Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Ви бачили Яковченка в кіно?
Ви бачили Яковченка на сцені?
Хай це було недавно, хай давно,
Але моменти ці благословенні...
(Б. Іваненко, 2005 р.)

Чому більше нічого не чути про Всеукраїнський відкритий конкурс акторської майстерності імені Миколи Яковченка, який пройшов у 2009 році в м. Прилуки та столиці нашої держави м. Києві? Конкурс був започаткований у 2008 році товариством «Чернігівського земляцтва у м. Києві»
та почесним громадянином м. Прилуки Юрієм Коптєвим. Вперше як пілотний проект конкурс пройшов у Чернігівській області в м. Прилуки напередодні Міжнародного дня театру - в рідному місті народного артиста України Миколи Яковченка. У 2009 році конкурс набув Всеукраїнського масштабу і залишив в усіх учасників незабутні спогади. Адже образ Миколи Яковченка, народного сміхо-творця, одного із найяскравіших українських акторів театру і кіно 1920-1970-х років, ніколи не залишав глядача байдужим. Конкурс ім. М. Яковченка підтримало Міністерство культури
і туризму України, Націо-нальна спілка кінематографістів України, Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого та Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка.

Народився Микола Федорович Яковченко у містечку Прилуки Полтавської губернії (нині — Чернігівська обл.) 3 травня 1900 року у міщанській багатодітній родині Федора Івановича та Параскеви Іванівни Яковченків.
Природний талант Миколи розгледіла Євгенія Петрівна Базилевська, колишня актриса трупи Миколи Садовського. Саме в створеному нею 1918 року в Прилуках театрі Микола зіграв свою першу роль. З аматорського гуртка актор початківець перейшов до постійної трупи пересувного театру Пилипа Олексійовича Хмари. З 1920 по 1927 рік Микола Федорович працював в таких містах як Черкаси, Чернігів, Дніпропетровськ, Харків та Сімферополь.
Конкурс офіційно стартував на початку лютого 2009 року, а наприкінці березня для участі в першому турі конкурсу до рідного міста Миколи Яковченка – Прилук - прибули понад 50 учасників з м. Києва, Автономної Республіки Крим - м. Сімферополя, Вінницької, Волинської, Донецької, Івано-Франківської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Чернігівської областей України. Конкурс за планом мав пройти в двох містах - Прилуках та Києві.
Микола Яковченко у 1927 році прийшов до Київського українського драматичного театру ім. І. Франка, щоб стати його легендою. Впевнений, що навіть ті, хто не дуже цікавиться українським мистецтвом, навряд чи не пригадають його роль Сірка - батька Проні Прокопівни у фільмі «За двома зайцями» та Пацюка з «Вечорів на хуторі біля Диканьки», Довгоносика («У степах України»), Терентія Перепелицю («Максим Перепелиця»), усього понад 40 фільмів та 200 ролей було зіграно у театрі.
Для першого туру конкурсу треба було приготувати фрагмент з вистави, монолог, байку та улюблений жанр. Від зразкової театральної студії «Світанок» в Сімферополі керівник студії заслужений працівник культури України Алла Петрова відібрала для поїздки на перший тур Всеукраїнського відкритого конкурсу акторської майстерності ім. Миколи Яковченка двох своїх учнів — Олесю Онопрієнко та Павла Ломаренка. Збираючись у поїздку до Прилук, Олеся та Павло навіть уявити не могли, що великий «сміхотворець» на початку своєї акторської кар’єри працював у їх рідному Сімферополі і, можливо, ходив саме тими ж вуличками, що й студійці. Звичайно, представляти Крим і студію «Світанок» - велика честь, та «світанківці» дуже хвилювались, тому що такого конкурсу в їх творчому житті ще не було, як не було такого конкурсу і по всій Україні. Студійцям із «Світанку» не вперше було виступати за межами Криму, але то були гастрольні поїздки та конкурси театральних дитячих колективів, а не індивідуальні змагання, які за своєю схемою більше схожі на те, як абітурієнти вступають до театрального інституту. І для тих, хто після школи мріяв продовжити навчання на актора, цей конкурс мав бути як «генеральна репетиція».
По дорозі від Сімферополя до Прилук студійці згадали і про поїздку до Львова у 1995 році, де показували свою «Лісову пісню», і 1997 рік та виступи в Севастополі на військовому кораблі «Гетьман Сагайдачний» та в школі-інтернаті № 7 м. Севастополя. І завжди на таких виступах-концертах звучали українські народні пісні у виконанні Олесі Онопрієнко. Дівчина прийшла до театральної студії «Світанок» ще в першому класі, 10 років свого життя присвятила освоєнню азів театрального мистецтва і паралельно 7 років навчалася співу в музичній школі. І, звичайно, керівник студії, задіюючи її у виставах, давала дівчині проявити і свої вокальні дані. З Павлом Ломаренком було складніше, він до студії прийшов пізно, та його працьовитість, щирість і велике бажання працювати дозволили хлопцю пройти відбір серед інших студійців для поїздки разом з Олесею на перший тур Всеукраїнського відкритого конкурсу акторської майстерності ім. М. Яковченка в м. Прилуки.
В ці дні в Прилуках панувала особлива театральна атмосфера. Жителі міста приходили до Будинку культури з дітьми, з друзями та знайомими, щоб подивитись на тих, хто в майбутньому може прийти на зміну українському Чапліну - саме так театрознавці називали Миколу Федоровича Яковченка.
На відкритті конкурсу до юних акторів-аматорів звернувся меценат, уродженець Прилук, який нині живе і працює в Москві - Віктор Коптєв: «Прилуки важко уявити без імені Миколи Яковченка, саме тут, на цій сцені видатний актор усвідомив своє призначення. Сьогодні ця сцена віддається вам, юним». А керівник проекту, доктор історичних наук Ірина Матяш додала, що саме юним учасникам конкурсу в майбутньому продовжувати славу українського театру, торувати часто нелегкі шляхи акторської долі.
Журі конкурсу акторської майстерності ім. М. Яковченка очолив доктор мистецтвознавства, віце-президент Академії мистецтв України Ігор Безгін. Членами журі були народна артистка України Раїса Недашківська, народний артист України Богдан Бенюк, заслужений діяч мистецтв України, режисер Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Петро Ільченко, режисер, заслужений діяч мистецтв Василь Вітер, народний артист України, поет, драматург та сценарист Юрій Рибчинський, головний редактор журналу «Кіно-Театр» Лариса Брюховецька, заслужений артист України Борис Харитонов.
Для конкурсантів сама зустріч і можливість продемонструвати свої таланти перед таким зірковим журі - це і шанс, і велика відповідальність. Ну, а на членів журі теж чекала серйозна робота: з 50 учасників відібрати лише 12, які у фіналі в Києві на столичній сцені уславленого Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, якій Микола Яковченко віддав більше 40 років свого творчого життя, будуть змагатися за звання лауреата конкурсу.
Це був перший конкурс, на якому організатори намагались представити творчість юних акторів зі всіх регіонів нашої країни. З першого дня по приїзді, після поселення в готелі, учасники конкурсу пішли знайомитись із сценою, на якій мали виступати, та з новими друзями-конкурентами. І коли вийшли на сцену, то стало ясно, що в конкурсі була представлена майже вся Україна. Завдяки організаторам конкурсу діти і їх педагоги мали змогу зустрітися зі своїми однодумцями, побачити роботу педагогів різних театральних шкіл і зрозуміти рівень виконавської майстерності учасників аматорських театральних колективів України.
Кримчани Олеся і Павло в першому турі почали свій виступ з фрагмента п’єси Степана Васильченка «На перші гулі»… і чуда не сталося. Недостатній досвід Павла вплинув на якість виступу. У Павла від хвилювання пропав голос, хлопець старався, та було видно, що ноги його стали ватними - сценічний «зажим», з яким він так і не зміг справитись. І тому його сценічний герой Савка був зовсім не помітним на фоні колоритної і веселої Василини, яку грала Олеся.
Складалося враження, що хвилювання не дасть Павлу дограти сцену до кінця, та знову виручила Олеся. За сюжетом її Василина, згадуючи молоді літа, заспівала... Пісня і чарівний голос виконавиці Олесі-Василини повернули увагу глядачів і членів журі до сцени.
Попереду у конкурсантів було виконання гуморески, монологу та улюблений жанр. Змагання за вихід у фінал тільки починалось, і опускати руки було ще рано. Хвилювань і пристрастей перед виходом на сцену було вдосталь у кожного учасника конкурсу. Та всі розуміли одне - долучитись до всеукраїнського дійства юних театральних талантів - це вже велике досягнення, а перемоги - то діло наживне.
Перший тур проходив 28-29 березня у Прилуцькому Будинку культури. І як не намагались журналісти дізнатися, чи з’явились лідери у творчому змаганні - члени журі до кінця тримали інтригу. Хоча про сам конкурс говорили з великим задоволенням. Борис Харитонов, заслужений артист України: «Бути членом журі конкурсу імені Миколи Яковченка, мого земляка, з яким доводилось працювати на естрадних концертах в Києві - це велика честь і радість. Діти, які брали участь в конкурсі, - талановиті, і якось було не по собі, що доводилось обирати кращих із кращих, хотілося й іншим дати призові місця». Юрій Рибчинський, народний артист України, запевнив журналістів у тому, що цей конкурс - один із кращих в Україні, тому що має ім’я дуже світлої «антикризової» людини, яка викликала сміх і радість, - ім’я Миколи Яковченка.
Сцена в м. Прилуки у 1918 році стала трампліном на вітчизняний театральний Олімп для того, кого театрознавці називають українським Чапліним. А 29 березня 2009 року 50 конкурсантів та їхні керівники з нетерпінням чекали, для кого ця сцена відкриє спочатку шлях до Києва на другий тур, а пізніше, можливо, теж на професійні театральні майданчики України. Список 12 щасливчиків голова журі, доктор мистецтво-знавства, віце-президент Академії мистецтв України Ігор Безгін після багатогодинного обговорення зачитав пізнього вечора 29 березня. У цей час кримчани були в дорозі додому і знати остаточних результатів не могли. Та коли в потягу Київ-Сімферополь пролунав телефонний звоник від нових друзів-конкурсантів, які ще перебували в Прилуках, — радісні вигуки: «Перемога – «Світанок» — Прилуки — Сімферополь — Київ!», мабуть, було чути аж в Криму. Раділи всі за Олесю, навіть Павло, який не пройшов до фіналу, теж радів за зразкову театральну студію «Світанок», яку в Києві буде представляти Олеся Онопрієнко.
Єдиний в Україні, але незабутній для всіх учасників перший етап конкурсу завершився перемогою обранців Мельпомени. Майже місяць 12 учасників не тільки чекали, але й активно готувались до фіналу. Було ясно, що фінал у столиці буде складнішим і набагато відповідальнішим. Святкувати перемогу ще рано, заявила керівник зразкової театральної студії «Світанок», заслужений працівник культури України Алла Петрова, і з першого дня розпочала підготовку Олесі до другого туру конкурсу. За умовами конкурсу в другому турі не можна повторювати репертуар першого туру - треба було підготувати нову байку, показати етюд та свій улюблений жанр, яким в Олесі була народна пісня. З байкою теж все нормально, почуття гумору у Олесі є, це вона довела в Прилуках, талановито виконавши монолог «сучасної» Проні Прокопівни з вистави М. Старицького «За двома зайцями». Алла Володимирівна вирішила в етюді роз-крити пластичні дані юної актриси. Адже був період, коли Олеся разом з братом Тарасом, паралельно із заняттями в студії, займалась бальними танцями. Саме це і стало в нагоді під час роботи над етюдом.
Сюжет етюду, пам’ятаючи про гумористично-іронічне — і ще й пластичне спрямування, придумували разом. Колишня танцівниця через любов до оковитої покинула сцену і тепер працює прибиральницею в театрі. Миючи підлогу сцени, вона знаходить кимось залишені туфлі для танцю. У відрі прихована пляшечка червоного дешевого вина, яке вона час від часу попиває, продовжуючи свою роботу. Згодом прибиральниця намагається взути туфлі, щоб згадати, як колись танцювала. Та хміль так вдаряє в голову, що вона засинає прямо на підлозі. Гасне світло, звучить музика танго - і перед глядачами виникає пара - Він та Вона, які продовжують танцювати танго своєї молодості. Обривається музика, гасне світло, і коли знову воно вмикається, глядачі бачать, як просипається прибиральниця. Вона піднімається на ноги, автоматично бере відро, дістає недопиту пляшку, піднімає швабру — і помічає на ногах танцювальні туфлі. Пляшка з вином летить за куліси, а прибиральниця, гордо піднявши голову, йде в протилежний бік!
