Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖


ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
На початку широкомасштабного вторгнення рос╕йських в╕йськ подруга художниц╕ попрохала ╖╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 25.03.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 25.03.2016
«ЯК ВСЕ ПЕРЕПЛЕЛОСЬ! СКОР╤ШЕ НА СВОБОДУ!»
Павло КРИЧЕВСЬКИЙ

Клуб поез╕╖

Сьогодн╕ в наш╕й рубриц╕ — поез╕я Павла Кричевського у переклад╕ з рос╕йсько╖ укра╖нського поета Анатол╕я Криловця.
Павло Кричевський народився в м╕ст╕ Ромни Сумсько╖ област╕. За фахом — педагог-ф╕лолог. У 1983 роц╕ зак╕нчив факультет ╕ноземних мов Сумського педагог╕чного ун╕верситету. В 1984-1985 роках навчався на факультет╕ журнал╕стики Ки╖вського нац╕онального ун╕верситету ╕м. Т. Шевченка. Поет, перекладач, есе╖ст. Автор книжки «Бабочкин рай \ Птаху судились крила» (власн╕ в╕рш╕ та переклади сучасного укра╖нського поета Анатол╕я Криловця), книжки власних в╕ршей «Новые мифологии» та книжки переклад╕в з класично╖ та сучасно╖ укра╖нсько╖ поез╕╖ «Ехо \ Эхо». Член НСПУ. Лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Валер’яна Пол╕щука.

Павло КРИЧЕВСЬКИЙ
«ЯК ВСЕ ПЕРЕПЛЕЛОСЬ! СКОР╤ШЕ НА СВОБОДУ!»

НЕБЕСН╤Й СОТН╤

Хай земля вам пухом,
Небеса – пром╕нням.
…Мати плаче глухо
В ноч╕ безгом╕нн╕.
Сл╕з потоки плинуть,
Як палюща лава:
Слава Укра╖н╕!
Вам, героям, – слава!
Кат почав в╕днин╕
В╕дл╕к св╕й кривавий.
Слава Укра╖н╕!
Вам, героям, – слава!
Ви пробачте, хлопц╕,
Нам, живим, пробачте.
Ви тепер край сонця
╤ в серцях гарячих!
Не забудем! Ми не...
Ми не ма╓м права.
Слава Укра╖н╕!
Вам, героям, – слава!
Лютий 2014 р.

ПРИРУЧЕННЯ

Птаху, птаху, з перебитим крилом,
Ти мовчиш, залишив неба огром.
Я мовчав би теж, якби так ширяв,
В мо╖ б крила бились п╕сня й зоря.
Птаху, птаху, ╓ тяж╕ння земл╕ –
Це щоб ноги т╕ло тво╓ несли,
Це щоб т╕ла твого важкого рот
Слово вставив би у п╕сню. ╤ от…
От би, птаху, нам з тобою злет╕ть!
╤ зламать собою небесну кл╕ть!
Тобто, птаху, щоб нам зразу туди,
Де в╕д т╕л не лишаються сл╕ди,
Де рожда╓ небо слово ╕ звук...
Та годую, птаху, тебе я з рук.
╤ у дом╕ сво╖м нов╕м мен╕
Ти сп╕ва╓ш: добре в кл╕т╕ т╕сн╕й.

МЕТЕЛИКИ

Метелики живуть дуже недовго.
Й ось уяви:
Одному з них д╕сталося
тепло ╕ сонце –
А вже надвеч╕р
Сонячн╕ зайчики
провели його в небуття.
А другий жив у грозовий день –
╤ дорогу в смерть
йому осв╕тлювали блискавиц╕.
Трет╕й же народився ввечер╕
╤ помер у перших проблисках
св╕танку.
Тепер уяви:
╢ метелик╕в рай.
╤ в ц╕м раю метелики
Намагаються збагнути,
Що ж в╕дбулося.
╤ не можуть вир╕шити,
Якого кольору життя –
Золотого, с╕рого чи чорного.
╤ що таке смерть –
Сонячний зайчик,
Вечорова зоря
Чи проблиск св╕танку.
Але метеликового раю не ╕сну╓.
Метелики просто перемелюють
Сво╖ми крилами св╕тло й т╕нь.
Пилок життя ос╕да╓
на ╖хн╕х крилах.
Ти дивишся на цей малюнок
╤ уже не бо╖шся померти.

ПЕРЕД ГРОЗОЮ

Перед грозою себе ╕з аз╕в
Ми осягали, ╕ щоб не схололо
Серце – долоньками,
мов заборолом,
Н╕жно прикрила за мить до грози.
Перед грозою був злий, наче пес,
В╕тер – з небес
 рвав позл╕тку над нами.
Сонячну скалочку пом╕ж човнами
Я заховав серед заводей-плес.
Перед грозою у сто св╕ч краси
Обр╕й спахнув за тво╖ми плечима.
Стукало серце в долонях
 причинне.
Ми воскресали за мить до грози.
Перед грозою сумним був тв╕й з╕р.
В╕╖ тремт╕ли ╕ св╕т малювали,
Пристрасть земну ╕ небесну ╓днали
Оч╕ жагуч╕ за мить до грози.
Перед грозою прийдешнього зик
Чувся у шелест╕ тих╕м травинки.
…╤ малювала мен╕ ти картинки
Блискавки пензлем
за мить до грози.
Перед грозою у сто св╕ч краси
Обр╕й спахнув за тво╖ми плечима.
Стукало серце в долонях
 причинне.
Ми воскресали за мить до грози.
* * *
Як все переплелось!
Не б╕йтесь, що в╕днин╕
Позбавлю слова Вас,
 мовчанням св╕т заллю.
Притисн╕ться чолом
 в порив╕ до картини
В╕кна. Бо там – весна, а я ╖╖ люблю.
Як все переплелось!
Якою ниттю зшит╕
Чар╕вником в ╓дине
 м╕льйон сердець живих?..
╤ жодного – забути,
 ╕ жодного – лишити!
Як у палац св╕й власний,
заходжу в кожне з них.
Як все переплелось!
 ╤ нерви – наче струни.
Та кожен день несе сир╕ дощ╕ осмут.
Та кожен день весняний
 такий первинно юний
╤ в╕н брехню змива╓
 поквапливо, як бруд.
Як все переплелось!
Скор╕ше на свободу!
Умовност╕ вс╕ геть!
 Весна – немов сльоза!
Сьогодн╕ я для Вас
 живу ц╕лющу воду
Точитиму ╕з серця
 по крапл╕, мов бальзам.
* * *
Коли стане складати час
╕з пратемних сво╖х брил мо╖ сни,
приходить вона.
Вона
н╕жн╕ша в╕д сл╕в про не╖,
вона
розчиня╓ ╖х поглядом.
╤ зника╓ час –
буд╕вельне см╕ття життя,
╕ тод╕ св╕т ста╓ чистим.
А вдосв╕та я збираю
опал╕ з╕рниц╕
╕ з╕гр╕ваю в долонях
прохолодн╕ звуки
╖╖ ╕мен╕.

ОС╤ННЯ ЗАМАЛЬОВКА

В╕тер в вухо: восени не пиши –
В рядках нема душ╕,
В рядках – лиш мертв╕ тушки
Дерев, думок бруд, почутт╕в.
Ти ж бо збира╓ш падло, дивишся
Кр╕зь каламутн╕ погляди,
Що ╖х розв╕вають ╕ в даль в╕дносять
Св╕танки темн╕, ген аж туди,
Де в безлюдному й б╕лому пол╕
Аркуша паперу
Рядки осен╕ проростають
Дивними днями.
Зника╓ липка волога сл╕в.
Лл╓ться студене св╕тло,
Живе ╕ прозоре.
* * *
В бездонну яву мо╓╖ ноч╕
Упав, од╕рвавшись в╕д сонця,
Живий пром╕нь – тв╕й голос.
Помер Маленький Принц,
Не доживши до мого дитинства,
╤ став казкарем тво╖х сн╕в.
* * *
Погасить на зор╕ зорю,
Сну рани вилиже, як хутро.
╤ з╕йде.
Крапл╕ перламутру
╥й пром╕нцем з╕ щ╕к з╕тру.
Не гляне всл╕д сво╖й сестр╕,
Що гасне, а з╕ мною прямо –
Увись!
…Останн╕ми рядками
Махну – й змахну останн╕й гр╕х.

ОБ╤ТНИЦЯ МОВЧАННЯ
Олен╕ Свердленко

Я все сказав ╕ вит╕к я словами,
Як загнаний до нап╕всмерт╕ к╕нь.
Лиш п╕на й стог╕н…
 Люди, я ╕з вами
Не под╕люсь ним,
 що б не значив в╕н.

Не знати вам, як з Музою навза╓м
Встромля╓м в тишу
 в╕чне ми перо, –
╤ в дзеркал╕ атраментом ст╕ка╓
В бездонну чорну н╕ч ╖╖ нутро.
Не знати вам. Скач╕ть у скоромовц╕
На блиск жаданих запов╕тних сонць.
З обочини назустр╕ч вам помовчу,
Близький не затемнивши горизонт.

Не знати вам, хоч я житт╓в╕ узи,
Д╕лю ╕з вами й дня низький сув╕й,
Як загнана моя ╓дина Муза
Простогне ув останн╕й стог╕н м╕й.

НАД╤╥

Ти уноч╕ додому тихо йшла
Кр╕зь вулиць згортки
 й стор╕нки квартал╕в.
Зачитан╕ хмарки повол╕ мчали
╤з болем правд ╕ кривд. Н╕ма ╕мла.

Був д╕м, а в н╕м гор╕в ╕ гас кам╕н,
╤ розгорявся знову. Ти мовчала.
А я подумав: «╢ у сл╕в начало –
Вогонь св╕ч╕,
 тв╕й погляд, наче дзв╕н».

Яка небес бездонна синява!
Як св╕титься, аж серце ожива!
Тим св╕тлом неословлене все дише

╤ подихом гойда з╕рок вуаль…
Св╕т перших сл╕в крихкий,
 немов кришталь.
Дивись у вись, влови його
 кр╕зь тишу.

КВ╤ТЕНЬ

Берези, мов пергаменту сув╕й.
В соку жертовн╕м
 вс╕ п╕вн╕чн╕ парки.
Слова дрижать, зливаючись
 в ремарки, –
Прощальна драма
 промайнулих мр╕й.

╤ перший гр╕м у пам’ят╕ стар╕й
Розбився,
 ╕, вгор╕ з╕мкнувшись, арки
Замкнули звук.
 ╤ заяскр╕в над парком
Н╕мий знак запитання угор╕.

Про в╕чне все кричать
 й кричать граки,
Всю н╕ч шепочуть рят╕вн╕ струмки.
Колишн╕ дн╕ м╕л╕ють непом╕тно.

Приречено г╕рк╕ дими висять.
Життя минуле в полум’╖ багать.
…Тор╕шню ос╕нь спалюють у кв╕тн╕.

ЗНОВУ З ТОБОЮ

Життя яку ж бо ма╓ форму? –
Круг?
Його пройшли? Прорвали?
Б╕ля входу.
В╕дкри╓м дал╕ що?
Тремт╕ння рук…
Продовження? «Так не бува╓?»
Коду?

Продовжу╓ться все. ╤ ти мен╕
Летиш в об╕йми наостанок.
Де ж ми?
Лиш зор╕ мерехк╕ в тривожн╕м сн╕…
Поглянь: який ручний
╕ безбережний
Над нами космос!
Вдвох ми летимо.
Лишись з╕ мною
в позасв╕тт╕ в╕чн╕м!
Як дивно: ми востанн╓ живемо
╤ вперше – дишемо
життям косм╕чним…

КОЛИСКОВА
Машеньц╕

Заснули в деревах
 останн╕ вже звуки,
╤ з тихим дзюрчанням
 все ближчають сни.
╤ тишу прозору в╕трець п’╓ з весни
До ранку. ╤ ми не уникнем розлуки

З п╕снями трави ╕ пташок угор╕ –
Вони засинають з тобою, дитино.
У н╕ч чар╕вливу
 ми двер╕ прочиним,
З тобою бродитимем там до зор╕.

Де морок у келихах кв╕т╕в ос╕в,
Зустр╕нуть нас, доню,
 задумлив╕ фе╖.
До н╕г наших тихо, неначе трофе╖,
Дов╕рливо скотяться крапельки сл╕в.

╤ будуть бажаннями
 ср╕бно дзвен╕ть
З╕рки прохолодн╕
 в н╕чних в╕дгомонах.
Ми ноти замерзл╕ з╕гр╕╓м в долонях
До теплого шепоту крон-верхов╕ть.
На м╕сячне сяйво
 удвох навпростець
В край сн╕в ╕ усм╕шок
 полинем охоче.
Злотисту монету у попел╕ ноч╕
Ми знайдем –
 ранковий ясний пром╕нець.

БЕРЕЗЕНЬ

П╕д вишнею старою танув сн╕г.
Пов╕тря загусало, як медове.
╤ киц╕-безсоромниц╕ розмови
Вели з котами в березнев╕ дн╕.

А вже п╕д веч╕р – спомин по весн╕.
Льоди калюжки узяли в окови.
╤ в╕зерунки ц╕лу н╕ч казков╕
Цв╕ли на скл╕, як в дивовижн╕м сн╕.

Та в╕д весни у нас зостався сл╕д:
Останн╕й сн╕г зник вчора б╕ля вишн╕.
Хай знов п╕д льодом
 в╕ти вниз обвисли,
Та гнуться не до сн╕гу – до земл╕!
…Не памороз╕ подих то на скл╕ –
Подихати весною казка вийшла.

КУЛЬБАБКА

Постала з в╕чност╕ ╕ канеш
У не╖ ж.
Ти, як усе живе, з╕в’янеш,
Земне╓.
Не нар╕ка╓ш, що лиш мить
Тут ся╓ш:
Над л╕сом, лугом на весь св╕т,
Над га╓м!
Вродилась золотa – аж-аж!
Всяк скаже:
Княгине, робиш ти пейзаж
Пейзажем!
Стають тобою ╕ поля,
╤ схили
Зелен╕ небом, як земля,
╤ мил╕.
Ти сонцю на короткий строк
Сестриця.
Прийми в╕д мене к╕лька строф…
╤скриться
Воно ╕з неба висоти,
Величне.
Що дума╓ш, кульбабко, ти
Про в╕чн╕сть?
Милуючи сво╖м буттям
Нам оч╕,
Ти осягти сво╓ життя
Теж хочеш.
Я маю довшу мить пройти
Й дорогу.
Та теж ╕ду в н╕що, як ти,
З н╕чого.
Хто я? Мовчанням хоч сво╖м
Пов╕дай.
Я випадковий в св╕т╕ ц╕м.
Без сл╕ду
Колись ми п╕демо нав╕к
В дорогу.
А пелюстки тво╖х пов╕к
Волог╕…
Усе покри╓ скоро н╕ч
╤млою.
Сестрице, ти пролийсь мен╕
Сльозою
Та й на пап╕р. О, не сп╕ши
В позасв╕т.
Неначе пристрасть у душ╕
Й причастя –
Тво╓ вино. Зв╕дк╕ль спливло
Це й св╕тить?
Скажи, як жити, щоб було
Вс╕м св╕тло?
Переплелися нам пут╕,
Ц╕люща.
Ти в╕риш: м╕сце ╓ в житт╕,
Де душ╕
Людей, кв╕ток – ус╕ в╕ки
Зелен╕,
╤ поетичн╕ ╓ рядки
Натхненн╕,
Як╕ б св╕тили, гр╕ли вс╕х
На св╕т╕?
Кива╓ш, тихо рониш сн╕г
╤… св╕тиш.
* * *
Сотвори мене до початку св╕тла.
Волога небес буде знати: розкв╕тла
Грудка мерзло╖ земл╕
 в г╕нкий паг╕нець
Сонця, ╕ ося╓ усе пром╕нець.

Сотвори мене до початку звуку,
До шелест╕ння в╕й,
 що струшують крижинки
У прощання, коли «Як життя?», мов щит ╕ меч в руки,
Кинут╕ мен╕
 для останнього по╓динку.

Сотвори мене до початку осмути.
В маленьку планету
 св╕й см╕х ср╕бно-юний
В╕длий ╕ прошепчи:
 «На перепуттях
Хай не в╕дпустить тебе
 з мо╖х сн╕в в╕длуння…»

Н╤ЧНИЙ МЕТЕЛИК

Глад╕нь – мов чорне полотно.
╤з саду плине холод ноч╕.
Й метелик б’╓ться у в╕кно,
З╕ мною поруч бути хоче.

В╕н хоче об’╓днать св╕ти,
Та ╓ у задзеркалл╕ меж╕.
Сво╓ лице одержиш ти
╤з ╖х прозорост╕ в одеж╕

Чуж╕й. Чуже, немов з╕ скла.
Прийми його,
 вдягнись, як в чисте.
Бо ж безтурботно так текла
До в╕ч мо╖х сира ╕млист╕сть

Й над╕йно вистигала так…
Скажи, чия ж бо ти душа ╕
Нав╕що, простото свята,
Ти в╕чност╕ глад╕нь шершавиш?..

ПО╥ЗД В╤Д╤ЙШОВ

Ми бачимо по╖зд, який в╕д╕йшов, – ╕ вже час!
╤ рима найкраще до тебе –
це «вчора» якраз.
Красивий ми зах╕д омили в очах
та й на двох.
Волога н╕чна – найчист╕ша на св╕т╕
з волог.

Тепер╕шн╓ в юн╕сть тече,
як п╕дземна р╕ка.
Забув. Затонув. Чи сягне
аж у зустр╕ч рука?
У погляд╕ й думц╕ – не зм╕г.
╤ з дзюрчанням пот╕к
В╕дносить, як б╕ль: «Еп╕лог!»
Це ж нав╕к, це ж нав╕к.

Прощай! Прощавай! ╤нша форма
в╕д слова «прости».
Кр╕зь пальц╕ ╕з пригорщ╕
будуть слова ц╕ текти
Вологим п╕ском. ╤ залишать
пустиню долонь.
Не гр╕╓, а лиш обп╕ка╓
далекий вогонь.

Ус╕х в╕ртуальностей в св╕т╕
не стачить на те,
Щоб д╕йсн╕сть звести, як фантом.
У легенду вросте –
Мов пром╕нь далекий, що в води
бездонн╕ ╕де, –
Переказ про знах╕дку дивну
в кра╖н╕ Н╕де,

Глибини з╕гр╕╓… Поверхня ж – неначе гран╕т –
Застигне, та пам’ять
дов╕чно у н╕й буде жить.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 25.03.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16884

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков