Версiя для друку Обговорити в форумi

«Покращення» по-кримськи

Це запитання вже давно потребує відповіді, оскільки всі два роки окупації заяви української влади та її реальні дії відносно Криму і його жителів помітно суперечать одна одній.
Зрозуміло, що звичний для українців світ встав з ніг на голову. Відторгнення територій, війна, економічний крах, опір олігархів – у такій ситуації не те щоб наводити, але навіть утримувати хоч якийсь порядок у країні не так просто. Але час минає, і скільки б лідери держави та інші народні обранці не уникали відповідальності, починати реконструкцію України необхідно. І починати з головного – з відповідей на принципові запитання, серед яких – «як бути з Кримом?».
Ні, про півострів не забули: тема його деокупації регулярно звучить у виступах публічних осіб на всіх рівнях. За два роки це перетворилось на ритуал, на правило гарного тону для кожного політика і навіть на частину ідеології нової України. Але давайте говорити правду: весь цей час Крим ідейно, інформаційно і бюрократично віддаляється від материка. І що найстрашніше – наша країна зробила для цього не менше, ніж Росія.
У цього процесу є об’єктивні і суб’єктивні причини: перші всім відомі, а ось поява других найчастіше є наслідком неправильного – поверхневого, примітивного трактування того, що відбувається. Невміння або небажання українських чиновників зануритись у деталі, тверезо оцінити і зважити ситуацію спричинило багато помилкових висновків і рішень щодо півострова та його жителів. І це не кажучи вже про пряме лобіювання інтересів олігархів, які непогано нажились у період смути.
На жаль, і сьогодні далеко не всі розуміють, що повторення заклинання «Крим – це Україна» нічого не дасть, тоді як невизначеність і непродумані дії завдають реальної шкоди і скорочують кількість лояльних проукраїнських кримчан. Це — тривожний і небезпечний процес, і якщо його не зупинити, Україна отримає вороже налаштовану територію з мінімальною кількістю союзників.
Почнемо з того, що позиції країни щодо півострова і його жителів досі немає. «Тимчасово окупована територія» – це не позиція, а констатація факту. На відміну від Донбасу, де ситуація все ще в динаміці, для Криму вже давно можна було виробити якусь концепцію взаємин – не з окупаційною владою, звісно, а з людьми і щодо території. І донести її до всіх органів влади та населення, включно з кримчанами. Назвіть речі своїми іменами: хто сепаратист, хто зрадник, хто постраждав і як країна збирається вибудовувати з ними відносини. Чи рекомендує вона своїм громадянам перебиратись на материк, оскільки не може забезпечити їм безпеку і захистити їхні права на півострові? Або надає право вибору самим кримчанам, але при цьому гарантує їм лояльність і всіляке сприяння? Такий документ не стане визнанням російського статусу півострова – це визнання очевидного і свідчення адекватності влади. Таким чином, весь бюрократичний апарат і правоохоронці отримають нарешті сигнал, як поводитись із жителями окупованих територій. А кримчани, які продовжують вважати себе громадянами України, будуть знати, що вони не віддані, не залишені й не забуті.
Крім відсутності позиції, ні в українському суспільстві, ні у влади досі немає чіткого розуміння того, що з себе являє зараз населення Криму. Але якщо в державі знають, що на півострові залишились лояльні до неї громадяни, то про них треба було б пам’ятати! І хоч іноді робити кроки назустріч! Тобто ухвалювати рішення не з принципу, не в пику Росії, а просто тому, що так буде краще співвітчизникам. Зокрема, допомогти їм підтримувати стосунки зі своєю країною. Адже тим, хто не розірвав зв’язки з Україною, періодично доводиться виїжджати на материк: оформляти документи, залагоджувати якісь питання, відвідувати родичів, врешті-решт. Поясніть прикордонникам, що ці люди з кошиками, баулами і сумками – не вороги і не об’єкти для вибивання грошей. Будь-що, звісно, можливо, але більша їхня частина – це постраждалі від зради і боягузтва еліт співгромадяни, які опинились не в той час і не в тому місці, і які потребують тепер допомоги та захисту. А вороги України, щоб уникнути інцидентів, залишають півострів повітрям або через Керченську переправу і спокійно в’їжджають на її територію з сусідніх держав.
Або взяти, наприклад, оформлення документів. Заміна паспорта здійснюється упродовж місяця – такий порядок. Це не страшно, якщо до найближчого паспортного столу три зупинки на маршрутці, а якщо треба подолати два кордони і кілька сотень кілометрів? Невже складно за два роки спростити цю процедуру, адже технічно це можна зробити за один день?
На жаль, далі гучних обіцянок не залишити без уваги співвітчизників у Криму справа не пішла. Знаєте, як держава подбала про те, щоб забезпечити тих, хто виїжджає з Криму, хоч якимось транспортом? Ніяк. Але ж від адмінкордону до найближчої станції чи автовокзалу неблизький шлях. Але всі наявні на сьогодні способи доставки є приватною комерційною ініціативою громадян. Здавалося б, невеликий штрих, а говорить багато про що.
І давайте, нарешті, визначимося з власністю громадян, що залишилася на території Криму. Але не так, щоб убити всіх дурістю рішення, а щоб було корисно країні і зручно її жителям.
Що вигідно Україні: щоб майно її громадян залишилось у Криму чи було вивезене на материк? Тоді в чиїй, скажіть, хворій голові народилась заборона на вивезення кримчанами їхнього особистого майна?! Чому не можна безперешкодно вивезти шафу, холодильник, телевізор, диван та все, що ще є у людини? Чому через російську митницю можна, а українська – відсилає до митного брокера? Невже складно побачити різницю між фурою з товарами і вантажівкою з особистими речами? Цей митний геноцид, схоже, вимагає пильної уваги прокуратури, а то й міжнародних організацій. Посудіть самі, країна, економіка якої не дозволяє забезпечити біженців і переселенців навіть найелементарнішим, забороняє їм ввозити на свою територію нажиті їхнею ж працею речі і кошти! Відчуйте весь абсурд ситуації: люди, які переселяються в Україну, які ламають звичний уклад, втрачають житло і роботу, не можуть взяти з собою своє ж майно і змушені сідати на шию держави. Де логіка?
На жаль, логіки немає і в багатьох інших рішеннях і діях влади щодо Криму – повний перелік їх зайняв би не одну сторінку. Але період розгубленості й розхлябаності вже має закінчитись, тому час виправляти помилки. Якщо, звісно, сам півострів і його жителі все ще потрібні Україні.

Сергій РАЗЗАРЬОНОВ,
кримський політичний оглядач
ua.krymr.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "З потоку життя"