Версiя для друку Обговорити в форумi

Точка зору

У день роковин депортації кримськотатарського народу слід згадувати не тільки трагічні події 72-річної давнини, але й пам’ятати про важливість стратегії повернення окупованого Росією Криму задля того, щоб етногеноцид не було повторено нині.
Факт того, що Крим є невід’ємною частиною України, здається, ні в кого, окрім Росії, не викликає сумніву. Але все це лише на словах. Реальність, на жаль, інша. Ось уже третій рік, як півострів знаходиться під керівництвом окупаційної влади. І його, безперечно, треба повертати. Але одних гасел на кшталт «Крим – це Україна» для цього недостатньо.
Високопосадовці час від часу пропонують різні формати переговорів про повернення Криму, але чи не є це «замилюванням очей»? Який спосіб деокупації обрати, й чим це обернеться для самого Криму? Наразі існує більше запитань, ніж відповідей.
Коли на українській політичній арені баталії відбуваються майже щодня, суспільство жваво обговорює новий склад Кабміну, чи призначення нового Генпрокурора, складається враження, що кримчани знаходяться поза українським інформаційним полем і лишаються зі своїми проблемами наодинці. Попри те, що майже щотижня з’являються нові й нові повідомлення про обшуки, арешти чи навіть зникнення на анексованій території людей (у більшості – кримських татар), здається, що за сьогоденними проблемами у розв’язанні політичної кризи питання деокупації півострова зовсім зникло з планів української влади.
Втім, це не зовсім так. Президент України Петро Порошенко кілька місяців тому оголосив про можливість створення нового міжнародного формату переговорів «Женева плюс» як важливий і необхідний крок на шляху до деокупації Криму. У резолюції Європарламенту про порушення прав людини на півострові теж згадується про можливість відновлення переговорів щодо деокупації Криму в «женевському форматі», тобто із залученням до дискусії США, ЄС та, можливо, країн-підписантів Будапештського меморандуму.

Вічні переговори: навіщо потрібен окремий формат

Головною метою такого розширеного формату має стати зосередження уваги виключно на кримському питанні та, що надзвичайно важливо, залучення до переговорного процесу Росії.
Однак, є великі сумніви, що Кремль, який зараз позиціонує себе посередником на переговорному майданчику, погодиться виступати в якості сторони-агресора. А без Путіна будь-які переговори у тому чи іншому форматі, очевидно, врешті-решт зійдуть нанівець. І перетворяться на невдалі копії попередніх спроб досягти успіху з цього питання.
Такої думки, зокрема, дотримується дипломат, голова фонду «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко: «Відверто кажучи, я не дуже вірю в окремий переговірний формат із кримського питання. Основною проблемою для будь-якого формату, створеного для обговорення деокупації Криму, буде залучення до нього Росії. Вона не має мотивів це робити. А без неї таке об’єднання стане своєрідним клубом (якщо хочете, гуртком за інтересами) з невеликою практичною цінністю».
Дипломат вважає, що піднімати тему Криму варто в наявних форматах переговорів, з одночасними спробами модифікувати їх, скоригувати порядок денний. «Починати потрібно здалеку, наголошуючи на окремих дрібніших проблемах, що пов’язані з окупацією, як-от захист прав людини або навіть менші складові цього питання», - говорить експерт.
Не дуже вірить у приєднання до окремого формату переговорів по Криму Росії і виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. «У мене поки що не дуже оптимістичні міркування щодо приєднання до такої дискусії Росії. Я думаю, що Росія буде робити все, щоб тема Криму не була актуалізована. Або, принаймні, вони вважають, що вони ніколи не вступлять у переговори щодо майбутнього Криму», - говорить він.
Проте підкреслює, що «будь-яка формула, в якій Росія буде змушена говорити про майбутнє Криму, є успішною для України».

Юридичні нюанси

У свою чергу директор Кримського Експертного Центру Олексій Стародубов вважає, що формат «Женева плюс» може бути одним із інструментів української стратегії з повернення Криму». Однозначно, це не повноцінна стратегія, але точно один із її елементів, який дозволяє говорити про те, що його можна буде використовувати надалі для дипломатичного шляху повернення півострова назад до України», - зауважує експерт.
На його думку, дипломатичний шлях повернення території існує. Цей шлях - подача позову до Міжнародного суду ООН. «Росія повноцінно не визнає юрисдикцію Міжнародного суду ООН. Це тягнеться ще з радянських часів. Вона визнає її тільки в частині розгляду спорів, пов’язаних з міжнародно-правовими актами по боротьбі з тероризмом. Якщо ми будемо використовувати можливість подання позову до Міжнародного суду ООН в контексті порушення Росією норм Міжнародної конвенції по боротьбі з фінансуванням тероризму, то в нас є необхідність вступати з РФ у переговорний процес. Зокрема, ми маємо їм пред’явити порушення норм Міжнародної конвенції по боротьбі з фінансуванням тероризму в Криму протягом лютого-березня 2014 року. Вони можуть відмовити в прийнятті нашої претензії або проігнорувати її. Ігнорування нашої претензії Росією може загальмувати процес переходу до наступного процедурного етапу щодо подачі позову до суду ООН. Запрошення ж їх до формату «Женева плюс» з метою розгляду порушень Міжнародної конвенції по боротьбі з фінансуванням тероризму та їх відмова від участі в такому форматі дозволить нам отримати ту саму необхідну формальну відмову. Таким чином, це єдиний шлях. Адже після того, як вони відмовляться від нашої претензії щодо порушень Конвенції, ця відмова фактично приводить до Міжнародного суду ООН і нас, і Росію. А це дуже важливо» - вважає експерт.

Інші варіанти

Стосовно інших форматів переговорів задля подальшого повернення Криму, найбільш обговорюваною є ідея скоригувати сумнозвісні Мінські угоди, які вже стільки часу успішно саботує Москва. «Ми не задоволені тим, що в Мінських домовленостях вказані лише заходи з вирішення ситуації на Сході, і ні слова немає про те, що має бути звільнено Крим. Позиція Президента, вочевидь, така, що спочатку треба звільнити Донбас, а потім – Крим. З нашої точки зору це неправильно», - зазначає один з лідерів кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.
Однак постає інше питання: чи варто вносити до тексту Мінських угод пункт щодо деокупації Криму, якщо Росія не виконує зобов’язання і по Донбасу?
На думку Богдана Яременка – варто спробувати. Бо підняття кримського питання в рамках Мінського процесу не призведе до виходу Росії з формату Мінських домовленостей, тоді як до «Женевського формату» Москва взагалі може не ввійти. «Наскільки б складним не було подібне завдання, його реалізація все одно реалістичніша, ніж змусити Росію приєднатися до нового міжнародного формату щодо деокупації Криму», - зауважив він.
Іншої думки дотримується директор Кримського Експертного Центру Олексій Стародубов: «Я вважаю, що включення Криму до порядку денного Мінських домовленостей може призвести до зриву переговорного процесу в цілому. Я не бачу сенсу об’єднувати питання кризи на Донбасі та Криму. Таке об'єднання, з урахуванням відмови Росії взагалі обговорювати Крим, може просто взагалі «заморозити» переговорний процес. Тому я б Крим виділив окремо. І якраз формат «Женева плюс» є більш ефективним у цьому плані. Ми хоча б зможемо використовувати його в подальших суперечках, а саме - в судовій стратегії по деокупації Криму», - зазначає він.

