Версiя для друку Обговорити в форумi

Начебто весна, але ще не весна. Вдень пригріє сонечко, а вночі затріщить мороз, уранці снігом замете, а через годину-другу потечуть струмки. Це – лютий, непередбачуваний примхами погоди місяць. Його величальне свято – Стрітення (15 лютого). За церковним календарем – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа, Стрітення Господнє, що відзначають у пам’ять про те, як Діва Марія й обручний Йосиф принесли Дитятко Боже на сороковий день після народження до храму, чого вимагав іудейський закон. Праведний старець Симеон відразу впізнав у Ньому Месію.
В українській народній традиції свято особливо шановане селянами. Цього дня намагаються не працювати, а відвідувати церкви і ретельно стежити за погодою, аби спрогнозувати майбутній врожай. Бо «Як Стрітення скаже – так березень покаже», «Стрітення – зустріч Зими і Весни (Літа)». У народній уяві Зима – старенька бабуся в латаній свитині чи кожушку, наспіх закуталася в білу діряву хустину, зі злим ненависним поглядом, незачесаним волоссям. На плечах висить торбина, в одній руці тримає костурець, а в іншій — горнятко, наповнене крижинками. Ось так вона йде назустріч Весні.
У деяких етнографічних регіонах України збереглися інші назви свята – Стрічені, Зимобор, Громниця, Громничник… Неважко розтлумачити етимологію цих слів. «Стрічені» — діалект, який почуємо на українських теренах, що межують з Білоруссю, Польщею. «Зимобор» — хоче подолати Зиму (і таки подолає!). «Громниця», «Громничник» — слова, пов’язані з церковним обрядом освячення свічок, які так і називають «громничними», «громницями», та стрітенської води – «громниці». Вважали і вважають, що освячена на Стрітення свічка має надзвичайно чудодійну силу, оберігає від блискавки, повені, всілякої нечесті. Її тримає в руках сам Архистратиг Михаїл. Коли помирає людина, запалюють саме стрітенську свічку. А стрітенська вода нічим не поступається за чудодійністю йорданській.
Фенологічні спостереження за погодою і змінами у природі (і саме на свято Стрітення!) породили багато прогностичних прикмет. Зокрема: На Стрітення півень нап’ється води – хлібороб набереться біди, але віл напасеться навіть на дорозі. Стрітення сніжне – добрий врожай хліба. На Стрітення з дахів тече – зима ще надовго затримається, а з літа не буде потіхи. Як на Стрітення дорогу перемете, то корм від худоби відмете.
Та все ж: «Вітре, на Стрітення дуй не дуй, але ближче до Великодня!».

ТРЬОХ СВЯТИХ

Празник Трьох Святих (Трьох Святителів, 12 лютого) хоча належить до величних, але є найновішим у Східній Церкві.
Причиною його встановлення стала гостра дискусія, що виникла у другій половині XI століття: хто з трьох Отців Церкви має більшу заслугу – Василій Великий, Григорій Богослов чи Іван Золотоустий. У кожного з них знайшлися як свої прихильники й «адвокати», так і супротивники. Це ледь не призвело до нового церковного розколу.
Суперечки розв’язали самі Святі Отці. Вони явилися уві сні єпископу міста Євхаїти праведному Іванові і повідомили: «Ми, як бачиш, одне в Бога і нічого нема в нас спірного, а кожний з нас свого часу був окремо натхненний Божим Духом, що було потрібно для спасіння людей. Тож немає з-поміж нас ні першого, ні другого, ні третього. Якщо ти взиваєш до одного, то за ним ідуть двоє інших. Установи святкування нашої пам’яті в один день».
Єпископ Іван так і зробив. Свято було встановлене Грецькою Церквою у 1076 році. У XII столітті воно почало ширитися і на українських теренах.
Народна прикмета сповіщає: «Яка погода на Трьох Святих – така може бути на Стрітення».

Підготував
Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема "Душі криниця"