Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановні читачі – тієї «Кримської світлиці», яка нікуди з Криму не зникала і завжди була й залишається – КРИМСЬКОЮ! Запевняємо вас, що кримські «світличани» не мають жодного стосунку до недавніх «зарплатних» пікетів під Кабміном (http://detector.media/…/2016-12-22-zhurnalisti-krimskoi-sv…/) і прес-конференцій на центральних інформаційних київських ресурсах, де – як один з інструментів для досягнення мети – використовувалася «позичена» назва нашої багатостраждальної газети. Ось вже й міністр культури перейнявся проблемою (а де ж був два роки тому, коли ми без усяких пікетів і грошей чесно робили в Криму свою справу?) і запевнив, «що такі видання, зокрема, як «Кримська світлиця», є певними символами, які необхідно відстоювати навіть у скрутних фінансових умовах».
Цього тижня мала відбутися колегія Міністерства культури України – «з метою розгляду питань налагодження співпраці між Мінкультури та Національним газетно-журнальним видавництвом, а також обговорення концепції подальшого розвитку згаданого видавництва». «Назустріч» цій події у понеділок вранці на офіційну електронну адресу заступника міністра культури Т. Мазур, котру визначили відповідальною за проведення колегії, з Криму було відправлено листа.
Як і передбачалося, ніхто з Києва на це кримське послання не відгукнувся. Відсутня інформація й про те, чи відбулась взагалі очікувана міністерська колегія. Бо якщо так, то чи поцікавилися на тому поважному засіданні у керівництва Національного газетно-журнального видавництва, скажімо, де їхнє свідоцтво про реєстрацію «Кримської світлиці»? А ще тим, чому раптом у цього висмикнутого з Криму «символа» виникла проблема з приміщенням і офісною технікою, що тепер з гучними претензіями вимагається у міністерства, якщо наказом про переведення передбачалося, що все це має надати видавництво? Значить, з самого початку було відомо, що необхідної бази для такого серйозного й відповідального кроку, як переведення кримської редакції, не було? Виходить, не випадково проти такої бездумної волюнтаристської «депортації» протестували у Криму редактор з колегами. То щоб не впиралися – й були за вказівкою директора видавництва сфабриковані редакторські «прогули», аби підвести його під статтю?!
Запитань чимало, відповідей – катма. Тож нам не залишається нічого іншого, як повторити їх публічно.

Заступнику міністра культури України
МАЗУР Тамарі Вікторівні

Доброго дня, шановна пані Тамаро! Звертається до Вас звільнений півроку тому гендиректором НГЖВ А. Щекуном – за ним же сфабриковані «прогули» – головний редактор «Кримської світлиці» Віктор Качула із Сімферополя. Не подумайте, Бога ради, що я, довідавшись про наступну колегію Мінкультури, де Ви з міністром маєте залагоджувати проблему з «пікетливим» Щекуном, збираюся нажалітися на нього. Не в моїх це правилах! До того ж, ще триває судовий процес (http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17304), де я оскаржую не так своє брутальне звільнення, як той стиль самодурної поведінки державного чиновника, який, власне, й призвів до чергової кризи в усьому Видавництві і, зокрема, до просто абсурдної ситуації з «Кримською світлицею» і її дикунським переведенням з Криму до Києва.
Тому що, фактично, ніякого остаточного переведення не відбулося. Бо як щоп'ятниці оновлювався створений ще у 2002 році на ґрантові кошти сайт «Кримської світлиці» – http://svitlytsia.crimea.ua/ – так і оновлюється, як оберігали ми тут, у Сімферополі, наш редакційний 24-річний архів, нашу кримську українську газетну історію, так бережемо й далі, самотужки оцифровуючи, рятуючи його для майбутнього
(http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=17779). А те, що видають у Києві за «Кримську світлицю» – без історії, без коріння (і, зауважте, навіть без Свідоцтва про реєстрацію!), без поваги до читачів і до людей, котрі у Криму понад два десятки літ творили цю газету – це, як показали останні події, просто інструмент спекуляції (мискоборства – за Ліною Костенко) на болючій кримській темі для вибивання додаткових штатних одиниць та підвищених державних зарплат.
Мені і моїм кримським колегам, котрі у минулі роки по кілька місяців (а бувало, й півроку) обмежували себе у зарплатні, спрямовуючи ресурси, в першу чергу, на друкарські послуги, щоб забезпечити безперебійний випуск газети, особливо прикро чути й бачити, як у столиці зі «Світлицею» напереваги ідуть на штурм Кабміну і вищої зарплати. Як намагаються – оце такий новітній менеджмент? – «насватати» «Кримську світлицю» «Укрзалізниці» (бо треба ж якось «накручувати» й списувати тираж). Як нав'язливо передплачують її чиновникам, в іноземні посольства, наївно сподіваючись набути у такий спосіб пошани, авторитету й тиражу. Хіба може така кримсько-київська «Світлиця» бути тим нескореним українським кримським символом, як у минулі роки? Хіба ж повірять їй люди?
На жаль, забракло чиновницької мудрості, аби по-людськи, цивілізовано, виважено, продумано організувати у цих непростих кримських обставинах справу так, щоб не шматувати редакцію, не кидати тінь на «Світлицю», не дезорієнтувати людей. Вистачило глузду лиш на те, аби рейдерським способом спробувати захопити «Світличний» бренд і викинути за штат її багаторічних працівників у Криму. От і розчахнута тепер «Кримська світлиця» навпіл – ще один безглуздий приклад начальницької недалекості, бо державні поводирі мали б гуртувати й мобілізувати суспільство, а не навпаки…
Я дуже сподіваюся, шановна пані Тамаро, що залагодження проблеми у Видавництві не обмежиться лише обговоренням фінансових питань. Бо проблема ця, на моє переконання, значно глибша й серйозніша. Понад два роки тому я звертався до міністра з пересторогою стосовно деяких його кадрових рішень щодо НГЖВ (шлю копію того звернення, а детальніше про це – http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=17753). На жаль, мене не почули. Так само, як і півроку тому не почули моїх закликів до цивілізованого вирішення проблеми з газетою. Як інформував мене тоді пан Щекун, зі мною – представником трудового колективу, що є одним із співзасновників «Кримської світлиці», редактором з 15-річним стажем, мовляв, ніхто у Міністерстві не хоче взагалі мати справу! Правда це, чи директорська  хитрість, щоб позбутися такого незручного й непоступливого підлеглого – мені з окупованого Криму перевірити було неможливо.
Не здивуюся, шановна пані Тамаро, якщо не поміченим залишиться й це моє звернення. Бо хто я тепер? І хто мої такі ж позаштатні кримські колеги, котрі не розбіглися, мов щурі, з тонучого кораблика «Кримської світлиці», а продовжують утримувати й оберігати тут, у цих неймовірних умовах, що можна ще втримати й зберегти. Просто почув деякі Ваші реалістичні коментарі стосовно того, що відбувається у Видавництві, – і захотілося Вам повірити.
Повірте й Ви мені і моїм кримським однодумцям-«світличанам»: що б там Міністерство у столиці для своєї київської «Світлиці» і «зарплатно-пікетного» Видавництва не вирішило, ми нашу – справжню «Кримську світлицю» – не залишимо! Бо вона тут для нас, в цій анексії – чи не останній спосіб і смисл УКРАЇНСЬКОГО існування.
То як будемо далі боротися за «Світлицю», за культуру, за державу нашу, шановна пані Тамаро: хтось там, у столиці, в пікетах за кращу зарплату, а хтось тут, у Криму, за святу ідею – бо нічого іншого просто не лишається? І все це – нормально? І держава й далі сором’язливо закриватиме на це очі?

З повагою – Віктор КАЧУЛА
26. 12. 2016
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 30.12.2016 > Тема "З перших уст"