Важливі маленькі кроки

А поки позиція Росії однозначна. Як одразу після пропозиції створити формат «Женева плюс» заявив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, для Росії тема Криму – закрита. Однак у будь-якому випадку переговорний процес стосовно Криму дасть позитивні зрушення, говорять експерти. «Доки Україна не спроможна ще військово-політичними методами повернути Крим, будь-які формати, до яких залучені наші союзники, і які змушують Росію нервуватися, будуть нас влаштовувати. Як тільки Україна буде готова, а Росія ослабне настільки, що буде перейматися своїми внутрішніми проблемами, ми це питання вирішимо», - стверджує Ігор Семиволос.
Той факт, що питання Криму є болючим і дуже дратівливим для Кремля, є реакція Росії на перемогу представниці України співачки Джамали у пісенному конкурсі «Євробачення-2016» із піснею «1944», в якій йдеться про депортацію кримськотатарського народу. Бо ж, ця перемога призвела до того, що в ніч на 15 травня провідні засоби інформації світу розповіли і про співачку, і про зміст її пісні. А завдяки цьому про депортацію дізналися ті, хто раніше нічого не чув про цю трагедію.
Попри те, що вирішення проблеми повернення Криму – це питання як мінімум кількох років, маленькі кроки потрібно робити вже зараз. Необхідно якомога частіше піднімати кримське питання на міжнародних переговорах, висвітлювати проблеми Криму в ЗМІ.
Україна поступово робить такі кроки. Так, Верховна Рада визнала депортацію кримськотатарського народу геноцидом 12 листопада 2015 року. А 18 травня – початок депортації у 1944 році – є Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Крім того, після незаконної окупації Криму Росією навесні 2014 року, 18 травня визначене також як День боротьби за права кримськотатарського народу.
Сьогодні Україна закликає світову спільноту продовжити політико-дипломатичний тиск на Росію з метою уникнути повторення трагедії 1944 року. Бо, після окупації Криму Росією в 2014 році, політика окупаційної влади вже призвела до того, що більше 20 тисяч кримських татар залишили рідні домівки і переїхали шукати кращої долі в материковій Україні, а Меджліс був змушений перенести свою діяльність в Київ.
Тішить, що заклики України почуті міжнародною спільнотою. Так, про недопустимість порушення прав людини в Криму зробили свою заяву в Управлінні верховного комісара ООН із прав людини. «За останні два роки ми задокументували дедалі більші переслідування кримських татар. Членів Меджлісу, представницького органу кримськотатарської меншини, та його прихильників залякували, переслідували й ув’язнювали, іноді за сумнівними звинуваченнями», - заявив речник управління Руперт Колвілл на брифінгу в Женеві.
«Нагадуємо Росії, що де-факто здійснює контроль над територією Криму, що вона має обов’язок забезпечити дотримання прав меншин і корінних народів і що вони не мають зазнавати дискримінації й переслідувань. Ми також закликаємо владу негайно зняти заборону Меджлісу і забезпечити дотримання свободи висловлювання, інформації, мирних зібрань, релігії і переконань для всіх народів Криму», – додав він.
Мова йде про те, що напередодні трагічної дати 18 травня, окупаційна влада Криму заборонила проводити масові траурні заходи в пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу, які були заплановані регіональними та місцевими меджлісами, кримськотатарськими громадськими організаціями на цей день. За словами глави Меджлісу Рефата Чубарова, «російські окупанти в Криму докладають усіх зусиль для того, щоб змусити кримських татар брати участь лише в формальних заходах, що проводяться окупантами та їхніми прислужниками».
Заборона мирного, незалежного публічного вшанування пам’яті історичної трагедії кримських татар є неприйнятним, вважають в Представництві ЄС в Україні: «Сьогодні, коли минуло 72-х років з дня насильницької депортації кримських татар з їх батьківщини, вони знову стикаються з переслідуваннями і залякуванням».
Чи матиме це вплив на окупантів – питання. Але такими маленькими кроками і Україна потроху йде до перемоги. Як кажуть, «вода камінь точить». А чим потужнішою буде «вода», тим швидше «камінь» зрушить з місця.

Люба БОЛЬБУХ
УНІАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 20.05.2016 > Тема "З потоку життя"