Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3165)
З потоку життя (6380)
Душі криниця (3499)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1498)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1670)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕРЕВ╤ЗНИК МР╤Й
«╤гор Павлюк. Перев╕зник мр╕й: Книга л╕рики. – Харк╕в: Майдан, 2019. – 352...


ДО ТР╤ЙЦ╤ Л╤ТА НЕ БУВА╢...
На 50-тий день п╕сля Великодня християни в╕дзначають величне свято З╕слання Святого Духа на...


НЕ БУТИ ВШЕСТЮ В СЕРЕДУ...
Свято Вознес╕ння Господнього в╕дзнача╓мо на сороковий день п╕сля Великодня.


З КОШИКОМ НА ПОЛЮВАННЯ
«З кошиком на полювання» - друга книжка поез╕й для д╕тей укра╖нсько╖ письменниц╕ з...


В╤ТА╢МО, КРИМЧАНОЧКИ!
Нагородження в╕дбулося у символ╕чному м╕сц╕ – б╕ля пам’ятника Тарасу Шевченку в Ялт╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#16 за 15.04.2016
НЕ СП╤ТЬ, НЕ ДР╤МАЙТЕ! ╤ НА ГЕРЦЬ СТАВАЙТЕ!

Клуб поез╕╖

Сьогодн╕шня поетична стор╕нка «КС» пропону╓ любителям поез╕╖ в╕рш╕ Олега В╕стовського, публ╕циста, перекладача, редактора. Олег Володимирович В╕стовський народився 10 серпня 1961 року в сел╕ ╤ване-Золоте Зал╕щицького району Терноп╕льщини. Зак╕нчив м╕сцеву восьмир╕чку, Зал╕щицьку середню школу ╕м. О. Маковея, Ки╖вське республ╕канське медичне училище № 2 та факультет журнал╕стики Льв╕вського державного (тепер – нац╕онального) ун╕верситету ╕м. ╤. Франка.
Член Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни та Наукового товариства ╕м. Т. Шевченка. Орган╕затор ╕ учасник л╕тературно-мистецьких заход╕в краю. Нагороджений Почесною грамотою НСЖУ (2014). Лауреат Крайово╖ л╕тературно-мистецько╖ прем╕╖ ╕м. Петра Ковальчука у ном╕нац╕╖ «Л╕тературна та публ╕цистична творч╕сть» (2015) та Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу ╕м. Леся Мартовича у ном╕нац╕╖ «Поез╕я. Доб╕рки» (2016).
Поез╕╖ друкував у альманахах «В╕трила-82», «Под╕льська толока», журналах «Л╕тературний Терноп╕ль», «Золота пектораль», газетах «Молода гвард╕я» (Ки╖в), «В╕льне життя плюс», «Ровесник», «Свобода» (Терноп╕ль), «Молодий Буковинець» (Черн╕вц╕), «Колос» (Зал╕щики) та колективних зб╕рниках.
Двома виданнями у Черн╕вцях у видавництв╕ «Прут» вийшла зб╕рка поез╕й «У стремен╕ Дн╕стра» (2000, 2006). Сп╕вавтор книги «З людьми ╕ для людей» (2004), редактор видання КУНу «За променем сонця» (1994).

Олег В╤СТОВСЬКИЙ
НЕ СП╤ТЬ, НЕ ДР╤МАЙТЕ! ╤ НА ГЕРЦЬ СТАВАЙТЕ!

ТАРАСОВА ЛЮБОВ

Не др╕ма╓ св╕чка у ма╓тку пана,
Щось малю╓ знову ол╕вцем Тарас.
Не почу╓ скоро:
 «cлава!» чи «осанна!» –
Вчора у тринадцять в╕н ягнята пас.

Ноч╕ Петербурга ╕ степи казахськ╕,
Поеми, картини
 й в╕чний «Запов╕т»,
Все в житт╕ йшло поруч:
 заслання солдатське
╤ без Укра╖ни так багато л╕т!

Подорож остання на Чернечу гору,
За плечима – повний
 мужност╕ «Кобзар».
Додавав не раз в╕н мудрост╕ народу,
Кр╕зь в╕ки безц╕нний в╕д поета дар!

