Версiя для друку Обговорити в форумi

Від «кримнашу» – до «намкришу»...

Володимир Путін нещодавно виступив із традиційним посланням для російського народу. Чи було в цьому посланні щось, що можна було читати між рядків? Про це ми говорили з публіцистом Віталієм Портниковим.
— Я, взагалі, — противник такого ставлення до послань президента Путіна. Це — абсолютно ритуальні речі, і людям завжди важливо не те, що він сказав, а що не сказав. Однак це — скорочений текст послання. А повний текст роздається членам Федеральних зборів, і, цілком можливо, там є те, чого він не сказав. Усі стежать за емоціями, що там дійсно відбувається, як вони реагують на слова Путіна. В цілому, правда полягає в тому, що він у дуже важкому стані. Всі вони в дуже розлюченому стані. Вони — це російська політична еліта. Це — дуже багаті люди, які мають можливість подорожувати всім світом, у яких діти живуть за кордоном. І коли вся ця історія з Кримом тільки починалася, вони могли повірити, що Путін знає, що робить. Але зараз — після кримської, сирійської і донецької авантюр — вони розуміють, що він не в собі. Вони розуміють, що він — самодур. Він поводить себе як самодур, говорить із трибуни як самодур.
— Дуже часто в нульові роки всі сприймали Путіна як модератора серед найбільших фінансових еліт. Але в лютому 2014 року він повівся як суверен, тому що всі інтерв’ю з його оточенням показували тільки одне — з ними ніхто й нічого не погоджував. Чи правильно, що той Володимир Путін, якого вони виявили півтора року тому, став для них абсолютною несподіванкою і вони досі не адаптувалися?
— Думаю, що люди, які висували Путіна на пост президента, абсолютно не цікавляться політикою. Для них головне — зберегти можливості своїх капіталів. А вони почуваються дуже добре, адже проти них немає жодних санкцій. Це — сім’я Путіна, і він за них відповідає. Без нього вони так би і залишилися «сміттям».
— Тобто два види сучасної російської «еліти»: люди з 90-х, що зайняли позиції при Борисі Єльцині, і нинішнє путінське оточення?
— Є різні люди, але в основному це дві сім’ї: сім’я Єльцина й кооператив «Озеро». Це — умовні «клани-банди». Виходить так, що партійні діячі-цеховики найняли бандитів. Бувають бандити як бандити, а бувають з юридичною освітою. Ось така там зараз банда.
Уся нинішня політика Путіна не б’є по «клану Єльцина», тому що у Заходу немає претензій. І це теж велика заслуга Путіна, бо він врятував їх від корупційного переслідування. Пам’ятаєте історію зі Скуратовим, який боровся проти корупційної системи? Тоді Путін влаштував історію з дівчатками, які спілкувались із людиною, схожою на Скуратова. Потім це все показали по телевізору і фактично змінили всі принципи моральності в російських ЗМІ. А все це робив Лесин. Завдяки цьому паскудству, яке він організував, Лесин став радником президента.
— Тобто жодний «елітний бунт» у Росії неможливий?
— Думаю, ні. Тому що це — не еліта. Це — люди, які крадуть із бюджету в різних кількостях. Якщо можливі зміни в Росії, вони будуть пов’язані не з цими людьми. Зміни будуть пов’язані з усією структурою російської влади. Зараз усі функції влади — розподіл нафтової і газової ренти між регіонами. Але як тільки виявляється, що ця машина не працює, всі регіональні керівники вступають у ступор. Ми це бачимо щодо Криму. Що змогли зробити Аксьонов і Константинов для стабілізації регіону в нових умовах? Нічого! Вони носилися Кримом, говорили якісь дурниці, бризкали слиною й нічого не робили. Зрозуміло, що там теж банда кримінальників. І давайте уявимо, що такі ж кримінальники сидять у всіх інших регіонах Росії. І раптом їм не прийшли гроші. Вони будуть носитися, скаженіти, а потім будуть думати про своє виживання.
— Взагалі, російський 2015-2016 рік дуже нагадує український 2013-й, коли в умовах скорочуваного бюджетного «корита» починалися війни між фінансовими групами. У нас є ще один інфопривід. Путін прилетів до Криму для відкриття енергомосту. Які будуть наслідки? І що сьогодні Крим значить для російського керівництва?
— Я думаю, як і говорив Володимир Путін, Росія кардинальним чином змінила своє майбутнє, зробивши вибір із Кримом. Згадаймо ситуацію в Абхазії чи Південній Осетії. Якби Путін зробив те саме з Кримом, якби Крим став самопроголошеною державою, жодного б перекроювання кордонів і санкцій з боку Європи не було б. І Москва б виконувала роль «медіатора» між Сімферополем і Києвом, як вона намагається виконувати зараз між Києвом і Донецьком. А от у випадку з приєднанням Криму було порушене міжнародне право. Так різко воно порушувалося тільки один раз у післявоєнний час — коли була анексія Східного Тимору в Індонезії. Там анексія закінчилась тим, що Індонезія, включивши Східний Тимор до складу своєї держави, оголосивши його провінцією, записавши все це в Конституції, — відмовилася від нього.
— Історія про Крим — це історія, яка вивела Росію за рамки існуючих систем міжнародних відносин. А чи розуміють у Москві всю ситуацію з Кримом?
— Не розуміють. Для них це — продовження протистояння із США. Є дві наддержави в їхній свідомості, і коли одна з них порушує правила, інша відповідає. Причому Росія завжди обороняється. Ірак бомбити придумали США, Югославію бомбити придумали Сполучені Штати, а ми в Росії просто обороняємося. Ми не будемо бити США, але ми будемо бити їхніх союзників. Це вони створили Майдан. Вони повалили режим Януковича. І тепер ми будемо дестабілізувати Україну. Нехай там люди гинуть, нехай там кров рікою ллється — це ми караємо американців. Причому американці не розуміють, до чого вони тут.
Далі ми бачимо конфлікт із Туреччиною — головним союзником Російської Федерації. Відносини складалися чудові. Турецькі кораблі заходили до кримських портів. Президент Ердоган погодився на будівництво «Турецького потоку». І тут, після неодноразових попереджень, був знищений російський бомбардувальник — виявилося, що Туреччина теж союзник США. Хоча це не так. Бо президент Ердоган з Америкою має приблизно ті ж стосунки, що й Путін. Він хоче бути регіональним лідером, а США хочуть, щоб усі держави мали рівноправні відносини. Але Ердоган одразу став агентом США, і, взагалі, це все влаштували Сполучені Штати, і ми передавали відомості Туреччині, щоб Туреччина збила той «беззахисний бомбардувальник». І тому ми будемо карати Туреччину, тим самим караючи США.
— Тобто в російській свідомості все дуже просто. Холодна війна не закінчилася, і Росія має її виграти. І проблема в тому, що росіяни вважають, що вони не завдають удару першими, вони дають здачі, приносять себе як жертву.
— Але ж усе послання Путіна — послання жертви. Він увесь час скаржиться. Після збитого бомбардувальника він усім телефонував і скаржився на Ердогана. Але він ніколи не говорив, що, можливо, нам не варто там літати після попереджень із боку Туреччини. Але він же чудово розумів, що робить. Зараз та сама історія, що була в СРСР. Політики Росії — неуки. Тому що інформації багато, але Путіну вона не цікава, як раніше була не цікава Брежнєву. Різницю між сунітами і шиїтами він знати не хоче. Те, що в Сирії живуть тюркські племена, а вони, природно, є частиною тюркського світу, він знати не хоче. І невідомо, скільки він усього не хоче знати. Він просто вважає, що якщо закидає бомбами супротивників Асада, то його режим посилиться.
— Може бути, тільки радянська людина може настільки недооцінювати іманентне. Тому що тільки радянська людина раз за разом повторює, що росіяни й українці — один народ. Що суніти і шиїти — одне і те ж. Це все ми чуємо від російських функціонерів.
— Уся російська політика заснована на нерозумінні того, що замість одного відбувається інше. Та ж історія з падінням режиму Асада — це історія «краху балансу» між різними політичними силами і групами. Адже в Сирії було чітко записано, що Главою держави має бути мусульманин-суніт. Це — чітке конституційне правило. А інші посади теж розписані між представниками інших конфесій і груп. Як у Лівані. Сирія була такою ж, як Ліван. До моменту, поки Хафез Асад не влаштував переворот усередині партії «Арабського соціалістичного відродження», яка теж влаштувала свій переворот, але «балансу» дотримувалася. А Хафез Асад був алавіт. І він змінив Конституцію, де слово «суніт» — зникло. Однак за Конституцією президентом Сирії міг стати тільки мусульманин, але він — алавіт. І тоді Асад почав шукати авторитетів в ісламі, які оголосять алавітів мусульманами. Що в принципі абсурдно. І знайшов цих авторитетів серед шиїтів. Він стає шиїтом, і весь «баланс» починає руйнуватися на очах. І ось Башар Асад займає посаду президента, відповідно до Конституції, будучи мусульманином, хоча він — не мусульманин і не шиїт. А люди починають сприймати його як мусульманина, і виходить, що ведеться боротьба з «шиїтською диктатурою», яку підтримує Іран. Путіну це цікаво? Я думаю, він не став би це слухати більше 3 хвилин.
— Ми говорили, що конфлікт між Анкарою і Москвою — зіткнення двох світів: російського і тюркського. І ось межі цих світів на пострадянському просторі «наповзають» одна на одну. Чим це небезпечно?
— Це залежить, насамперед, від розумності влади Російської Федерації. Тому що, якщо вони закривають наукові центри співпраці з Туреччиною, це зовсім дивно. Путін робить усе для того, щоб розпалити конфлікт, тому від його послання чекали, чи він піде на подальшу ескалацію або заспокоєння. Він іде на подальшу ескалацію.
— Зараз ми бачимо непростий вибір для пострадянських країн. З одного боку, у них надзвичайно неспокійний сусід із важелями тиску на Баку й Астану, а з іншого боку, вони не можуть дозволити розрив із Анкарою. Чи можуть?
— Не впевнений. Я думаю, вони можуть дозволити дистанціюватися від політичних заяв, але ж вони не підтримали Путіна в питанні про анексію Криму, ніхто з пострадянських країн. Вони ні слова не сказали після того, як літак був знищений. Ніхто не висловив Росії підтримки.
Північноатлантичному союзу теж було не просто з рішенням щодо Туреччини. Це було видно. Але вони зібрались і висловили підтримку територіальної цілісності Туреччини. Хоча їм було би приємніше, якби Туреччина не доводила ситуацію до такого загострення. Росія — абсолютно ізольована країна. У неї немає жодного союзника, крім Криму. Єдина територія, яка готова припинити всі взаємодії з Туреччиною.
— Росія поводилась у Сирії так само, як в Україні. Конфлікт на сході країни наростав поступово, Росія щоразу промацувала простір можливостей. У ситуації з Росією Анкара чітко показала, де перебувають межі можливості Росії. А з урахуванням сирійських туркменів ці межі не зовсім збігаються з державними. Вони, як кордони «русского мира», випирають за межі країни.
— Так, але є ще «сунітський світ», інтереси якого збираються захищати й Туреччина, і Саудівська Аравія.
— Тобто Росія ще й вплуталася не в свою «бійку»?
— А хіба у Москви є ще якісь «бійки»? Вона — як «вуличний хуліган». Але той же «хуліган» не може піти в поліцію і почати битися, його там просто посадять. Він шукає місця, де він може побитися безкарно. Тобто — пострадянський простір і Близький Схід.
— Якщо Росія діє в своїй реальності, її дії взагалі прогнозовані?
— Це — історія про неадекватність, яка починається з радянського уряду.
— Є ще одна історія про те, що неможливо довести носію погляду, наскільки його думка хибна. Ми з самого початку говорили про послання Путіна, в якому він говорив про наслідки, але ніколи не говорив про причини. А причина одна — історія про анексію Криму. Але Володимир Путін, напевно, навіть ніколи й не зрозуміє, що в будь-якому своєму посланні він говоритиме про наслідки, але не буде говорити про причини.
— Мені здається, якщо Путін відмовиться від анексії Криму, — він відмовиться від власного політичного майбутнього.

Павло КАЗАРІН
http://ua.krymr.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2015 > Тема "Резонанс"