Версiя для друку Обговорити в форумi

Історія у Слові

Наш кримсько-полтавський земляк, талановитий сучасний поет Сергій Сурмач надіслав до редакції свою нову поему, яку він присвятив непересічній постаті в українській історії — архімандриту Мельхіседеку. Від імені читачів «Кримської світлиці» щиро дякуємо пану Сергію за можливість одними з перших познайомитися з його новим твором! А перед тим, як взятися за поему, пропонуємо читачам переглянути статтю про Мельхіседека, яка була опублікована в «Кримській світлиці» ще у 2004 р.

Кожному з нас доводилося зустрічатися з цікавими, неординарними людьми, спогади про яких надовго залишаються в нашій пам’яті. В цьому відношенні музейні працівники, мабуть, знаходяться
в привілейованому становищі, бо ж музеї є тим магнітом, що притягує до себе все найталановитіше, найоригінальніше, дарує зустрічі, що викликають несподівані асоціації, розворушують пам’ять століть, змушують ще раз переконатися, що історія — це не просто перелік подій і фактів, а людські долі, що з’єднують в безперервний ланцюг ці події і факти.

Такою для працівників Кам’янського державного історико-культурного заповідника стала зустріч з дуже цікавою творчою особистістю, заслуженим майстром народної творчості України, заслуженим художником Автономної Республіки Крим Вірою Сергіївною Роїк. Кримчанам дуже добре відоме це ім’я, адже це їхня землячка, знаний майстер української народної вишивки, яка своїм талантом і майстерністю сягнула вершин високого мистецтва. Її виставка «Український рушничок» експонувалась в картинній галереї нашого заповідника, подарувавши свято жителям і гостям нашого міста Кам’янка на Черкащині. Окрім того, що Віра Сергіївна талановита і непересічна особистість, вона ще й своїм родоводом пов’язана з людьми, котрі посіли значне місце в нашій історії і культурі. Родинні зв’язки пов’язують В. С. Роїк з відомим письменником В. Г. Короленком, з яким маленька Віра не раз зустрічалась. Та повною несподіванкою для нас стало те, що вона належить до старовинного роду Яворських з Лубен. Того самого роду, що дав Україні видатного оборонця православної віри, ігумена Мотронинського монастиря Матвія Значко-Яворського. Мотронинський монастир розташований зовсім близько від Кам’янки і Чигирина, в знаменитому Холодному Яру, місці, яке не раз ставало оплотом визвольних змагань українського народу, найвідоміші з яких Коліївщина (1768 р.) та Холодноярська республіка (1918-1922 рр.).
За всю багатовікову історію цього монастиря тут багато змінилось настоятелів, але жоден з них не користувався таким авторитетом і популярністю, як ігумен Мельхіседек, в миру Значко-Яворський.
Матвій Значко-Яворський народився в Лубнах в 1716 чи 1724 році. Його батько, Карпо Ілліч Значко-Яворський був лубенським полковим осавулом. Військова служба чекала і його синів, та один з них, Матвій, став на іншу стезю. Він здобув освіту в знаменитій Київській академії. Вивчав грецьку, латинську, німецьку мови, знав українську, російську, польську, цікавився медициною. Перед випускником такого престижного навчального закладу відкривались блискучі перспективи, та юнак вирішив своє життя присвятити служінню Богу.
В 1745 році М. Значко-Яворський приймає постриг в Мотронинському монастирі, що входив до Переяславської єпархії. В той час до цієї єпархії належали всі православні церкви на окупованих Польщею українських землях. При постригу він отримав багатозначуще ім’я Мельхіседек, що в дослівному перекладі означало «цар правди», «цар справедливості». В Біблії так звався цар Саліму, сучасник пророка Авраама. Придбане ім’я, по суті, відповідало майбутньому характеру діяльності Значко-Яворського, який всі свої знання, весь свій хист православний спрямував на захист православних українців.
Вже в 1753 р. його призначають настоятелем Мотронинського монастиря, а з 1761 року, залишаючись ігуменом цієї обителі, він також стає духовним управителем всіх правобережних церков і монастирів Переяславської єпархії. Протягом всього правління (до 1771 р.) в розпорядженні отця Мельхіседека перебувало 530 церков. В цей період особливо загострюється протистояння православ’я і католицизму.
Глибока освіченість, чесність, мужність, твердість переконань, цілеспрямованість сприяють зростанню авторитету Значко-Яворського серед православного населення, і навпаки - викликають ненависть супротивників.
Ігумена Мельхіседека ненавиділи уніати і намагались будь-якими засобами його усунути. Так, на початку 1765 року шляхтич Болеслав Болецький напав на Мотронинський монастир, захопив Мельхіседека і «по всем местам возил и стращал и не могли на него никакой вины изобрести, отпустили».
В тому ж році комісар Січинський погрожував відібрати Мотронинський монастир і передати уніатам.
Події розгортаються несприятливо для справи захисту православ’я, якою опікувався Значко-Яворський, ускладнюється становище всіх монастирів. Він вирішує звернутися по допомогу до російської цариці Катерини ІІ та польського короля Станіслава-Августа Понятовського. Мельхіседек спочатку їде в Санкт-Петербург. Майже два місяці він очікував, аби Синод прийняв рішення в його справі.
Та несподівано його приймає сама імператриця і видає грамоту на ім’я уповноваженого посла при Варшавському дворі
М. В. Рєпніна, в якій веліла робити все необхідне, щоб припинити переслідування православних.
З Петербурга Мельхіседек вирушає до Варшави. Важкий це був шлях. Під час одного з перепочинків його намагались отруїти, у містечку Білополі жорстоко побили. Та все ж таки йому вдається дістатись до Варшави. Під час аудієнції король зажадав конкретного реєстру кривд православних із зазначенням, де і коли їх вчинили католики.
Мельхіседек терміново укладає список із 60-ти пунктів, так званий «Экстракт некоей части обид», завданих православним. Цей перелік кривд справив таке враження на Станіслава Понятовського, що він особисто доручив розібратися із становищем на Правобережній Україні і наказав уніатському митрополитові і єпископам припинити утиски православ’я. Та навіть офіційні документи «Меморіал» і «Привілей», де говориться про припинення переслідування православних і вільне віросповідання, не полегшили становища православного люду. Навпаки, викликали ще більшу лють уніатського духовенства.
Ігумен Мотронинського монастиря піддається всіляким утискам, а 23 липня 1766 року під час повернення з Переяслава на Сокирнянському перевозі його заарештовують. Мельхіседек був підданий тортурам, але особиста мужність ігумена вражала навіть його мучителів. На всі пропозиції пристати до унії він відповідав відмовою і готовністю вмерти за віру. Його вирішили заживо замурувати. Та коли вже залишалось покласти останні ряди цеглин, з’явились невідомі люди, мовчки забрали Мельхіседека з собою, вивезли за місто і відпустили. Значко-Яворський так ніколи й не дізнався, хто були його визволителі. Діставшись лівого берега Дніпра, він активно продовжує діяльність на захист православ’я, надсилаючи листи своїм парафіянам на Правобережжі.
З іменем Мельхіседека часто пов’язують повстання, відоме під назвою Коліївщина. В Мотронинському монастирі Максим
Залізняк, ватажок гайдамаків, зачитав так звану «Золоту грамоту», начебто отриману від цариці Катерини ІІ із закликом «винищувати з Божою поміччю всіх поляків і жидів, які зневажають нашу віру». Саме Мельхіседеку закидали докір, що він привіз цю грамоту з Москви. Та зараз уже доведено, що «Золота грамота» - підробка. Сама Катерина ІІ рішуче відмежувалась від неї. Та й нам добре відомо, що Коліївщина була розгромлена поляками саме при допомозі російських військ, коли ватажки Коліївщини Гонта і Залізняк були по-зрадницькому схоплені під час зустрічі з командуванням царської армії.
І хоч Мельхіседек довів свою непричетність до Коліївщини, все-таки він був усунений з Правобережної України. Його спочатку переводять ігуменом Переяславського Михайлівського монастиря (1768-1771 рр.), потім Києво-Видубицького (1776-1781 рр.). На деякий час Значко-Яворський повертається в рідне місто і очолює Лубенський Мгарський монастир (одні джерела називають всього кілька місяців 1781 р., інші - 5 років з 1781 по 1786 рр.). Помер Мельхіседек, в миру Матвій Значко-Яворський, 2 червня 1809 року, а похований 9 червня цього ж 1809 року в Глухівському Петропавлівському монастирі, який він очолював в останні роки життя, в сані архімандрита. Донині збереглася Свято-Троїцька церква Мотронинського монастиря, на якій встановлено пам’ятну дошку Мельхіседеку.

Лариса БОНДАРЕНКО,
заступник директора з наукової роботи Кам’янського державного історико-культурного заповідника на Черкащині
(З архіву «КС»)

Цар правди – так перекладається ім’я Мельхіседек. Цей твір присвячений справжньому борцю за правду і справедливість архімандриту Мельхіседеку. Його ім’я тісно пов’язане з Коліївщиною, що так явно перегукується з трагічними й величними подіями сьогодення. Насправді ж ніяких повстань він не очолював. Він сам був повстанням – проти національного і релігійного гніту, проти духовного і фізичного рабства. Приблизно через століття по смерті архімандрита у тих же Лубнах народилася його нащадок (по материнській лінії) Віра Роїк – всесвітньо відома вишивальниця, Герой України.

Сергій СУРМАЧ
МЕЛЬХІСЕДЕК
ПОЕМА

1. ПОХРЕСТИНИ

Мельхіседек, в миру – Матвій Значко-Яворський народився в Лубнах близько 1716 року у стародавній родині Костешів-Яворських. Його батько Карпо Ілліч, на прізвисько Значко, був лубенським полковим осавулом.

троїста ріже з виляском
юрби святковий гул
у кунтуші на вильотах
танцює осавул
тече сула мальвазії
усяк бери й заходь
в карпа значка оказія –
синка послав господь
тремтіть росія з польщею
хрестини – божий знак
маля ще в льолі зморщене
а вже значний козак
при шаблі і при лисині
вклонившись нижче лав
значко-яворським лицарям
полковник шану склав
щоправда при похрестинах
стряслася сміхота
маля рожевоперстеє
вчепилося в хреста
гудуть столи як вулії
регочуть та і квит –
хай в хаті осавуловій
росте… митрополит
чаркує з посполитими
кумпанія дячків
усе налите випите
за славний рід значків
троїста гне завоїсто
танцюють всі лубні
священники і воїнство
олійниці й кузні
а луни котять луками
розгойдують пісень
про лихо з закаблуками
й коноплі до лубень

2. ПРИСПІВ УБО ЧАС

Початкову освіту Матвій здобув удома, а згодом продовжив її в знаменитій Київській академії.
Знав кілька іноземних мов, ще з Лубен цікавився медициною.
Чому козацький син Матвій постригся в монахи і присвятив себе духовному життю – досі достеменно не відомо.

простіть і бувайте
дитинства ласкаві левади
він завтра поїде
 до міста на схилах дніпра
листочком із саду
 пощо відлітаеш ти ладо
воздай йому світлом
твердине могили петра
ще вчора в ріці
 він пірнав наче риба охоче
і ранні зірки
 в ятерях витягав із сули
там вперше спіткнувсь
 об терново-сполохані очі
що раптом вогнем
 все хлоп’яче єство обдали
тернове дівча…
у безсоння манило шалено
за очі такі
навіть неба не страшно зректись
…він згодом дізнався –
вона вже чиясь наречена
і впала громами
небес необлітана вись
немов серед літа
знялася січнева хурдеча
і серце зірвалося
 вниз на самісіньке дно
де в грудях розверзлась
безмірна така порожнеча
що цілому світу
закрити її не дано…
спудей могилянки
юнак із лубенського полку
чорнявий і бравий
 не скажеш бурсак чи козак
доходить до суті
у всьому шукаючи толку
і дивно йому
між отців дослухатися як
учені мужі дискутують
до смертного герцю
вкруг сонця чи ні
обертаеться наша земля
чудні таж вона
обертаеться навколо серця
по колу окресленім
рідним крилом журавля
і грека й латина
і люба йому медицина
літа утяли
але мудрість прийшла й визнача –
хрестом чи мечем
послужити віднині вкраіні
і щось йому каже
що хрест є надійніш меча
приспів убо час
і вже чаші сії не минути
наповнений смутком
по вінця церковний потир
та всеж він солодший
мирськоі марноти-цикути
не втеча від світу
 а світло йому – монастир
нехай вибача
незабутньо забута кохана
бо прагне душа
не лишень під весільний вінець
заради вітчизни
він буде вставати зарано
і бити на сполох
у дзвони поснулих сердець

3. ПОДОРОЖ ДО ПЕТЕРБУРГА

Влітку 1765 року Мельхіседек здійснив подорож до Петербурга і був там прийнятий імператрицею Катериною Другою.
Мета поіздки – пошук допомоги православним Правобережноі Украіни, котрі потерпали від утисків польськоі шляхти та католицького духовенства.

мов корабель
пливе шляхом катрага
коней міняють і минають дні
позаду вже грузькі
 деснянські драгна
і пущ литвинських*
смолянисті пні
чим ближче північ
тим блідіші ночі
старці в лахмітті де-не-де село
і це ота імперія що хоче
нас врятувати під свое крило
по третім тижні виглянув на прузі
превелій град у мряці дощовій
трактуй мельхіседеку в петербурзі
неначе сподівайся без надій
високі шпилі і низенькі хмари
кругом граніт канали та мости
і люд дрібний якісь одні окари
немов бояться високо зрости

поблякле небо сонцеві не раде
холодні хвилі б’ють зо всіх боків
впусти мене
петровий стольний граде
в твоїх підмурках – кості козаків
ось і палац монаршії чертоги
орел седито зиркає з двох глав
невже отут проситимеш підмоги
як хмель колись на лихо попрохав
та дні ішли мигтіли фройлян пажі
минув вже місяць другий добіга
мабуть в цариці ми не в авантажі
аж раптом – кличе входити слуга
цариця величава мов левиця
на троні возсідаючи посла
знічев’я слухала
кивала для годиться
але в зіницях – крижана імла
— на вас лиш уповає паніматко
люд православний
 по той бік дніпра
— о вашіх ми слихалі беспарядках
но не преспела помащі пара
малітесь і крепітесь духом пакі
прідьот на помащ
наш пабедний меч
да… і есчо… там еті… гай-да-ма-кі
бесчінства черні надобна пресечь
…ну що ж такі цяцянки-обіцянки
тепер чолом ударив і – домів
де берегами тікича й лисянки
щоранку цьвохкіт
панських батогів
ніхто за нас на світі не попросить
тяжка стезя і ми завжди на ній –
гяури гої бидло малороси
одвічні найми рабство і розбій
і лях і турок дружно і оружно
на нас чигають гірше сарани
та серед всіх сусідів нам недружніх
москвини найстрашніші бо вони
ні в чому не вагаються ніколи
царю віддавши право на думки
народ що возлюбив
свою неволю —
душитель буде іншим на віки
він пожинає те що ти посієш
ще й підозріло в вічі зазира
чи ти ще – ти
чи раптом не посмієш
себе згадать на березі дніпра
брехнею й злом
злампічена обитель
а плазування – спосіб вижить в ній
якщо сей люд
для когось-там спаситель
то боже борони від цих месій
в них все до нитки віддано державі
і мисль осібна – непрощенний гріх
тож ліпше копу втратити в варшаві
аніж отут знайти бодай на гріш

4. НЕ ВТЕКТИ ТОБІ, ЦАРЮ СХИЗМАТСЬКИЙ

Літа 1766 ляхи схопили Мельхіседека на перевозі через Дніпро.
Підданий нелюдським тортурам, ігумен не зрікся святоі віри, чим вразив навіть своіх мучителів. Відтак, було вирішено його заживо замурувати. Та коли залишилося покласти останні ряди цеглин, несподівано прийшов порятунок…
Мельхіседек до кінця життя так і не довідався, хто були його визволителі.

залишилося кілька цеглин
кілька ребер стирчать із лахміть
ти лежиш як підрубаний сонях
залишилося кілька хвилин
хто там стукає
хто там – ввійдіть
а-а…то в скронях
скільки літ ця війна без війни
ця безвихідь твоіх домовин
десь там кров’ю спливае вкраїна
десь там падають кращі сини
залишилося кілька цеглин
ще цеглина…
що це…
берег… дніпро... перевіз…
і копита кварцяних погонь
не втекти тобі царю схизматський
далі – ікла пекельних заліз
нам не велено боже боронь
жить по-братськи
залишилося…
жив як не жив…
тіло – допіру мури і кліть
для душі у в’язниці в’язниця
авве отче пощо мя лишив
хто там стукає знов – увійдіть
…може сниться…
зелен-луг у ранковій росі
він – хлоп’як на баскому коні
як захоче – ріку перескоче
і – вона
в первозданній красі
наче квітка у божім вікні
терном очі…
звідки світло
хто стіни зламав
що за постаті темні
куди
несете сі скалічені мощі
мабуть час твій останній настав
ниспошли хоч ковточок води
авве отче…
над тобою схилилася тінь
— хто ти є
— я не знаю хто я
може дух твого вбитого дому
може голос нічних голосінь
чи оявлена віра твоя
я – у всьому
але ти мусиш жить
позаяк
предначертаний шлях на чолі
він для всього живого основа
він тернистий обрав тобі знак
ти стражденним своєї землі
явиш слово
бо моління не лише до хмар
і спасіння не токмо в скиту
хоч мирського і зрікся ти щиро
та вітчизна – хіба це не храм
і страждати за неї святу
чом не віра

5. ІГУМЕН МОТРОНИНСЬКОГО МОНАСТИРЯ

Настоятеля Мотронинського монастиря (з1753 р.) Мельхіседека згодом призначають управителем всіх правобережних церков і монастирів. Непримиренна позиція у відстоюванні православ’я, безперечно, підносила авторитет ігумена в очах усіх украінців Правобережжя.
Безстрашна діяльність Мельхіседека прискорила вибух народного повстання – легендарної Коліївщини.

У тиші келійній
тремтлива свіча догоря
і тінь бороди на стіні наче скеля
ігумен мотронинського монастиря
диктує послання церквам і оселям
пиши молдоване
мов кров’ю із серця пиши
небачена ніч
кажановим крилом понад краєм
падіння вельмож
починається саме з вершин
терпіння в знедолених
лусне коли не чекають
пиши до вітців православних
до сиріт і вдів
виводь ординанси
черленим рядком кіновару
пером самовидця засвідчи –
 ніхто не вцілів
в бісівськім безчассі
вселенського гвалту і кари
зосталось вкраїнству
нарешті збагнути закон
не вирвеш бур’ян –
не чекай врожаю з огороду
зректися свого –
найпряміша дорога в полон
свобода є дщерь боротьби
 і звитяг нагорода
велять підставляти
напасникам ліву щоку
якщо б’ють навідліг
нахабно по правій
а що ж підставляти
як вдарили в душу палку
вона ж бо одна
 і палає чинити по-правді
коли ж ми згадаєм
 чиї ми у трясця сини
коли ж ми прозрієм
 що сила за тими хто може –
довкола таке закипить
що попробуй спини
таке запалає до неба
 що господи боже
ачей тільки помста
оживить погаслі серця
вогонь або палить
або до основ очищає…
хтось тихо постукав
і голос озвався ченця
— там військо із лісу
 до себе вашмосць викликає

6. МИ БАЧИМО ШЛЯХ

Освячення гайдамаками ножів у ставу Мотронинського монастиря…
Що це – красива легенда чи сувора бувальщина? Мовчить минувшина, таїть у своїх глибинах скарби духу народного…

горіли над ставом і зорі і очі
і місяць висів мов кривуля кривава
— напутствуйте отче
— що скажете отче
і гримнуло тричі розкотисте «слава»
оглянув він стихлі
загони повстанські
і глас його став наче дзвін
потрясінням
— мотронинський ліс –
це наш сад гетсиманський
попереду – смерть
 та по ній воскресіння
хай гнаним віднині
розправляться спини
христос в кожній вашій
десниці пребуде
хто прийде з мечем –
від меча і загине
повстаньте і будьте
віднині ви – люди
хай панство скуштує
частунків від черні
тепер не врятують ні мури ні вежі
я кличу на бій –
да заблищуть свячені
я кличу вогонь –
да глаголять пожежі
озвались ватаги на слово пророче
заграли на лезах майбутні заграви
— ми бачимо шлях
 превелебний панотче
— не сходьте ж із нього
 він правда і право

7. КОЛІЇВЩИНА

Коліївщина, ідеологом якоі вважають Мельхіседека, була найбільшим повстанням на Правобережжі у вісімнадцятому столітті.
Найбільшим і найжорстокішим…

ой матвію – матвієчку
мертвим заздрять живі
чи ще маеш надієчку
по коліна в крові
занапащена дівчина
і кастрований пан
одягла коліївщина
червоний жупан
заплатили податки ми
ляхам щедрі в цю ніч
разом з конфедератками
знято голови з пліч
за ошуки облесливі
за корчмарські борги
збрито кручені пейсики
до ноги до ноги
ой матвію-матвієчку
в чому днесь опертя
це ж вважай ні копієчки
не вартує життя
не важливо чи їв чи ні
а запить – повен жбан
одягла коліївщина
червоний жупан
за пожежами лютими
де голота гуля
ми відчули що люди ми
і це наша земля
воля кров’ю очищена –
не дарунок з плеча
нас над світом вивищує
навіть палі свіча
ой матвію-матвієчку
знову нам не з руки
із пробитого тім’ячка
витікають полки
смертю кодня повінчана
їй за саван – туман
одягла коліївщина
червоний жупан

8. ПОВЕРНЕННЯ ПІД КРИЛА ПАДОЛИСТУ

Після подій Коліївщини Мельхіседека було усунуто з Правобережжя, як особу запідозрену у зв’язках з гайдамаками.
Його переводять настоятелем Переяславського Михайлівського, а згодом Києво-Видубецького монастирів. На певний час він повертається до рідного міста і очолює Лубенський Мгарський монастир (за деякими джерелами – 5 років — із 1781 по 1785 рр.)

чолом тобі моє посульське місто
о булаві на знатному гербі
повернення під крила падолисту
немов боргів повернення тобі
знайомих вулиць пишні маєстати
і верхній вал і замкова гора
як добре що нам є куди вертати
наприкінці… коли гряде пора
лубні вітають вигуками отче
шапки д’горі і рушники до ніг
ти ж крадькома в юрбі шукаєш очі
які за все життя знайти не зміг
та годі годі в натовпі зорити
вигадуючи те чого нема
понеже єсмь ти вже архемандритом
і біля скронь не літо а зима
втікай у мгар
там поклонися спасу
не озирнись на місто вдалині
ген монастир
свою справдивши назву
весь погорілий гейби по війні
дзвіниці перст
бур’ян росте крізь плити
в дірки на банях протіка блакить
чого-чого а нищити й палити
завжди охочих більше ніж вершить
і ти вернувся за яким велінням
на схилку літ на попелище мрій
цей монастир на пагорбі осіннім
достоту мов небес передпокій
гей братіє грядуть діла незвичні
не досить лиш молитися христу
сьогодні ми – господні будівничі
відродимо обитель пресвяту
хай в храми перетворяться руїни
огненних скверн загоїться тавро
колись тут буде вільна україна
молитися на щастя і добро
якби він знав допалюючи свічку
свого голготі рівного життя
що правнучка його дівчатко слічне
дідівські думи втілить у… шиття
щоб рід яворських
виграв свою битву –
тендітні руки майже неземні
сполучать в’єдно шаблю і молитву
в мелодії на чистім полотні
якби він знав
в своїм страстотерпінні
що віра буде в вишивці цвісти
і стануть перед богом рівноцінні
хрести козацькі і ії хрести

9. І ЗГОРАЛА У НЬОМУ ВІТЧИЗНА

Архімандрит Мельхіседек доживав віку у Глухівському Петропавлівському монастирі, де і помер на 93-му році життя 14 червня 1809 р. Перед смертю він спалив усі свої праці з богослов’я, математики і медицини.

сивовласий владика
збирався надвечір у степ
понад глуховом хмари
розкинули ризи
у оглухлім краю
він довершував тризну
підпаливши сувої думок
потаємних презумпцій душі
мов вогонь коліївщини
страшно освітлював склеп
і згорала у ньому безслідно
вітчизна
він пішов…
та чим далі то вище сягав висоти
розростався в тумані вечірнього мева
і дрібніли церквиці хати і дерева
аж вітрила воскрилій
напнулися над клобуком
мов ступала нога
на небесної тверді мости
і пахтіла земля
найрідніша кохана червнева
залишались позаду
тернистої долі шляхи
і дитинства лубенського квіти і коні
ним розбуджений
з жеврив схололих вогонь і-
найлютішоі помсти —
жертовноі кари ножі
і розсипались в небі
останні далекі птахи
наче хлібні крихти
хтось розсипав з долоні

*литвинами в Украіні того часу називали білорусів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 27.05.2016 > Тема ""Білі плями" історії"