У Києві Олесі Онопрієнко випав 12-й номер, вона виступала останньою. У всіх учасників було подвійне хвилювання. Хвилювались не тільки за виконання конкурсної програми, а ще й тому, що виходили на сцену, яка пам’ятає корифеїв українського театру, адже тут грали Гнат Юра, Амвросій Бучма, Наталя Ужвій, Євген Пономаренко і, звичайно, улюбленець киян - Микола Яковченко. А із залу на конкурсантів дивились Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Анатолій Гнатюк, Наталя Сумська, Поліна Лозова – франківці, які вже стали зірками сцени і примножують культурну спадщину нашого народу, вони стали гідними продовжувачами мистецького набутку корифеїв Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка.
Фінальні виступи конкурсантів тривали близько п’яти годин. Потім члени журі пішли на обговорення, а конкурсанти - на екскурсію Києвом. Через дві години всіх зібрали в залі театру, щоб оголосити, що вручення нагород переможцям відбудеться на урочистому вечорі-дійстві «Прилуки... Київ... Сцена... Вічність...», пам’яті визнаного корифея сценічного сміху Миколи Федоровича Яковченка. До Олесі підійшла керівник проекту Ірина Матяш і попередила, щоб на вечірнє дійство вона була готова з двома номерами - монолог Проні та українська народна пісня «Ой там на горі».
І ми починали розуміти, що до вже підготовленого дійства номери просто так не вписуються.
Нарешті, настала хвилююча мить і учасників конкурсу викликали на сцену Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка для оголошення підсумків конкурсу та нагородження переможців. На сцену вийшли дванадцять поки що нікому не відомих, але амбітних і фанатично закоханих у сцену юнаків та юначок. Промінь прожектора висвітлював усіх одинаково, та через якусь хвилину цей промінь для когось засяє усіма барвами веселки. Зал був переповнений, на дійство пам’яті великого сміхотворця Миколи Яковченка зібралась вся театральна еліта Києва. Ми, кримські уболівальники, педагоги та рідні Олесі, сиділи на останніх рядах партера. Звучить голос ведучого, називаються імена і прізвища дипломантів, лауреатів за третє і друге місце, Олесиного прізвища не називають. І ось до нас долітає голос: «Перше місце у Всеукраїнському відкритому конкурсі акторської майстерності імені Миколи Яковченка та нагороду в 10 тисяч гривень виборола Олеся Онопрієнко, театральна студія «Світанок», місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим!». Все це дійство відбувалось на фоні великої проекції портрета актора. Важко повірити, але нам, тим, хто сидів у кінці театральної зали, здалося, що то був голос Миколи Яковченка. І в той момент подумалось, що, можливо, сьогодні дівчина вписала не тільки нову сторінку в історію конкурсу, але й нову сторінку в своєму житті.
Після закінчення школи та театральної студії «Світанок» Олеся Онопрієнко поступала відразу у два мистецькі ВНЗ - на акторський факультет Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого та на факультет вокального співу Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Олеся добре склала іспити в обидва навчальні заклади, і їй треба було вибирати. Вона вибрала музичну академію, тому що там було бюджетне місце, а в університеті театру, кіно і телебачення - контракт. Цього року Олеся закінчує навчання в музичній академії, і як складеться її подальша творча доля - співачки чи актриси з чудовим голосом, покаже час. Хто знає, можливо, ми ще прочитаємо на шпальтах газет такі слова, які писали колись про її виступ на конкурсі ім. М. Яковченка: «Крим порадував сімферопольською юною актрисою Олесею Онопрієнко»!
А все таки, куди подівся тепер конкурс акторської майстерності імені Миколи Яковченка?

Олесь ТАВРІЙСЬКИЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "Душі криниця"