Вслухайтеся, люди!
 Бо вам лихо буде!
Д╕лять Укра╖ну вкотре знов ╕ знов.
Не сп╕ть, не др╕майте!
 ╤ на герць ставайте…
Поряту╓ Неньку Тараса любов!


ПРО ЧАС

Вже день – як мить.
 ╤ тиждень – день.
╤ м╕сяць тижнем став.
Посп╕шн╕сть, стиснену до меж,
Звели на п’╓дестал.
Квартал – мов м╕сяць.
 Р╕к – квартал,
Пресу╓м час в соб╕.
А завтра – подзв╕н… ╤ к╕нець
Життю та боротьб╕!
Цей божев╕льний ритм життя
Не лиш мене д╕став…
Чи не тому не того знов
Звели на п’╓дестал?
 

╤ВАНЕ-ЗОЛОТОМУ

У стремен╕ Дн╕стра – село мо╓,
Сто╖ть в╕ками вже на м╕сц╕ цьому.
Тут сонце в хвилях н╕жно вигра╓,
Сюди з дор╕г вертаюся додому.
Дитинство, юн╕сть земляк╕в
 пройшли
У цих м╕сцях, знайомих
 аж до болю.
По ц╕м шляху в безсмертя
 йшли д╕ди,
За р╕дну землю ставши до двобою.
З долини нам всм╕ха╓ться село,
А в задум╕, схилившись при дороз╕,
Ще й дос╕ – як в в╕йну тод╕ було,
Син╕в ╕з битви мати жде в тривоз╕.

* * *
Така блакитна височ╕нь,
Що й словом не сказати,
А хмарка – н╕би б╕лий к╕нь, –
Попробуй наздогнати.
А синява – немов весна,
Як те палке кохання.
╤ винна в цьому ти одна,
Бо постр╕чалась зрання.
В бентегу душу вповила
╤ усм╕хнулась радо,
Та й за собою повела
Весняним тихим садом.
╤ синява отих небес,
Немовби тво╖ оч╕.
╤ я мов заново воскрес
Через слова д╕воч╕.


Л╤ТН╤Й ЕТЮД

Втопився м╕сяць в р╕чков╕й вод╕,
╤ зор╕ стали там земн╕ й прозор╕,
Мов оч╕ д╕вчини –
 у радост╕, не в гор╕:
Так╕ чар╕вно-н╕жн╕, голуб╕.
Хлюпоче ранок – сизокрилий птах,
Пливе св╕танок тихо понад воду.
Я п’ю джерельно-чисту прохолоду
Р╕ки, давно згубивши
 в травах шлях.
╤ в╕дчуваю часу тихий плин.
Хвилини постають, мов частоколи.
А зор╕ гублять золот╕ п╕дкови
На дн╕ дн╕стрових
 трепетних глибин.
Не озоветься жодний голосок –
Уся природа в мовчазн╕м чеканн╕.
Лише з душ╕ мелод╕я ╓днання
Акордами ляга╓ на п╕сок.


В╤ДДАЙ МЕН╤ ВЕСЬ СМУТОК СВ╤Й ╤ Б╤ЛЬ…

В╕ддай мен╕ весь смуток св╕й ╕ б╕ль,
Соб╕ в╕зьму тривоги та невдач╕.
В╕днесла у минуле замет╕ль
Твою самотн╕сть,
 прожиту терпляче.

Весна в╕дкрила тисяч╕ дор╕г.
Знайди одну: для нас обох – ╓дину.
Що приведе тебе на м╕й пор╕г:
Любов чи жаль?
 Я не знайду причину.

У серце знову вкрався давн╕й б╕ль –
При зустр╕ч╕ сльозу твою побачив.
Не дай, щоб повернулась замет╕ль,
Прожий розлуку,
 як колись, терпляче.

* * *
Умиваються росами ранки,
Сонце пестить долон╕ мен╕.
Ви, чар╕вн╕ мо╖ зал╕щанки,
Усм╕ха╓тесь перш╕ весн╕.
╤ вслуха╓тесь в п╕сню пташину,
У симфон╕ю-сп╕в солов’я.
Десь летить в надвеч╕р’╖ незримо
Перша п╕сня несм╕ла моя.
Виплива╓ туманом по р╕чц╕
╤ ляга╓ у трави в росу,
Запл╕та╓ у в╕тах смер╕чку,
Н╕жно пестить д╕вочу косу.
╤ спок╕йно пливе час до ранку,
Вже дерева окутав туман...
Я згадаю свою зал╕щанку,
Мов з продовженням
 милий роман.

* * *
Швидкоплинн╕ Дн╕стров╕ води
Аж притишили х╕д, зда╓ться, –
В╕д тво╓╖ казково╖ вроди
Берег р╕чки натхненно см╕╓ться.
П╕сня лине навколо стодзвонна,
Запл╕та╓ться в в╕ти смерекам.
Чаша щастя – ще вчора повна,
А сьогодн╕ – у вир╕й, лелеки!
Ос╕нь ср╕бними росами гра╓,
Дн╕ р╕кою спливають у море.
А сл╕ди на п╕ску пропадають, –
╥х все менше, мен╕ на горе.
Дален╕╓ за обр╕╓м л╕то,
Наодинц╕ лишаюсь з думками...
В син╕х горах самотня тремб╕та
Кличе в гост╕ голосом мами.


ЧЕКАННЯ

Вже липень стука
У мо╖ ворота,
╤ в позолоту
Вкутались хл╕ба.
Чекаю жнив:
Нехай важка робота
В мо╖х долонях
Потом закипа.
Чекаю рук,
Отих ласкавих, н╕жних,
╤ спраглих губ –
В╕д сонця, самоти,
╤ в╕д розлук.
Раптово потемн╕лих
Тво╖х очей.
╤ лаг╕дного: «Ти?!»

* * *
Береги любов╕, береги над╕й.
Знов стою у пол╕
 пом╕ж власних мр╕й.
Радо усм╕хаюсь – жито золоте
Буйною ст╕ною весел╕ш росте.
Голуб╕ дороги в неб╕ проклада
Жайв╕р – ╕ повол╕ зверне до гн╕зда.
Мирний гурк╕т бою ляже на поля –
За труди величн╕ вдячна нам земля.
У весел╕м жит╕ знову – там чи тут –
Острови червон╕ – маки зацв╕туть.
 

МИТЬ – ╤ ПОТЯГ ПОКИНЕ ВОКЗАЛ

Мить – ╕ потяг покине вокзал,
Ти махнеш на прощання рукою,
За в╕кном поб╕жить маг╕страль,
Але б╕льш не знайду я спокою.
Мить – ╕ потяг мене понесе
У н╕чну безк╕нечну тривогу,
Ц╕нуватиму я над усе
Лиш ╓дину – до Тебе – дорогу!

Мить – ╕ потяг покине вокзал,
В серц╕ нов╕ поселяться втрати.
А мене тв╕й н╕мий трибунал
Засудив до пов╕льно╖ страти…
…Мить – ╕ потяг покине вокзал.

* * *
Ти ╕ я. ╤ тиха н╕ч м╕ж нами.
╤ н╕кого б╕льш у св╕т╕ ц╕м.
А човни пливуть по р╕чц╕ снами,
Св╕титься в╕кном ╓диним д╕м.

Там на тебе вже чека╓ мати.
То п╕демо? Н╕, шепочеш, н╕!
Все ж п╕шли – у ╕нший б╕к в╕д хати,
Сл╕д лишили на вогк╕й стерн╕.
А зоря заграла св╕танкова –
Впала у траву сл╕зьми роса.
Наша зупинилася розмова.
╤ д╕воча розплелась коса.

День як день. Н╕чого мов м╕ж нами,
Та лиш кине м╕сяць погляд св╕й, –
Попливуть човни по р╕чц╕ снами
╤ почую: «Ти – ╓диний м╕й!».

* * *
Поведи мене у казку,
Чар╕внице син╕х г╕р,
Пробуди жагучу ласку
╤ кохання перев╕р.

Заведи свою веснянку,
Хай почують у кутку.
╤ прийди на зустр╕ч зранку
На провислому м╕стку.

Я чекати буду довго,
Пробуди над╕й чуття.
Припади до серця мого,
Й вже не буде вороття.

Най любов чару╓ всюди,
Б’╓ ключем, як та вода,
╤ наповнить щастям груди,
Верховинко молода!

* * *
А в сни мо╖ приходить ос╕нь
Листком пожовклим з явор╕в.
╤ за в╕кном тужливий сп╕в
У тебе вибачення просить.
Немовби згадка про минуле
У сни мо╖ приходиш ти,
Без жалю спалю╓ш мости,
Згора╓ тихо серце чуле.
Мов з безк╕нечно╖ турботи
Все худне року календар.
╤ ос╕нь йде, як Божий дар,
Несе невидимий хорал:
Стар╕, в нових сп╕взвуччях ноти.

* * *
А мр╕╖ наш╕
Линуть
В небесну височ╕нь.
А горе наше
Гине,
В╕дходячи у т╕нь.
А п╕сня наша
Стр╕не
Ще у дороз╕ нас.
╤ рад╕сть все
Об╕йме
В оцей щасливий час.

ОС╤ННЯ МЕЛОД╤Я

Безперервн╕ дощ╕
виграють кругом нас,
мов на древньому фортеп╕ано.
Довго й нудно з дня в день
пливе-тягнеться час,
темп його то пов╕льний, то рваний.
╤ звучить-вигра╓
цей невпинний мотив
золото╖ ╕ щедро╖ осен╕.
В╕н бринить кожну мить,
а в душ╕ в нас щемить
до весняно╖ просин╕.
Мила, ми збережем
п╕д ос╕нн╕м дощем
серця твого ╕ мого гор╕ння.
Щоб колюч╕ в╕три
╕ холодн╕ сн╕ги
в нас не вкрали любов╕ кор╕ння.
Чу╓ш, ос╕нь шумить?
Неповторна ця мить,
хоч приходить вона ╕ щороку…
╤ мелод╕╖ нить,
що у серц╕ бринить,
нас веде на дорогу широку.
* * *
Проходять дн╕, ╕дуть роки
Ми не сам╕ в ус╕ в╕ки.
У смутку зим, серед розлук
Нам не зл╕чить сердечних мук.
Ус╕х думок не передать,
Традиц╕й вс╕х не перейнять.
Не спробувать смак╕в ус╕х,
Сприймати б╕ль так, як ╕ см╕х,
Й кохати так, як в перший раз,
Уже не дасть пров╕сник-час!


ВСЕ В МИНУЛОМУ

Не старайся минуле сховати,
Розтоптати, забути, порвати.
У минулому, т╕льки у ньому:
Все життя тво╓ – рад╕сть ╕ втома,
Смуток, б╕ль,
 щедр╕сть, мука кохання,
Зустр╕ч з милою ще спозарання.
Все в минулому, т╕льки у ньому:
╤ досв╕тн╕ приходи додому,
Сп╕в душ╕ ╕ тривоги розлуки,
Найр╕дн╕ш╕ – ц╕ мамин╕ руки.
Це в минулому, т╕льки у ньому:
Веснян╕, щонайперш╕╖ громи.
До ц╕╓╖ ось мит╕ сьогодн╕
Ти в минулому, т╕льки у ньому.
Не старайся ж минуле сховати,
Розтоптати, забути, порвати.

* * *
Терноп╕ль.
Темний ранок ще...
Тремтить
дор╕жка м╕сячна
на озер╕ н╕мому.
За мною
грудень-бородань,
мов т╕нь,
бреде ╕ просить:
– Не сп╕ши
в╕дс╕ль додому.
...А зор╕
у дзеркальн╕й глибин╕
купають в сяйв╕ м╕сяця
утому.

* * *
Довгими ночами
 не приходять в сни
Друз╕ ╕з дитинства. Де тепер вони?
Може, ╖х по св╕ту в╕тер розкидав,
Як те жовте листя жовтень об╕рвав?
З кожним роком швидше
крутиться Земля,
Може, ╕ закине декого, бува,
До мо╓╖ хати, р╕дного житла, –
Мр╕ю ╖м в╕ддати часточку тепла.
Та ос╕нн╕й в╕тер гонить листя знов,
Занесе далеко першу ту любов,
Що з╕гр╕ла серце в юност╕ мен╕
╤ тепер до мене вернеться у сн╕.


НАРОДЖЕННЯ ДНЯ

Мовчить Дн╕стер,
 закутавшись в туман,
╤ верби розпустили довг╕ коси.
П╕сенно ранок, мов орган,
Кида╓ в трави тих╕ звуки-роси.
╤ хмари понад воду синю мчать,
Стоять в задум╕ посив╕л╕ гори.
╥м – гордим, сильним –
 все звучать
Життя травнев╕ медобори.
Ляга╓ св╕тло горам на горби –
╤ враз озвуться вс╕ га╖ сп╕вуч╕.
У серц╕ – ан╕ туги, н╕ журби,
Лиш пром╕нь сонця з-за н╕мо╖ круч╕.
А р╕чки вигина╓ться хребет,
Зм╕╖но простягнувшись в горд╕ дал╕.
Настромлю╓ хвилястий очерет
Ср╕блясто-б╕л╕ росян╕ корал╕.
╤ поста╓ новий казковий день,
Вгортаючи мене в сво╖ турботи:
У серц╕ розгоря╓ться огонь
Поез╕╖, натхнення ╕ роботи.


РАК

Вийшов задом з р╕чки рак,
Не повернеться н╕як!
Рака хвиля розверта╓,
Н╕би в жмурки з раком гра╓.
Крутить рака на вс╕ боки,
Навела на нього вроки…
╤ не зна╓ б╕дний рак
Повернутись йому як!


СКУПАВСЯ

Б╕г до р╕чки гарний хлопчик,
Раптом з неба теплий дощик:
«Ти куди, малий, купатись?
Можеш вже дом╕в вертатись,
Бо тебе я вже скупав…» —
╤ шугнув уб╕к на став.
Хлопчик наш поб╕г до мами,
Де веселка над полями.


СОМОВА НАУКА

У Дн╕пр╕ старенький сом
Вчив молодших акс╕ом:
«На гачок не попадайтесь,
До наживки приглядайтесь,
Бо ╖╖ маскують вм╕ло…»
Хапонув – й забулькот╕ло!
Через п’ять хвилин рибалка
Б╕г прожогом через балку.
На плеч╕ старого сома
Н╕с в╕н рад╕сно додому!
Перш, н╕ж сам да╓ш поради,
Ти зважай на власн╕ вади.
Бо з роками з╕р та смак
З╕грають поганий жарт!


ФАНТАЗЕР

Через мостик у саду,
Я на ╕нший берег йду.
В кошику св╕женьк╕ груш╕,
Яблучка ╕ слив м’якуш╕.
Пригощу ус╕х сус╕д╕в,
В╕днесу бабус╕ й д╕ду.
Враз за пень перечепився
╤ у р╕чц╕ опинився.
Фантазери так ся мають,
В мр╕ях-задумах л╕тають,
Часто-густо до знемоги.
╤ не дивляться п╕д ноги!


СОНЯЧНЕ ЗАЙЧАТКО

Сонячне зайчатко
весело стрибало
По мо╖й к╕мнат╕.
Ручку в лапки брало, —
Вчилося писати
просто на п╕длоз╕,
Та слова читати
я не був у змоз╕.
╤ отого ранку
у гост╕ до мене
Зав╕тав букварик –
подарунок нен╕.
А мен╕ всм╕халось
зайченя вухате
╤ допомагало
букварик читати.
Та за хмарку сонце
промен╕ сховало,
Залишивсь букварик –
зайчика не стало!
Але завтра вранц╕
в╕н до мене прийде,
Коли в небо сонечко
прогулятись вийде.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17002

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков