Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 12.02.2016
НА ПОЛ╤ ЧЕСТ╤

Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!

«На пол╕ чест╕ головною збро╓ю було слово. ╤ залиша╓ться слово»
(╢. Сверстюк, 1995 р╕к)

Незважаючи на в╕йну, блокаду, розруху, корупц╕ю, знев╕ру багатьох укра╖нц╕в у справедлив╕сть, «Кримська св╕тлиця» продовжу╓ виконувати свою просв╕тницьку м╕с╕ю у боротьб╕ за р╕дне укра╖нське слово, закликаючи молод╕ л╕тературн╕ таланти об’╓днатися навколо конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕м. Данила Кононенка, щоб нин╕шн╓ покол╕ння конкурсант╕в сказало сво╓ л╕тературне слово ╕ стало тим «вузликом», який по╓дна╓ в одне ц╕ле колишн╕й кримський ╕ сьогодн╕шн╕й всеукра╖нський конкурс, вив╕вши ╖х на одне поле. Поле чест╕ у кожного сво╓, на тому м╕сц╕, де розпорядилась доля, там ╕ треба в╕дстоювати правду, в╕ру ╕ свою мр╕ю. Сьогодн╕ часто чу╓мо, що по вс╕й держав╕ ма╓ пройти очищення влади, але якщо в цей бурхливий час говорити ╕ думати т╕льки про «лазню» для влади ╕ забути про творчу молодь, не дати ╖м слова, — то вони «згаснуть», «всохнуть», не пустять «кор╕ння» в наш укра╖нський грунт, ╕ ми не дочека╓мось нових, молодих укра╖нських «плод╕в». То, можливо, ╕дея «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в╕дродити л╕тературний конкурс ╕ ╓ одним ╕з тих вогник╕в над╕╖, т╕╓ю з╕рочкою на неб╕, що дасть перший шанс юним, щоб проявити себе ╕ пов╕рити в сво╖ сили. ╤ коли десь там заявляють про «св╕тличан»: забудьте, ╖х нема╓, вони там поза законом, вони мали б зникнути з кримського ╕нформац╕йного простору п╕сля 2014 року — та тут луною в╕дда╓ться — «Душа не зника╓ ╕ Думка не спить!». Чиновник у м╕н╕стерств╕ чи начальник, який бо╖ться втратити кр╕сло, не знають, що муки т╕лесн╕ — то б╕ль, в╕д якого вмира╓ш, а муки духовн╕ дають б╕льше сили, щоб жити!
╤ як писав незабутн╕й ╢вген Сверстюк: «На сторож╕ нац╕онально╖ дол╕ повинн╕ стояти сили, могутн╕ш╕ за «сезонну» владу. Т╕льки т╕ сили д╕ють через людину, через г╕дного ╕ см╕ливого громадянина. Хто бореться, той поборе. Хто терпить, тому лише горе».
╤н╕ц╕атори в╕дродження конкурсу розум╕ють, що як ╕ 23 роки тому, коли вперше конкурс пройшов на кримськ╕й земл╕, ╕ сьогодн╕ на владу над╕ятись марно. Волонтерський рух в Укра╖н╕ ╕снував з давн╕х-давен («з миру по нитц╕ — голому сорочка»). Головне, що «Кримська св╕тлиця» в ус╕ часи свого ╕снування була в╕дкритою перед читачами ╕ двер╕ редакц╕╖ н╕коли не зачинялись, особливо в часи, коли редакц╕я перебувала навпроти зал╕зничного вокзалу на вул. Гагар╕на — саме тод╕ волонтерський рух «св╕тличан» був досить потужним. ╤ знову цитую ╢. Сверстюка:
«Ми можемо перемогти т╕льки т╕╓ю силою, яко╖ в них нема╓, — силою б╕ло╖ ворони, яка не карка╓ ╕ не краде!». ╤ тод╕, в 1998-2007 роках, у нас вийшло ╕ ми змогли провести л╕тературний конкурс, якого н╕ до, н╕ п╕сля в Криму не було ╕, мабуть, уже не буде. А от творч╕ роботи конкурсант╕в залишаться як кримська стор╕нка, яка, можливо, ув╕йде в ╕стор╕ю укра╖нського л╕тературного Криму.
Перечитуючи сьогодн╕ написане у минул╕ роки кримськими школярами, в╕дчуваю горд╕сть за те, що ц╕ д╕ти, д╕ти Укра╖ни, брали участь у нашому конкурс╕.

Безглузде питання нам ставлять щодня:
«Чи д╕йсно кра╖на ╓дина сьогодн╕?»
╤ що вам сказати, коли по дорогах
Блукають злиденн╕, замерзл╕, голодн╕.
╢днаймося, люди! Ми вс╕ — укра╖нц╕,
╢ сила незламна у наших серцях.
Не знищити те, що зростало в╕ками,
╤ бачилось пращурам нашим у снах...

Цей в╕рш написала у 2007 роц╕ учасниця кримського конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» учениця дев’ятого класу Саксько╖ г╕мназ╕╖ № 1 Марина Шевкопляс.
Данило Андр╕йович Кононенко, як голова жур╕ конкурсу ╕ як редактор в╕дд╕лу л╕тератури газети «Кримська св╕тлиця» та шеф-редактор дитячо╖ газети «Джерельце», щиро рад╕в, що з кожним роком усе б╕льше кримських талановитих школяр╕в долучалось до конкурсу. З особливою рад╕стю Данило Андр╕йович сприймав тих учасник╕в, хто вже публ╕кувався у дитяч╕й газет╕ «Джерельце».
Саме так сталося з Настусею Синицею ╕з Севастополя. Десь за р╕к до конкурсу Настя над╕слала сво╖ дитяч╕ в╕ршики до редакц╕╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕», ╕ ╖х надрукували в «Джерельц╕». Пам’ятаю, як Данило Андр╕йович, показуючи мен╕ в╕ршики юно╖ поетеси, жартуючи, називав ╖╖ над╕╓ю нашо╖ укра╖нсько╖ поез╕╖.

Туман сво╖м маревом син╕м уми╓ лани,
Сяйво жовтаве з небес св╕тлооких пролл╓ться,
Окутають земленьку тих╕ та сонячн╕ сни,
Замр╕╓ вона ╕ кв╕тками до вс╕х усм╕хнеться!

Перш╕ сво╖ твори Анастас╕я написала в ш╕сть рок╕в рос╕йською мовою, а коли в школ╕ почала вивчати укра╖нську мову, — «ось тод╕ у мене й пробудилось мо╓ Укра╖нське», — розпов╕дав Данило Кононенко, цитуючи д╕вчинку. Розпов╕даючи цю ╕стор╕ю, голова жур╕, який для вс╕х нас був авторитетом, н╕би додавав бали, щоб ╕нш╕ члени жур╕ допустили ученицю 6 класу до конкурсу, адже за умовами конкурс розрахований на учн╕в 8-11 клас╕в. ╤ творчий доробок шестикласниц╕ Анастас╕╖ Синиц╕ ми таки взяли для участ╕ в конкурс╕. Як результат — у сьомому л╕тературному конкурс╕ в ном╕нац╕╖ «Поез╕я» одинадцятир╕чна Анастас╕я Синиця, учениця ЗОШ № 15 м. Севастополя, пос╕ла друге м╕сце.

Хмари пухнаст╕ задумливо бачать з гори,
Як дален╕ють на обр╕╖ велетн╕-гори,
╥х об╕ймають весел╕ веснян╕ в╕три,
Що, як птахи, розл╕тались соб╕ на простор╕.
Зазелен╕ють в степах молод╕ паг╕нц╕,
Знов заколишуться лаг╕дн╕ трави шовков╕,
Н╕жн╕ бер╕зки й м╕цненьк╕ дуби-молодц╕
В р╕чц╕ бурхлив╕й вимочують в╕ти чудов╕,
В св╕т╕ настала пора побажань ╕ краси,
Св╕же все, ся╓ пром╕нням — ясним ╕ прозорим.
Дихають в╕льно назустр╕ч яскрав╕й весн╕
Лан ╕ степи, ╕ дерева, ╕ р╕ки, ╕ гори.

За р╕шенням жур╕ дво╓ наймолодших переможц╕в сьомого л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» — Настя Синиця та Ольга Стадник — отримали в нагороду по╖здку в травн╕ 2004 року до Канева на могилу Тараса Шевченка.
Ольга Стадник, учениця 8-го класу НВК «Школа-л╕цей» № 2 м. Красноперекопськ, пос╕ла перше м╕сце в ном╕нац╕╖ «Публ╕цистика» за статтю-монолог про свою малу батьк╕вщину — село Глинське на Сумщин╕.
Пропону╓мо уривки з конкурсного твору Ольги:

ЗЕМЛЯ МО╥Х БАТЬК╤В

...Люблю я бабуню, бо випестила, викохала нас з братиком, мов природа — кв╕точки, навчила любити р╕дне село, людей. Хоч я живу в Криму, але вс╕╓ю душею люблю те село, що на Сумщин╕, поблизу м╕ста Ромни. Воно ма╓ прадавню ╕стор╕ю працьовитих, гордих людей. Багато стол╕ть тому в ц╕й мальовнич╕й м╕сцевост╕ з’явилося городище с╕верян, як╕ займались господарством. В Х╤╤ стол╕тт╕ великий князь Литовський В╕товт подарував селище родоначальнику княз╕в Глинських — Лексад╕. З того часу зустр╕чаються в ╕сторичних джерелах згадки про наше село з красивим ╕менем — Глинськ. Через усе село в’╓ться мальовнича р╕чечка Сула — л╕ва притока Дн╕пра. Вода в н╕й проточна, чиста та прозора, а береги укв╕тчан╕ лататтям. А дал╕ Сула повива╓ться м╕ж високими вербами та лозами. Подекуди з-пом╕ж верб ╕ розлогих садк╕в виринають б╕л╕ чепурн╕ хати та чорн╕ють покр╕вл╕ сус╕дських клунь. Через увесь Глинськ простелилися городи, не огороджен╕ тинами. Один в╕д одного вони одд╕ляються лише межею, вкритою густою, як руно, травою споришу. Обаб╕ч город╕в жовт╕ють велик╕ гол╕вки соняшник╕в, схожих на сонечко, а поряд — тягнеться вгору струнка кукурудза.
Село мо╓ р╕дне завжди буде мо╖м, бо в ньому кор╕ння роду нашого: тут вперше побачила св╕т моя матуся, живе бабуся, вся наша родина. Щол╕та та майже в ус╕ сво╖ шк╕льн╕ кан╕кули я лечу, мов на крилах, до бабус╕ мо╓╖ р╕дненько╖; в хату, де виросло не одне покол╕ння, де мене завжди чекають ╕ люблять... Одразу по при╖зд╕ дуже люблю ув╕йти в хату — тут в╕дчува╓ться та╓мнич╕сть ╕ спок╕й. В хатин╕, в кутку, сто╖ть розмальована скриня, святкова ╕ загадкова. На ст╕нах висять фото в рамках, прибран╕ вишитими рушниками. Я завжди уважно роздивляюсь ╖х та п╕знаю обличчя близьких мен╕ людей. Ось портрет нашого безсмертного сучасника, улюбленого мого ╕ бабусиного поета — Тараса Григоровича Шевченка, а поряд — з фото дивиться на мене д╕дусь, який п╕шов у небуття. Ск╕льки ц╕кавих ╕стор╕й розпов╕дала мен╕ бабуся про його життя. Я знаю багато дечого. А ось покуть — святе м╕сце в хат╕, найпочесн╕ше. ╤кона Святого Миколая Чудотворця прибрана рушником. За образами лежить пучок колоск╕в, сто╖ть свячена вода. На стол╕ цока╓ годинник. В╕н сто╖ть тут завжди, в╕драховуючи хвилини, години, роки...
З самого дитинства привчала нас бабуся до земл╕-мат╕нки, бо в н╕й сила людська. Люблю спостер╕гати, як д╕ста╓ вона з чулану велику торбину, трепетно розкладаючи на стол╕ невеличк╕ пакуночки з нас╕нням. Для бабус╕, безумовно, слово нас╕ння — найсвят╕ше, бо з нього, з цих малесеньких нас╕нинок, виростають дивн╕ твор╕ння. Мен╕ не раз доводилося бачити, як бабуся пошепки розмовля╓ з землею, зверта╓ться ╕з проханням послати гарних врожа╖в, приказуючи замовляння, яких навчилася в╕д сво╓╖ матус╕. Я люблю землю мо╖х батьк╕в, холодн╕ роси, ранковий туман, що в’╓ться серпанком над городом та р╕чкою... А он за селом розкинулося ц╕ле море стиглих хл╕б╕в. Легенький в╕терець гра╓ золотавим колоссям, немов морськими хвилями. Над головою блакить, перед╕ мною жовте-прежовте море, а я стою ╕ в╕дчуваю, що пливу по ц╕й безкра╖й безодн╕. На серц╕ так при╓мно ╕ спок╕йно...
╤ нехай так буде завжди: колоситимуться лани пшениц╕, гречки, соняшник╕в, ╕, можливо, мо╖ д╕ти полюблять чар╕вну п╕сню жайворонка в неб╕, милуватимуться неповторною красою мого дитинства. ╤ вони теж будуть в╕татися з незнайомими, але такими р╕дними мо╖ми глинчанами. А моя люба бабуся, проводжаючи, тихесенько перехрещу╓ мене ╕ промовля╓: «Хай тоб╕, дитино, завше добре буде м╕ж людьми»...

Ольга СТАДНИК,
учениця 8-го класу
НВК «Школа-л╕цей» № 2
м. Красноперекопськ

Як добре, коли бабус╕ саме так виховують сво╖х онук╕в, коли соняшник гр╕╓ серце дитини, коли сонечко ╕ дощик ╕ нав╕ть запах пилюки п╕сля дощу стають р╕дними. Тому що ╓ й ╕нше виховання! Р╕к тому, 9 травня, в С╕мферопол╕ я бачив бабусь, як╕ везли сво╖х маленьких онук╕в у дитячих возиках, облаштованих п╕д танки, на гол╕вках у трир╕чних малят були одягнен╕ п╕лотки, зам╕сть б╕лих сорочечок — в╕йськов╕ г╕мнастерки, а в руках — хоч ╕ дерев’ян╕, але автомати... Тож дай, Боже, довгих рок╕в саме тим бабусям, як╕ на укра╖нськ╕й земл╕ виховують маленьких «довженк╕в», що закохуються в свою р╕дну землю з дитинства ╕ живуть заради любов╕ до не╖.
А ц╕каво було б дов╕датися, як склалася доля ц╕╓╖ талановито╖ д╕вчини — Ольги Стадник? Дуже спод╕ва╓мося, що вона якось побачить ц╕ рядки ╕ в╕дгукнеться, як ╕ багато ╕нших колишн╕х учасник╕в нашого конкурсу.
А ми переходимо до ╕стор╕╖ про наступну колишню учасницю — Ганну Крамаренко, яка у 8 л╕тературному конкурс╕ школяр╕в Криму «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» пос╕ла перше м╕сце в ном╕нац╕╖ «Публ╕цистика». В 2005 роц╕ Ганна навчалась у 9-му клас╕ загальноосв╕тньо╖ школи ╕м. М. Горького смт Лен╕не. З-пом╕ж улюблених занять Ганни були кра╓знавство, гра на фортеп╕ано, г╕тар╕, виконання улюблених п╕сень. Кр╕м участ╕ в л╕тературному конкурс╕, Ганна (вона на фото л╕воруч — з г╕тарою) мр╕яла взяти участь у конкурс╕ авторсько╖ п╕сн╕ «Льв╕вська струна — на кримський лад», котрий у т╕ роки проводила «Кримська св╕тлиця».
Ганна писала свою конкурсну роботу в дн╕, коли вже минула перша р╕чниця Помаранчево╖ революц╕╖ на Майдан╕. ╤ хоч дев’ятикласниця з далекого кримського селища не була на Майдан╕, але душею вона була в столиц╕ нашо╖ держави. Публ╕ку╓мо уривок з ╖╖ конкурсно╖ роботи п╕д назвою:

