Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Такого ще не було в кримському образотворчому мистецтві! Вперше творчість трьох поколінь однієї родини представлена на виставці «Продовжуючи сімейні традиції», що відкрилася в Будинку художника Сімферополя. Початок йому поклав Леонід Смерчинський, один із перших у середовищі живописців Криму удостоєний в 1977 році звання заслуженого художника України.

Одного разу на виставці кримських самодіяльних художників його малюнки побачив Микола Самокиш і запросив навчатися в своїй студії. Леонід удень працював слюсарем, а вечорами під керівництвом видатного майстра пензля осягав зображення батальних сцен, коней та інші премудрості живописного письма, в студії Д. Медведовського — скульптурне ліплення. Потім було навчання в Одеському художньому училищі, вступ у 1940 році до Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна.
Приїхав додому в Сімферополь на канікули, зайшов у скульптурну студію. Бачить: біля вікна стоїть дівчина з золотистими косами і світлою, сонячною усмішкою. Юнак одразу попрямував до неї. Познайомилися. Дівчину звали Інна і вона також захоплювалася живописом. Роз’їхавшись на навчання: він — у Ленінград, а вона — в Москву, писали одне одному листи.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, у студентів була бронь від призову в армію, але Леонід пішов добровольцем у ленінградське ополчення, захищав блокадне місто, потім воював під Сталінградом, Запоріжжям, був тричі поранений і щоразу, не долікувавшись у госпіталі, знову їхав на фронт. Потрапивши в німецько-фашистський концтабір, зумів звільнитися з полону і закінчив війну в Берліні.
Всі ці роки світловолоса сімферопольська дівчина Інна чекала коханого. Розпочате до війни навчання у Вищому художньо-промисловому училищі в Москві на відділенні декоративної скульптури їй довелося залишити і в евакуації освоїти в Алма-Атинському сільськогосподарському інституті більш потрібну в той час спеціальність агронома-виноградаря. За цим фахом вона працювала і в Ленінграді, коли Леонід, за якого вийшла заміж у 1946 році, продовжив навчання в інституті. Закінчивши його, почав викладати основи живописної майстерності учням у Кримському художньому училищі імені Миколи Самокиша.
— Може, і мені продовжити в ньому свою художню освіту? — порадилася Інна з чоловіком.
— В училищі ти все одно будеш навчатися у мене, — відповів він.
Тоді вона стала поруч з ним у майстерні як учениця, помічниця і муза. Вони разом обговорювали композиційні побудови майбутніх проектів. Через них проходила тема Великої Вітчизняної війни, що стала головною в його творчості.
— Чимало подвигів було здійснено на моїх очах, чимало моїх товаришів не повернулося з війни, — говорив він. — І мій обов’язок як художника і солдата, який залишився живим, — розповісти про це людям.
Серед його робіт — меморіальний комплекс «Жертвам фашизму» в селі Дубки під Сімферополем у співавторстві зі скульптором Є. Максименком та архітекторами Є. Поповим і В. Бичковим, пам’ятний знак воїнам і партизанам у Білогірську, пам’ятник герою-піонеру Володі Дубініну в Керчі. А на горельєфі «Тривоги війни» в одному з жіночих облич впізнаєш дружину автора. Коли скульптора не стало в 53 роки, вона стала на його місце і довела до завершення розпочаті ним роботи: пам’ятний знак студентам, викладачам і робітникам радгоспу-технікуму і станції садівництва в селі Маленьке, реставрувала бюст О. Грибоєдова в Алушті.
На відкритті виставки Інна Олександрівна не була присутня. 2 січня їй виповнилося 94 роки, і майже столітній відрізок часу, що вмістився в долі та на палітрі творчої династії, представляли в сімейному проекті дочка Ніна Рижкова і внучка Анна Рижкова.
Керамічні панно, декоративні композиції та скульптури, виконані Ніною Леонідівною, прикрашають багато санаторно-оздоровчих і дитячих установ на півострові та за його межами. Наприклад, панно «Пори року» перебуває в одному з санаторіїв Алушти, скульптура «Ведмежата» — в Євпаторії, «Буратіно на черепасі Тортиллі» — в Полтаві. Вона пішла стопами батьків, закінчивши Кримське художнє училище ім. М. Самокиша і факультет декоративно-прикладного мистецтва Ленінградського вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної.
А в улюбленому нею жанрі портрета закладену старшим поколінням сім’ї, зокрема його главою Леонідом Смерчинським, стилістику нині продовжує донька Анна. Її цікавлять жіночі долі та характери. Портрети А. Рижкової, за словами голови Кримської спілки художників, заслуженого художника України Миколи Моргуна, не шаблонні. У виборі поз, жестів, міміки облич портретованих героїнь відчувається м’якість і ліризм, підкреслені тональним колоритом.
І хто знає, можливо, буде в цій родині й четверте покоління художників в особі хлопчиків, що боязко притулилися до мами перед об’єктивами теле- та фотокамер. Адже той, хто зростає в оточенні мистецтва, надихається його атмосферою і красою назавжди.

Ірина ЛІСНЕНКО
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема "Душі криниця"