕ г╕рсько╖, А насправд╕ – на морському дн╕! * зубц╕ Ай-Петр╕ – залишки древнього коралового рифу
БЕЗДОМНИЙ ПЕС Хтось йому поклав на землю к╕стку, У бляшанку хтось налив борщу; Кинута в нору стара ганч╕рка Геть уся намокла в╕д дощу.
В╕тер люто штрика╓ голками: То п╕д б╕к штурхне, а то у н╕с. Шерсть злиняла, збилася клубками, Примерза╓ до ганч╕рки хв╕ст.
У погожу, тиху, ясну днину В╕н крутив хвостом б╕ля д╕тей. ╤ нестримна цуценяча рад╕сть Виривалась з висохлих грудей!
Лапу пес ус╕м давав охоче, Ще знаходив сил котити м’яч. ╤ темн╕ли у тривоз╕ оч╕, Коли десь лунав дитячий плач.
В╕н попив житт╓во╖ водиц╕ Без хазя╖на, один, уже сповна. ╤ нер╕дко щедра людська лайка На собаку лилася з в╕кна.
Перехожий в настро╖ поган╕м З ним сьогодн╕ зле «пожартував» - В╕тер вив, - а пес ще св╕жу рану, Мов гостинець кинутий, лизав…
м. Саки
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2018 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19551
|