"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2015 > Тема "Українці мої..."
#48 за 27.11.2015
З КОГОРТИ ЗАВЗЯТИХ
На спомин...
ПАМ’ЯТ╤ РОМАНА ЛУБК╤ВСЬКОГО
Все йде, все мина╓... Незм╕нна лише пам’ять. На ╖╖ поличках закарбову╓ться минуле до найменших подробиць. Уже й сороковини зб╕гають в╕д того дня, коли Роман Мар’янович Лубк╕вський полишив цей чорно-б╕лий св╕т. П╕шов за в╕чну межу знаний письменник ╕ громадський д╕яч. Один з небагатьох, хто думав не т╕льки про себе, а передовс╕м про Укра╖ну, обстоював ╖╖ нац╕ональн╕ ╕нтереси й людськ╕ ц╕нност╕. Пам’ять воскреша╓ нашу студентську юн╕сть у Лбв╕вському Франковому ун╕верситет╕ на початку 60-х. Тод╕ Роман ╕ще не був н╕ в╕домим, н╕ сол╕дним статурою, а звичайним с╕льським хлопчиною з Терноп╕льщини, якого, як ╕ ус╕х нас, залюблених у Слово, покликала ф╕лолог╕я. Хто в юн╕ л╕та не мр╕яв ос╕длати Пегаса? Тож не дивина, що майже вс╕ вступники на ун╕верситетську укра╖н╕стику були поетами. Я зап╕знався з ним, коли Роман зак╕нчував 1963 року штуд╕ювати науки, а мен╕ до ф╕налу залишилось два роки. Перше враження: середнього зросту, просто, але охайно зодягнутий. М’яка, лаг╕дна усм╕шка. Природний розум. Дотепний, см╕ливе розм╕рковування про тогочасну «щасливу» д╕йсн╕сть. «Файний!» - казали д╕вчата, як на одному з л╕тературних вечор╕в читав сво╖ в╕рш╕. За в╕рш «Кладка» йому аплодували. В ц╕й поетичн╕й м╕н╕атюр╕ мовилось про лег╕ня ╕ юнку, як╕ стр╕лися на кладц╕ над Черемошем ╕ розминутись н╕як не можуть... А взагал╕-то наш ф╕лолог╕чний славився талановитими Романами. ╤ на першому м╕сц╕, звичайно ж, був Роман ╤ваничук, за в╕ком патр╕арх укра╖нсько╖ л╕тератури (цього року виповнилось 87!), автор знаменитих ╕сторичних роман╕в «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиц╕ Русько╖» та ╕нших. У т╕ роки в╕н трудився у редакц╕╖журналу «Жовтень» («Дзв╕н»), видав к╕лька зб╕рок новел ╕ роман-трилог╕ю «Край битого шляху», не раз в╕дв╕дував зас╕дання ун╕верситетсько╖ л╕тстуд╕╖ «Франкова кузня», оп╕кувався молодими проза╖ками. Вчився у нанс на ф╕лолог╕╖, а згодом перев╕вся на факультет журнал╕стики ╕ поет Роман Качур╕вський. А Роман Кудлик вже на передостанньому курс╕ видав зб╕рку «Розмова». В╕н - хоч ╕ молодший за ╤вана Драча та Миколу В╕нграновського - з покол╕ння ш╕стдесятник╕в. До реч╕, в сво╖х статтях Василь Стус часто цитував ╕ коментував в╕рш╕ Кудлика. Вони справд╕ приваблюють незвичною дов╕рлив╕стю, нестандартним поглядом на зовс╕м негеро╖чн╕ реч╕. Як, прим╕ром, оц╕ рядки:
Ти пита╓ш, чому я люблю тебе? А коли ти мене ц╕лу╓ш, то сп╕вають скрипки. А чи ╓ щось на св╕т╕ н╕жн╕ше в╕д скрипки?! Ти пита╓ш, чому я люблю тебе? А у тебе оч╕, наче звил╕ Дн╕пров╕. А чи ╓ щось на св╕т╕ р╕дн╕ше для мене за Укра╖ну...
Роман Лубк╕вський належав до т╕╓╖ когорти людей завзятих, про яких кажуть: «В╕н сам створив себе». Допитливий ╕ замр╕яний книжник, сумл╕нний ╕ працелюбний селюк (народився в с╕м’╖ селянина), в╕н сягнувл╕тературних ╕ громадських вершин, ст╕льки написав, ст╕льки зробив доброго, що вистачило б на к╕лькох! Ну, передовс╕м в╕н поет. Друкуватися почав з ш╕стнадцяти рок╕в, а його входини в Храм л╕тератури позначен╕ 1965 роком, коли вийшла зб╕рка «Зачудован╕ олен╕». Видав близько двох десятк╕в талановитих поетичних книжок. Власне як поет удосто╓ний Нац╕онально╖ Шевченк╕всько╖ прем╕╖. Охоче брався за критику ╕ л╕тературознавство, за публ╕цистику, видрукував зб╕рку л╕тературно-критичних статей «Многосв╕точ» (1978), книгу пистменницьких роздум╕в «Висок╕ райдуги» (1979). Не т╕льки знав л╕тературу ╕ кулдьтуру - в╕н ╖х справд╕ любив ╕ мав ус╕ п╕дстави сказати, що вони - справа його життя. Тож не випадково його запросили на посаду професора в р╕дному Льв╕вському ун╕верситет╕, а згодом - начальником управл╕ння культури облдержадм╕н╕страц╕╖ у Львов╕. Диву да╓шся, як багато спод╕яв цей невгамовний чолов╕к у р╕зних царинах, часом далеких в╕д поез╕╖. Голова Льв╕вського обласного об’╓днання товариства «Просв╕та». Народний депутат першого демократичного скликання Верховно╖ Ради. Голова Ком╕тету з Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка. У 1976 роц╕ у склад╕ делегац╕╖ УРСР брав участь у робот╕ ХХХ╤ сес╕╖ Генерально╖ Асамбле╖ ООН. Уже був в╕домим поетом, коли став у 90-х роках послом Укра╖ни у Чех╕╖ та Словаччин╕. А ще ж чимало рок╕в очолював Льв╕вську письменницьку орган╕зац╕ю. А ще ж видавнича ╕ журнальна робота: редактор у видавництв╕ «Каменяр», заступник головного редактора журналу «Жовтень» (нин╕ «Дзв╕н»)... Упорядкував видання «В╕нок Марк╕янов╕ Шашкевичу» (1987, разом з М. Шалатою), «Весни розсп╕вано╖ князь. Слово про Б.-╤. Антонича» (1989, разом з М. ╤льницьким). Так само пристрасно наш побратим, як людина ц╕лком в╕ддана л╕тератур╕, на в╕дм╕ну в╕д деяких ╕нших письменник╕в, що закинули перо та подалися в пол╕тику, перекладав твори поет╕в республ╕к почилого в боз╕ СРСР, а також Польщ╕, Чехословаччини, Болгар╕╖, Юг, Югослав╕╖, видавши авторськ╕ антолог╕╖ «Слов’янське небо» (1972), «Слов’янська л╕ра» (1983). Окремою зб╕ркою вийшли переклади твор╕в М. Богдановича «Стратим - Леб╕дь» (2002). За перекладацьку д╕яльн╕сть ╕ популяризац╕ю в Укра╖н╕ польсько╖, чесько╖ л╕тератури йому присво╓но звання заслуженого д╕яча культури Польщ╕, в╕дзначено прем╕╓ю В╕тезслава Незвала Чеського л╕тературного фонду. Не буду перераховувати мови, якими перекладено його твори - цих мов набереться близько десяти. В╕н належав до тих особистостей, у котрих шляхетна зовн╕шн╕сть сполучалась ╕з внутр╕шньою культурою. Н╕коли не репетував щодо патр╕отизму, а трудився на сов╕сть ╕ потужно, залишивши нам у спадок справд╕ фундаментальний л╕тературний доробок. Попри дел╕катн╕сть ладен був одчайдушно стати на двоб╕й з╕ злом. Часом д╕яв на гран╕ ризику. Це в╕н, будучи народним депутатом, 24 серпня 1991 року напол╕г, щоб до зали Верховно╖ Ради занесли синьо-жовтий прапор Укра╖ни. Це в╕н ╕н╕ц╕ював складання президентсько╖ присяги Леон╕да Крачука на Пересопницькому ╢вангел╕╖. Роман Лубк╕вський бував у Криму, зокрема, в Крктебел╕, створив к╕лька поез╕й про наш сонячний край. Три з них опубл╕кован╕ в антолог╕╖ «Люблю тебе, м╕й Криме», упорядник та автор вступно╖ статт╕ яко╖ незабутн╕й Данило Кононенко (С╕мферополь, «Доля», 2008). ╢ там в╕рш «Коли автобус...», котрий я особливо люблю. У ньому виразно, як на мене, в╕дчутно характер самого автора ╕ його житт╓ву ф╕лософ╕ю. Наведу дв╕ останн╕ строфи строфи з цього в╕рша:
Нехай минуле прямо в душу гляне, Байдужому, щоб аж струснуло ним, - Не всемогутн╕м зором Роксолани, А Наст╕, Наст╕ поглядом н╕мим. Скаж╕ть, невже сльоза цього д╕вчати Спок╕йно в м╕ст╕ жити ц╕м да╓? Поставте знак. До будь-яко╖ дати. Сльоза народу дат не визна╓.
Потр╕бен коментар до цих рядк╕в. У в╕рш╕ йдеться про Феодос╕ю, «де звитяжив Сагайдачний, рятуючи нев╕льницьке життя, ╕ про рабський ринок, на якому продавали укра╖нц╕в ╕ Настю Л╕совську теж. Той ринок забудували, взяли в бетон ╕ асфальт, не вказавши нав╕ть, що тут, як крамом, торгували людьми... Для мене, як ╕ для багатьох, Роман Лубк╕вський - не в мемор╕ал╕, а в жив╕й пам’ят╕ на многая л╕та. В╕рю, що його, видатного поета ╕ державного та громадського д╕яча, в╕дкриватимуть для себе нов╕ покол╕ння, ╕ передовс╕м молодь, як великого Укра╖нця, ╕стинного патр╕ота ╕ добротворця. Хай земля р╕дна буде тоб╕ пухом, побратиме!
Василь ЛАТАНСЬКИЙ, письменник с. Пруди, Сов╓тський район, Крим
Роман ЛУБК╤ВСЬКИЙ * * * Коли автобус — рейсовий, звичайний, Н╕як не комфортабельний, т╕сний, Перетина╓ цей пейзаж печальний, (Жорства та глина, суп╕сок п╕сний).
╤ порина╓ в першу шерхлу зелень Старо╖ Феодос╕╖, мен╕ Сл╕ди давно занедбаних поселень В незграбн╕й увижаються ст╕н╕,
В т╕сн╕м завулку (править за зупинку), Порослому рудим чагарником, В червон╕й черепиц╕ на будинку, В розкоп╕, що проблисне черепком,
У вишмуглян╕м шкельц╕ на причал╕, В чужих словах: кизил, фундук, хурма. Все розум╕ю. Горю та печал╕ Давно тут пристановища нема.
Та хто це, хто, н╕кчемний ╕ невдячний Поклав печать тупого забуття На землю, де звитяжив Сагайдачний, Рятуючи нев╕льницьке життя?
А той жахний всесв╕тн╕й рабський ринок, Де м╕й народ продавано, мов крам, Забудували, ось адм╕нбудинок, Бетон, асфальт. Порядок... Стид ╕ срам!
Нехай минуле прямо в душу гляне Байдужому, щоб аж струснуло ним, — Не всемогутн╕м зором Роксолани А Наст╕, Наст╕ поглядом н╕мим.
Скаж╕ть, невже сльоза цього д╕вчати, Спок╕йно жити в м╕ст╕ ц╕м да╓? Поставте знак. До будь-яко╖ дати. Сльоза народу дат не визна╓.
ЕКСКУРС╤Я ДО БАХЧИСАРАЮ
Незл╕ченна Товпа курортник╕в — Добров╕льний ясир Кримського екскурсбюро — Зн╕ма╓ться на тл╕ м╕нарет╕в, Розхиту╓ в╕тх╕ ст╕ни Ханських поко╖в, Ковза╓ хтивим зором По жахних закамарках гарему, Подумки вмощу╓ться на диван, Розман╕жу╓ться теплом мангалу, Чман╕╓ од кальяну й турецько╖ кави, Масово з╕тха╓ б╕ля «Фонтану сл╕з», Уп╕рна╓ по вуха У десятиспальне л╕жко ╤мператриц╕.
За це ╥╖ фаворит (Грицько Нечеса, в╕н же — Князь Потьомк╕н-Тавричеський) Зганя╓ свою зл╕сть На бездарних зображеннях Запорожц╕в...
Запах злежаного лахм╕ття, Струп╕ш╕ло╖ деревини, Дешевенько╖ штукатурки. Бутафор╕я. Несправжн╕сть. А було: Гортанний крик муедзин╕в. Закривавлен╕ голови у м╕шку, Безмовн╕ прокляття нев╕льниць ╤ — Неопалима кров Укра╖ни, Що скип╕лася в руб╕ни На б╕лосн╕жн╕м тюрбан╕ Iслам-Г╕рея... ╤стор╕я Була жорстока до нас. Але ж ╕ доброзичлива. Тому сьогодн╕ Переступа╓мо ц╕ пороги Спок╕йно. Так мусило статися, Не ╕накше. * * * Долин б╕блейських вицв╕л╕ суво╖, Глоги ╕ терни — письмена пустель... За проф╕лем гряди берегово╖, Де гусне запах чебрецю ╕ хво╖, Вколисаний в╕трами Коктебель. Заслуханий в гекзаметри Гомера, Кому приб╕й тут т╕льки не лунав... Вузьке плато, мов щит лег╕онера, ╤ скеля — ск╕фських карбувань химера, Сл╕ди причалу для елл╕нських нав... Стикались тут ╕ гинули народи, ╥х кров м╕ж цих розколин запеклась, Де м╕ж в╕длам╕в мертво╖ природи — Лик в╕зант╕йський, мусульманська в’язь... Перекотилось. Схне татарське з╕лля. ╤ над бол╕тцем хилиться кушир. Чом так болить це все — до божев╕лля — Так, наче сам я — бранець ╕з Под╕лля, Узятий кримчаками у ясир? В╕дкину згадки ╕ прикличу мр╕╖, — Страшним часам повернення нема. Сплять у п╕ску корчаги К╕ммер╕╖. На дн╕ лагуни амфора др╕ма. ╥╖ з глибин п╕дн╕ме археолог, Обми╓ в мор╕ ╕ налл╓ вина, ╤ коли н╕ч з╕рчастий спустить полог, По берегах цих, горах цих ╕ долах Хай у полон ╕ в круг веде — вона!
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2015 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16258
|