Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 04.12.2015
КРИНИЦЯ ЩИРОГО СЛОВА

«Криниця пам’ят╕» — так назива╓ться нова книга Галини Литовченко, кримсько╖ укра╖номовно╖ письменниц╕, члена НСПУ, мешканки Бахчисарайського району. Взагал╕-то, вона в╕дома як поетеса, автор л╕ричних в╕рш╕в, що опубл╕кован╕ у зб╕рках «Не займай мене, осене», «Лаванда на спомин», «Сх╕д сонця» та ╕нш╕. Та цього разу вона представила читачам зб╕рку прозових твор╕в. У н╕й 13 новел ╕ невеличка пов╕сть «Далеке л╕то».
Тематика твор╕в р╕зноман╕тна. Як з╕зналася сама авторка, ╖╖ л╕тературн╕ геро╖ – люди, як╕ простували поряд житт╓вими шляхами: родич╕, друз╕, сус╕ди, знайом╕. До того ж не т╕льки в Укра╖н╕, а й у Криму. ╤ це природно. Таке враження, що вона малю╓ з натури, прагне не випустити з поля зору жодно╖ детал╕ чи то природи, чи стосунк╕в людей, чи порух╕в ╖хн╕х душ. Чита╓ш ╖╖ твори ╕ бачиш реальн╕ картини сьогодення з його проблемами та переживаннями.
Особливо вражають сюжети, в яких Галина Литовченко змальову╓ р╕дний край, де народилася й виросла, де, як кажуть, знайома кожна стежина, дерево, хата. ╤, зв╕сно, напливають спомини. Саме вони в основ╕ пов╕ст╕ «Далеке л╕то», яку авторка присвятила сво╖м землякам ╕з Рудого Села на Ки╖вщин╕. Розпов╕дь проста – в р╕дне село п╕сля довгих рок╕в в╕йськово╖ служби поверта╓ться Михайло. Зм╕ни, що сталися, ╕ дивують, ╕ спантеличують. Йшов вулицею до батьк╕всько╖ осел╕ ╕ «теплими хвилями накочувались при╓мн╕ спогади про найщаслив╕ш╕ роки життя – роки свого дитинства». Ось ╕ школа з калатанням м╕дного дзвоника, ╕ церква, в╕д яко╖ «густий дзв╕н котився селом потужною хвилею, лет╕в над левадами, ставками ╕ зникав десь на випас╕».
Авторка не просто розпов╕да╓, а осп╕ву╓ кожну грань с╕льського буття. Он д╕д Трохим смажить я╓чню з салом – традиц╕йна закуска для завс╕дник╕в п╕д чарчину «домашньо╖» оковито╖. Згадуються запашн╕ мамин╕ пир╕жки та рум’ян╕ паляниц╕. Вона вип╕ка╓ ╖х б╕льше, н╕ж потр╕бно, бо, «може, комусь ╕з сус╕д╕в знадобиться позичити чи жебракам подати». ╤ це характерна риса сельчан – доброта та милосердя до знедолених. З яким теплом вона змальову╓ дворового песика Шарика – склада╓ться враження, що то мисляча ╕стота, член родини. А ╕стор╕я з курчатами, яких Мишков╕ доручили доглядати, не може не викликати см╕х. Бо в╕н з хлопцями як майнув на роверах на р╕чку Рось – ╕ забув про материн наказ. Коли ж спохватився, мерщ╕й додому, а там у садку лежать курчата, як нежив╕. Мишко ледь не плакав у нестям╕. Та заспоко╖в д╕д Трохим. Виявилося, д╕д готував бутл╕ п╕д вишн╕вку та й висипав з них залишки тор╕шн╕х яг╕д. Курчата наклювалися й поп’ян╕ли. ╤ см╕х, ╕ сльози.
Таких еп╕зод╕в у пов╕ст╕ безл╕ч.Та справа не лише в них, а в тому, як вони подан╕. Можна з певн╕стю сказати – майстерно. ╥х не можна читати без св╕тло╖ ╕рон╕╖ та посм╕шки. Авторка н╕би заворожу╓ сво╓ю опов╕ддю. ╤ це головне завдання будь-якого письменника.
Так же переконливо та душевно Галина Литовченко осп╕ву╓ будн╕ села у новелах «Ранково-с╕льський променад», «Останн╕й день прад╕да Юхима», «Циганська наука», «Невдала атака», «Передновор╕чний спогад», «Криниця пам’ят╕». С╕льський колорит пода╓ться то через спогади селян, то через ╖хн╕ вчинки, а то й через сприйняття п╕вня Варфолом╕я. ╤ це теж одна ╕з особливостей творчо╖ манери письменниц╕.
Ось як вона опису╓ сучасне село в новел╕ «Криниця пам’ят╕». В н╕й воно представлено не в райдужних тонах. Воно нагаду╓ забуту, замулену криницю, яка уособлю╓ собою с╕льське життя. «Ще зо два десятки рок╕в тому село було зовс╕м ╕ншим. Охайн╕ подв╕р’я, поб╕лен╕ стовбурини дерев у садочках, кв╕тники в кожному двор╕… Воно й зараз так – там, де живуть люди. Та ╓ вулиц╕, колишн╕ мешканц╕ яких вже давно спочивають на с╕льському цвинтар╕. Вулиц╕-привиди з пустими нап╕врозваленими хатами та зарослими кленчаком садибами. Проходиш мимо них ╕ моторошно робиться». Та, незважаючи на це, мешканець села Стан╕слав Якович вир╕шу╓ в╕дновити занедбану криницю, що тут «була споконв╕к╕в, ще до нашестя монголо-татар на руськ╕ земл╕». Йому вда╓ться переконати в необх╕дност╕ в╕дродження криниц╕ земляк╕в. ╤ головний його дов╕д: «Загине джерело – помре пам’ять, помре й ╕стор╕я». То була важка робота. Але яка то рад╕сть: «криниця повол╕ наповнювалася живою водою». Таких би Стан╕слав╕в Якович╕в було поб╕льше в Укра╖н╕ – не докотилося багацько с╕л до пр╕рви.
Ця новела – символ оптим╕зму, в╕ри у власн╕ сили. Адже багато залежить не т╕льки в╕д влади, часто недолуго╖, корумповано╖, а й в╕д кожного громадянина, в╕д його ╕н╕ц╕ативи.
Фактично у вс╕х новелах звичайн╕ побутов╕ ситуац╕╖ стараннями Галини Литовченко починають вигравати р╕зноман╕ттям барв у багатьох вим╕рах, створю╓ться така соб╕ голограма людського буття, в яку потрапля╓ш п╕д час читання. Що ж, т╕льки любов до р╕дного краю, помножена на ум╕ле волод╕ння словом, нада╓ кожному еп╕зоду тако╖ ваги ╕ значення.
╤ подумалось, можливо, колись онуки та правнуки з таких твор╕в д╕знаватимуться, як жили ╖хн╕ пращури, що робили, про що думали та мр╕яли. При цьому авторка н╕би м╕ж ╕ншим нагаду╓, що в ╖╖ давню пору стосунки м╕ж людьми будувалися на поваз╕, доброт╕ та вза╓модопомоз╕. Чудово це видно в опов╕данн╕ «Передновор╕чний спогад». У ньому кожен еп╕зод просякнутий людян╕стю… До хати сус╕дки зайшла бабуся, сумна та невесела в╕д самотност╕. Д╕ти, аби вивести ╖╖ з такого стану, почали сп╕вати ╖й п╕сень, пот╕м виготовляти паперов╕ прикраси до Нового року. Згодом подалися до ╖╖ хати, аби хоч якось прикрасити перед святом…
Здавалося б, прост╕ житейськ╕ будн╕. Та авторц╕ вдалося на ╖хн╕й основ╕ створити образ щиро╖ радост╕, вселенсько╖, житт╓стверджуючо╖, в╕ков╕чно╖.
Як мен╕ вида╓ться, Галин╕ Литовченко сл╕д продовжити творч╕ пошуки саме в такому русл╕. ╤ ╓ впевнен╕сть, що вона ще не раз здиву╓ читач╕в новими творами – як поетичними, так ╕ прозовими.

В╕ктор СТУС,
письменник, член НСПУ, заслужений журнал╕ст Укра╖ни та Криму

На фото: кримськ╕ письменники Галина Литовченко, Михайло Вишняк, В╕ктор Стус на зустр╕ч╕ з╕ студентами Кримського ╕нженерно-педагог╕чного ун╕верситету до Дня укра╖нсько╖ писемност╕ та мови
 (Фото В. Качули)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16302

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков