"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "Душі криниця"
#12 за 18.03.2016
«БУДЕ ТИША ╤ МИР, АЛЕ ЩЕ НЕ СЬОГОДН╤...»
Олекс╕й ТИЧКО
Клуб поез╕╖
Сьогодн╕ в поетичн╕й рубриц╕ представля╓мо творч╕сть укра╖нського поета Олекс╕я Миколайовича Тичка. Олекс╕й Тичко народився 6 липня 1961 року в м. Городище Черкасько╖ област╕, там мешка╓ ╕ нин╕. Творчий шлях розпочав у 44 роки. Автор ╕ адм╕н╕стратор поетичного сайту «Натхнення». В 2011 роц╕ вийшла його перша поетична зб╕рка «М╕жсезоння» (м. Черкаси). Друга зб╕рка «Нерозгадан╕ сни» була видана 2013 року в м. Кременчук, автор одинадцяти колективних зб╕рок. Неодноразово пос╕дав перш╕ м╕сця в р╕зноман╕тних поетичних ╕нтернет-конкурсах. У сп╕впрац╕ з композиторами створив тридцять п╕сень, як╕ виконуються на аматорськ╕й ╕ профес╕йн╕й сцен╕. Також в╕домий як кл╕пмейкер. В його творчому доробку вже б╕льше 200 кл╕п╕в, як╕ в╕н створив для популяризац╕╖ сучасно╖ п╕сн╕. Вони транслюються в мереж╕ ╤нтернет, а також на деяких телеканалах.
Олекс╕й ТИЧКО «БУДЕ ТИША ╤ МИР, АЛЕ ЩЕ НЕ СЬОГОДН╤...»
ОС╤НН╤Й НАСТР╤Й
А я ╕з ос╕нню давно – «на ти», Вона мен╕ немов сестра по кров╕. Прив╕ти шле дощами з висоти, Пейзаж╕ розмальову╓ казков╕. Весна ╕ л╕то в╕д╕йшли ураз, Об╕цянки пустопорожн╕ стерли, Що сяяли, немов ╕коностас, Манили, н╕би ╕зумруди, перли. Ми поп╕д руки – я ╕ листопад, Брудн╕ не обмина╓мо калюж╕, Ус╕ глибини м╕ря╓м п╕дряд, В лице, у спину погляди байдуж╕. Ще буде ос╕нь, може, й не одна, Але тако╖, мабуть, вже н╕коли. Знервована, промокла, затяжна, Н╕би сестра, а тисне, як окови. 2015
ЧОТИРИ КЕЛИХИ ВИНА
Всього чотири келихи вина ╤ кожний з них — немов житт╓ва в╕ха. Два перш╕ уже випит╕ до дна – Там юност╕ ╕ зр╕лост╕ ут╕хи. Незчувся, коли й трет╕й пригубив, В полон потрапив осен╕ хм╕льно╖. Мене чека╓ ще лише один В мережив╕ печал╕, з г╕ркотою. Бо завжди п╕сля осен╕ зима, У н╕й вино доп’ю все до краплини, Хоча ╕ не наситився сповна, П╕ду… Бо ╖х, на жаль, всього чотири. 2013
НЕ ВСЕ СКАЗАВ
Я думав, буде часу досить, Ще поговоримо колись. Мене в╕три по св╕ту носять, А ти п╕шла у неба вись. Слова подяки тоб╕, мамо, По-чолов╕чому ховав. Завжди казав не все ╕ мало, А зараз чи почу╓ш там?.. Почуй мудр╕шого вже сина, Бо сам – ╕ батько, ╕ д╕дусь. Стезя житт╓ва швидкоплинна, Нарешт╕ став ╕ оглянувсь. Згадав матусю б╕ля в╕кон, При сонц╕ ╕ н╕чн╕й зор╕. Весною, ос╕нню ╕ л╕том, Чекала крок╕в у двор╕. 2014
ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА
Не вперше ос╕нь пише св╕й етюд. У мене знову дежавю тор╕шн╓. Ус╕ тривоги множаться, ростуть, Багрянцями вкриваються несп╕шно. Зруйновано до тла м╕й Вавилон, В минуле в╕д╕йшли ус╕ усто╖. Тумани наяву, а н╕би сон — Химери там ╕ д╕йсн╕сть у двобо╖. Неначе жовтим сн╕гом замело. Дощами третя вмилася Пречиста. Пов╕льно опускаюся на дно У шелест╕ дощу, чи, може, листя. З ос╕нньою хандрою сам на сам. ╤ що б вона мен╕ не говорила, Я бачу – низько стелиться туман, Тому й сумн╕ думки, слова ╕ рима. 2014
БАЖАЮЧИХ НЕМА
Л╕та уголос цифрами назвали, ╥х к╕лькост╕ я здивувався й сам. Заплутався — багато це чи мало, Бажа╓те?.. Позичу чи роздам… Десяток, два ╕з пл╕ч сво╖х на ╕нш╕ (Замр╕явся п╕д д╕╓ю вина), В╕ддам п╕дряд — сумн╕ ╕ тр╕шки л╕пш╕, Бер╕ть… Т╕льки бажаючих нема… 2012
ЗОНА АТО
Л╕то, спека ╕ «брон╕к» четвертого класу, П╕т ╖дучий по шк╕р╕ у зон╕ АТО. Захища╓те ви територ╕ю нашу ╤ окроплене кров’ю святе полотно. Жовто-син╕ знамена — пшениця ╕ небо — Укра╖на ╕ символи — понад усе! Там АТО чи в╕йна, але в б╕й ╕ти треба, Сх╕дний в╕тер нещастя по св╕ту несе. Буде тиша ╕ мир, але ще не сьогодн╕, Зараз танки стр╕ляють, гармати ╕ «Град», Снайпер вм╕лий, убивця Небесно╖ Сотн╕, У приц╕л╕ трима╓ геро╖в-солдат. П╕т ╕ кров, б╕ль в╕йни – це усе ж недаремно, Голуб миру нехай летить в м╕сто й село, Як не ви, тод╕ хто захищатиме землю. Чолов╕ча робота, так завжди було. 2014
ДУША У КАМУФЛЯЖ╤
╤ще тако╖ осен╕ не знали, Не бачили, щоб листячко руде, Обпалене в╕йною, а м╕сцями Простр╕лене, вис╕ло де-не-де. Сумна, безлюдна, н╕би кримськ╕ пляж╕, ╤ рекв╕╓м звучить у небеса Душа ╕ та, зда╓ться, в камуфляж╕, Залякана, з╕щулилась уся. Сталевого ще «брон╕ка» на не╖, Хоча вона поранена давно. Окопи оборони ╕ транше╖, Межа по землях миру ╕ АТО. Зм╕ни, нарешт╕, ос╕нь – настр╕й, стяги, Ус╕ зелено-жовт╕ кольори. А хлопцям ╕з АТО, вони — трудяги, Вклонися, ╕ додому в╕дпусти. 2014
НЕ МАЛЮЙТЕ КАРТИНИ ОС╤НН╤
Ноч╕ темн╕ були, був ╕ м╕сяць уповн╕. Непом╕тно обжинки минули ╕ Спас. Тихо згадки ╕дуть у н╕чному безсонн╕, Бо куди ми без них, вони в╕чно при нас. Оберта╓ться швидко земля ╕ планети, Сум ос╕нн╕й мене не тримай, в╕дпусти. Не нагукуй хандру в н╕жну душу поета, Не нагадуй про час, про нестримн╕ роки. Буде знову весна у молитв╕ ╕ в╕р╕, Залишай жовт╕ фарби на згадку соб╕. Не малюй щогодини картини ос╕нн╕, Краще цв╕т освяти на зеленому тл╕. 2014
ОС╤НН╤Й Г╤СТЬ
Слова жив╕, не паперов╕, Але й вони – то т╕льки звук, Розмова стихне на п╕вслов╕, Ц╕лую губи, пальц╕ рук. Слова банальн╕, однотонн╕ Згубили сутн╕сть, певний зм╕ст. Шляхи далек╕. Ти у втом╕. У п╕зню ос╕нь милий г╕сть. Для тебе все: ╕ кв╕ти в спальн╕, ╤ ноти н╕жн╕ – не сумн╕, Цей ╕нтер’╓р, його детал╕, ╤ параф╕нов╕ вогн╕. Розв╕╓ в╕тер с╕ру зливу, (Були прогнози не так╕). Три дн╕ дощ╕, а зараз – диво, Дуга веселки у в╕кн╕. Зблизька я бачив оч╕ кар╕, Не ╕з портрета через скло. ╤ не важливо, як там дал╕, Важливо те, що це було… 2009
В╤ДПУСКАЮ
Ти не будеш моя, В╕дпускаю, як птаху, на волю. Вже долон╕ сп╕тн╕ли ╤ пальц╕ обм’якли – лети! Може, стихне, зболить, Метушнею покри╓ густою, Н╕би димом пожеж╕, Догорають останн╕ мости. В╕дпускаю на волю тебе ╤ у спеку в╕д згарищ. Монотонно шепочуть Прощальну молитву вуста. Не була ти моя, А тепер взагал╕ в╕дл╕та╓ш, Дихай волею вповн╕… А мен╕ т╕льки дим. Г╕ркота. 2010
СВ╤ЧА ╤ РОЯЛЬ
╤ знову чекати у с╕р╕й в╕тальн╕, Допоки запалять св╕чу... У в╕кна – зачахл╕ над╕╖ останн╕, М╕жноття сумного дощу... Леся Геник Хай гра╓ рояль, а св╕ча нехай р╕же Сегментами – н╕ч ╕ мене… На шматки. Вплелося у ноти журливе ╕ н╕жне, ╤ щемно сумне, запитальне – де ти? Ти в струнах, у нотах, в мелод╕╖ суму, А може, у зорях, десь там за в╕кном?.. Чи, може, згора╓ш, як св╕чка, безшумно В об╕ймах гарячих, солодких, як сон? Була й не була… Н╕би звуки акорд╕в. Реально затихли, а в пам’ят╕ ╓. Ще довго звучатиме голос в господ╕, ╤ довго ще гратиму щемно сумне. 2012
З╤БРАЛИСЯ ДРУЗ╤
╤ верби не так, ╕ стежки лягли криво, Були у дитинств╕ широк╕, прям╕. Галопом, як кон╕, розтр╕пан╕ гриви, Проб╕гли роки, не стриножен╕ дн╕. У душах окрилена юн╕сть ╕ дос╕, Л╕та, що минули, майнули, як сни. ╤ ви ще не сив╕, то цв╕т абрикоси Чи вишн╕ на вас опадав щовесни. З╕бралися друз╕ мо╖ б╕ля ставу, Шашлик ╕ багаття усе як завжди. Дим стелиться низом, ляга╓ помалу На стежку криву ╕ на листя верби. Не тонуть у водах небесн╕ суз╕р’я, П╕дкралася н╕ч в край, де верби ростуть. ╤ як на духу, про невдач╕ ╕ мр╕╖, Про смисли життя й затуманену суть. 2015
УСЕ ДЛЯ ТЕБЕ
Шукай себе у строфах ╕ у рим╕, Шукай себе в короткому есе. Там образи захован╕ незрим╕, Для тебе т╕льки, зна╓ш ти про це. Шукай себе в м╕стичному роман╕, Що сивими загадками пропах. В молитв╕ у гр╕ху ╕ покаянн╕, В блакит╕ волошков╕й на полях. Шукай себе у присп╕в╕ до п╕сн╕, У засп╕в╕, в натягнут╕й струн╕. ╤ нав╕ть у трав╕, в як╕й тор╕шн╕ Листочки — згадки, помисли мо╖. Усе для тебе. Так ╕ споконв╕ку – Есе ╕ в╕рш, ╕ п╕сня, ╕ роман. Покладено до н╕г уже п╕всв╕ту, Я б весь, якби зум╕в, тоб╕ поклав. 2014
Д╤ДОВ╤ ЧЕРЕШН╤
Дико╖ черешн╕ стовбур обн╕маю, Де-не-де засохла, бо уже стара. Глиняна дорога, хата б╕ля гаю, Зл╕ва ╕ до краю – все поля, поля… По меж╕ черешн╕, дворики ошатн╕, Д╕дусева хата на краю села. Аура рожева, як у ш╕стдесят╕ – Це усе насправд╕, чи уяви гра? Нахиляю г╕лля, згадую минуле, Терпко-г╕ркуват╕ д╕стаю плоди. Раз було дитинство – не бува╓ вдруге, Жодна моя стежка не веде туди. Тут усе незм╕нне, т╕льки я зм╕нився, Не б╕жу босон╕ж п╕знавати св╕т. Рву плоди дитинства ╕ торкаю листя – В╕рю ╕ не в╕рю… Сам уже я д╕д. 2013
ГОСТЯ У Б╤ЛОМУ
Уже самотн╕стю наситився сповна — При м╕сяц╕ ╕ сонячному св╕тл╕. Нарешт╕ в б╕лому приснилася Вона, На тл╕ весни, що хилиться до л╕та. Минуле швидко воскреса╓ у мен╕, Роз╕рван╕ окови часу впали. Церковн╕ куполи блищать удалин╕, ╤ знову сняться ки╖вськ╕ каштани. Ус╕ листки каштана, наче п’ят╕рня, Хоча с╕м пальц╕в на руц╕ у нього. Вона раху╓ ╕ см╕╓ться, ну а я — Хвалу несу за щастя аж до Бога. Чомусь у б╕лому приходить, як свята. Н╕чн╕ в╕зити майже щонед╕л╕, Хоча я знаю, що Вона уже не та… ╤ не така, але завжди рад╕ю. 2013
НЕВ╤ДПРАВЛЕНИЙ ЛИСТ В АМЕРИКУ
Твоя пора настала року, Ще любиш ос╕нь чи вже н╕? У мегапол╕с╕ Нью-Йорку В╕д Укра╖ни вдалин╕. Чи каву п’╓ш у л╕жку зранку, Чи кольоров╕ тво╖ сни, Як там живеться, ем╕грантко? Зимою, вл╕тку, восени… Прийшла неждано ос╕нь знову — ╤ над Гудзоном, ╕ Дн╕пром Малю╓ дощ туманну долю, Глибоку л╕н╕ю долонь. На в╕тр╕ айстри б’ють поклони, Бушу╓ море-океан. В калюж╕ жовте листя тоне, Я тут, а ти далеко — там… 2013
НОСТАЛЬГ╤Я Укра╖нкам, як╕ в ╤тал╕╖
Вологий кл╕мат, сив╕ Альпи, Апенн╕ни, Сп╕вуча мова, милозвучна та чужа, Тоб╕ щоноч╕ сниться хата, б╕л╕ ст╕ни ╤ дв╕р матус╕, чорнобривцями межа. Знайом╕ вулиц╕, поб╕лен╕ садиби. Ще сниться мама — пахнуть руки молоком, Турбують, манять незабутн╕ кра╓види ╤ курява за чередою над селом. Топтати трави, що у спец╕ поруд╕ли, Пройтися тихо по околиц╕ села. ╤ щоб нав’язлива примара ностальг╕╖ Хоч на годину в╕дпустила, в╕д╕йшла... 2010
ПИХАТА СТОЛИЦЯ
Висок╕ буд╕вл╕, метро ╕ трамва╖, ╤ натовпу хвиля — пливе ╕ пливе… Летять по асфальту авто хиж╕ згра╖. Гармон╕╖, тиш╕ нема╓ н╕де. Столиця, столиця! Байдужа, пихата, У мов╕ пану╓ московський акцент. Втонула у чванств╕ м╕сцево╖ знат╕, Продажна у ср╕бному дзвон╕ монет. 2013
СТАР╤ СВ╤ТЛИНИ
По колу рух ╕ в╕чна метушня, Нема╓ спокою ╕ благодат╕. Вони чекали кращого, ╕ я — На╖вн╕ люди, мр╕йники завзят╕. Не будемо сьогодн╕ ми про це, Торкаю пил минулого стол╕ття. Бабуся, д╕д ╕ мамине лице, Ос╕нн╕ фото й силуети л╕та. Заплутала ╕стор╕я сл╕ди, Загадки, та╓мниц╕, б╕ла пляма. Св╕тлини на тл╕ жовто╖ журби. Лягло минуле на стол╕ рядами. В╕йськов╕ фото: шабл╕, гал╕фе, На сукн╕ хрест сестрички-жал╕бниц╕, А часу хвиля уперед несе. Дитяч╕ поруд╕л╕ й наш╕ лиця. Я бачу оч╕, н╕би ще жив╕, Душ╕ люстерко неп╕дзв╕тне часу. Не видно кол╕р, мабуть, голуб╕, Вони одн╕ на всю родину нашу. 2013
У МЕНЕ ╢ ТИ
По темному тлу безнад╕╖ Лягають рожев╕ штрихи, Нарешт╕, яскрав╕ – не с╕р╕, Бо знаю, що в мене ╓ ти… В безликому натовп╕ м╕ста, Що байдуже мимо ╕де, Уже раз╕в дв╕ст╕ чи триста Здалося, що бачу тебе. ╤люз╕╖, мр╕╖ у тему У св╕тл╕ веч╕рн╕х заграв, Ще й думку плекаю та╓мну – Тебе об╕йняти за стан… З╕рки прокладають маршрути, Впаду до кол╕н тво╖х ниць. В запитаннях – бути?.. Не бути?.. Наробимо знову дурниць. 2012
ПРОХАННЯ ДО ОСЕН╤
Подаруй мен╕ день, Я здалека при╖ду сьогодн╕. Як назло, дощ картинки Пост╕йно склада╓ на скл╕. Уже осен╕ дн╕ обл╕тають ╤ майже холодн╕, А уява малю╓ рожевим По жовт╕й ╕мл╕. Подаруй мен╕ н╕ч, Подаруй ╖╖ всю без останку. ╥╖ довго чекав, Т╕льки в ос╕нь придбав я квиток. Ти заручнику мр╕й Подаруй усю н╕ч до св╕танку. Жалкувати не треба За наш необдуманий крок. Вперше ос╕нь прохав, Щоб темн╕ло все швидше ╕ швидше. Сонця диск, мов завис, Заблукавши у жовт╕й листв╕... Дощ замовк вже давно. Т╕льки в╕тер дерева колише Мр╕╖ в такт, що пост╕йно Танцю╓ в мо╖й голов╕. 2009
СОРОК В╤С╤М ГОДИН
В╕д обридлих, др╕бних проблем Зор╕ й сонце висять померкл╕. Н╕ч журлива, ╕ знову день, Ми жив╕, але наче в пекл╕. З божев╕льн╕ мене вкради, ╤з ге╓ни в╕зьми до раю. Вс╕м закоханим шлях туди, ╤ цей гр╕х нав╕ть В╕н проща╓. Сорок в╕с╕м годин удвох, В них секунд незл╕ченна маса. Це к╕нець чи лише пролог, Ще хоч раз нам втекти удасться?.. 2012
В╤ТЕР
Ти в╕льна, як в╕тер, кружля╓ш у пол╕, Волосся закрутиш, уми╓ш дощем. Твоя насолода уся в непокор╕. Одним ╕ наповну живеш т╕льки днем. Ти — холод зими, ти ╕ градуси спеки, Ти добра безмежно, наст╕льки ж ╕ зла. Глибок╕ пад╕ння ╕ гордост╕ злети. Рабиня емоц╕й, натхнення слуга. 2010
БУЛО ВСЬОГО
Терпляче приймаю житт╓в╕ невдач╕ — Хвалили ╕ били не раз, ╕ не два... У ╕ншому кольор╕ св╕т уже бачу, Рожевого мало, чи й зовс╕м нема. Пост╕йно учуся тримати удари, А ще в╕др╕зняти — хто друг, а хто н╕. ╤шов переможцем ╕ шляхом опали. Я падав. Я знову сиджу на кон╕! 2013
Н╤ЧНА НОСТАЛЬГ╤Я
Щоноч╕ настирливо сниться Калини похилений кущ, Хатина матус╕ й криниця, У цв╕т╕ ╕ яблунь, ╕ груш. Нехай ностальг╕ю незриму ╤ сум на чуж╕й сторон╕ Розв╕ють кущ╕ б╕ля тину, Бузок, що цв╕те по весн╕. Шпориш ╕ стежина до ставу, Що зна╓ тепло мо╖х н╕г. Сп╕вають птахи без угаву, Я знаю, тут м╕й обер╕г. Молитись, немов на ╕кону, Просити прощення у вс╕х: У мами, у р╕дного дому, Бо довго не був, а це гр╕х. 2011
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16853
|