Версiя для друку Обговорити в форумi

Напевне, так тепер, в окупації, міг би звучати Шевченковий рядок. Бо не те, що не дозволили окупаційні «власті» кримським українцям цього року провести захід у день народження Т. Г. Шевченка, а ще й викликали до прокуратури представника Українського культурного центру і «стращали» відповідальністю за те, чого ще не скоєно. Пригадав, що коли був студентом у Києві, нам також саме в цей день «не рекомендували» нести до пам’ятника Шевченку квіти, казали, або раніше підіть, або на день пізніше. Тільки не 9 березня! Тоді я, молодий юнак, нічого не міг зрозуміти. Чому? Чому в день народження того, про кого говорить і кого шанує увесь світ, ми, студенти не мали права понести квіти, бо могли поплатитись місцем в інституті. І ось — все повернулось.
Але ж я вже далеко не студент. Купив квіти і зранечку поїхав до Тараса. І що я побачив! У той час, коли вся цивілізована спільнота вже відзначала 202 річницю від дня народження нашого Кобзаря, у Сімферополі — Шевченка ніби до похорон готували, «обмивали» пам’ятник. Комунальники поставили драбину, залізли на пам’ятник і витирали його якимсь шматтям. Дивлюся, беруть мої квіти (я поклав букет ще до приїзду тих «банщиків») і ті, що раніше лежали, і згрібають набік. Не витримав, підійшов, запитую, чи повернуть на місце. Пообіцяли, що так.
Тут до мене підходить якийсь непримітний чоловічок, що спостерігав за процесом зі сторони, і цікавиться, що мені треба? Кажу, так справа ж у тому, що свято сьогодні! Хто ж у свято пам’ятники миє? Могли і вчора все тут зробити. І чую у відповідь, що за ніч пам’ятник... міг покритись пилюкою! Уявляєте, яка турбота про нашого Кобзаря? Вулиці в бруді, місто занедбане, засмічене, а Тарасу в день народження і його кримським настраханим шанувальникам — такий подарунок!
Тим часом до пам’ятника підійшли ще двоє людей, зупинились, не наважуючись класти квіти «під драбину». «Ну ось, дивіться, — звертаюся до того, непримітного, — прийшли люди, а тут драбина. Чому раніше це не зробили, якщо вже сьогодні так припекло?». Виявляється, раніше їм не треба, бо якесь офіційне покладання заплановане на 12-ту годину. Тобто, не для людей, а для якогось начальства Тараса миють? Хоча дивно (і підозріло) вже те, що на третьому році окупації раптом відроджується офіціоз і плануються якісь «танці» довкола ненависного їм Українського Пророка...
Неприємно було спостерігати за тим дійством, щоб переждати, вирішили сходити до нашого українського собору св. Володимира і Ольги, поставити свічки «за Тараса». Так і зробили, а коли повернулися — наших квітів біля пам’ятника вже не було! Як?! Серед білого дня! Та ще й під наглядом двох поліцейських, що від самого ранку стовбичили під аркою. А крім них ще двоє штатських з’явилися, в одного — відеокамера, під курткою чомусь ховає. Підходимо до поліцейських, запитую, чи не бачили, де наші квіти поділися. «А то не наша справа, — кажуть, — ми за порядком дивимось». Так на ваших очах квіти наші вкрали, що ж це за порядок такий?
Хтось із людей підказав, що тут крутилася якась жіночка з мітлою, двірничиха мабуть. Пішли гуртом шукати. Знайшли! Вигляд у нас, напевне, був грізний, бо вона відразу зізналась, що квіти прибрати їй наказало її начальство, але вона не викинула, вони у неї в комірчині. Ось воно що! Скільки квітів не клади, їх завжди біля Тараса Шевченка буде мало, або зовсім не буде. Це щоб нам, українцям, здавалося, що ніхто до того пам’ятника більше не ходить, що сидимо всі по закутках...
Квіти нам прибиральниця віддала (і не тільки наші, там ще й інші були), бо питання було поставлено категорично: квіти куплені за наші гроші, отже, це вже власність, а вона нашу власність без нашого відома присвоїла, отже, вкрала! Тож вигребли ми все, що було в комірчині, і знову віднесли до Тараса.
А до пам’ятника вже підтягувались люди, старенькі переважно, придбали на пенсійні копійки букети квітів, щоб принести їх Тарасові. Побачив бабусю, яка, спираючись на паличку, несла Шевченку квіти, дідуся сивовусого... Господи! Ось де наша слава, слава України! І хтось там, на Хрещатику, ще може розумувати, що не залишилося в Криму українців, бо всі справжні патріоти повиїжджали, а зосталися тільки зрадники і при-стосуванці? Це ще хто кого зрадив!
Якось так непомітно назбиралося біля Тараса десь до двох десятків людей, поліцейські затурбувалися, один із штатських, що все по телефону комусь надзвонював, підійшов до них, щось сказав. Ті попрямували до людей і чомусь саме жіночці у вишиванці запропонували пройти з ними. Я — за ними теж. Застав кінець розмови — поліціянти вимагали показати паспорт, на що жіночка відповідала: що, у в’язницю хочете посадити? За що? Я на своїй землі, я тут живу, і я не до вас прийшла, а до Шевченка! І розвернулась до пам’ятника. Поліціянти топтались на місці, штатський кудись схвильовано дзвонив, викликав, напевне, підкріплення...
Ми не стали чекати їхнього під-кріплення. Пофотографувалися, вклонились Шевченкові і попрощалися з ним.
Але ми ще повернемося, Тарасе!

Олесь ТАВРІЙСЬКИЙ
Фото В. КАЧУЛИ

ТИМ ЧАСОМ...

ПРЕДСТАВНИКИ ПРОРОСІЙСЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СІМФЕРОПОЛЯ ПОКЛАЛИ КВІТИ ДО ПАМ’ЯТНИКА ШЕВЧЕНКУ
У Сімферополі відбулося офіційно дозволене покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку з нагоди 202-річчя від дня його народження. Організаторами заходу стали українська та білоруська національно-культурні автономії Криму за підтримки «Дому дружби народів» та «державного комітету у справах міжнаціональних взаємин та депортованих громадян Республіки Крим». За словами «заступника голови» «Держкомнацу» Юрія Косминіна, головною метою цієї організації є збереження й розвиток національної ідентичності, культури та традицій народів, які мешкають у Криму. «Ми сподіваємося на те, що в Криму буде зберігатися мир і згода завдяки нашим спільним зусиллям», — сказав він.
Як зазначається у ЗМІ, деякі учасники цього заходу були вбрані у національні костюми, але без будь-якої державної символіки. Під час зібрання у небо були випущені білі голуби: це мало символізувати мир і єднання кримських народів.
Так званий «голова національно-культурної автономії українців Сімферополя» Олег Кравченко розповів, що акція є даниною українським культурним традиціям. «Ми зібралися тут, щоб віддати данину пам’яті великому мислителеві. Ми також запустили голубів миру, з метою недопущення кровопролиття та підтримання миру в нашій республіці», — повідомив журналістам Кравченко.
За його словами, українська громада має намір і надалі проводити заходи на підтримку української культури. «Ми проти політизації будь-якого процесу, наші акції завжди погоджені і не переслідують ніяких згубних цілей», — сказав Кравченко.
http://cistrc.ru/

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "З потоку життя"