Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Початок у № 4, 5).

Під Румунією в Басарабії, яка перед тим була російською провінцією, і на Буковині, що була під Австрією, живе близько один мільйон українців. Тут також поставлені перед доконані факти Альянти прийняли їх. В Румунії українців трактують так же погано, як і деінде, під деяким оглядом то й гірше, бо їх навіть не трактується як вартих речевої уваги. Із свідомості про інші національні меншини їх виключено. Наскільки неповажний режим, якому вони підлягають, можна судити з того факту, що їхня преса не тільки що піддається суворій цензурі, але й змушена друкувати матеріали, що їх постачає уряд для власного звеличування.
Врешті, ми приходимо до четвертої і найменшої частини українських земель, яка після війни перейшла від Угорщини до Чехо-Словаччини. Захований на Карпатському узгір'ї, віддалений від битих шляхів Європи, лежить невеликий район, який 12 000 кв. км завбільшки, заселений у переважній більшості українцями або русинами, як їх тут називають. Віками він належав угорцям. Люди - переважно селяни, злиденно бідні. Ніхто не знав про них багато. Вони були занедбані й переочувані. Напевно ніхто не підозрівав, що й у них є національні прагнення. Але вони виловили деяку кількість інтелектуалів і в кінці війни, хоч між ними було немало непорозумінь, стало ясно, що вони хочуть автономії, або злуки з Українською республікою під проводом Петлюри. Чехи знаменито використали ситуацію в свою користь і окупували територію, покликаючись у своє оправдання на договір, доконаний Масариком у Філадельфії 1918 року з групою емігрантів Карпатської України, які погодилися на включення її в Чехо-Словацьку державу під умовою повної автономії. Мирова конференція знову прийняла доконаний факт, але із застереженням, що територія має бути автономною одиницею і вповні самоправною, не порушуючи цілості Чехо-Словацької держави. Чехи відмовилися виконати те зобов'язання. Вони адміністрували той район головно при допомозі власних урядовців, завели свою мову як урядову і дали українцям багато менше шкіл, ніж своєму народові. Чехи заохочували білих росіян, тобто росіян старого режиму, ширити свою літературу й мову і робити все можливе, щоб переконати українців, що вони росіяни, або особливої карпато-русинської національності. Одначе в 1919 році Чехо-Словацька Академія наук проголосила, що край є український і що його мова повинна бути і фактично була українська. Остаточно, як ми це знаємо, Чехо-Словаччина заключила пакт з Совєтським Союзом.
Причиною, яку подала Чехо-Словаччина, відмовляючись признати автономію, було те, що українці відсталий народ, але треба признати, що Чехо-Словаччина не виявила аж ніякої запопадливості, щоб допомогти їм стати прогресивними. В 1934 році д-р Бенеш сказав про Карпато-Україну: "Ця частина Чехо-Словацької республіки належить і завжди буде належати нам".
Поділена поміж чотирма державами і як предмет зацікавлення багатьох, українська проблема велика і складна, але в орбіті її перехресних тенденцій вдається розпізнати її справжню природу. Україна - це селянський народ.
З цієї причини їх тримали в пониженні. Століттями вони були під владою росіян, поляків і жидів, їхні міста й індустрія були майже в цілості в руках тих народів. В якому пошанівку самі українці і їхня праця були у сусідів, нехай посвідчить той факт, що гебрейські батьки радили своїм синам ніколи не ставати робітниками на ріллі. На жаль, Україна не була єдиною країною, де на культиваторів ґрунтів дивилися згори. Але надіюся, що ця погорда міста до аґрикультури минається. Сьогодні селяни всіх країн домагаються повищення і поваги до себе. Тож це цілком природне, що в цей момент українське питання повинно б вийти наверх і що селянський народ України повинен вилонити покоління енергійних молодих провідників. Коли раніше я зупинився на військових якостях їхніх предків, то це для того, щоб показати, що українці мають великі бонові традиції. Тепер я хотів би додати, що хоч і навіщені всіма вадами, вони також посідають всі властивості селянського народу і не мало великих талантів, включно з науковими здібностями, художніми, музичними і справді для всякої пожиточної діяльності.
Ви сподіваєтеся почути від мене дещо про ставлення чужоземних народів до України. Україна має всі ті сирівці, яких потребує Німеччина. Ясно, що майбутнє Німеччини буде тісно пов'язане з Південно-Східною Європою. В минулому Німеччина і Австрія мали як економічні, так і культурні сильні зв'язки з тим тереном. Справді, німці говорять, що там вони мали переважаючі шанси. Коли німці говорять про Південно-Східну Європу, вони мають на думці Україну. Але тимчасово чужоземні нації не мають доступу до цієї території ні економічно, ані культурно. Послідовно Німеччина глибоко зацікавлена українським національним рухом.
Трудно собі уявити, як Україна могла б визволитися з-під совєтського панування без допомоги ззовні. Якщо я певний того, що велика більшість населення вітала б таку допомогу, хоч би тільки тимчасово, я так же само певний того, що їхні провідники не бажають собі заміни одного переможця іншим - вони хочуть незалежної України. Очевидно, вони не відкинуть з легкої руки допомогу, звідки вона не приходила б. Питання стоїть, на яких умовах така допомога була б досяжна.
Відколи Гітлер при владі, він не сказав нічого важливого про Україну, а що сказав перед тим, те не було дуже ясно, бо хоч в "Майн Кампф" він кинув зауваження, без сумніву, щодо Росії: "Ми спрямовуємо очі нашого народу в бік земель на Сході", то дещо далі він повчав той німецький народ: "Не вбачати його майбутньої мети в поході головокружних перемог в роді Олександрових, а в солідній праці німецького плуга".
Німеччина не могла забути свого не дуже-то приємного досвіду в 1918 р. Якщо тепер економічна нагода мала б бути ціною її допомоги, тоді, можливо, Україна була б згідна заплатити. По сьогодні Німеччина єдина є тією великою потугою, яка цікавиться тим районом. Демократії перебирають і вибирають дуже обережно тих, кого наділяють своєю симпатією, і не завжди дістають її той народ і ті національності, які тієї симпатії найбільше потребують.
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2004 > Тема ""Білі плями" історії"