Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога «Світличко»! Від щирого серця вітаю тебе з двадцять четвертим днем народження! Щотижня з хвилюванням чекаю наступного номера газети: чи вийде знову? Чи вдасться прочитати, бо ж Інтернету нас в Криму можуть позбавити, коли завгодно. І ми, українці, безмежно вдячні редакції нашої газети, що вона живе, працює навіть в цих екстремальних умовах.
Читаю «Кримську світлицю» з першого номера, передплачувала регулярно, і не тільки для себе, а для нашої школи чи селищної бібліотеки, для друзів чи рідних, хоч пенсія в мене звичайна, не депутатська. Всі 24 роки «Кримська світлиця» була поруч з нами, в Криму, допомогала нам не забути, хто ми, знайомила з творчістю українських поетів, з цікавими людьми, жила нашим життям. Наша держава в особі своїх високих чиновників часто «забувала» фінансувати газету, і вона виходила з чорною смугою на першій сторінці, а ми, як могли, намагались підтримати її хоча б морально, своїми листами-дописами, вчасною передплатою.
Наша українська влада за всі роки Незалежності не відкрила в Криму жодної української школи, крім прекрасної гімназії, яку на завершення свого президентства подарував Сімферополю Леонід Кучма. Гімназія була чудова: два комп’ютерні кабінети для учнів, а ще один – для вчителів, басейн, море квітів… Але ж одна гімназія – для Криму замало, тому українці Криму (і не тільки етнічні українці) змушені були вести боротьбу за українські школи. Можна було б деякі школи в містах чи містечках перепрофілювати в українські, та кримська влада цього не робила, мабуть, «боялась крику беотійців», тобто, тієї російської «общини», яка щедро підгодовувалась «матушкою» Росією. І скрізь і завжди в нашій боротьбі за український Крим нам допомагала «Кримська світлиця». Досить згадати історію створення української школи в селищі Приморському. Сім років боротьби за українську школу, українську мову. Десятки наших статей, дописів у газеті: «Крик душі», «Вони не хочуть української школи, бо не хочуть української держави», «Українським школам в Криму бути», «Тернистим шляхом до світлої мети» та інші.
І де? В Україні. Як пояснив тоді міністр освіти Зайчук в Києві: нема коштів. Російські школи відкривалися в Феодосії, для них кошти знаходили, а для українських - ні.
В 1997 році 265 учнів Приморського подали заяви в усі класи, з першого до одиннадцятого, - в українські класи, а школу так тоді і не відкрили. В нас уже були всі українські класи, але не українська школа. Класи були, і приміщення своє, колишнього дитячого садочка, ми вже мали, а школи своєї, української, не мали, були класами російської школи №7. Лише через рік, коли ми вже випустили перший в Криму український 11 клас, і про його «останній дзвоник» і випускний вечір «Світличка» помістила розлогу розповідь «Вони були першими», нам дозволили відкрити українську школу №20 імені Олени Теліги. Школа №20 працювала без підтримки органів кримської освіти, і про це ми писали в «Кримській світлиці»: «Сирота в своїй державі», «Лужков навчить» (про проблеми з вивченням історії в Україні, і не тільки в Криму), «Не всяка «ізюмінка» родзинкою стає» та інші. «Світлиця» багато уваги приділяла шкільній освіті, стала помічницею вчителям української мови, поміщаючи цікаві для вчителів і учнів матеріали, даючи можливість і дітям поділитися своїм творчим літературним доробком. Та й кожен з нас, читачів, міг написати в газету про все, що йому боліло, чи зацікавило, чи просто захотілось поділитися, і все це газета друкувала. Ось і зараз я можу поділитися своїми думками про нашу мову, про її золоті перлинки – прислів’я і приказки, і знаю, що «Світличка» мене зрозуміє і підтримає.
Читаючи останні номери газети, бачу, що «Кримська світлиця» зараз змушена боротись за своє існування в Криму. Знайшлися люди, які вперто намагаються перетягнути її в Київ. Навіщо? Що, з Києва краще видно, як нам тут живеться? Зрозуміло, що ми не про все пишемо в газету, бо опинилися в таких умовах, що не все, про що думаєш, можна писати. І те, що газета буде виходити в Києві, нічого не змінить, бо не всі ми змогли туди виїхати, і причини тут в кожного свої. Можливо, хтось назве (а, може, і вже називає) нас зрадниками, але подумайте, з ким ви будете відновлювати український Крим, коли (чи якщо?) він таки повернеться в Україну? З російською общиною, яка так голосно кричала, що її українізують, бо інструкції на листках-вкладках для ліків були українською мовою. Все інше було російською. Зараз інструкції мають російською, та ліки дуже дорогі. Сьогодні мені купили краплі для очей і одні для серця, заплативши більше 2000 рублів, і це – на місяць, і це ще не все, що я приймаю, дещо ще треба купити завтра. Зараз російська община мовчить. Привозні продукти російські купувати не спішать, як нема українських, то купують наше, кримське. Живуть важко, але мовчать… Та ще й поповнюється община прибульцями з материка, які хочуть тут осісти, купують квартири, будинки, дачі. Так що майбутня п’ята колона росте…
Так в чому ж причина, що пан Щекун і Ко так «полюбили» «Кримську світлицю», що з усіх сил тягнуть її в Київ? Слухаючи програму про це в радіо «Крим.Реалії», зрозуміла, в чому причина. Гроші! Зарплата на рівні державних чиновників. І це тоді, коли редактор Качула з маленьким колективом випускав газету єдиним можливим в наших умовах способом, випускав, не отримуючи зарплати. А зараз хочуть мати добрі гроші, і при цьому на 2017 рік планують довести передплату… аж до 500 екземплярів, і реальних шляхів доставки газети в Крим не уявляють. Тоді виникає питання: для кого і для чого така «Кримська світлиця»? То чи не тому їм там, у Києві, дуже заважає газета, яка ще не зникла з Криму, і яку, судячи по цифрах, які ми бачимо, читають тисячі. Бо на цьому тлі в усій красі видна вся їхня нікчемність і неспроможність.
Ще раз вітаю справжню «Кримську світлицю» з 24-м днем народження, бажаю успіхів всьому героїчному колективу на чолі з редактором. Цікавих вам матеріалів, здоров’я, і багато щирих і вірних друзів-читачів!

Постійна ваша читачка і дописувачка АЛЛА і мої друзі – дві ВАЛЕНТИНИ, ще одна АЛЛА, КАТЕРИНА, НАТАЛІЯ, ГАЛИНА та інші (прізвища не називаю – такі часи…)
Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 30.12.2016 > Тема "Душі криниця"