Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОЕТИЧНА СВІТЛИЦЯ
Сьогодні «КС» радо пропонує своєму читачеві нову добірку неймовірно чудових віршів знаної української поетеси Лесі Шмигельської. Тонке сприйняття світу і часу у їх єдності і безперервності, глибочінь емоцій і щирість почуттів, а ще пронизливо-яскраві образи, які западають в душу, стають невід’ємною часткою вашого єства - ось що таке вірші Лесі Шмигельської. Тож не проминіть, товариство, цього кришталево чистого джерела!

Леся Шмигельська
МІЖ СВІТОМ БЕНТЕЖНИМ І ВИШИТИМИ РУШНИКАМИ…

***
А небо сиве, а небо вільне, а небо вічне…
Горять заграви, парують тризни, торги і віча.
Будують храми, таврують душі оті, хто вище.
А десь неволя, дими і круки над попелищем.
Безвісні долі, хрести, могили в неріднім полі,
Снігів по вінця, нетепле сонце і вітру вволю.
Війна безлика, чийсь крок у вічність, бої, облоги.
Шукали стежки межи ровами, молились Богу.
Несли у серці крилаті думи Каменяреві –
Яріли кров’ю глибокі мітки на отчім древі.
Пошерхлі крила, безмовні ночі, зірки погаслі.
Хтось хліба просить, а хтось, неначе, пиріг у маслі…
Вмирає тиша від куль і грому, німіє свічка.
А небо сиве, а небо вільне, а небо вічне…

***
Ми просто пішли за святою зорею,
Ми просто пішли…
Ліпили палаци з рудавого глею
Пілати, посли.

Крізь пальці текла багряниця невинна,
Тяглися гроби…
Бентежна доба в міражах, домовинах…
До світла… аби…

Дорогою волі, де будні у тризнах
Нелегко іти
Цей крок, як у безвість і вибір зумисне
…Та знову не тих…

Кудою йти далі, кого запитати?..
Чи вчуємо глас?
Наш Боже, Великий, укотре розп’ятий
…І знову за нас…

***
Кров не водиця,
Світе немилий.
Гімн для годиться,
Жевжики, вила…
Звідки, кудою?...
Дивні пришельці…
Сум за бідою,
Зношені берці…
Губиться гривня
В пащі мільйонній.
Страшно і дивно
Вчора, сьогодні…
Мріяли, прагли…
Наснилося, може…
Пафосні зали,
Пишні вельможі.
Битви без правил,
Тупіт на місці.
Кволенька слава,
Оплаканий «двісті»…
Ветха бабуся,
Полатана свита…
З темені рвуться
Народжені жити…

***
Поле зоране,
Смерть під вічками.
Бігли колами,
Стали вічними…
Хтось відмолює,
Інший тішиться.
Мак, магнолія,
Доля-грішниця.
Світе стріляний,
Де подітися?..
День під стрілами
В’яне, нітиться.
Між огню – сльоза,
Кров, борги… борги…
Нині сам-на-сам
Друзі, вороги…
Як іти до мрій,
Прагнути, рости?
Янголи вгорі,
На хрестах – хрести…
Глум чортів, орди
Помежи тривог.
Звідки і куди
Йде зчорнілий Бог?..

***
Одні казали, що буде просто,
Незле і тихо.
Сніги небілі, відлуння, кості,
Всевольне лихо…

Стріляють в тіло – вбивають душі.
Де, воля, Боже?..
Безликі тіні у шкаралущі
І крик народжень…

Усе впереміш… Йдемо кудою?
Чи є? Чи бути?...
На місці топчуть помежи млою –
Сліпі манкурти.

Договорились? Печуть у грудях
Огні, омани.
Що далі буде?... окопи, груддя
І смерть за нами…

Божки бездушні десь на Мальдівах,
У злоті вілли…
Ти ще не вмерла, Враїно-Діво,
Від зайд зчорніла?

***
Палахкотіти, падати, вставати,
Нести свій хрест, як тисячу хрестів.
Голгофа, біль, пречисті сльози вдів
І Діва Мати.

Сліпі, гротескні, блудні і облудні,
Колючий дріт обплутує мости.
Стражденний люде, доки так іти
З огнем у грудях?..

Не сніг, не усміх – дим і перелоги,
І смерть стократ лютіша від зими.
Цей грішний світ, що крається, гримить
Чи бачить Бога?…

ТРИ ДОРОГИ1
1.
Розвінчані мости і три дороги,
Молитву шепчуть стомлені вуста.
Куди йдемо, між кулями, до Бога?
Чи мо’до біса тягнемо хреста?..

…Бредуть у завтра підпанки і злидні,
Печуть заграви, біди і борги.
І гомонять гутірки посполиті
Помежи трав язичницькі боги.

Солоний день, підсолений сльозою,
Криваві німби в тихих янголят.
…А посивілі далі після бою
У вишині лелеками болять.

2.
Гаряча вись, стежки нерукотворні,
Порожні будні, гнізда і доми.
Хтось простягає хліб черствий Мадонні,
А хтось кричить: «Месію – розіпни!»

Чужа війна, безчинства, лжезакони,
Рубці на душах, небі і стежках.
І бовваніють нерухомі жорна
На тридорогах, на семи вітрах…

Сталить хтось дух, а хтось уже безстрашний
У світі воєн, заздрості, корид…
І лиш Франкове у борні не гасне:
«Бо нам призначено сесю скалу розбить…».

***
Казка про все прекрасне – скороминуча,
Кидає кволий промінь сонце з-за кручі.
День догорає з квітом і полинами.
Пишуться ноти, вірші, життєві драми.

Міряні хибні межі, криваві мітки,
Ділені душі, долі, шляхи нізвідки.
Прихистку прагнуть птахи між зла і болю,
Хижо кричить вітрами відлуння голе.

Хто ми? Нащадки Ноя, Франка, Предтечі?
Янгол сумний вкладає хрести на плечі.
Поміж огнем і світом – достигли вишні,
Судять, вердикт виносять від Бога «вищі».

…Більше немає пісні отам, де морок –
В тілі, в землі, у вірі важкий осколок.
Десь скотарі, вельможі, двори хвалебні…
Слід, що пропах димами пройшов крізь небо.

***
Плететься бурлака, натомлений часом і болем –
Старезні калоші, дірява свитина, борги.
А вітер у плечі, то скупо леліє, то коле,
Крізь хмари застояні промінь крадеться тугий.

Усяке бувало – кохав і надіявся, вірив,
Позаду стежина – її перейшов, як зумів.
Дорога у небо громами розорана, сіра
І безвість холодна, безмежно глибока, як рів.

Чи думав, чи мріяв, пішовши крізь повені, драми?..
На древі столітнім – розбите лелече гніздо.
Весна за весною, одвічні вали за валами,
Ні друга, ні брата… в імлі – престаре шапіто…

Йде старець (чи митар?), минають негоди, століття,
Обабіч дороги – плакучі рокити, хрести.
Хтось вічний у слові, у промені сонця, у дітях,
А другим судилось у полі зелом прорости…

* * *
Водевіль і безсоння, і ніч, що летить на друзки,
Закосичені мавки в обіймах старих озер.
І натомлені летом тиняються полем бузьки,
Дід під сивого дуба недолю свою підпер.

Плаче кобза крізь тишу, і рвуться безвольні струни,
Все, що було — в туманах, що буде — розкаже Бог…
Споконвічна офіра прожитому, небу, врунам,
Ревно кланявся старець відлунню важких епох.

То співав, то молився, задивлений в ніч безкраю,
Херувими злетілись збирати в траві зірки.
Позолочений місяць, неначе ключі від раю,
І до неба — долоні, порепані, шкарубкі…

Чи боліло під серцем? Кристально дзвеніла тиша
І самітницькі думи пройшлись борозною між брів.
По Чумацькій тропі, поміж зорі, все вище і вище
Побрів…

***
Між світом бентежним і вишитими рушниками –
Небо багряно-синє, стежка до мами.
Обрій пропахлий димом, веселкою, м’ятою,
Поле, розшите травою, цвітінню таркатою.
Ми, ще малі, всевольні, віримо диву,
Шукаємо погляд, вітер, зірку щасливу.
…Летіли роки, згорали сумління, весни,
Між юрб обирали всоте відвертих, чесних…
Молились за друга, брата,кляли невміло,
Ішли крізь пітьму, безчинства… а десь зоріло.
Пожежі пекли, харцизство, свої поразки,
Без помочі, рук, терпіння нестерпно жаско…
Вижити б… громовиці, повені, світокрушшя…
Чекають весни, пашіння персики, груші.
Вже проситься промінь звабний між літеплі ранки, роси
Жадають натхнення, миру мандрівники, віртуози.
Прагнуть смереки волі, до висі пнуться…
Зірка у небі, ще від Різдва, Ісуса маленькі руці…

***
Крила зими – крила білого птаха
І свято, і світло.
Сонце бліде, що котилось на захід,
Тривоги за вітром.

Зорі, як ми, то палали, то мліли…
Світи поміж нами.
Юги холодні любили несміло,
Кричали снігами.

…В казку приходь, де суниці та літо,
Меди запашисті.
Трави, стежки молоді і зігріті
Цвітінь поміж листя.

Ми безпечальні радіємо грозам,
І віримо мріям…
Нині відлуння, завії, морози…
Мрієм…

* * *
Пташко маленька, що небо несеш на крилах,
Що тобі мріється в леті твоїм стрімкім?
Змірявши висі, може, тобі й несила
Далі летіти, бо світ нелегкий таки?…

Світла надіє, ти пахнеш весною, сонцем,
Щастя заховане в миті тремких секунд.
Помежи хмар шукаєш крайнебо отче,
Вітру довіривши душу свою крихку.

Крихітко ніжна, мабуть, не летіти важко,
Втішена волею — волю в собінесеш.
Що тобі бачиться в димнім захмар’ї, пташко,
Як тобі просвіток без тишини і меж?

Казко стокрила, у висі не смій отерпти!
Небо крилатих любить, безкрилим — зась.
Може лише маленьке пташа тепер ти,
Завтра в тоб івоскресне зоря чиясь.

***
Лови своє щастя, бо завтра не буде нас,
У вирі чужому погубимо крила і кроки.
Усе, що красиве, на жаль, не завжди Парнас,
Лиш небо високе.

Між весен і вишень вляглись молоді сніги,
Півсвіту біліє, а пів – поза межами, пустка.
В далекому завтра несніжні стежки, борги,
Прозріння негусто.

Десь яв і омана, смереки одна в одну,
І жалить безжально сліпе відчуття заметілі.
На сонячній арфі застиглу торкне струну
Вітер, весь білий.

І день розпочнеться початком… тік-так, тік-так…
Хвилини – хвилинні, а миті – миттєві…жаско.
Охочий до лісу бездомний, чудний жебрак
Грітиме пташку…

У кожного нині по зірці, свій хист, мов хрест.
Так дивно вдихати безмежжя на повні груди!
Лови своє щастя, бо нині ти тут увесь,
Колись не буде…

***
Тішся цим світом, у волю зерном проростай,
З вітром охвітним щосили гайни попід хмари.
Мить, наче пісня… А десь дозрівають жита,
Бавить вівчар на плаях кучеряві отари.

Завтра – це інше, ти нині отут і живи!
Сонячноквітно в ясирі мільйонних ілюзій.
Марне чекати від світу хороших новин,
Згаснуть колись вороги і народяться друзі.

Так, буде важко, далеко Господній ковчег,
Стежка до раю витка, припорошена снігом.
Висі пізнавши до неї потягнешся ще
В небо пірнаючи, хмари минувши, з розбігу!

Хтось би не зважився, ти одчайдух, не дрімай!
Фібрами, зором, натхненням торкнися зірниці.
Певне кричатимуть свідки: «Тобі через край!»,
Сито в’язатиме нічка на місячних спицях.

Дівчинко, юносте, знаю, нелегко… Борись!
Крила жар-птиці сховають од лиха, образи…
Весни минуться, але не сьогодні – колись,
Лиш не іди самотою, а з долею разом.

* * *
Час, довершений лучник, натягує днів тятиву,
А життя, кажуть — мить, хоча мить неповторна, одна.
Богу дякую нині за себе, щодня нову,
У молитві щодня…

За дітей, за сім’ю, за родину (найрідні, найкращі!)
І задрузів, що стали опорою, міццю, плечем…
Богу дякую щиро, що йшовши крізь біль, невдачі —
Переборола усе…

Знаю, там десь межа, та, надіюся, довго до неї,
Маю мрії на завтра, надалі — і вірю у них.
Тінь шукає притулку між гілля, в безлистій алеї,
У буднях дрібних…

Ці роки, наче шрами, бо щось пережито, прожито...
Між дорогами, людом — шукала саму себе.
Вік, бунтар невблаганний, збирає роки, як мито
І йде…

…Та коли буде важко, як ляже туман на плечі,
Коли весни минуться і буде зима, зима…
Мене знайдете лиш у віршах, вони — лелечі,
Я там жива…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 17.03.2017 > Тема "Душі криниця"