Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2016 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 01.01.2016
В╤ДПРАВКА

"Окопна правда" про в╕йну...

Артур С╕ренко народився 17 с╕чня 1965 року в м. Сн╕жне Донецько╖ област╕. Осв╕ту здобув у Ки╖вському державному ун╕верситет╕ ╕мен╕ Т. Г. Шевченка. За фахом - генетик. Захистив дисертац╕ю в царин╕ генетики лейкоз╕в. Кандидат б╕олог╕чних наук, доцент. Працював тривалий час у л╕карн╕ в лаборатор╕╖, займався проблемами д╕агностики онколог╕чних захворювань. Пот╕м працював на кафедр╕ б╕олог╕╖ та еколог╕╖ Прикарпатського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Василя Стефаника. Коли почалась неоголошена в╕йна проти нашо╖ кра╖ни, п╕шов добровольцем в укра╖нську арм╕ю. Захищаючи В╕тчизну, отримав звання кап╕тана. Командував артилер╕йським взводом в одн╕й з частин Збройних Сил Укра╖ни. Нин╕ демоб╕л╕зувався та повернувся до роботи в ун╕верситет.

Артур С╤РЕНКО
В╤ДПРАВКА
"Прощавайте. Прощавайте.
Сонцю перер╕зали горло"
(Г╕йом Аполл╕нер)

В╕дправка. Хто не зна╓ цього слова, той, можна сказати, ╕ не був на нин╕шн╕й в╕йн╕. Той не пережив цього щемного в╕дчуття прощання з бойовими товаришами, яких в╕дправляють на передову, на фронт, а ти лиша╓шся чекати сво╓╖ черги, свого наказу.
Завжди в╕дправка в╕дбува╓ться неспод╕вано. Восьма ранку. Все таборове в╕йськове м╕стечко шику╓ться на ╕мпров╕зованому плацу. Вс╕ чекають сл╕в: перший взвод - на обслуговування техн╕ки, другий взвод - чистити гармати, трет╕й взвод - вантажити бо╓припаси ╕ таке ╕нше. Але зам╕сть цього зачитують пр╕звища. Пот╕м: "Вийти з╕ строю!". Значить, в╕дправка. Давно оч╕кувана. К╕лька дн╕в т╕льки й було чути розмов: "Коли, нарешт╕, нас в╕дправлять на фронт?! Ми при╖хали сюди воювати, а не стирчати в табор╕!". ╤, нарешт╕, в╕дправка: тих туди, цих сюди, а цим - лишатися в табор╕ ╕ чекати (поки що). Пот╕м пакування речей (нехитрих ╕ найнеобх╕дн╕ших), автобуси чи машини, крит╕ брезентом, п╕д'╖жджають ╕, нарешт╕, прощання.
М╕й взвод в╕дправляють майже у повному склад╕ - ╕ то в р╕зн╕ м╕сця фронту, в р╕зн╕ бойов╕ бригади, в р╕зн╕ частини ╕ батаре╖. Це - мить, коли емоц╕╖ доречн╕ ╕ чолов╕ки ╖х не соромляться. Люди, як╕ разом служили, разом були п╕д обстр╕лами, д╕лилися останн╕м, разом терп╕ли ╕ холод, ╕ спеку, ╕ важку працю в╕йни, ╖дуть тепер п╕д кул╕ на р╕зн╕ д╕лянки фронту. Багато хто бачить друга ╕ товариша востанн╓, ╕ вс╕ це прекрасно розум╕ють. Традиц╕йне:
- Прощавай, солдате!
- Прощавай, кап╕тане! Побачимось п╕сля в╕йни, о шост╕й вечора, в пивниц╕ "Старий монах" в Ужгород╕!
(Вар╕анти - р╕зн╕ назви м╕ст ╕ шинк╕в чи то паб╕в. Але неодм╕нно - о шост╕й вечора п╕сля в╕йни - класика - цитата з Гашека. Сепари в Донецьку не так давно вчинили автодафе - публ╕чно спалили твори Ярослава Гашека. Чого-чого, а цього я ╖м точно не пробачу!).
Тисну кожному солдату руку, кожен лиша╓ться в пам'ят╕ - назавжди. Вкотре. Ск╕льки раз╕в це було - але щоразу, як вперше - щемно ╕ хапа╓ за серце. За чотирма солдатами з мого взводу машина ще не прийшла. Прощання може тривати довше ╕ супроводжуватись сентиментальними розмовами й одкровеннями.
Один солдат родом з Закарпаття. Каже, що в нього ╓ дв╕ пляшки чудового домашнього вина власного виробництва. Я, зв╕сно, в╕дмовляюсь - кр╕м того, що я взагал╕ не п'ю, особливо на служб╕, я намагаюсь тримати у взвод╕ сухий закон. Солдат запевня╓, що це дегустац╕я його витвору мистецтва. Виявилось, що в цив╕льному житт╕ в╕н був майстром-виноробом (а я ╕ не знав). Погоджуюсь - ╕ не шкодую. Кр╕м того, що вина справд╕ чудов╕, - кр╕м вишуканих сорт╕в винограду, до одного вина при виготовленн╕ додавали вишн╕, а до ╕ншого - персики. Справд╕, вийшли два шедеври, г╕дн╕ каламу старини Омара Хайяма. Я хот╕в стукнутись келишками ╕ процитувати цього класика житт╓любства, але солдат сказав, що сьогодн╕ п'╓мо без цього. Пом╕тивши м╕й здивований погляд, в╕н сказав:
- Я давно вже живу в Закарпатт╕, а стар╕ батьки мо╖ жили в м╕ст╕ Красний Луч, що на Луганщин╕. Жили, бо вчора ╖х розстр╕ляли сепаратисти за те, що я служу в укра╖нськ╕й арм╕╖...
Цитата Омара Хайяма застрягла в мене у горл╕...
Я вийшов з солдатського намету: небо тод╕ було особливо прекрасним - хмари утворювали щ╕льне к╕льце, яке закривало сонце, ╕ кр╕зь це к╕льце пробивались пучки промен╕в. Я дивився в небо ╕ думав: "А хто виживе в ц╕й в╕йн╕? Може, Джим Джармуш ма╓ рац╕ю ╕ "виживуть т╕льки коханц╕"? Нин╕шня в╕йна - це в╕йна людей ╕з зомб╕. Але так╕ в╕йни вже були... Були... ╤ чому я мушу турбуватися цим - хто виживе? Адже у мене попереду в╕чн╕сть... Це у мене. А в ╕нших? В оцього сентиментального солдата? Теж в╕чн╕сть? Я цього не знаю...
Мен╕ давно вже не сниться ╤тал╕я: н╕ храми Равенни з моза╖ками буття, н╕ плетиво вуличок Болонь╖, н╕ мармуровий м╕ст у Р╕м╕н╕ - н╕чого цього давно не сниться ╕ не згаду╓ться... Чому? ...Найчаст╕ше мен╕ сниться в╕йна. На в╕йн╕ сниться в╕йна - замкнене коло, з якого нема╓ виходу. Але останн╕м часом сняться як╕сь огидн╕ непри╓мн╕ сни. Т╕╓╖ ноч╕ снились диктатори ╕ тирани минулого, як╕ встають з домовин. Прокинувся з в╕дчуттям огиди...
Не встиг я остаточно прокинутись ╕ зрозум╕ти, що кожен ранок прекрасний, особливо в таку теплу пору, як мене викликали до комдива:
- ╥дете у в╕дрядження. З речами. Двадцять хвилин на збори. ╤ погол╕ться. Ви ж оф╕цер! Що за щетина?
А куди в╕дрядження?
- Побачите! Чекайте в парку б╕ля КШМ-ки.
У парку мене вже чекав кап╕тан К. з запитанням: "Куди ╕ нав╕що нас в╕дправляють?". П╕д'╖хала машина - вод╕й теж оф╕цер. По╖хали. ╥хати мовчки набридло. Я запитав вод╕я - куди ми ╖демо. В╕н у в╕дпов╕дь: "Не знаю!". Не встиг я здивуватися, як машину смикнуло, похилило ╕ розвернуло поперек дороги: в╕двалилося колесо. Вод╕й трохи поф╕лософствував, споглядаючи в╕д╕рване колесо, сказав, що нав╕ть якщо ми в╕дремонту╓мо це самотужки, то до╖хати в╕н зможе т╕льки до найближчо╖ майстерн╕. Довелось телефонувати комдиву - пооб╕цяли негайно прислати ╕ншу машину. Чекаючи на продовження подорож╕, я вир╕шив оглянути м╕сцину, де нас зупинила оказ╕я. Поруч була гора, вкрита в╕ковим сосновим л╕сом, п╕д горою дерев'яна каплиця ╕ криниця з солодкою водою. Я п╕днявся на вершину гори - в╕тер шум╕в у кронах старезних сосон. На вершин╕ гори, як на голгоф╕, височ╕ло величезне, майстерно зроблене бронзове розп'яття. Повернувся я до розбито╖ машини з думкою, що все не випадково в цьому св╕т╕ - нав╕ть ця авар╕я - вона сталася для того, щоб я з╕йшов на вершину ц╕╓╖ гори до роз╕п'ятого Христа, зд╕йснив це неспод╕ване паломництво.
При╖хала нова машина з новим вод╕╓м, теж оф╕цером:
- ╤ куди ми ╖демо ╕ для чого?
- А я зв╕дки знаю?
- Вперше ╖ду з вод╕╓м, який пряму╓, не знати куди!
- Ось нав╕гатор - в╕н ж╕ночим голосом каже, куди повертати - туди я ╕ ╖ду. Там знають, що до чого.
╥хали ц╕лий день. Всю дорогу вод╕й розмовляв по телефону з якимось зайчиком ╕ котиком (чи то кицею). Я д╕йшов висновку, що в нього вдома живуть домашн╕ тварини, як╕ вм╕ють розмовляти ╕ користуватись телефоном. Довол╕ см╕шно було слухати:
- Кицю, а якщо ти будеш неслухняна, то я смикну тебе за тв╕й пухнастий хвостик!
╤ таке ╕нше... П╕д к╕нець дня п╕сля неск╕нченних: "Через чотириста метр╕в поверн╕ть л╕воруч", нав╕гатор сказав, що ми вже при╖хали. Це було якесь Богом забуте село Л. Колись, у давнину, тут було славне м╕сто Л., в╕д якого не лишилося ╕ сл╕ду, але ╓ село з под╕бною назвою. Н╕чого схожого на мету нашо╖ подорож╕ не видно. Вод╕й, побачивши у мене в руках карту, довол╕ меланхол╕йним тоном прор╕к:
- Ну от, в╕йськов╕ при╖хали, карти розгортають, зараз дорогу питати будуть...
Побачивши серед безлюдно╖ вулиц╕ д╕да, я справд╕ запитав (чисто ╕нту╖тивно):
- Д╕ду, а де тут ╓ в╕йськов╕?
- А верн╕ться т╕╓ю дорогою, що ви при╖хали, на дорогу, а пот╕м л╕воруч, а пот╕м праворуч, а пот╕м прямо, пот╕м знову л╕воруч, пот╕м праворуч, пот╕м буде дорога (там ще б╕лий песик б╕ля дороги сид╕в), так ви нею не ╖дьте, а ╖дьте т╕╓ю, що через л╕с, ╕ там буде в╕йськова частина.
Ну, все зрозум╕ло! Але ╕нту╖ц╕я не п╕двела - через л╕чен╕ хвилини ми були п╕д воротами в╕йськово╖ частини. Вод╕й, потиснувши нам руки, сказав: "Тут знають, для чого вас сюди прислали. Я по╖хав назад. Якщо будуть проблеми чи запитання, - телефонуйте полковнику С.". ╤ справд╕ - там знали. Виявилось, що мен╕ тут треба було забрати б╕льше тисяч╕ солдат╕в ╕ в╕двести ╖х в N-ську, M-ську та NN-ську бригади на фронт. Дов╕давшись про це, я випав у глибокий осад - не уявляв просто, як я цю м╕с╕ю зд╕йсню. Але вир╕шив, що якось воно буде, ╕ завалився спати в солдатському намет╕. Засинаючи, я почув голоси: "Покупець при╖хав! Покупець при╖хав!".
"Це про мене!" - сумно подумав я ╕ заснув. А зранку почалося! Тисячу чолов╕к вишикували на плацу з речами. Мен╕ тут же дзв╕нок: "Хворих не брати! Солдат╕в без форми - не брати! Без документ╕в - не брати! Аватар╕в - не брати!". Звичайно, тут же знайшлося к╕лька чолов╕к, яких явно треба було негайно класти до шпиталю, виявився один солдат велетенського зросту ╕ габарит╕в, на якого не знайшлося форми, й один солдат м╕н╕атюрних розм╕р╕в, на якого теж не знайшлося форми. Ця пара солдат╕в стояла ╕ дивувала сво╖ми контрастами. Тут же з лав я вив╕в трьох явних ╕ типових аватар╕в. Кр╕м того, я пом╕тив, що на краю плацу сто╖ть ж╕ночий взвод. Т╕льки цього ще бракувало! Допов╕в сво╓му командуванню. Зв╕дти:
- Як╕ ще ж╕нки?! Ви уявля╓те ж╕нок в артилер╕╖?! Ж╕нок не брати!
Тутешн╓ командування:
- Ви ма╓те забрати вс╕х без винятку! Таке нам над╕йшло розпорядження! Хворих нехай в╕дправляють у шпиталь в бригадах! Форму нехай шукають там же - в частинах. Забирайте вс╕х - нам вони теж тут не потр╕бн╕ ╕ лишати н╕кого не будемо!
- Н╕, хворих треба в╕дправити в шпиталь зв╕дси! Ще бракувало мен╕ по дороз╕ когось втратити ╕ привести двох- сотим!
Ж╕нки:
- Це - дискрим╕нац╕я! Нас вчили воювати! Ми хочемо на фронт!
Хворий:
- Я не хворий, я здоровий, л╕кар неправильно мене ком╕су╓, я можу воювати ╕ хочу на фронт!
Почалися сварки ╕ суперечки. Обходжу лави ╕ розпитую, в кого як╕ проблеми. Тут же з'явилися люди, як╕ заявили, що вони не хочуть служити в артилер╕╖, а хочуть в п╕хоту, хочуть на передову - валити сепар╕в, а не п╕дносити снаряди ╕ стр╕ляти здалеку. Аргументи про те, що артилер╕я бува╓ р╕зною, ╓ артилер╕я ╕ на передов╕й, не д╕яли. Хочемо в п╕хоту ╕ все. Ц╕лий взвод заявив, що вони за спец╕альн╕стю - розв╕дники-диверсанти ╕ в артилер╕╖ служити не будуть категорично ╕ н╕куди не по╖дуть - вони хочуть воювати за фахом. Аргументи, що в артилер╕╖ теж ╓ розв╕дка, - не д╕яли.
Ще один старий солдат:
- Я родом з Луганщини, з Краснодона, м╕й син вою╓ п╕д Луганськом у Н-ському артилер╕йському див╕з╕он╕, я хочу служити саме там!
- А я родом з╕ Сн╕жного - земляки. Зараз я не можу Вам допомогти - при╖дете в бригаду - зверн╕ться з цим проханням до командування.
Ще один солдат з траг╕чним виразом обличчя:
- Це - неправда, що ми ╖демо служити в артилер╕ю! Ви нас везете в п╕хотн╕ батальйони, як╕ кинуть без збро╖ п╕д обстр╕л на фарш ╕ гарматне м'ясо!
- ╤ який сенс мен╕ вас обманювати? Для чого? Якби так було, - я би так ╕ сказав. Я вже р╕к служу ╕ воюю в артилер╕╖.
╤нший солдат:
- А я насправд╕ не здоровий, а хворий, л╕кар н╕чого не розум╕╓. У мене т╕льки одна нога, а те, що Ви бачите в мене дв╕ ноги, так це ╕люз╕я, подво╓ння картини буття.
- Ну, то ви дуже вдало впису╓тесь у цей ╕люзорний св╕т сво╖ми ╕люзорними ногами. Вам лиша╓ться т╕льки знищити ╕люзорних сепаратист╕в.
Ще один солдат - сто╖ть, одягнений у цив╕льне, форма в торб╕:
- А я - людина цив╕льна ╕ в╕йськову форму носити не буду!
- То я зараз покличу оф╕цера контррозв╕дки ╕ продовжите цю розмову з ним! Одягн╕ть форму ╕ станьте до строю!
Ще один (особливо сумний):
- Я - л╕кар, працював на швидк╕й та чергував у реан╕мац╕╖. Я хочу служити за фахом - л╕карем. А мене направляють в артилер╕ю...
- О, колего! Я теж чергував в реан╕мац╕╖, працював десять рок╕в у л╕карн╕, захистив дисертац╕ю з лейкоз╕в. Зараз - артилерист. Б╕льше того, у мене виявися талант стр╕льби з гармат. Кажуть, що я стр╕ляю занадто точно, що в артилер╕╖ не потр╕бно тако╖ високо╖ точност╕. Спробуйте ╕ ви. Пов╕рте, людей вбивати набагато ц╕кав╕ше, н╕ж рятувати. Н╕чим не можу вам допомогти. При╖дете в бригаду - зверн╕ться до командира - л╕кар╕в на передов╕й теж не вистача╓.
Я думав, що я звихнусь в╕д цього божев╕лля! Але, зрештою, все владналося: хворих в╕двезли в шпиталь, диверсант╕в автобусом в╕дправили в НН-ську бригаду служити розв╕дниками (на ╖хню велику рад╕сть), одностр╕й для неймов╕рно╖ парочки - г╕ганта та коротуна знайшли, але ж╕ночий взвод мен╕ довелось взяти з собою. Л╕каря та бажаючих служити в п╕хот╕ теж.
╤ колона рушила в напрямку найближчо╖ зал╕знично╖ станц╕╖: виявилось, що нам замовили спец╕альний потяг. Дорогою колона побачила продуктову крамницю ╕ солдати тут же розкупили все, що там було. М╕й вигук: "Солдатам пива не давати!!!" так ╕ лишився гласом воп╕ющого в пустел╕. Але в╕дпов╕д╕ типу: "Хто сказав - солдатам пива не давати?!" - я не почув. Натом╕сть: "Дайте командиру м╕нерально╖ води!".
Ось ╕ станц╕я, ╕ по╖зд. Я то думав - зараз буде класична теплушка-товарняк, як в Другу св╕тову, окр╕п на станц╕ях, гудки паротяг╕в... Романтичн╕ фантаз╕╖. По╖зд як по╖зд. Вс╕ розм╕стились, а для оф╕цер╕в - окремий оф╕церський вагон. У дороз╕ я думав почитати Чарльза Д╕ккенса "Холодний д╕м", але не читалося ╕ не спалося - чомусь я був упевнений, що в дороз╕ конче щось трапиться ╕ я буду крайн╕м, як завжди. Ще перед в╕дправкою на перон╕ т╕╓╖ глухо╖ станц╕╖ з'явилась якась бабуся, яка почала з╕ сльозами промовляти (мало не голосити):
- Б╕дн╕ солдатики! Голодн╕, нещасн╕!
(Це при тому, що половина в стан╕ повно╖ ейфор╕╖: "Ура! Ми, нарешт╕, ╖демо на фронт!")
Я:
- Та ╖х годують краще, н╕ж удома!
(Не д╕╓. Дал╕ те саме: "Б╕дн╕ солдатики! Голодн╕...")
А тут ще якийсь д╕дусь з'явився:
- Ти куди, оф╕цере, солдат╕в везеш? На погибель везеш? На смерть везеш?
(О! Як мен╕ щастить!)
Всю дорогу кап╕тан В. ф╕лософствував про тенденц╕╖ французького малярства друго╖ половини XVII стол╕ття. Розмову п╕дтримати я не м╕г, бо щодо ц╕╓╖ епохи у французькому малярств╕ у мене провал, - якби в╕н зачепив XVII╤ стол╕ття або XVI стол╕ття, то тут би я квал╕ф╕ковано висловив би свою думку. Майор Д. говорив увесь час про те, як чудово гра╓ "Барселона", особливо останн╕м часом, ╕ як слабко пор╕вняно з "Барселоною" гра╓ "Волинь", хоча... Обидва мо╖ сп╕вбес╕дники одне одного не чули чи то не розум╕ли:
- П╕зн╕й ренесанс у Франц╕╖ подарував тамтешньому малярству вишукан╕сть ╕ довершен╕сть у стил╕стиц╕...
- А я пам'ятаю той матч "Барселони" у Мадрид╕, як в╕н ╕ який забив гол на одинадцят╕й хвилин╕...
А я тим часом, слухаючи ╖х, думав про Чарльза Д╕ккенса. Подумалось, що Д╕ккенс не спонука╓ до поез╕╖. Я ще не читав б╕льш проза╖чного майстра пера, ан╕ж Д╕ккенс. "Холодний д╕м" - ╕ не т╕льки в╕н - це досконала досто╓вщина - ще до самого Досто╓вського, це Гоголь на британському ╜рунт╕... Потяг хитало, як хитало колись море корабл╕ Джеймса Кука, ╕ я згадав цитату з Д╕ккенса: "Море не ц╕ну╓ великих людей - гойда╓ ╖х, як ╕ вс╕ляку др╕бну рибку...". Так ╕ нас гойда╓ нин╕ життя.
По╖зд ╖хав майже без зупинок, але на вузлов╕й станц╕╖ К. в╕н таки зупинився. Тут же солдати повистрибували з вагон╕в ╕ поб╕гли до к╕оску за морозивом, ╕нш╕ висунулись з в╕кон ╕ почали кричати патр╕отичн╕ гасла, тут же з'явилися на перон╕ пасажири ╕ м╕сцев╕ жител╕, як╕ почали ╖м махати руками, з'явилися як╕сь бабус╕ ╕ ж╕ночки, як╕ почали плакати ╕ ридати, хреститися ╕ хрестити солдат╕в. Я вже думав, що не один солдат загубиться ╕ в╕дстане в╕д по╖зда, ╕ з жахом думав про ще одну зупинку. Але все об╕йшлося. Потяг прив╕з на к╕нцеву станц╕ю нашо╖ подорож╕ вс╕х ц╕лих ╕ неушкоджених, тверезих ╕ бадьорих. Там нас чекав ц╕лий караван "Урал╕в", "Краз╕в" ╕ "шишарик╕в". А дал╕ - шеренги - список - перша машина! Список - друга машина! А в голов╕ цитата: "Бо╖ться смерт╕ лише той, хто бо╖ться життя". Шкода, що я не пам'ятаю, хто це сказав.
Я це зробив. Минув для мене ще один еп╕зод в╕йни... Перед очима стояли картини - пейзаж╕ за в╕кном. Св╕т прекрасний. Пов╕рте мен╕, це сказав я - той, хто багато раз╕в бачив смерть...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2016 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16447

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков