Версiя для друку Обговорити в форумi

Де зберігається минуле? Звичайно, в музеях. А ще – в пам’яті, але в ній воно суб’єктивніше і доступне не кожному. В Музеї історії міста Сімферополя є на що подивитися і з чим звірити власні враження. Особливо це стосується стенду з портретами письменників (у Росії – Рік літератури). Там – молоді обличчя тих, з ким мені довелося дуже близько спілкуватися у видавництві. Не збагну лише, чому поряд із зіркою кримської літератури Марією Глушко жінка, що і пальцем не торкалася до її чарівного пера. А хтось, молодий і недосвідчений, буде називати їхні прізвища через кому. Але це мало кого хвилює, бо сьогодні література – не стезя Богом обраних, а просто один із клубів за захопленнями, належати до якого може кожен.
Але одна справа – належати, а інша – бути такою ж зіркою, як Марія Василівна, і чим вужче коло посвячених, тим яскравішою, а то й єдиною у своєму роді. Не буду тримати інтригу – я про неперевершену вишивальницю Віру Сергіївну Роїк, якій і була присвячена традиційна виставка образотворчого мистецтва «Золото осені», що відбулася в Сімферопольському музеї.
Вже 5 років, як Віра Сергіївна не з нами, але з нами її творчість і її приклад, який надихав і надихає нові покоління вишивальниць. І ще Віра Сергіївна назавжди поєднала в одному візерунку Україну і Крим. Бо якщо Крим – квітка, то Україна – та стеблина, що дає їй життя як часточці одного квітучого поля. Таким символічним рушником єднання можна вважати останню велику працю учня Віри Сергіївни Юрія Савки із Луцька. На рушнику і дійсно, як співають у піснях, вишите ціле життя Віри Роїк. Її кримський період символізує найближча до портрета майстрині «доріжка», основним елементом якої є виноград; нижче – традиційна вишивка для Вінниччини, батьківщини батька вишивальниці; далі – візерунок у стилі Полтавщини, і найнижче – привіт безпосередньо з Лубен, де і народилася 104 роки тому Віра Сергіївна. Там є вже школа її імені, а будуть ще й пам’ятник та музей образотворчого мистецтва на її честь.
Верхня частина рушника теж сповнена глибинного змісту. Це – історія творчості Віри Сергіївни. Спочатку – ледь помітні паростки, які прямо на очах зростають, а апофеозом творчості є верхній ряд – там живе і квітує мрія Віри Сергіївни, яка так і не встигла здійснитися. У центрі уваги – веселий, відчайдушний півник, що символізує торжество життя, безпричинну біологічну радість, у якої немає ні минулого, ні майбутнього.
Ідею цієї частини рушника Ю. Савка запозичив у самої Віри Сергіївни, яка вишила сувенірний килимок із подібним сюжетом під назвою «Життя». І життя це, як і в інтерпретації Юрія Савки, незвичайне, у нього немає заходу, немає старості. Воно лише наростає, багатшає і ускладнюється візерунок. Ось він, пік успіху, пік слави, максимум досягнень! Отака вона, ця щаслива межа, за яку не хочеться зазирати. Несподівано, як і Віра Сергіївна, пішов із життя й Юрій Савка. Відсвяткував свій 80-річний ювілей, дошив рушник і пішов – чи то з вини неуважних лікарів, чи то просто так на роду йому було написано…
Всі ці роздуми приходять вже пізніше, після спілкування із сином Віри Сергіївни Вадимом Михайловичем, а спочатку – головна, урочиста частина заходу, де його організатори розповідають про фестиваль «Золота осінь», в рамках якого вже вп’яте проводиться виставка образотворчого мистецтва. Цього разу на ній репрезентовано праці 20 майстрів, майже всі вони із Сімферополя. Це і праці по дереву та декоративні картини, виконані в японській техніці кінусайга, і керамічні вироби, ф’юзінг, і вишивка, в’язання, вироби із кістки й багато іншого, включаючи різьблення на страусячих яйцях.
Але увага була прикута переважно до людини, в пам’ять якої все це відбувалося, – Віри Роїк. І у кожному виступі відкривалися якісь штрихи, несподівані навіть для тих, хто не очікував почути щось нове. Про ветеранський клуб «Вогник», який очолює учениця Віри Сергіївни Світлана Лавренюк, я вже чула неодноразово, знаю, що в одній із секцій літні люди займаються вишивкою, але пані Світлана змогла розповісти про своїх підопічних так, що захотілося познайомитися не лише із самими рукодільницями, а й відвідати патріотичні заходи клубу.
Пані Світлана відзначила творчість Жанни Моралікової, Тамари Якимової та Олени Кирієнко. Показала вона і свою власну вишивку, виконану у техніці, незвичній навіть для досвідченого ока. Є в секції і чоловік, який захоплюється вишивкою, — Фердинанд Саркисян.
Приємно було побачити серед промовців Владислава Єрмакова, з яким раніше наші шляхи постійно перетиналися, бо об’єднувала нас Україна. Владислав Енверович і сьогодні від Батьківщини не відхрестився – очолює Асоціацію культури українців Криму. Як я і запідозрила, асоціація ця існує формально, як і, поряд з російською та кримськотатарською, українська державна мова в Криму. Але все ж таки є зачіпка у разі потреби безстрашно збиратися в кількості більше трьох…
Пан Владислав пригадав, як разом з Вірою Сергіївною їздив по Криму і як дітлахи показували їй свої вишивки, й не лише дівчатка, в Білогірську рукоділлям захоплювалися і хлопчики. А ще Владислав Єрмаков подякував усім чиновникам, які внесли свою дещицю в увічнення пам’яті Віри Сергіївни. Так я вперше почула, що назвати площу її іменем запропонував мер Сімферополя Г. Бабенко.
Добрим словом було згадано і директора музею Сімферополя Ірину Вдовиченко, але вже у виступі сина Віри Роїк Вадима. І тут згадати можна було б і директорів бібліотек ім. Пушкіна та ім. Франка. Віра Сергіївна й сьогодні об’єднує не лише українців, а й усіх, хто обрав своїм фахом служіння культурі.
Та, на жаль, не все так гладко. Хоч і кажуть у кримській «держраді», нібито все під контролем, але фінансування бієнале на перший квартал наступного року, як було заплановано, не передбачене, а саме у квітні Вірі Роїк виповнилося б 105 років. Тож Вадима Михайловича і спілку художників, членом якої була Віра Сергіївна, чекають непрості часи. Та чи треба пояснювати, що все це потрібно не Вірі Сергіївні (вона вище за земні турботи) і не її рідним? Це потрібно нам усім, кожному, хто обирає поміж долею звичайного споживача і хоча б маленьким, але духовним подвигом! Така людина має усвідомлювати його вагу і значення, знати, що кожна жертва окупиться. Якщо не сьогодні, то через десятиліття.
А далі – в музеї просто зазвучала класична музика. Підтримати музейників прийшли артисти з музичної школи. Золоту осінь треба не лише бачити, а й чути… А надворі кружляло барвисте листя, і зовсім не хотілося думати, що у танці воно помирає.

Тамара СОЛОВЕЙ

Якось дуже швидко летить час, чи ми швидко старіємо? Ось пролетіло вже більше п’яти років, як немає з нами незабутньої Віри Сергіївни Роїк, а здається, що промайнула лише мить. 25 квітня 2016 року виповниться 105 років з дня її народження, і «Кримська світлиця» в пам’ять про цю видатну жінку починає публікацію матеріалів, присвячених її творчості і життєвому шляху.
Ми звертаємося до читачів з проханням і пропозицією: надсилайте на нашу електронну адресу свої статті, спогади, вірші, присвячені Вірі Сергіївні. Матеріали про Майстриню будуть виходити під загальним заголовком, який ми взяли з вінка сонетів «Я, Віра…» нашого кримського поета Сергія Сурмача:

Не задля похвали і срібняків
Я вишивала кров густу калини,
За всіх, хто не дійшов, не догорів,
І хто не дочекався України…

Наша газета завжди уважно слідкувала за творчістю Віри Сергіївни і повідомляла у своїх публікаціях про нові успіхи Майстрині. І сьогодні ми відкриваємо рубрику до її 105-ї річниці повторенням першої публікації в газеті. Це сталося 12 червня 1993 року, а 30 жовтня цього ж року з’явилась нова стаття, і з тих пір матеріали про творчість Віри Сергіївни стали з’являтися регулярно. Варто зазначити, що за життя Віри Роїк «Кримська світлиця» за 17 років видрукувала 117 статей про відкриття її виставок, про ювілейні заходи та інші, присвячені її творчості, матеріали.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!
Оскільки жодних офіційних наказів або розпоряджень, що стосуються зміни формату випуску «Кримської світлиці», з моменту окупації Криму ми не отримували (а згідно з українським законодавством, такі рішення узгоджено приймаються лише співзасновниками засобів масової інформації або судом), продовжуємо готувати до друку щотижневі номери газети і направляти їх до київської друкарні. Як і раніше, починаючи з 2002 року, на редакційному сайті щоп’ятниці виставляється електронна версія тижневика, зокрема у pdf-форматі. Розміщену нижче інформацію про умови передплати «Кримської світлиці» та інших культурологічних видань продовжуємо публікувати як нагадування «борцям» за інформаційний простір України про їхні держслужбові зобов’язання перед читачами і державою.
Редакція «КС»

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукраїнську загальнополітичну і літературно-художню газету «Кримська світлиця» та інші культурологічні видання ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Пам’ятки України: історія та культура») можна в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України. У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату на ці видання можна через сайт www.presa.ua на сторінці «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura@gmail.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2015 > Тема "З перших уст"