ПОМАРАНЧЕВИЙ МАЙДАН

...Колись толока об’╓днувала громаду в сп╕льн╕й прац╕. Одна б╕да ╓днала, одна доля зводила докупи людей. Нин╕ Майдан Помаранчево╖ революц╕╖ св╕дчить про небачену ран╕ше ╓дн╕сть народу, ╓дн╕сть нац╕ональних, демократичних ц╕нностей. Так, ми — не раби! Ми — нац╕я! Ми — держава! Я в╕рю, що в мо╖й кра╖н╕ не буде знедолених ╕ б╕дних. М╕й д╕дусь, в’язень Освенцима, буде захищеним, а батьки, л╕кар╕ за фахом, одержуватимуть г╕дну зароб╕тну плату.
У серц╕ плекаю над╕ю, що зможу читати л╕тературн╕ журнали ╕ газети укра╖нською мовою, бо нин╕ позбавлена цього; зможу поглиблено вивчати державну мову, брати участь у мовних конкурсах, а пот╕м — здобути як╕сну осв╕ту.
Я в╕рю в те, що мо╖ мр╕╖ зд╕йсняться, бо Майдан запалив ╕скру над╕╖... Я в╕рю в св╕тле майбутн╓ тво╓, Укра╖но!
* * *
Ось так промовляли молод╕ кримськ╕ серця, кримськ╕ д╕ти, як╕, беручи участь у конкурс╕, п╕дтверджували свою в╕ру в Укра╖ну ╕ свою мр╕ю в н╕й жити ╕ ╖╖ розбудовувати. ╤ коли сьогодн╕ я читаю в прес╕, що в ЗОШ № 132 м. Дн╕пропетровськ 9 листопада 2015 року на День писемност╕ та укра╖нсько╖ мови за наказом директора зривають плакат, присвячений цьому святу, пояснюючи батькам сво╖ д╕╖ тим, що «у нас школа русская», — я розум╕ю, що за Чонгаром, по той б╕к Криму, повторю╓ться те, що ми вже тут проходили, коли мед╕йники ╕ пол╕тики переконували школяр╕в ╕ студент╕в у тому, що без укра╖нсько╖ мови можна об╕йтись, адже вс╕ розум╕ють рос╕йську. ╤ якщо сьогодн╕шня молодь вважа╓, що перш╕ постр╕ли на Майдан╕ пролунали в с╕чн╕ 2014 року — це хибна думка, адже куля, яка вбила Серг╕я Н╕гояна, першого Героя Небесно╖ Сотн╕, випущена ще в т╕ часи, коли з’явились перш╕ укази про заборону укра╖нсько╖ мови (читай Укра╖нсько╖ держави), ╕ н╕хто т╕ укази не скасував, вони д╕ють ╕ сьогодн╕ в Криму. Забули, як╕? Давайте пригада╓мо й пор╕вня╓мо:
1763 р. — указ Катерини ╤╤ про заборону викладати укра╖нською мовою в Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖.
(2014 р. — заборона на Укра╖нську г╕мназ╕ю в С╕мферопол╕).
1863 р. — Валу╓вський циркуляр про заборону давати цензурний дозв╕л на друкування укра╖нсько╖ духовно╖ ╕ популярно╖ осв╕тньо╖ л╕тератури: «н╕яко╖ окремо╖ малорос╕йсько╖ мови не було ╕ бути не може».
(2014 р. — у Криму припинено друк книг укра╖нською мовою, в б╕бл╕отеках зника╓ укра╖нська л╕тература, заф╕ксован╕ факти спалювання укра╖нських п╕дручник╕в).
1864 р. — прийняття Статусу про початкову школу, за яким навчання ма╓ проводитись лише рос╕йською мовою.
(2015 р. — прийняте та╓мне р╕шення закрити вс╕ укра╖номовн╕ класи в школах Криму, двомовну укра╖нсько-рос╕йську ЗОШ № 33 у С╕мферопол╕ зробили лише рос╕йською).
1876 р. — Емський указ Олександра II про заборону друкування та ввезення з-за кордону будь-яко╖ укра╖нсько╖ л╕тератури, а також про заборону укра╖нських сцен╕чних вистав ╕ друкування укра╖нських текст╕в п╕д нотами, тобто народних п╕сень.
(2015 р. — у Криму узаконена заборона на ╕снування укра╖нського музичного театру).
1881 р. — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних пропов╕дей укра╖нською мовою.
(2014 р. — у Криму закривають церкву УПЦ КП в с. Перевальне, 2016 р. — прийнято р╕шення окупац╕йного суду, щоб в╕д╕брати в укра╖нц╕в храм св. Володимира ╕ Ольги у С╕мферопол╕).
1884 р. — заборона Олександром III укра╖нських театральних вистав у вс╕х малорос╕йських губерн╕ях.
(2015 р. — заборона в Криму укра╖номовно╖ дитячо╖ театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок»).
1895 р. — заборона Головного управл╕ння в справах друку видавати укра╖нськ╕ книжки для д╕тей.
(2014 р. — в Криму заборонили продавати в к╕осках ╕ передплачувати на пошт╕ укра╖номовну пресу).
1914 р. — заборона в╕дзначати 100-л╕тн╕й юв╕лей Тараса Шевченка.
(2014 р. — заборона в Криму в╕дзначати 200-л╕тн╕й юв╕лей Тараса Шевченка).
Мова нац╕╖ — то ╖╖ обличчя, ╖╖ в╕зит╕вка в св╕т. Наше «обличчя» стол╕ттями намагаються пон╕вечити, щоб св╕т не розп╕знав Укра╖ну. За 400 рок╕в укра╖нська мова пережила 134 заборони, адже мова — це не просто спос╕б сп╕лкування, а щось б╕льш значуще. Мова — це вс╕ глибинн╕ пласти духовного життя народу. Сумна статистика ЮНЕСКО говорить, що кожного тижня у св╕т╕ зника╓ одна мова. Разом з нею в ╕стор╕ю йде й народ — нос╕й ц╕╓╖ мови. За невт╕шним прогнозом л╕нгв╕ст╕в, через 25 рок╕в в╕д нин╕ ╕снуючих «живих» мов залишиться т╕льки десята частина. Думаю, кожен ╕з нас повинен зробити все необх╕дне, щоб не допустити, аби наша мова «захвор╕ла», а пот╕м з часом ╕ «вмерла». ╤ тому ╕н╕ц╕атори л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ Д. Кононенка намагаються покласти ╕ св╕й кам╕нець у фундамент в╕чного живого Укра╖нського Храму нашо╖ мови!
* * *
Навесн╕ цього року в Ки╓в╕ пройде заключний етап Всеукра╖нського конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ кримського поета Данила Кононенка. При╓мно, що вже сьогодн╕ з р╕зних куточк╕в Укра╖ни надходять творч╕ доробки. В╕ктор╕я Пташинська з м. В╕нниця одн╕╓ю з перших над╕слала сво╖ в╕рш╕ в ном╕нац╕ю «Поез╕я». Ось ╖╖ поетичн╕ рядки, як╕ можуть об’╓днати вс╕х, хто хоче долучитись до роботи над вт╕ленням ╕де╖ конкурсу в життя:

Ми вс╕ — неначе птахи у польот╕,
Хтось проти в╕тру все життя летить.
Гальму╓ часом хтось на поворот╕,
В пов╕тр╕, як листочок, тр╕потить.
Ми у пов╕тр╕ вже не перший м╕сяць,
А у польот╕ не останн╕й р╕к.
Нам не потр╕бн╕ компаси й таблиц╕,
Н╕коли ми не звернемо уб╕к.
Що б не казали, ми — велика зграя,
Хоч л╕дери попереду завжди.
Наш шлях далекий — небеса без краю,
Наш нав╕гатор — зорян╕ сл╕ди.

Впевнений, що конкурс в╕дкри╓ нов╕ молод╕ укра╖нськ╕ таланти ╕, можливо, через дек╕лька рок╕в про «велику зграю» цьогор╕чних учасник╕в теж будуть згадувати ╕ гордитись, що саме вони п╕дхопили естафету з кримських рук ╕ передали ╖╖ л╕тературним марафонцям з ус╕╓╖ Укра╖ни.

Олесь ТАВР╤ЙСЬКИЙ

2005 р╕к, переможц╕ VII конкурсу «Ми . д╕ти тво╖, Укра╖но!»

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16666

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков