Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 18.03.2016
«БУДЕ ТИША ╤ МИР, АЛЕ ЩЕ НЕ СЬОГОДН╤...»
Олекс╕й ТИЧКО

Клуб поез╕╖

Сьогодн╕ в поетичн╕й рубриц╕ представля╓мо творч╕сть укра╖нського поета Олекс╕я Миколайовича Тичка. Олекс╕й Тичко народився 6 липня 1961 року в м. Городище Черкасько╖ област╕, там мешка╓ ╕ нин╕.
Творчий шлях розпочав у 44 роки. Автор ╕ адм╕н╕стратор поетичного сайту «Натхнення». В 2011 роц╕ вийшла його перша поетична зб╕рка «М╕жсезоння» (м. Черкаси). Друга зб╕рка «Нерозгадан╕ сни» була видана 2013 року в м. Кременчук, автор одинадцяти колективних зб╕рок.
Неодноразово пос╕дав перш╕ м╕сця в р╕зноман╕тних поетичних ╕нтернет-конкурсах. У сп╕впрац╕ з композиторами створив тридцять п╕сень, як╕ виконуються на аматорськ╕й ╕ профес╕йн╕й сцен╕.
Також в╕домий як кл╕пмейкер. В його творчому доробку вже б╕льше 200 кл╕п╕в, як╕ в╕н створив для популяризац╕╖ сучасно╖ п╕сн╕. Вони транслюються в мереж╕ ╤нтернет, а також на деяких телеканалах.

Олекс╕й ТИЧКО
«БУДЕ ТИША ╤ МИР, АЛЕ ЩЕ НЕ СЬОГОДН╤...»

ОС╤НН╤Й НАСТР╤Й

А я ╕з ос╕нню давно – «на ти»,
Вона мен╕ немов сестра по кров╕.
Прив╕ти шле дощами з висоти,
Пейзаж╕ розмальову╓ казков╕.
Весна ╕ л╕то в╕д╕йшли ураз,
Об╕цянки пустопорожн╕ стерли,
Що сяяли, немов ╕коностас,
Манили, н╕би ╕зумруди, перли.
Ми поп╕д руки – я ╕ листопад,
Брудн╕ не обмина╓мо калюж╕,
Ус╕ глибини м╕ря╓м п╕дряд,
В лице, у спину погляди байдуж╕.
Ще буде ос╕нь, може, й не одна,
Але тако╖, мабуть, вже н╕коли.
Знервована, промокла, затяжна,
Н╕би сестра, а тисне, як окови.
2015

ЧОТИРИ КЕЛИХИ ВИНА

Всього чотири келихи вина
╤ кожний з них —
немов житт╓ва в╕ха.
Два перш╕ уже випит╕ до дна –
Там юност╕ ╕ зр╕лост╕ ут╕хи.
Незчувся, коли й трет╕й пригубив,
В полон потрапив осен╕ хм╕льно╖.
Мене чека╓ ще лише один
В мережив╕ печал╕, з г╕ркотою.
Бо завжди п╕сля осен╕ зима,
У н╕й вино доп’ю все до краплини,
Хоча ╕ не наситився сповна,
П╕ду… Бо ╖х, на жаль,
 всього чотири.
2013

НЕ ВСЕ СКАЗАВ

Я думав, буде часу досить,
Ще поговоримо колись.
Мене в╕три по св╕ту носять,
А ти п╕шла у неба вись.
Слова подяки тоб╕, мамо,
По-чолов╕чому ховав.
Завжди казав не все ╕ мало,
А зараз чи почу╓ш там?..
Почуй мудр╕шого вже сина,
Бо сам – ╕ батько, ╕ д╕дусь.
Стезя житт╓ва швидкоплинна,
Нарешт╕ став ╕ оглянувсь.
Згадав матусю б╕ля в╕кон,
При сонц╕ ╕ н╕чн╕й зор╕.
Весною, ос╕нню ╕ л╕том,
Чекала крок╕в у двор╕.
2014

ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА

Не вперше ос╕нь пише св╕й етюд.
У мене знову дежавю тор╕шн╓.
Ус╕ тривоги множаться, ростуть,
Багрянцями вкриваються
 несп╕шно.
Зруйновано до тла м╕й Вавилон,
В минуле в╕д╕йшли ус╕ усто╖.
Тумани наяву, а н╕би сон —
Химери там ╕ д╕йсн╕сть у двобо╖.
Неначе жовтим сн╕гом замело.
Дощами третя вмилася Пречиста.
Пов╕льно опускаюся на дно
У шелест╕ дощу, чи, може, листя.
З ос╕нньою хандрою сам на сам.
╤ що б вона мен╕ не говорила,
Я бачу – низько стелиться туман,
Тому й сумн╕ думки, слова ╕ рима.
2014

БАЖАЮЧИХ НЕМА

Л╕та уголос цифрами назвали,
╥х к╕лькост╕ я здивувався й сам.
Заплутався — багато це чи мало,
Бажа╓те?.. Позичу чи роздам…
Десяток, два ╕з пл╕ч сво╖х на ╕нш╕
(Замр╕явся п╕д д╕╓ю вина),
В╕ддам п╕дряд —
сумн╕ ╕ тр╕шки л╕пш╕,
Бер╕ть… Т╕льки бажаючих нема…
2012

ЗОНА АТО

Л╕то, спека ╕ «брон╕к»
 четвертого класу,
П╕т ╖дучий по шк╕р╕ у зон╕ АТО.
Захища╓те ви територ╕ю нашу
╤ окроплене кров’ю святе полотно.
Жовто-син╕ знамена —
пшениця ╕ небо —
Укра╖на ╕ символи — понад усе!
Там АТО чи в╕йна,
 але в б╕й ╕ти треба,
Сх╕дний в╕тер нещастя
 по св╕ту несе.
Буде тиша ╕ мир,
 але ще не сьогодн╕,
Зараз танки стр╕ляють,
 гармати ╕ «Град»,
Снайпер вм╕лий,
 убивця Небесно╖ Сотн╕,
У приц╕л╕ трима╓ геро╖в-солдат.
П╕т ╕ кров, б╕ль в╕йни –
 це усе ж недаремно,
Голуб миру нехай
 летить в м╕сто й село,
Як не ви, тод╕ хто
 захищатиме землю.
Чолов╕ча робота, так завжди було.
2014

ДУША У КАМУФЛЯЖ╤

╤ще тако╖ осен╕ не знали,
Не бачили, щоб листячко руде,
Обпалене в╕йною, а м╕сцями
Простр╕лене, вис╕ло де-не-де.
Сумна, безлюдна,
 н╕би кримськ╕ пляж╕,
╤ рекв╕╓м звучить у небеса
Душа ╕ та, зда╓ться, в камуфляж╕,
Залякана, з╕щулилась уся.
Сталевого ще «брон╕ка» на не╖,
Хоча вона поранена давно.
Окопи оборони ╕ транше╖,
Межа по землях миру ╕ АТО.
Зм╕ни, нарешт╕, ос╕нь –
 настр╕й, стяги,
Ус╕ зелено-жовт╕ кольори.
А хлопцям ╕з АТО, вони — трудяги,
Вклонися, ╕ додому в╕дпусти.
2014

НЕ МАЛЮЙТЕ КАРТИНИ ОС╤НН╤

Ноч╕ темн╕ були, був ╕ м╕сяць уповн╕.
Непом╕тно обжинки минули ╕ Спас.
Тихо згадки ╕дуть
 у н╕чному безсонн╕,
Бо куди ми без них,
 вони в╕чно при нас.
Оберта╓ться швидко
 земля ╕ планети,
Сум ос╕нн╕й мене
 не тримай, в╕дпусти.
Не нагукуй хандру
 в н╕жну душу поета,
Не нагадуй про час,
 про нестримн╕ роки.
Буде знову весна у молитв╕ ╕ в╕р╕,
Залишай жовт╕ фарби
 на згадку соб╕.
Не малюй щогодини
 картини ос╕нн╕,
Краще цв╕т освяти на зеленому тл╕.
2014

ОС╤НН╤Й Г╤СТЬ

Слова жив╕, не паперов╕,
Але й вони – то т╕льки звук,
Розмова стихне на п╕вслов╕,
Ц╕лую губи, пальц╕ рук.
Слова банальн╕, однотонн╕
Згубили сутн╕сть, певний зм╕ст.
Шляхи далек╕. Ти у втом╕.
У п╕зню ос╕нь милий г╕сть.
Для тебе все: ╕ кв╕ти в спальн╕,
╤ ноти н╕жн╕ – не сумн╕,
Цей ╕нтер’╓р, його детал╕,
╤ параф╕нов╕ вогн╕.
Розв╕╓ в╕тер с╕ру зливу,
(Були прогнози не так╕).
Три дн╕ дощ╕, а зараз – диво,
Дуга веселки у в╕кн╕.
Зблизька я бачив оч╕ кар╕,
Не ╕з портрета через скло.
╤ не важливо, як там дал╕,
Важливо те, що це було…
2009

В╤ДПУСКАЮ

Ти не будеш моя,
В╕дпускаю, як птаху, на волю.
Вже долон╕ сп╕тн╕ли
╤ пальц╕ обм’якли – лети!
Може, стихне, зболить,
Метушнею покри╓ густою,
Н╕би димом пожеж╕,
Догорають останн╕ мости.
В╕дпускаю на волю тебе
╤ у спеку в╕д згарищ.
Монотонно шепочуть
Прощальну молитву вуста.
Не була ти моя,
А тепер взагал╕ в╕дл╕та╓ш,
Дихай волею вповн╕…
А мен╕ т╕льки дим. Г╕ркота.
2010

СВ╤ЧА ╤ РОЯЛЬ

╤ знову чекати у с╕р╕й в╕тальн╕,
Допоки запалять св╕чу...
У в╕кна – зачахл╕ над╕╖ останн╕,
М╕жноття сумного дощу...
Леся Геник
Хай гра╓ рояль, а св╕ча нехай р╕же
Сегментами – н╕ч ╕ мене…
 На шматки.
Вплелося у ноти журливе ╕ н╕жне,
╤ щемно сумне, запитальне – де ти?
Ти в струнах, у нотах,
 в мелод╕╖ суму,
А може, у зорях,
 десь там за в╕кном?..
Чи, може, згора╓ш,
 як св╕чка, безшумно
В об╕ймах гарячих,
 солодких, як сон?
Була й не була…
 Н╕би звуки акорд╕в.
Реально затихли, а в пам’ят╕ ╓.
Ще довго звучатиме
 голос в господ╕,
╤ довго ще гратиму щемно сумне.
2012

З╤БРАЛИСЯ ДРУЗ╤

╤ верби не так,
 ╕ стежки лягли криво,
Були у дитинств╕ широк╕, прям╕.
Галопом, як кон╕,
 розтр╕пан╕ гриви,
Проб╕гли роки, не стриножен╕ дн╕.
У душах окрилена юн╕сть ╕ дос╕,
Л╕та, що минули, майнули, як сни.
╤ ви ще не сив╕, то цв╕т абрикоси
Чи вишн╕ на вас опадав щовесни.
З╕бралися друз╕ мо╖ б╕ля ставу,
Шашлик ╕ багаття усе як завжди.
Дим стелиться низом,
 ляга╓ помалу
На стежку криву ╕ на листя верби.
Не тонуть у водах небесн╕ суз╕р’я,
П╕дкралася н╕ч
 в край, де верби ростуть.
╤ як на духу, про невдач╕ ╕ мр╕╖,
Про смисли життя
 й затуманену суть.
2015

УСЕ ДЛЯ ТЕБЕ

Шукай себе у строфах ╕ у рим╕,
Шукай себе в короткому есе.
Там образи захован╕ незрим╕,
Для тебе т╕льки, зна╓ш ти про це.
Шукай себе в м╕стичному роман╕,
Що сивими загадками пропах.
В молитв╕ у гр╕ху ╕ покаянн╕,
В блакит╕ волошков╕й на полях.
Шукай себе у присп╕в╕ до п╕сн╕,
У засп╕в╕, в натягнут╕й струн╕.
╤ нав╕ть у трав╕, в як╕й тор╕шн╕
Листочки — згадки, помисли мо╖.
Усе для тебе. Так ╕ споконв╕ку –
Есе ╕ в╕рш, ╕ п╕сня, ╕ роман.
Покладено до н╕г уже п╕всв╕ту,
Я б весь, якби зум╕в, тоб╕ поклав.
2014

Д╤ДОВ╤ ЧЕРЕШН╤

Дико╖ черешн╕ стовбур обн╕маю,
Де-не-де засохла, бо уже стара.
Глиняна дорога, хата б╕ля гаю,
Зл╕ва ╕ до краю – все поля, поля…
По меж╕ черешн╕, дворики ошатн╕,
Д╕дусева хата на краю села.
Аура рожева, як у ш╕стдесят╕ –
Це усе насправд╕, чи уяви гра?
Нахиляю г╕лля, згадую минуле,
Терпко-г╕ркуват╕ д╕стаю плоди.
Раз було дитинство –
 не бува╓ вдруге,
Жодна моя стежка не веде туди.
Тут усе незм╕нне,
 т╕льки я зм╕нився,
Не б╕жу босон╕ж п╕знавати св╕т.
Рву плоди дитинства
 ╕ торкаю листя –
В╕рю ╕ не в╕рю… Сам уже я д╕д.
2013

ГОСТЯ У Б╤ЛОМУ

Уже самотн╕стю
 наситився сповна —
При м╕сяц╕ ╕ сонячному св╕тл╕.
Нарешт╕ в б╕лому приснилася Вона,
На тл╕ весни, що хилиться до л╕та.
Минуле швидко воскреса╓ у мен╕,
Роз╕рван╕ окови часу впали.
Церковн╕ куполи блищать удалин╕,
╤ знову сняться ки╖вськ╕ каштани.
Ус╕ листки каштана, наче п’ят╕рня,
Хоча с╕м пальц╕в на руц╕ у нього.
Вона раху╓ ╕ см╕╓ться, ну а я —
Хвалу несу за щастя аж до Бога.
Чомусь у б╕лому приходить,
 як свята.
Н╕чн╕ в╕зити майже щонед╕л╕,
Хоча я знаю, що Вона уже не та…
╤ не така, але завжди рад╕ю.
2013

НЕВ╤ДПРАВЛЕНИЙ ЛИСТ В АМЕРИКУ

Твоя пора настала року,
Ще любиш ос╕нь чи вже н╕?
У мегапол╕с╕ Нью-Йорку
В╕д Укра╖ни вдалин╕.
Чи каву п’╓ш у л╕жку зранку,
Чи кольоров╕ тво╖ сни,
Як там живеться, ем╕грантко?
Зимою, вл╕тку, восени…
Прийшла неждано ос╕нь знову —
╤ над Гудзоном, ╕ Дн╕пром
Малю╓ дощ туманну долю,
Глибоку л╕н╕ю долонь.
На в╕тр╕ айстри б’ють поклони,
Бушу╓ море-океан.
В калюж╕ жовте листя тоне,
Я тут, а ти далеко — там…
2013

НОСТАЛЬГ╤Я
Укра╖нкам, як╕ в ╤тал╕╖

Вологий кл╕мат, сив╕ Альпи,
 Апенн╕ни,
Сп╕вуча мова, милозвучна та чужа,
Тоб╕ щоноч╕ сниться хата, б╕л╕ ст╕ни
╤ дв╕р матус╕, чорнобривцями межа.
Знайом╕ вулиц╕, поб╕лен╕ садиби.
Ще сниться мама —
 пахнуть руки молоком,
Турбують, манять
 незабутн╕ кра╓види
╤ курява за чередою над селом.
Топтати трави, що у спец╕
 поруд╕ли,
Пройтися тихо по околиц╕ села.
╤ щоб нав’язлива примара
 ностальг╕╖
Хоч на годину в╕дпустила,
 в╕д╕йшла...
2010

ПИХАТА СТОЛИЦЯ

Висок╕ буд╕вл╕, метро ╕ трамва╖,
╤ натовпу хвиля — пливе ╕ пливе…
Летять по асфальту авто хиж╕ згра╖.
Гармон╕╖, тиш╕ нема╓ н╕де.
Столиця, столиця!
 Байдужа, пихата,
У мов╕ пану╓ московський акцент.
Втонула у чванств╕ м╕сцево╖ знат╕,
Продажна у ср╕бному дзвон╕ монет.
2013

СТАР╤ СВ╤ТЛИНИ

По колу рух ╕ в╕чна метушня,
Нема╓ спокою ╕ благодат╕.
Вони чекали кращого, ╕ я —
На╖вн╕ люди, мр╕йники завзят╕.
Не будемо сьогодн╕ ми про це,
Торкаю пил минулого стол╕ття.
Бабуся, д╕д ╕ мамине лице,
Ос╕нн╕ фото й силуети л╕та.
Заплутала ╕стор╕я сл╕ди,
Загадки, та╓мниц╕, б╕ла пляма.
Св╕тлини на тл╕ жовто╖ журби.
Лягло минуле на стол╕ рядами.
В╕йськов╕ фото: шабл╕, гал╕фе,
На сукн╕ хрест
 сестрички-жал╕бниц╕,
А часу хвиля уперед несе.
Дитяч╕ поруд╕л╕ й наш╕ лиця.
Я бачу оч╕, н╕би ще жив╕,
Душ╕ люстерко неп╕дзв╕тне часу.
Не видно кол╕р, мабуть, голуб╕,
Вони одн╕ на всю родину нашу.
2013

У МЕНЕ ╢ ТИ

По темному тлу безнад╕╖
Лягають рожев╕ штрихи,
Нарешт╕, яскрав╕ – не с╕р╕,
Бо знаю, що в мене ╓ ти…
В безликому натовп╕ м╕ста,
Що байдуже мимо ╕де,
Уже раз╕в дв╕ст╕ чи триста
Здалося, що бачу тебе.
╤люз╕╖, мр╕╖ у тему
У св╕тл╕ веч╕рн╕х заграв,
Ще й думку плекаю та╓мну –
Тебе об╕йняти за стан…
З╕рки прокладають маршрути,
Впаду до кол╕н тво╖х ниць.
В запитаннях – бути?.. Не бути?..
Наробимо знову дурниць.
2012

ПРОХАННЯ ДО ОСЕН╤

Подаруй мен╕ день,
Я здалека при╖ду сьогодн╕.
Як назло, дощ картинки
Пост╕йно склада╓ на скл╕.
Уже осен╕ дн╕ обл╕тають
╤ майже холодн╕,
А уява малю╓ рожевим
По жовт╕й ╕мл╕.
Подаруй мен╕ н╕ч,
Подаруй ╖╖ всю без останку.
╥╖ довго чекав,
Т╕льки в ос╕нь придбав я квиток.
Ти заручнику мр╕й
Подаруй усю н╕ч до св╕танку.
Жалкувати не треба
За наш необдуманий крок.
Вперше ос╕нь прохав,
Щоб темн╕ло все швидше
 ╕ швидше.
Сонця диск, мов завис,
Заблукавши у жовт╕й листв╕...
Дощ замовк вже давно.
Т╕льки в╕тер дерева колише
Мр╕╖ в такт, що пост╕йно
Танцю╓ в мо╖й голов╕.
2009

СОРОК В╤С╤М ГОДИН

В╕д обридлих, др╕бних проблем
Зор╕ й сонце висять померкл╕.
Н╕ч журлива, ╕ знову день,
Ми жив╕, але наче в пекл╕.
З божев╕льн╕ мене вкради,
╤з ге╓ни в╕зьми до раю.
Вс╕м закоханим шлях туди,
╤ цей гр╕х нав╕ть В╕н проща╓.
Сорок в╕с╕м годин удвох,
В них секунд незл╕ченна маса.
Це к╕нець чи лише пролог,
Ще хоч раз нам втекти удасться?..
2012

В╤ТЕР

Ти в╕льна, як в╕тер,
 кружля╓ш у пол╕,
Волосся закрутиш, уми╓ш дощем.
Твоя насолода уся в непокор╕.
Одним ╕ наповну
 живеш т╕льки днем.
Ти — холод зими, ти ╕ градуси спеки,
Ти добра безмежно,
 наст╕льки ж ╕ зла.
Глибок╕ пад╕ння ╕ гордост╕ злети.
Рабиня емоц╕й, натхнення слуга.
2010

БУЛО ВСЬОГО

Терпляче приймаю
 житт╓в╕ невдач╕ —
Хвалили ╕ били не раз, ╕ не два...
У ╕ншому кольор╕ св╕т уже бачу,
Рожевого мало, чи й зовс╕м нема.
Пост╕йно учуся тримати удари,
А ще в╕др╕зняти — хто друг, а хто н╕.
╤шов переможцем ╕ шляхом опали.
Я падав. Я знову сиджу на кон╕!
2013

Н╤ЧНА НОСТАЛЬГ╤Я

Щоноч╕ настирливо сниться
Калини похилений кущ,
Хатина матус╕ й криниця,
У цв╕т╕ ╕ яблунь, ╕ груш.
Нехай ностальг╕ю незриму
╤ сум на чуж╕й сторон╕
Розв╕ють кущ╕ б╕ля тину,
Бузок, що цв╕те по весн╕.
Шпориш ╕ стежина до ставу,
Що зна╓ тепло мо╖х н╕г.
Сп╕вають птахи без угаву,
Я знаю, тут м╕й обер╕г.
Молитись, немов на ╕кону,
Просити прощення у вс╕х:
У мами, у р╕дного дому,
Бо довго не був, а це гр╕х.
2011

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16853

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков