"Кримська Свiтлиця" > #36 за 08.09.2017 > Тема "З потоку життя"
#36 за 08.09.2017
ЖУРНАЛ╤СТСЬК╤ СТЕЖКИ-ДОРОГИ
Серед видань
Хоч, можливо, це трохи дивно звучить, але якось важко писати про того, кого добре зна╓ш, з ким часто сп╕лку╓шся. Важко, бо хочеш в╕дтворити у текст╕ ╕ головне, концептуальне, ╕, водночас, не оминути деталей, як╕ ╕нколи глибше розкривають людину, ╖╖ св╕тогляд, переконання, риси характеру. Отож, к╕лька сл╕в з “б╕ограф╕чно╖ дов╕дки” Мирона Слуки: Народився 1940 року. Випускник факультету журнал╕стики Лен╕нградського (тепер — Санкт-Петербурзького) ун╕верситету. Тривалий час працював у м╕ськ╕й та республ╕канськ╕й газетах Республ╕ки Ком╕, куди з Жовкви, що на Льв╕вщин╕, ще 16-р╕чним юнаком по╖хав до зв╕льненого з б╕льшовицьких концтабор╕в батька-пол╕тв'язня. Повернувшись на Батьк╕вщину, продовжив журнал╕стську д╕яльн╕сть у льв╕вських обласних ЗМ╤. Тепер вже, здавалося б, далекого 1988 року, коли я щойно розпочинав свою працю у журнал╕стиц╕, завжди захоплювався зам╕тками, кореспонденц╕ями, репортажами, статтями, нарисами Мирона Слуки, як╕ друкувалися у газет╕ “Львовская правда”, тим паче, що в╕н був власкором цього часопису у Червоноград╕, Сокальському, Радех╕вському ╕ Жовк╕вському районах, вже знаним на той час журнал╕стом у Прибузькому кра╖, та й згодом, коли в╕н перейшов працювати у щойно створену газету “За в╕льну Укра╖ну” власкором по цьому ж рег╕ону. Господарство, як кажуть, велике, але всюди встигав невтомний журнал╕ст. Захоплювався його вм╕ннями збирати ц╕каву ╕нформац╕ю, тим паче ц╕каво писати, глибоко анал╕зувати факти, под╕╖, готувати грунтовн╕ анал╕тичн╕ газетн╕ матер╕али, порушувати нагальн╕, буденн╕ й небуденн╕ проблеми. Зв╕сно, зважав на його багатий житт╓вий ╕ журнал╕стський досв╕д (у нас р╕зниця у в╕ц╕ — 28 рок╕в), ╕ нав╕ть подумки трохи заздрив: - Ото б мен╕ так навчитися писати! Це вже трохи згодом, ╕ не без п╕дказки Мирона Слуки, зрозум╕в, що у кожного журнал╕ста ма╓ бути св╕й стиль, своя неповторна манера письма. А об'╓дну╓ брат╕в-газетяр╕в у творчост╕ т╕льки те, щоб справд╕ писати ц╕каво, ориг╕нально, ум╕ти за╕нтригувати читача, незважаючи чи то пишеш на економ╕чн╕ теми, чи то сусп╕льн╕, морально-духовн╕, культурно-мистецьк╕, про вуг╕льну галузь тощо. Погодьтесь, йому, як власкору, доводилося торкатися ус╕х тем, виступати в ус╕х журнал╕стських жанрах. Особливо мен╕ запам'ятовувалися нариси, зарисовки Мирона Слуки.Це н╕коли не був просто шаблонний опис героя, перел╕к його справ, досягнень, звершень, чим не раз гр╕шать журнал╕сти, а створений глибокий соц╕ально-психолог╕чний портрет людини, розкриття ╖╖ характеру, погляд╕в; це й ум╕ння збагнути, усв╕домити пережите геро╓м, пройтися його житт╓вими стежками ╕ майстерно викласти усе на листок паперу високим художньо-публ╕ц╕стичним словом, об'╓ктивно донести до читача найсокровенн╕ш╕ думки, почуття того, про кого пишеш. Щастям стало для мене особисто познайомитися з Мироном Петровичем. Це в╕дбулося того ж таки 1988 року у редакц╕╖ газети “Шахтар Червонограда”, де я працював коректором ╕ навчався на заочному в╕дд╕ленн╕ факультету журнал╕стики у Льв╕вському ун╕верситет╕. А пот╕м дек╕лька ми разом працювали у газет╕ “Г╕рник”. Для себе я назвав його Учителем. В╕н завжди мен╕ щось п╕дказував, радив, як краще написати про те чи ╕нше. Любив покритикувати (т╕льки дякую за це!), але й н╕коли не скупився на похвалу, коли я вдало п╕дготував матер╕ал для газети. Мирон Слука, як кажуть, “не жаднюга”, не заздр╕сний, бо вм╕╓ порад╕ти чужому усп╕ху. ╤ нав╕ть, вийшовши на заслужений в╕дпочинок, в╕н не залиша╓ свого пера. Зрештою, чи може назавжди в╕дданий справ╕ журнал╕ст жити якось по-╕ншому, “спочивати на лаврах”, коли в нього все болить за долю народу, держави, сусп╕льн╕ негаразди. Таке запитання — риторичне! Це вже хрон╕чна, невил╕ковна хвороба. Не мовчати! Писати! ╤ншого порятунку нема! Його дописи регулярно з'являються у газет╕ “Новини Прибужжя”, ╕нших виданнях. П╕дсумком усього з найкраще написаного за останн╕х добрих два десятки рок╕в стала книга “По стерн╕ до р╕дн╕”: Поез╕я, художня та документальна проза, публ╕цистика (Льв╕в: Л╕га-Прес, 2017. - 400 с.). Як вона народжувалася? Важко сказати, можу лише здогадуватися. Почасти це те, що залишалося у журнал╕стських блокнотах, у пам'ят╕ ╕ серц╕, “нотатки у шухляду письмового столу”. Адже далеко не все можна було надрукувати у радянськ╕ часи. А в роки незалежност╕ Укра╖ни не все можна було донести до читача через добре в╕дому журнал╕стам, нав╕ть банальну причину — брак газетно╖ площ╕. Тим паче, що часописи, у яких працював наш автор, не були суто л╕тературними. Хоч левова частка нарис╕в, опов╕дань, ╕нтерв'ю-д╕алог╕в, що вв╕йшли до книги, таки були надрукован╕ на шпальтах газет. У вступному слов╕ до сво╓╖ зб╕рки Мирон Слука пише: “Це лише зда╓ться — що пляжний п╕сок мил╕ший в╕д стерн╕. Це т╕льки омана — що сльота г╕рша за рожевий св╕танок. На терезах Всесв╕ту все вр╕вноважено, ╕ планета Земля не тяжча в╕д косм╕чно╖ пилинки, а маленький ранимий людський мозок — найнад╕йн╕ша скриня м╕льярднодумно╖ св╕домост╕. Велике ╕ н╕кчемне — безконечне. А суть ╖х — р╕вновага духу. Тому, очевидно, так невтомно жада╓мо ми водночас ╕ душевного спокою, ╕ п╕знання св╕ту, яке спонука╓ до почутт╕в. Поез╕я, художня ╕ документальна проза, публ╕цистика — дуже добр╕ окуляри для споглядання ╕ осмислення тих протир╕ч”. Через життя конкретно╖ людини автор досл╕джу╓ ╕ розпов╕да╓ про фрагменти нашо╖ ╕стор╕╖ (╕нколи тако╖ складно╖ ╕ траг╕чно╖), ╕стор╕╖ ц╕лих покол╕нь. ╤ тут, як для журнал╕ста, публ╕циста, важливо ум╕ти орган╕чно по╓днати минуле ╕ сьогодення. Такими, наприклад, ╓ ╕нтерв'ю Мирона Слуки з╕ священиками Дмитро Дмитрашем, Йосифом Буда╓м, Теодоз╕╓м Янк╕вим, Михайлом Нискогузом та ╕ншими душпастирями. До реч╕, до духовно╖ теми Мирон Слука зверта╓ться довол╕ часто. Сповнен╕ неймов╕рних ╕стор╕й, пригод геро╖в його художн╕ прозов╕ та публ╕цистичн╕ твори “Г╕рка мелод╕я автоматних черг”, “Вирок”, “Псяча медалька”, “Об╕тниця мовчання”, “Д╕ди й онуки”. Вони вражають динам╕чн╕сть сюжету, довершеним розкриттям характер╕в, яскраво вимальованими образами. Автор досить сво╓р╕дно п╕д╕йшов до розпов╕д╕ про нашого краянина, поета, с╕чового стр╕льця Василя Бобинського, його складного житт╓вого шляху, який траг╕чно об╕рвався на б╕льшовицьк╕й каторз╕, так само ╕ про траг╕зм його с╕м'╖. Доля (журнал╕стська профес╕я) дарувала Миронов╕ Слуц╕ зустр╕ч╕ з багатьма ц╕кавими людьми, неординарними особистостями, постатями — геро╖ УПА (ця тема особливо близька для нього), шахтар╕, буд╕вельники, люди села, культурн╕ д╕яч╕ (як от колишн╕й ректор Льв╕всько╖ державно╖ музично╖ академ╕╖ ╕м. Миколи Лисенка Мар╕я Крушельницька)... Та год╕ вс╕х зл╕чити! Про них ╕ йдеться в книз╕. Чимало геро╖в журнал╕стських допис╕в ╕ публ╕цистичних виступ╕в Мирона Слуки, на жаль, вже у В╕чност╕. Мабуть т╕льки тепер по-справжньому в╕дчува╓ш, як браку╓ нам ╖хнього слова, добро╖ поради, твердост╕ духу. Та все ж ц╕ геро╖ оживають, наче воскрешають на стор╕нках книги. Ми знову ╕ знову, уважно вчитуючись, чу╓мо ╖хн╕ голоси. Мирон Слука вда╓ться до р╕зних вид╕в та жанр╕в прози — л╕ричн╕ етюди, опов╕дання, новели, гумор, сатира, нав╕ть ╓ у нього ╕рон╕чн╕ афоризми. А ще висловлю╓ сво╖ думки ╕ почуття поетичним словом. (Це може стати темою окремо╖ розмови, окремого л╕тературного анал╕зу). “По стерн╕ до р╕дн╕” - книга, яка неодм╕нно зац╕кавить читача. ...Що ж в╕др╕зня╓ журнал╕стику (зокрема оперативну журнал╕стику) в╕д публ╕цистики. У публ╕цистиц╕, написане автором 20-25 рок╕в тому (а то й б╕льше часу), залиша╓ться актуальним ╕ тепер. Водночас повсякденна журнал╕стська праця да╓ багатий первинний, емп╕ричний матер╕ал для публ╕цистичних виступ╕в, широких узагальнень д╕йсност╕, глибокого анал╕зу проблем, розкриття ╖х сутност╕. (Але й зважмо на необх╕дн╕сть майстерно волод╕ти словом!). Таке по╓днання ми бачимо у нашого автора. Тарас ЛЕХМАН, журнал╕ст
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 08.09.2017 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18995
|