Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2448)
З потоку життя (5537)
Душі криниця (3146)
Українці мої... (1403)
Резонанс (1391)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1593)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (232)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РАД╤О «ПРОМ╤НЬ» ЩОТИЖНЯ ЗАПУСКАТИМЕ В ЕФ╤Р НАЙСВ╤Ж╤Ш╤ П╤СН╤ УКРА╥НСЬКИХ МУЗИКАНТ╤В
Колектив рад╕о «Пром╕нь» обира╓ п╕сн╕ укра╖нських музикант╕в за наступними...


ЗДВИЖЕННЯ КЛИЧЕ ПТАХ╤В У ВИР╤Й
Хрестоздвиження, Хрестовоздвиження (побутують ╕ так╕ ц╕кав╕ народн╕ назви свята) — остання...


СОП╤ЛКА НАД КРИМСЬКИМ СТЕПОМ
Пл╕дним на творч╕сть видався 2017 р╕к для кримсько╖ поетеси ╢ви Пономаренко ╕з м╕ста Армянська.


ПЕРЕМОЖНИЦЯ З КРИМУ ПОЖЕРТВУВАЛА СВОЮ ВИНАГОРОДУ НА КНИГУ
Два десятки ф╕нал╕ст╕в - переможц╕в у ном╕нац╕ях Поез╕я, Проза та Публ╕цистика, отримали призи та...


“КРИЛАТ╤ САМОЦВ╤ТИ” МАР╤╥ МАГДЗЯК
Отож, люб╕ д╕ти, ц╕кавого вам читання!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 08.09.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 08.09.2017
╢ва ПОНОМАРЕНКО. «Я – КАЛИНОВА Г╤ЛОЧКА НАРОДУ»

Нещодавно нашу «Св╕тлицю» в Криму пров╕дала кримська поетеса ╢ва Пономаренко, яка представила «св╕тличанам» свою нову книгу поез╕й ╕ прози – «Калинова г╕лочка народу». Пропону╓мо уваз╕ читач╕в авторське вступне слово до ц╕╓╖ книги та доб╕рку в╕рш╕в ╕з не╖.

КОРОТКО ПРО СЕБЕ

Я народилася 20 с╕чня 1950 року в сел╕ Андр╕╖вка Олевського району Житомирсько╖ област╕ в багатод╕тн╕й родин╕ селян.  Укра╖нка.
М╕й батько, Талах Мартиян Степанович, ╕ мати, Хаврона Микола╖вна, були вже немолодими людьми, коли в 1954 роц╕, з╕бравши свою велику родину (а нас було семеро в них, повнол╕тн╕х ╕ малих), по╖хали на земл╕ Алтаю - “п╕дн╕мать ц╕лину”. Це був ╓диний на той час шанс вирватися з нужди, що визирала з ус╕х кутк╕в в родинах селян на Пол╕сс╕.  На Алта╖ я познайомилася з представниками багатьох народ╕в, в╕дчула на соб╕ “братню” любов “великого” рос╕йського народу.  Це сп╕лкування з поневоленими людьми заклало в мою душу любов до пригноблених ╕ протест проти всякого гноблення.  Розпочавши навчання в р╕дному сел╕ в 1956 роц╕, зак╕нчила його вже в Криму в сел╕ Лобаново Джанкойського району, при╖хавши сюди в 1964 роц╕ до старших брат╕в, що змушен╕ були будувати “рай” в сухих кримських степах, куди були завербован╕ в часи правл╕ння Микити Хрущова. Як ╕ батьк╕в у св╕й час на земл╕ Алтаю, так ╕ тепер мо╖х брат╕в нужда погнала на зароб╕тки, бо, як ╕ тод╕, в болотистому Пол╕сс╕ ╕ хл╕ба вдосталь на столах селян не було.
В 1969 роц╕ я з в╕дзнакою зак╕нчила Дн╕пропетровський х╕м╕ко-механ╕чний техн╕кум, а в 1976 роц╕ - Укра╖нський заочний пол╕техн╕чний ╕нститут в м╕ст╕ Харков╕ (уже маючи на руках трьох дочок).
З 1972 року працювала в Державн╕й Акц╕онерн╕й Компан╕╖ “Титан”. Почала апаратником, працювала майстром зм╕ни, ╕нженером, начальником в╕дд╕лу патентоведення та винах╕дництва в управл╕нн╕ науки ДАК “Титан”. У вересн╕ 2007 року зв╕льнилася з п╕дпри╓мства. Але вже в жовтн╕ цього ж року мене вибрали головою садового товариства «Восход», обов’язки якого я виконувала майже с╕м рок╕в. А в березн╕ 2014 року Крим анексувала Рос╕я ╕ садове товариство, яке знаходиться зразу за Турецьким Валом, опинилось в «нейтральн╕й» зон╕ - м╕ж кордонами Укра╖ни та Рос╕╖...
Моя ж╕ноча доля була нелегкою, але нар╕кати гр╕х, бо виростила трьох дочок ╕ сина. ╤ п’ятеро онук╕в та онучка звуть бабусею. Маю вже ╕ правнука. Ось т╕льки розд╕лила нас доля так, що дв╕ дочки, тро╓ онук╕в, онучка та правнук живуть на Дн╕пропетровщин╕, а старша дочка з двома синами та м╕й молодший син, якому зараз 25 рок╕в, залишились в Криму. ╤ розрива╓ться тепер мо╓ серце в╕д тяжких дум: що то з ними вс╕ма дал╕ буде?..
Сво╖м читачам я бажаю миру ╕ злагоди, щастя ╕ добробуту. ╤ нехай обминають вас негоди ╕ лихол╕ття.

╢ва Пономаренко
2017 р.

Я – КАЛИНОВА Г╤ЛОЧКА НАРОДУ

“Я тим уже боржник,
Що укра╖нець зроду”
Б. Ол╕йник
Я горда тим, що укра╖нка зроду.
╤, що б там не судилося мен╕,
Я, калинова г╕лочка народу,
Н╕коли не схилюся у борн╕!
А як зламають, кинуть на поталу,
То я червоним гроном упаду,
Пташок малих покличу ╕ помалу
Знов навесн╕ у луз╕ проросту.
Залили горя нам уже по в╕нця,
Хоч стала «наша – не своя земля»,
Та ╓ в Криму багато укра╖нц╕в,
Яких пот╕шить ягода моя.


ТУГА КРИМСЬКИХ УКРА╥НЦ╤В

«За шмат гнило╖ ковбаси
Ти р╕дну мат╕р продаси
Коли попросять…»
Т. Шевченко

Всю зиму линуть хмари, мов чужинц╕,
Не видно нав╕ть сонечка в ╕мл╕.
Як тяжко бути щирим укра╖нцем
На кримськ╕й наш╕й, скривджен╕й земл╕.
Нелегко зараз нав╕ть просто бути...
Ти нас, р╕дна Вкра╖нонько, прости:
Не матимемо нав╕ть ми спокути,
Бо прапор тв╕й ми не змогли нести.
Тому ╕ впав в╕н тут... Запроданц╕ проклят╕
Продали Крим за шмат гнило╖ ковбаси.
А з ними вс╕ ми мусимо страждати.
Хай ╖х земля поглине! (Господи, прости!)
Ота земля, що москов╕там треба,
Щоб навезти сюди сво╖х приблуд.
Ракети п╕дн╕матимуться в небо,
А п╕д’яремним завжди буде люд.
А сум за Укра╖ною у серц╕,
Бо змовкла вже й зозуленька в гаю.
Нелегко бути щирим укра╖нцем
В цьому зрусиф╕кован╕м краю.
Б’ють нас гуртом ╕ нав╕ть поодинц╕,
А серце лине на Вкра╖ну, наче птах.
Хоч зна╓: бути важко укра╖нцем
Тепер й на укра╖нських теренах.
24.02.2015 р.


УКРА╥НСЬКА ВОЛЯ

«Засп╕ваймо, браття,
Про ту вольну Волю,
Що втекла ╕з хати
П╕д чужу тополю»
А. Листопад

Г╕рко здобували
Укра╖нську Волю,
А вона знов хоче
П╕д чужу тополю.
П╕д чужу березу
Поб╕гла степами,
Та враз зупинилась
Ген понад ярами!
Бо вже там московськ╕
Видн╕ються дал╕.
╤ схилилась низько
Воля у печал╕.
Побачила в╕йсько,
Як Донець минула.
А береза близько
В╕ти простягнула.
Та й манить ту Волю,
Як малу дитину.
Та згадала Воля
Р╕дну Укра╖ну.
Де б╕ла калина
Цв╕те над ставками.
Й заплакала г╕рко
Др╕бними сльозами.
Схаменулась п╕зно:
Загрим╕ло з неба.
Вже чужинське в╕йсько
Годувати треба.
Бо сво╓ не вм╕ла
В╕йсько годувати...
Про Волю зрадливу
Не треба сп╕вати.
Про не╖ сп╕ва╓м
Часто й забагацько.
А ворог плюндру╓
Спадщину козацьку!
Ломить мати руки
На кривав╕й тризн╕.
А вкра╖нцям муки
В спален╕й В╕тчизн╕
02.03.2015 р.


УКРА╥НА – КРИМУ:
СХАМЕНИСЯ, СИНУ!

Такий з весни став холод пом╕ж нами,
╤ на кордон╕ — зорана р╕лля,
Що не пройти до Тебе вже шляхами,
Якими я ран╕ш до Криму йшла.
Турецьким Валом знову амбразури
Й гармати ╕з тво╓╖ сторони.
По-молодост╕ «вибрикнув» Ти здуру!
Допоможу - лиш руку простягни!
Ти звавсь прийомним сином Укра╖ни.
Я ж хл╕б д╕лила пор╕вну м╕ж вс╕х -
Чи то моя, чи то чужа дитина, -
╤ мачухою звати мене гр╕х!
В мо╖х очах сто╖ть така печаль!
Але в душ╕ нема╓ ще знев╕р’я,
Бо «Кримсько╖ весни»* густа вуаль
Спаде з Тебе колись у надвеч╕р’я,
Як л╕то спрагл╕ душ╕ обпече,
Бо вже й Дн╕про не шле до Тебе води.
Московщина розмаху╓ мечем,
А потерпають вс╕ Тво╖ народи!
В сво╓ минуле, Синку, озирнись,
Й мости не спалюй за собою радо.
Самого Господа проси, щоб дав пораду!
Тож схаменись, м╕й Сину, схаменись!

13.06.2015 р.

* «Кримська весною» називають весну 2014 року, коли Москов╕я анексувала Крим


ПРИНОСЯТЬ П╤СНЮ ЖУРАВЛ╤

«╤ пожаром
Проходить л╕т задушлива пора,
╤ вся природа спить
важким кошмаром,
Неначе в лихоманц╕ д╕твора»
П. Воронько

Два л╕течка в Криму дощу - н╕ крапл╕!
З Христом, напевно, змовився Аллах,
Щоб покарати нас... ╤ душ╕ спрагл╕
Волають про пощаду в молитвах.
Та марно все... Всихають буйн╕ трави
╤ пилом припадають юлаки*.
Лиш будяк╕в шапки горять з канави;
Чортополох╕в дух постав таки!
Не родять вже нам сливи й абрикоси,
╤з яблунь й груш зл╕тають «зеленц╕»,
Калина не дару╓ грона в коси -
З╕в’ялий кетяг горбиться в руц╕.
Лиш восени жадана прохолода
Нам т╕шить спрагл╕ душ╕ уноч╕.
Та р╕дну п╕сню й б╕ль мого народу,
З Дн╕пра приносять журавл╕в ключ╕...
02.12.2015 р.

* неглибок╕ канавки для поливу городини


СТЕП ЖУРНО СНИТЬ СНОПОМ

«Журно снить снопом
Голодний степ
п╕д м╕сячним серпом» -
П. Воронько

М╕й батько научив сво╖х син╕в
Зерно пшеничне с╕яти. Немало
Води втекло з тих п╕р, та до сивин
Мо╖ брати науку пам’ятали.
Казали батько: «Зернятко в земл╕
В╕зьме усе, що до смаку нам буде.
Й нещастя, й нав╕ть недуги сво╖,
Як хл╕б по╖сть, людина позабуде».
На хл╕б молюся - вчили так батьки.
Його тепер ще вдосталь маю в хат╕.
Я перший хл╕б навчилася пекти
╤з мамою у роки ш╕стдесят╕.
Мен╕ у пам’ят╕ зринають голоси,
Людей, що в чергах ждали хл╕б з гороху
В хрущовськ╕ незабутн╕ т╕ часи,
Коли й цей хл╕б давали нам потроху.
У Крим тод╕ при╖хали брати,
Щоб хл╕б самим вирощувати в пол╕.
Тут р╕с лише курай. Сух╕ в╕три
Палили все навкруг на суходол╕.
Бо не було води. Як у степи прийшла
Вода Дн╕пра по Кримському каналу -
Рад╕ла укра╖нська тут душа,
Бо сходили хл╕ба й росли на славу...
...Дивлюсь тепер в Криму на висохл╕ поля,
Як╕ колись моя р╕дня тут обробляла,
╤ г╕рко думаю: коли ж оця земля
Побачить знов весною блиск орала?
Бо вже давно так журно снить снопом
Наш кримський степ п╕д м╕сячним серпом!
╤ нав╕ть Бог здрига╓ться вгор╕,
Як плаче степ на вран╕шн╕й зор╕!
02.12.2015 р.


***
«Хтось руку по мап╕ спок╕йно простяг…»
Олег Ольжич

Ворог злий так спок╕йно по мап╕ простяг
Загребущу свою закривавлену руку.
Впав ганебно в Криму синьо-жовтий наш стяг,
Залишили вс╕х нас, укра╖нц╕в, на муку.
Вс╕ невинн╕ тепер...
Та болять в╕д розлук
Наш╕ скривджен╕ душ╕ ╕ рвуться на волю.
Т╕льки де ж нам тепер заховатись в╕д мук?
Стогне ж вся Укра╖на в╕д страшного болю.
Потерпа╓ в╕д «брата» вона, як завжди.
Скр╕зь во╓нн╕ шатри, як циганськ╕╖ буди.
╤ до Криму не шле Укра╖на води
По каналу. Добра не д╕ждатись нам, люди!
Нас покинули вс╕х серед кримського степу
У лихого москвина благати про мил╕сть...
...А в Ки╓в╕ б’ються за владу нардепи,
╤ сором ╖м оч╕ за зраду не ви╖сть!
09.04.2016 р.


П╤ДУ В МУЗЕЙ

Пече мене н╕мий у серц╕ крик,
Не можу вийти з власного полону.
П╕ду в музей: чи ╓ там м╕й рушник,
Який я в╕ддала сюди ╕з дому?
Чи, мо’, його в запасник в╕днесли
До того часу, як Вкра╖на знову
Прийде до Криму, й спрагл╕ спориш╕
Напо╖ть тут дн╕провською водою?
Прийшла в музей. ╤з рушника, дивлюсь,
Мен╕ всм╕хаються волошки та калина.
Я вже полону й болю не боюсь:
До мене посм╕хнулась Укра╖на!
Вона в куточку - тут, де м╕й рушник,
Що я колись в д╕воцтв╕ вишивала!
М╕й страх та б╕ль ╕з серця зразу зник:
Для щастя нам, бува, так треба мало!
09.04.2016 р.


МОЛИТВА КРИМЧАНКИ

Мо╖й щир╕й п╕сн╕
Стало в грудях т╕сно.
Бо живу в невол╕
В полинов╕м пол╕.
Цв╕ла, як калина,
Та минула днина,
Як колись на вроду
Дивилася в воду.
В степу полинов╕м
Вороги не нов╕:
Т╕, що мордували,
До Сиб╕ру гнали.
Знов прийшли з╕ Сходу
По вкра╖нську вроду.
Бо свою пропили -
В Москов╕╖ жили.
Рад╕сть та тривогу
Донесу я Богу.
Помолюся щиро -
Може, ще пов╕рить?
Боже, дай нам силу
Не з╕йти в могилу!
В цю лиху годину
Зберегти родину!
18.09.2016 р.


ЛЕТИ, ПТАШКО, НА ВКРА╥НУ

В степу лиш ростуть полиночки,
А я про траву-мураву
Все мр╕ю в сво╓му садочку.
Тут пташка зомл╕ла в траву
Пожухлу упала. ╤з бочки
Я трошки води принесу,
╤ в пташки в╕дкриються очки,
Й земну буде бачить красу.
Я скажу ╖й: «Лети на Вкра╖ну,
Де хлюпоче дн╕провська вода.
Не лишайся в степу до загину,
Бо в безводд╕ тоб╕ лиш б╕да.
Полети, полети на Вкра╖ну!
Я туди полет╕ла б сама,
Та у тебе, пташино, ╓ крила,
А у мене, людини, нема...»
Полет╕ла б сама на Вкра╖ну,
Поки серце гаряче мо╓.
Там ╓ Доля. ╤ там в л╕тню днину
Ус╕м людям зозуля ку╓.
Там не плаче в╕д спраги калина,
Материнка росте у гаях.
Укра╖но моя! Укра╖но!
Калинова колиско моя!
30.06.2017 р.


СОХНУТЬ ЧОРНОБРИВЦ╤

Чорнобривц╕ сохнуть б╕ля хати,
Сохне у садочку резеда.
Бо в Криму ╖х н╕чим поливати -
Не ╕де сюди з Дн╕пра вода.
╤ калина в’яне п╕д в╕концем.
Коник вже не гра╓ у степах.
Лиш полин хвилю╓ться п╕д сонцем,
Та акац╕я ще виб╕гла на шлях.
А тополя побраталась з Сумом
╤ верх╕вкою засохлою кричить.
Клени впали у тяжку задуму:
Чи д╕ждуть журавлик╕в ключ╕?
Гайвороння хазяйну╓ в м╕ст╕,
Бо нема поживи ╖м в полях.
Та кричить сова в густому лист╕,
Коли Сон мандру╓ по дворах.
Та н╕що Печаль не заколише,
Нею ми наповнен╕ ущерть.
╤ ридають душ╕ все сильн╕ше,
Але сльози висохнули геть.
Дарувала Укра╖на нам колиску,
Та Рос╕я стала колихать.
Не п╕знали Радост╕ ми зблизька,
Не послав Господь нам Благодать...
...Сохнуть чорнобривц╕ в л╕тню пору.
╤ калина в’яне в днину гожу.
Зупинився Сон поб╕ля двору,
Та мою печаль приспать не може.
30.06.2017 р.


***
Кримчанам радост╕ нема
З тих п╕р, як в скривджених дом╕вках
Заграла пут╕нська сурма,
А не калинова соп╕лка.
Не чути гомону з д╕бров.
Лелеч╕ гн╕зда розвалили.
«Брати» забрали в нас Любов,
Натом╕сть ненависть лишили.
См╕╓ться по хатах сурма —
Вже б краще плакала соп╕лка!
Бо радост╕ у нас нема,
╤ серце в туз╕ б’╓ться г╕рко.
Прошу укл╕нно в Берегинь
На родовому виднокруз╕,
Щоб покарали ворог╕в
Та повернули друз╕в.
Втечуть не скоро вороги,
Не скоро зрозум╕ють друз╕,
Ще випадуть не раз сн╕ги
╤ серце зарида╓ в туз╕.
01.07.2017 р.


***
В останн╕й розпач Долю не пущу,
Хоч не купаюсь в росах св╕танкових.
Любить Вкра╖ну я не полишу,
Тримаючись за кожне св╕тле слово,
Що перейшло Турецький древн╕й Вал,
Переповзаючи повит╕ дротом схили,
В шатрах не потривоживши солдат,
На кладовищ╕ - св╕жо╖ могили.
Тримаючись за промен╕ душ╕
Брат╕в вкра╖нських
На дн╕провських кручах...
...Вода проб’╓ться нав╕ть на сош╕,
Коли внизу б’╓ джерело могуче.
01.07.2017 р.


***
Ми триста довгих л╕т
В тяжк╕й невол╕ йшли.
Вже б╕льше трьох в╕к╕в
Дзвен╕ли кайданами.
╤ ось, уже коли
Свободу здобули,
То Крим роздором став
Пом╕ж Москвою й нами.
Знов навели межу,
Не перескочиш р╕в.
Турецький Вал кругом
Обмотаний дротами.
Як ворог Крим забрав,
То Св╕т отетер╕в.
Та лиш арб╕тром став
М╕ж ворогом та нами.
Тож п’╓мо в полинах
Розлиту г╕ркоту.
Глумиться ворог як —
Не розказать словами...
Та г╕ркота страшна
Да╓ нам сл╕поту:
Не бачимо дор╕г
До Укра╖ни-мами.
Московськая сурма
Заходиться в хатах!
З екран╕в лл╓ться бруд
На нашу Укра╖ну.
Не мед, а г╕ркоту
П’╓мо тепер в степах.
А ворог наш страшний
Веде нас до загину.
03.07.2017 р.


ЗАГРАЙ, СОП╤ЛОЧКО

Соп╕лочко, чом не гра╓ш?
Вже Тр╕йця на черз╕.
Ворога не подола╓ш -
Хоч душа в╕дмерзне.
Що було, то й не згада╓ш,
В кримськ╕м пекл╕ т╕сно.
А калина коло хати
Чека╓ на п╕сню.
Я калину б╕ля плоту
Зранку прив╕таю.
У Зеленую Суботу
Хату закв╕тчаю.
Студено╖ водиченьки
Принесу в╕дерце.
Згиньте, мо╖ вор╕женьки!
Не тривожте серце!
Грай, соп╕лко моя мила,
Щоб люди почули.
Щоб д╕зналась Укра╖на -
╥╥ НЕ ЗАБУЛИ!
03.07.2017 р.

м. Армянськ у Криму

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 08.09.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18990

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков