Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3362)
З потоку життя (6581)
Душі криниця (3560)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1516)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1685)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗА ЛАШТУНКАМИ В╤ЙНИ
До дня визволення Ки╖вщини в╕д фашистських загарбник╕в


У БОРН╤ ЗА ЗЕМЛЮ ╤ ВОЛЮ
В ознаменування 100-р╕ччя под╕й Укра╖нсько╖ революц╕╖ в Кривому Роз╕ за громадською ╕н╕ц╕ативою...


Б╤ЛЬШ╤СТЬ РЕЛ╤КВ╤Й КИ╥ВСЬКО╥ РУС╤ ВИВЕЗЛИ ДО РОС╤╥ ТА ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ
Про це пов╕домля╓ Рад╕о Свобода з посиланням на досл╕дження укра╖нських науковц╕в, викладене в...


РАДЯНСЬКА ДОБА: М╤ФИ ╤ РЕАЛ╤╥
24 вересня в Музе╖ ╤вана Гончара в Ки╓в╕ в╕дкрилася виставка «М╕фи та реал╕╖ радянсько╖...


╤гор Горд╕йчук, Герой Укра╖ни, генерал-майор: САВУР-МОГИЛА — ЦЕ ФАКТИЧНО БУВ КВИТОК В ОДИН К╤НЕЦЬ
Нещодавно виповнилося п’ять рок╕в геро╖чн╕й оборон╕ Савур-Могили. Ця висота стала символом...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 27.02.2004
КЛІНІЧНИЙ ДІАГНОЗ ХВОРОБИ І ПРИЧИНА СМЕРТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
"Лікарський вісник", ж. УЛТПА

Затяті антиукраїнці, намагаючись всіляко принизити та примітизувати генія українського народу Тараса Шевченка, витворюють міфи про те, що роки страшної й принизливої для великого поета майже десятилітньої солдатчини були для нього набагато кращими від короткочасної розважальної експедиції "солнца русской поэзии" до Бессарабії та Криму. Виходить так, що упродовж 10 років Шевченка не лише турботливо "оберігали" всі царські солдафони, але й "здували з солдатського мундира кожну пилинку". Від такого дбайливого опікування та тепличних умов життя, вочевидь, засланець мав би у Приаральї зміцнити своє здоров'я і повернутися до Петербурга щасливою та фізично здоровою людиною. Залишимо на совісті подібні інсинуації і столичних виродків, і місцевих блазнів та звернемося до надійних документальних джерел. Як свідчать епістолярія поета та спогади сучасників, із заслання Шевченко повернувся безнадійно хворою людиною. Дослідження авторитетних авторів з провідного Київського науково-дослідного інституту кардіології, академіків В. О. Боброва та І. Б. Марцінковського, є вагомим підтвердженням нашого твердження.
Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримського осередку НТШ, академік УЕАН.

***

Часто шанувальники творчості Т. Г. Шевченка не знають, чим хворів поет. Серед людей, не обізнаних з епістолярною спадщиною і мемуарами його сучасників, виникають цілком необґрунтовані домисли про хворобу і причину смерті поета. В Шевченкіані звертається увага тільки на те, що поет хворів ревматизмом з органічним декомпенсованим пороком серця третього ступеня.
На основі епістолярної спадщини Т. Г. Шевченка і мемуарів його сучасників про останні роки і дні поета, нами була зроблена спроба уточнити, як і який саме клапанний апарат серця був пошкоджений ревматичним процесом.
Під час заслання восени 1847 року в Орській кріпості Тарас Григорович захворів на ревматизм. У листі до А. І. Лизогуба від 11 грудня 1847 року поет пише: "Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. І до всього того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм..." Того ж року, 20 грудня, вже в листі до М. М. Лазаревського Т. Г. Шевченко повідомляє: "...опріч нудьги, що в серце впилася, мов люта гадина, опріче всіх лих, що душу катують, - Бог покарав мене ще й тілесним недугом, занедужав я спершу ревматизмом, тяжкий недуг, та я все-таки потроху боровся з ним, і лікар, спасибі йому, трохи помагав...".
Уже після заслання при відвідуванні в 1859 році Т. Г. Шев-ченка на його петербурзькій квартирі, художник В. В. Ковальов пізніше згадував: "...Я був вражений різкою зміною в його зовнішності: це вже не той широкоплечий, кремезний, русявий чоловік у сірому сюртуці, яким я знав його колись; переді мною був зовсім схудлий, лисий чоловік, без кровинки на обличчі; руки його просвічувалися так, що видно було наскрізь кістки і жили... Я мало не заплакав"... У спогадах Ф. І. Черненка, записаних О. Я. Кониським, читаємо: "...Вже під кінець вересня і з самого "початку жовтня (1860), провідуючи Шевченка, не можна було йому не помітити, що поет вельми хворий. Сам Шевченко не любив розповідати про свою недугу, взагалі не любив він свого суму і лиха розносить по чужих хатах. Навпаки, яко людина згуртована, він пильнував ховати від людей своє горе, не давати помітити свою недугу".
О. М. Лазаревський у спогадах про останні дні поета розповідає: "Тарас Григорович почував себе погано з осені минулого року (1860. -наше). 23 листопада, зустрівшись у М. М. Лазаревського з лікарем Барі, він особливо скаржився на біль в грудях. Лікар, вислухавши груди, радив Тарасові Григоровичу поберегтися. Відтоді здоров'я його погіршувалося з дня на день. Січень і лютий просидів він майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи близьких знайомих". На останньому автопортреті, виконаному маслом у 1860 році, на блідому обличчі Т. Г. Шевченка помітні ціанотичний рум'янець, набряклість, які свідчать про тяжку і запущену хворобу серця...
В листі до родича Варфоломія Шевченка 22 січня 1860 року поет писав: "...Чхаю та кашляю, аж обісіло". Перенесене простудне захворювання ще більше погіршило стан здоров'я. Про це ми і довідуємося в наступному листі до В. Шевченка від 29 січня: "Так мені погано, що я ледве перо в руках держу... Прощай! утомився, наче копу жита за одним заходом змолотив".
Квартира, яку було надано Т. Г. Шевченку при Академії мистецтв, була поділена антресолями на два яруси. У верхньому ярусі, де вікно знаходилося на рівні підлоги і з якого завжди дуло холодом, він спав, а в нижньому працював. Прислуговував йому відставний солдат. Здоров'я погіршувалося з кожним днем. Зважаючи на прогресування хвороби і невлаштованість життя поета, друзі почали піклуватися про госпіталізацію Т. Г. Шевченка в лікарню. Але було вже пізно.
В спогадах М. М. Лазаревського про останні дні життя Т. Г. Шевченка і записаних О. М. Лазаревським читаємо, що 25 лютого "застав його у страшних муках. За словами Тараса Григоровича, вночі у нього почався дуже сильний біль у грудях, що не давав йому лягати. Він сидів на ліжку й напружено дихав". Незабаром приїхав Е. Я. Барі. "...Вислухавши груди, лікар сказав, що водянка перекинулась у легені. Муки страдника були невимовні; кожне слово коштувало йому страшних зусиль. Мушка, покладена на груди, трохи полегшила страждання". Але це було не надовго, бо далі читаємо: "...Він сидів на ліжку, кожні п'ять-десять хвилин запитував, коли буде лікар, і висловлював бажання прийняти опій, щоб заснути". Самопочуття не покращувалося. "О шостій годині приїхав один із друзів покійного з лікарем П. А. Круневичем. Хворий був знову у тяжкому стані. Він ледве відповідав на запитання лікаря і, здавалося, усвідомлював уже безнадійність свого становища. Близько дев'ятої години приїхали знову п. п. Барі і Круневич. Вони ще раз вислухали груди хворого; вода й далі наповнювала легені. Щоб полегшити страждання, поставили другу мушку". "Через деякий час Тарасу Григоровичу полегшало, і він побажав заснути, але через п'ять хвилин знову попросив допомоги. "В мене знову починається пароксизм, як би припинити його!" Поклали до рук гірчичники". Біля одинадцятої години друзі, що відвідали Шевченка, "...побачили, що хворий сидів на ліжку, без світла; йому було дуже тяжко". На запитання, що, може, вони йому заважають, поет відповів: "І справді так; мені хочеться говорить, а говорить трудно".
"...Майже всю ніч провів він сидячи на ліжку, упершися в нього руками; біль у грудях не давав йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, що були внизу, не озивався". О п'ятій годині випив склянку чаю і побажав зійти вниз. "Зійшов Тарас Григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів на шосту нашого дорогого, рідного поета не стало!.."
З лікарського свідоцтва про смерть і хворобу Т. Г. Шевченка можна довідатися: "Свидетельство Копия дано сие в том, что Академик Тарас Шевченко, 49 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени й сердца (vitium organicum hepatis et cordis); в последнее время развилась водяная болезнь (Нydrops), от которой он умер сего 26 февраля.
Подлинник подписал: доктор Эдуард Бари, ординатор при больнице Св. Марии Магдалины..."
Нижче на свідоцтві олівцем відмічено: "47 лет от рождения". Це виправлення стосується помилково вказаного лікарем віку Т. Г. Шевченка. З цього свідоцтва видно, що лікарі на перший план ставили органічний розлад печінки. Сьогодні ми знаємо, що при розвиткові тотальної серцевої недостатності проходять патологічні зміни і з сторони печінки...
Підсумовуючи все вищесказане, можна поставити діагноз: ревматизм, активна фаза, безперервно рецидивуючий перебіг. Поворотний ревмокардит. Комбінований порок серця з переважанням стенози устя аорти і недостатністю двохстулкового (мітрального) клапана. Поліартрит. Кардіальний цироз печінки. Анасарка. Набряк легень. Асистолія...
Лікарями Т. Г. Шевченкові були запропоновані щадящий режим, запобігання переохолодження. З медикаментів: серцеву мікстуру, на жаль, ми не знаємо ні її назви, ні складу, опій, пластир з шпанською мухою, а також гірчичники на руки...
Сучасна медицина, використовуючи сьогодні існуючі можливості і лікувальні засоби, звичайно, продовжила б життя Т. Г. Шевченка, але ненадовго. Хвороба внаслідок тяжких умов життя як до, а особливо під час і після заслання дуже вже була запущеною.
Постійне психоемоціональне напруження і переживання за рідних, знайомих, простий народ, який так за життя поета і не отримав звільнення з кріпацтва, ще більше погіршувало протікання хвороби.
Щодо лікування, то лікарі П. А. Круневич і Е. Я. Барі лікували на рівні тогочасного розвитку медицини і докладали всіх зусиль, щоб полегшити стан хворого Т. Г. Шевченка.
1992 рік.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2004 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1773

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков