Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РОС╤Я НАМАГА╢ТЬСЯ ПОШИРИТИ СВОЮ ЗЛОЧИННУ СУТЬ НА ╤НШ╤ КРА╥НИ
Рос╕я – це велика тюрма. Нин╕ рос╕яни намагаються загнати в цю тюрму ╕ укра╖нц╕в…


НЕМА╢ СИЛ ТЕРП╤ТИ: НОБЕЛ╤ВСЬК╤ ЛАУРЕАТИ ВЛАШТУВАЛИ МАН╤ФЕСТ ПУТ╤НУ
П╕д зверненням п╕дписалося 39 ос╕б, всесв╕тньо в╕домих св╕тил науки…


ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПРО ЗВ╤ЛЬНЕННЯ ДАН╤ЛОВА:
В╕н переводиться на ╕нший напрямок…


ПУТ╤Н ЗАГНАВ СЕБЕ У ПАСТКУ:
Дан╕лов попередив про наближення катастрофи в Рос╕╖…


УКРА╥НА ПРОТИ РАШИЗМУ
Рашизм – це як╕сно нова форма тотал╕тарно╖ ╕деолог╕╖ ╕ практики…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 18.11.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 18.11.2016
«ОЙ ЦВЕТЁТ…» «КАЛИНОНЬКА ЧЕРВОНА…»

Ось ╕ в╕длунала ця «мелод╕я». ╤ п╕сля прощального акорду настала черга оплеск╕в. А дал╕ – тиша. Б╕льше н╕чого. Про те, що все, нав╕ть хороше й бажане, колись зак╕нчу╓ться, з г╕ркотою в голос╕ зауважила у сво╓му виступ╕ заступник директора Кримського етнограф╕чного музею Людмила Анатол╕╖вна Науменко.
Як ╖╖ не зрозум╕ти? Ми ╕ насправд╕ з╕брались, аби попрощатися, адже б╕╓нале «Мелод╕я на полотн╕» п╕д╕йшов до свого завершення. А це означа╓, що через годину–п╕втори, коли буде в╕дзначено переможц╕в ╕ лауреат╕в, вишивки позн╕мають з╕ стенд╕в, ╕ роз'╖дуться вони по Криму, а з ними й ота атмосфера затишку, теплоти ╕ водночас п╕днесення, яку в╕дчувають, зда╓ться, ус╕ в зал╕. ╤ причина в т╕м, як пояснила одна ╕з музейних прац╕вниць, що кожне полотно, кожен в╕зерунок – це наб╕р тих чи ╕нших символ╕в, ╕ хоч ми й забули ╖хн╓ значення, та вони не забули про нас, ╕ в╕д ╖хнього впливу н╕куди не под╕тися. Ми буквально знаходимося п╕д перехресним «вогнем» побажань добра, щастя, здоров'я, ╕ цей позитивний заряд не може не впливати.
А рушники традиц╕йно вишивалися до яко╖сь под╕╖ чи з якоюсь метою, вони були ╕ оберегом, ╕ матер╕ал╕зованим «концентратом» материнсько╖ любов╕, ╕ об╕цянкою в╕рност╕ наречено╖ – тема, варта досл╕джень мистецтвознавц╕в, як╕ ╕ не обходять ╖╖ увагою. Тож вишивальниц╕ – ще ╕ чар╕вниц╕, не лише люди з працелюбними руками, що вм╕ють творити красу.
╤ сьогодн╕ в цих руках – заслужен╕ грамоти та подарунки, щойно вручен╕ представниками М╕н╕стерства культури Криму, «держради», асоц╕ац╕╖ народних промисл╕в та самого музею. А переможц╕в багато: це ╕ володарка гран-пр╕ (нею стала Римма ╢фимова), ╕ т╕, кого було в╕дзначено в ном╕нац╕╖ «Майстерн╕сть у використанн╕ традиц╕йних сх╕дно-слов'янських техн╕к вишивки (Валентина Шахмуратова, Людмила Попова, Валентина Овсянникова), ╕ кращ╕ в галуз╕ «Збереження традиц╕йних орнаментальних мотив╕в ╕ символ╕ки» (Галина П╕тулай, Ольга Буда╓ва, Валентина Козуб). Окремою ном╕нац╕╓ю стало «Збереження сх╕дно-слов'янсько╖ традиц╕йно╖ вишивки в одяз╕», де найяскрав╕шими працями жур╕ визнало представлен╕ Соф╕╓ю Бедр╕й, Над╕╓ю Козуб та ╢вген╕╓ю Жуковою (в╕дпов╕дно перше, друге ╕ трет╓ м╕сця). Не забули й лауреат╕в «Призу жур╕» та «Глядацьких симпат╕й», якими стали Олена Яковенко та Людмила Бобирь. А за «Творчу фантаз╕ю ╕ винах╕длив╕сть» одержали призов╕ м╕сця Верон╕я Б╕лик, вже згадана Людмила Бобирь та Ганна Марченкова.
Як же я зрад╕ла, коли почула пр╕звище Б╕лик, т╕╓╖ само╖, як╕й в╕ддала голос як сво╖й кандидатц╕ на одержання призу глядацьких симпат╕й. Ця людина, котру бачила вперше, здалася мен╕ не просто знайомою, але ╕ р╕дною, бо думала про не╖, писала у сво╓му попередньому матер╕ал╕, в╕рн╕ше, про т╕ почуття, що пробудила в мен╕ ╖╖ творч╕сть. Я нав╕ть уявляла вишивальницю б╕ля в╕кна ╖╖ с╕льсько╖ хати (що у с. Суворове Красноперекопського району), те, як вона милу╓ться невибагливими польовими кв╕тами ╕ переносить ╖х на полотно. Цей створений мною образ теплився десь глибоко в душ╕, немов там з'явилася якась маленька капличка, де можна було помолитися усьому гарному ╕ св╕тлому, чого так не вистача╓ у мо╓му житт╕.
З Верон╕╓ю Корн╕╖вною ми посп╕лкувалися, коли зах╕д вже завершився. Вона виявилася мо╓ю ровесницею, родом – ╕з Черн╕вц╕в, в Криму живе понад 30 рок╕в. Вишива╓ з дитинства, ще коли пасла кор╕в, ╖╖ руки н╕бито ╕снували автономно – вони то шили, то в'язали. ╤ вже тод╕ ц╕ дитяч╕ вироби користувалися попитом – мати продавала ╖х на базар╕, оск╕льки жилося сутужно (аналог╕чну ╕стор╕ю розпов╕в мен╕ недавно син В╕ри Ро╖к Вадим, сутт╓во, що нав╕ть ╕мена вишивальниць перегукуються – в побут╕ молодшу теж називають В╕рою, як ╕ ту, чи╓ ╕м'я носить б╕╓нале). А ще Верон╕я Корн╕╖вна виготовля╓ картини ╕з ракушок та солоного т╕ста, мала багато ╕ вишитих картин, про як╕ говорять, що вони – немов жив╕. В╕рю, бо так╕ сам╕ у не╖ ╕ волошки. Та майже все це багатство ж╕нка попродавала, аби не лежало без застосування. Особливо згаду╓ про вес╕льн╕ рушники, як╕ дарувала на добро ╕ злагоду нареченим.
Як все це створю╓ться? Бере за основу еск╕з, що здеб╕льшого випадково потрапив до рук, а пот╕м вже п╕дключа╓ творчу фантаз╕ю. ╤ все ╖й уда╓ться, бо ма╓ художн╕й хист, що д╕стався в╕д батька-художника, який змалечку навчав В╕ру малювати, цей хист вона передала ╕ сину, котрий застосову╓ його в сво╖й профес╕╖ буд╕вельника.
А ще Верон╕я Корн╕╖вна добре сп╕ва╓ ╕, можливо, ма╓ й ╕нш╕ обдарування, що з'ясувалося б, аби не брак часу. Та ось-ось мусили подати автобус, а надвор╕ лило, мов ╕з в╕дра, тож не мала нам╕ру ж╕нку затримувати. Запитала лише сво╓ традиц╕йне: як ╖й тепер живеться. ╤ смисл мого запитання вона зрозум╕ла правильно, ╖╖ немов прорвало: палко, як на м╕тингу, пан╕ почала п╕дносити Рос╕ю, захоплено говорила про нин╕шню долю Криму та похвалилася, що вступа╓ у сварку з кожним, кому тепер╕шн╓ життя чимось не подоба╓ться. («Що ╖м ще треба, ╖сти ╓ що, пити ╓ що, ╕ мирне небо над головою»). «А х╕ба ж ран╕ше була в╕йна ╕ люди не ╖ли ╕ не пили?» - хот╕лося запитати, та змовчала ╕ почала посп╕шно прощатися з╕ сп╕врозмовницею, поки та не завела плат╕вку про «укра╖нських фашист╕в», бо за яку ж провину так мене жорстоко розчаровувати?
╤ одразу ж вс╕ пазли склалися. Це я про виступ депутата «держради» Анатол╕я Жил╕на, який, вручаючи винагороди, знайшов доречним торкнутися питання створення ╓дино╖ рос╕йсько╖ нац╕╖, мотивуючи таку перспективу спор╕днен╕стю сх╕дно-слов'янських культур ╕ традиц╕й. З╕знатися, на той момент прозвучало це якось абсурдно, бо хто ж в╕дмовиться в╕д свого, р╕дного, це лише у Шевченка укра╖нц╕ називали себе «моголами», аби сподобатися тим, хто сильн╕ший. Та п╕сля сл╕в пан╕ Верон╕╖ зрозум╕ла, що з новою нац╕╓ю в Криму не буде особливих проблем, а ╕накомислячих приборкають сам╕ ж укра╖нц╕.
До реч╕, питання щодо цього «ноу-хау» д╕йсно сто╖ть на порядку денному. Воно було порушено рос╕йським президентом, коли той перебував в Астрахан╕. В╕н заявив: «Но что точно совершенно можно и нужно реализовать, прямо над этим нужно подумать и в практическом плане начать работать, - это закон о российской нации». ╤ тут потр╕бно «в╕ддати данину» рос╕йському народов╕, який не лише схвалив те, над чим планувалося т╕льки-но подумати, але й постарався надати цим думкам якомога б╕льше радикал╕зму. В прес╕ почали з'являтися вимоги називати багатонац╕ональне населення РФ вже не рос╕янами, а руськими, ╕ не лише сх╕дних слов'ян, бо в часи Друго╖ св╕тово╖ в╕йни руськими називали ус╕х по той б╕к барикад. А ще «Россияне – термин, ущемляющий русских. Он отделяет их от собственной страны». «Теперь – еще более мучительный, национально оскорбительный, непереносимый парадокс: все «малые» нации России имеют свою именную территорию. Русские – нет». Так розпатяку╓ дехто О. М╕нк╕н в газет╕ «Московский комсомолец», заздрячи ╕ татарам, ╕ башкирам, ╕ закликаючи знищити нац╕ональний розпод╕л та под╕лити усю землю на рос╕йськ╕ губерн╕╖ – «чтобы вся Россия стала русской». А оск╕льки в Криму нема╓ нац╕ональних територ╕й, то пан Жил╕н готовий одразу ж взятися за людей. ╤ хоч в╕н назвав В╕ру Ро╖к горд╕стю Криму, не думаю, що вона б зрад╕ла, ставши «моголкою».
Тим часом, поки рос╕йський президент лама╓ голову над створенням ново╖ нац╕онально╖ сп╕льноти, в етнограф╕чному музе╖ (а нав╕що такий музей, якщо не буде етнос╕в?) сп╕вають д╕вчатка з ансамблю «Сп╕взвучн╕сть» (художн╕й кер╕вник ╤рина Александрова). Т╕, що в рос╕йських сарафанах ╕ кокошниках, виводять: «Ой, цветет калина…», ╕ т╕, що в укра╖нських нац╕ональних костюмах, теж сп╕вають про калину («Ой, калинонько червона, не хилися…») А про п╕сн╕, як ╕ про мову, можна сказати, що це – душа народу, й вони, як бачимо, схож╕, аж до щемкого вигуку «Ой!» Та чи означа╓ це, що укра╖нську калину треба зрубати, аби «вся Россия стала русской»?
А тут ще й б╕лорус В╕тал╕й Бартохов «намалювався» з╕ сво╖ми мовою та спогадами про те, як п╕д час во╓нного лихол╕ття разом з домом батьк╕в згор╕ли вс╕ вишивки, п╕дсумовуючи, що в╕йна вдарила ╕ по людях, ╕ по ╖хн╕й культур╕. Але й у цьому випадку в дус╕ сучасност╕ можна зауважити: а нав╕що б╕лорусам культура, якщо ╓ рос╕йська, а ми ус╕ – один народ?
Вт╕м, можна ╕ на це махнути рукою, як то кажуть, нехай назвуть хоч горщиком, аби в п╕ч не саджали. Та не варто себе заспокоювати, бо, якщо не в╕дстоювати сво╓╖ правди, то ╕ назвуть, як заманеться, ╕ посадять смажитися, а «експерти» з боку «малих» народ╕в, так╕ як пан╕ Верон╕я, нададуть процесу видим╕сть лег╕тимност╕.

Тамара СОЛОВЕЙ
Фото В. Качули

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 18.11.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17653

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков