"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2015 > Тема "Душі криниця"
#46 за 13.11.2015
ДЕНЬ УКРА╥НСЬКО╥ МОВИ (У КРИМУ — ╤ НЕ Т╤ЛЬКИ...)
Спочатку було Слово...
Щороку дев’ятого листопада, яке вважа╓мо днем створення укра╖нсько╖ писемност╕, ми традиц╕йно згаду╓мо про мову, склада╓мо ╖й диф╕рамби, завчено осп╕ву╓мо ╖╖ мелод╕йн╕сть, милозвучн╕сть, над╕ля╓мо ╖╖ затертими еп╕тетами, не надто задумуючись над тим, що вона для нас насправд╕ значить. Чи не нагаду╓ це ситуац╕ю, коли раз на р╕к, у зручний для нас день, ми згаду╓мо про батьк╕в, вибира╓мося на село, аби пот╕шити ╖х сво╓ю неповторною особою, зажити щедрих дар╕в кв╕тучого саду-городу ╕, втомившись в╕д всього того, назавтра повернутися до «реального» життя? Чи не про таке писав талановитий поет ╕ композитор В╕ктор Охр╕менко у сво╓му в╕рш╕ «Мов╕»:
«Р╕дко ми тебе вжива╓м – наче паску в день святковий. Тебе всяко обзива╓м, укра╖нська р╕дна мово: солов’╖но-калинова, цимбалисто-соп╕лкова, соколино-беркутова, лебедино-гусакова ╕ л╕рично-мелодична, ╕ п╕сенно-колискова, осв╕жаючо-кринична, коломийково-казкова, переливчасто-ср╕бляста, полуденно-св╕танкова, сорочино-зозуляста, Азарово-урядова… Цих еп╕тет╕в, напевно, вже придумали чимало. Було б краще, щоб щоденно ми тобою розмовляли».
Як назива╓ться таке ставлення до батьк╕в, ми здогаду╓мося. Зна╓мо також, до чого те призводить. А як назвати под╕бне ставлення до мови? Як╕ насл╕дки ма╓мо оч╕кувати в╕д зневаження, фактично зради власно╖ мови? Можливо, комусь вида╓ться, що слово «зрада» в цьому контекст╕ нев╕дпов╕дне? Хтось пригадав в╕домий висл╕в: «Що б╕льшою к╕льк╕стю мов ти волод╕╓ш, то б╕льше ти людина»? Справд╕, знання ╕ноземних мов долуча╓ нас до культури ╕нших народ╕в, до св╕тових наукових здобутк╕в, до найпередов╕ших технолог╕й, робить нас громадянами св╕ту. Зрештою, св╕т глобал╕зу╓ться ╕ та тенденц╕я щодал╕ б╕льше набира╓ оберт╕в. У такому св╕т╕ волод╕ння к╕лькома мовами, особливо ╕нтерл╕нгвою, ста╓ критичною потребою, житт╓вою необх╕дн╕стю, аби бути усп╕шним, не залишитись на задв╕рках св╕ту. Але ж ми тут мовимо дещо про ╕нше, а саме: про ц╕лком реальн╕ загрози укра╖нськ╕й мов╕ на ╖╖ споконв╕чн╕й територ╕╖ – там, де вона виникла ╕ розвинулась до одн╕╓╖ з найбагатших л╕тературних мов св╕ту – в незалежн╕й н╕бито сьогодн╕ держав╕ Укра╖на. З огляду на це, слово «зрада» ц╕лком адекватно в╕добража╓ те, до якого стану ми ╖╖ довели. Я не обмовився, кажучи «ми». Кожен з нас доклався певною м╕рою до сьогодн╕шнього занедбаного стану нашо╖ мови. Хтось, активно борючись за надання державного статусу мов╕ ╕мперськ╕й, хтось, граючи на тому, ╕нш╕ – сво╓ю вич╕кувальною, а то й байдужою позиц╕╓ю. Х╕ба ж то не ми, при╖жджаючи, скаж╕мо, в Донецьк чи Ялту, поводили себе так, начебто опинились на просторах «матушки-Рассеи», легко й без жодного примусу переходячи на мову рос╕йську? Х╕ба то не ми запопадливо переходимо на рос╕йську у розмов╕ нав╕ть не з питомим рос╕янином, що було б звичайною толерантн╕стю, а з╕ зрос╕йщеним хохлом, який, мешкаючи все життя в Укра╖н╕, не вважа╓ за потр╕бне навчитися наш╕й мов╕? Може, в когось ╕з патр╕от╕в так╕ звинувачення викличуть протест, але факти — дуже вперта р╕ч ╕ вони св╕дчать про те, що сфера вживання укра╖нсько╖ мови за часи незалежност╕ практично не розширилася, а десь, якщо пригадати сов╓тськ╕ тираж╕ укра╖нсько╖ книги, ╕ звузилася. Чи могло таке статися, якби кожен з нас на сво╓му м╕сц╕ доклався до в╕дродження нашо╖ мови? Х╕ба ж то не ми вс╕ ц╕ роки приводили до влади людц╕в, як╕ перманентно демонстрували (дос╕ демонструють!) в╕дсутн╕сть системно╖ державно╖ пол╕тики подолання насл╕дк╕в русиф╕кац╕╖, яка проводилась натом╕сть системно й планом╕рно протягом стол╕ть? Х╕ба ми не бачили, як безголов╕ хохли в╕д укра╖нського пол╕тикуму загравали з╕ значною м╕рою зрусиф╕кованим електоратом п╕вденних ╕ сх╕дних рег╕он╕в? Х╕ба не пом╕чали зухвалого тиску на мову численного ╕ вельми впливового клану в╕двертих лоб╕ст╕в повернення в лоно Велико╖ Рос╕╖? Х╕ба не бачимо, що й сьогодн╕шня «революц╕йна» влада «патр╕от╕в» явно не розум╕╓ значення мови для творення усп╕шно╖ держави? Читаючи ц╕ рядки, хтось може подумати, що автор дещо згущу╓ фарби, надаючи аж такого значення мов╕, яка для б╕льшост╕ ╕сну╓ лише як зас╕б сп╕лкування. Подума╓ш – б╕дують як╕сь там письменники-поети, як╕ вже й забули, що воно таке, т╕ гонорари! А для звичайно╖ людини – що укра╖нська, що рос╕йська, китайська чи англ╕йська – яка р╕зниця, якщо людина буде почуватися щасливою? Не так все просто, панове. Мова — то далеко не прим╕тивний зас╕б сп╕лкування. Мова – то ц╕лий космос, який форму╓ культуру, св╕тогляд, житт╓ву ф╕лософ╕ю. Т╕, хто захот╕в долучитися до вигод розвинутих кра╖н, перебравшись до одн╕╓╖ з них, добре знають, що найперше, чого вимага╓ в╕д тебе така кра╖на, це, щонайменше, знання мови, культури, ╕стор╕╖. Але нав╕ть виконання т╕╓╖ умови не ╓ гарант╕╓ю, що тебе сприйматимуть у подальшому за повноц╕нного «свого». Найчаст╕ше, те потребу╓ зм╕ни покол╕нь. Значення мови, насправд╕, неможливо переоц╕нити. На мо╓ глибоке переконання, саме мова ╓ найголовн╕шим структуроутворюючим елементом п╕дмурку, на якому вибудову╓ться нац╕я, цементуються ст╕ни держави (див. статтю «Мова як фундамент ╕снування нац╕╖», Портал мовно╖ пол╕тики http://language-policy.info/2014/12/mova-yak-fundament-isnuvannya-natsiji/ або «КС» № 34/2014 http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=13801). Але, може, це лише недолуга точка зору автора? Можливо, в цив╕л╕зованому св╕т╕ погляд на мову дещо ╕нший? Ось реакц╕я на зазначену статтю колеги-письменниц╕ з П╕вденноафрикансько╖ республ╕ки Piper McDermott: «I absolutely agree that language is possibly the most important aspect of an individual and a people’s identity — and the one sure way to target any given group is to undermine their language». («Я повн╕стю погоджуюсь, що мова ╓, напевно, найважлив╕шим аспектом неповторност╕ особистост╕ ╕ народу, ╕ один з певних способ╕в створити загрозу для будь-яко╖ групи — це п╕дкопати п╕д ╖хню мову»). Може, хтось призабув, але й Велика Британ╕я, ╕ Франц╕я, ╤спан╕я, Н╕меччина, та ж сама Рос╕я – вс╕ ц╕ держави утвердилися не в останню чергу завдяки мовному об’╓днанню, ╕ кожна з них робить все, аби не допустити мовно╖ дез╕нтеграц╕╖. Приклад, скаж╕мо, Рос╕╖, яка п╕д приводом захисту н╕бито попраних прав рос╕йськомовних в Укра╖н╕ анексувала Автономну Республ╕ку Крим, намагалася поширити те на весь п╕вдень ╕ сх╕д Краю, розв’язала в╕йну на Донбас╕, св╕дчить, що жодно╖ реально╖ двомовност╕ на федеральному р╕вн╕ всередин╕ власно╖ держави вона не визна╓. Так, на анексованому п╕востров╕, попри оф╕ц╕йно визнаний державний статус трьох мов – кримськотатарсько╖, рос╕йсько╖ та укра╖нсько╖, ╖хн╕ можливост╕ зовс╕м неоднаков╕. За визнанням першо╖ заступниц╕ «м╕н╕стра осв╕ти, науки ╕ молод╕» рос╕йського уряду Криму Натал╕╖ Журби — «в цьогор╕чному навчальному план╕, який нам над╕слало федеральне м╕н╕стерство осв╕ти, вид╕лено всього одну-дв╕ години, як╕ можна розпод╕лити на вивчення кримськотатарсько╖ або укра╖нсько╖ мови» (http://ru.krymr.com/content/news/27083911.html). ╤ це в той час, коли на вивчення рос╕йсько╖ мови вид╕ля╓ться 5 годин. Не дивно, що з таким п╕дходом у сьогодн╕шньому Криму закрит╕ майже вс╕ укра╖нськомовн╕ класи, значно скорочено викладання укра╖нсько╖, кримськотатарсько╖ мов, кардинально переформатовано Укра╖нську г╕мназ╕ю, так що укра╖нського там лишилося дуже мало. У сам╕й Рос╕╖ жодним казанським татарам, мар╕йцям чи удмуртам, попри державний статус ╖хн╕х мов, нав╕ть на думку не спада╓ вимагати, аби ╖хн╕ д╕ти могли навчатися не те, що в московських ун╕верситетах, а нав╕ть у середн╕х спец╕альних навчальних закладах та вишах власних автоном╕й на р╕дн╕й мов╕. Лише учням Башкортостану, Татарстану та Якут╕╖ дозволено навчатися р╕дною мовою до одинадцятого класу. Карелам пощастило значно менше. В╕домий прецедент, коли п╕д приводом уникнення сегрегац╕╖ (!) в республ╕ц╕ було заборонено функц╕онування повн╕стю кареломовних дитячих ясел. Як бачимо, поборники прав рос╕йськомовних укра╖нц╕в пильнують мовн╕ права сво╖х власних громадян далеко не з таким запалом. На противагу тому укра╖нське мовне законодавство виписане значно лояльн╕ше до прав нац╕ональних меншин. Причому воно стосу╓ться не лише кор╕нних народ╕в, як-от кримськотатарського, мова якого сформувалася в межах Криму, ╕ нема╓ жодно╖ ╕ншо╖ кра╖ни в св╕т╕, де б вона могла в╕льно розвиватися, а, скаж╕мо, й етн╕чних рос╕ян, за якими сто╖ть велика Рос╕я, ╕ нав╕ть рос╕йськомовних укра╖нц╕в (!). Це законодавство до сьогодн╕ утриму╓ в Укра╖н╕ коштом платник╕в податк╕в величезну к╕льк╕сть шк╕л, де навчальний процес в╕дбува╓ться виключно рос╕йською мовою ╕ далеко не до дев’ятого класу, як те визначено нав╕ть для державних мов суб’╓кт╕в федерац╕╖ Рос╕╖. Б╕льше того, навчальний процес у переважн╕й б╕льшост╕ середн╕х спец╕альних навчальних заклад╕в ╕ виш╕в в╕дбува╓ться також мовою нашо╖ п╕вн╕чно-сх╕дно╖ сус╕дки. Науков╕ заклади, виявля╓ться, теж не обмежен╕ у використанн╕ мови, ╕ читач╕ вже, певно, здогадалися, якою саме мовою там переважно користуються. То для кого ж нашим коштом ми готу╓мо кадри, панове? На кого, зрештою, працю╓ наша наука? А що вже казати про мову, якою послугову╓ться в╕йсько! – Не ч╕пайте в╕йська! – скажуть мен╕, адже добра половина тих, хто зупинив на Донбас╕ «русский мир», – то рос╕йськомовн╕ вояки. ╤стинно так, ╕ слава ╖м! Але те не ма╓мо виставляти як доказ для збереження сьогодн╕шньо╖ абсолютно деструктивно╖, самознищувально╖ мовно╖ пол╕тики Краю. Ще раз наголошу, що мова — це не лише зас╕б сп╕лкування. Це — спос╕б мислення, самоусв╕домлення, само╕дентиф╕кац╕╖. Сягаючи кор╕ння нашого роду, вона живить нас у нашому сьогоденн╕ розум╕нням того, хто ми ╓ на ц╕й Земл╕, знанням пройденого шляху ╕ перспектив. Як не можна адекватно, у вс╕х тонкощах сприймати японську культуру через мову п╕гме╖в ака, власне, через будь-яку ╕ншу мову, окр╕м японсько╖, так само абсурдним ╓ зватися етн╕чним укра╖нцем, виховуючись на культур╕ чужого народу. Тут, зв╕сно ж, не йдеться про нав’язування укра╖нсько╖ мови, культури громадянам Укра╖ни ╕нших етнос╕в – киримли, мадярам, рос╕янам чи кому ╕ншому. Йдеться лише про те, щоб об’╓днати, врешт╕, Край за допомогою найпотужн╕шого цементу – мови. Задля цього ма╓мо р╕шуче в╕дкинути блудлив╕ думки про надання статусу друго╖ державно╖ будь-як╕й ╕нш╕й мов╕. Якщо нав╕ть федерац╕╖ не можуть дозволити соб╕ в╕дступитися в╕д цього правила, то ун╕тарна держава ма╓ майбутн╓, лише закладаючи його на основ╕ ╓дино╖ державно╖ мови. Це не означа╓, зв╕сно, утискання рег╕ональних мов, тим б╕льше, мов кор╕нних народ╕в. Нещодавно ухвалений Верховною Радою закон про передачу влади на м╕сця да╓ якнайширш╕ повноваження м╕сцевим громадам утримувати будь-як╕ навчальн╕ заклади, як╕ лишень вони вважають за потр╕бне утримувати. А проте викладання у державних навчальних закладах, зокрема у вс╕х середн╕х спец╕альних навчальних закладах, у вс╕х вишах, ма╓ бути майже виключно укра╖номовним. Слово «майже» вжите задля того, аби в Укра╖н╕ могли з’явитися навчальн╕ заклади, в тому числ╕ й виш╕, не лише рос╕йськомовн╕, а й англомовн╕, франкомовн╕, etc. Те ж саме стосу╓ться мови державних наукових заклад╕в. Чиновники державних установ, орган╕в влади на м╕сцях мають, безумовно, волод╕ти державною мовою ╕, залежно в╕д рег╕ону, — мовою рег╕ональною. Ц╕лком зрозум╕ло, що перейти до того можна лише поступово, за умови системно╖ роботи над в╕дродженням мови, що ╓ неодм╕нною, ключовою умовою в╕дродження Краю. Як св╕дом╕ громадяни, ма╓мо закладати основу того процесу в кожн╕й с╕м’╖, ма╓мо змусити державу продовжити його в систем╕ дитячих садочк╕в, шк╕л, аж до виш╕в ╕ подальшого безкраю житт╓вого моря. Укра╖нська мова ма╓ стати нашим природним оточенням, частиною кожного з нас. У ц╕й коротк╕й статт╕ автор не ставив перед собою мети занудити свого читача до смерт╕, розписуючи вс╕ тонкощ╕ того процесу, хот╕в лишень ще раз звернути увагу на нагальну необх╕дн╕сть взятися до того якомога швидше. Випхана з життя, зведена лише до вузького кола художнього слова, укра╖нська мова ма╓ повернутися ╕ пос╕сти належне ╖й м╕сце у вс╕х його сферах — в╕д сфери науки ╕ ╤нтернет-технолог╕й до таких специф╕чних галузей, як косм╕чн╕ проекти (не забули ще, що Укра╖на була не так давно на стрижн╕ того потоку?), ав╕ац╕я, мореплавство, медицина ╕ в багатьох ╕нших. Це непроста справа – гранд╕озний проект, насправд╕, який вимагатиме рок╕в часу ╕ титан╕чних зусиль. Укладання лише словник╕в терм╕н╕в потребуватиме скоординованих зусиль л╕нгв╕ст╕в ╕ фах╕вц╕в уже названих ╕ багатьох неназваних галузей, але результат буде вартий будь-яких зусиль, адже результатом буде справд╕ ╓дина, багата ╕ сильна Укра╖на.
Валентин БУТ Крим
На свято з нагоди Дня укра╖нсько╖ писемност╕ та мови викладач╕ ╕ студенти кафедри укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ Кримського ╕нженерно-педагог╕чного ун╕верситету запросили письменник╕в-земляк╕в Галину Литовченко, В╕ктора Стуса ╕, звичайно ж, свого ун╕верситетського професора-поета, оч╕льника кримських укра╖нських л╕тератор╕в Михайла Вишняка. Зав╕дувач кафедри, кандидат ф╕лолог╕чних наук Н╕на Федор╕вна Грозян прив╕тала ус╕х присутн╕х з╕ святом ╕ запросила до Слова його майстр╕в. Галина Литовченко ╕ Михайло Вишняк декламували сво╖ прониклив╕ л╕ричн╕ в╕рш╕. В╕ктор Стус розпов╕в про написан╕ ним ╕сторичн╕ пов╕ст╕ й романи, як╕ торкаються сиво╖ давнини багатющого народами ╕ под╕ями нашого благословенного причорноморського краю. Гост╕ подарували для читального залу ун╕верситетсько╖ б╕бл╕отеки, що так гостинно ╖х приймала, сво╖ книги. А ще одним подарунком для присутн╕х на свят╕ стали виступи студент╕в-ф╕лолог╕в, як╕ п╕д оплески ╕ г╕тарно-фортеп╕анний акомпанемент засп╕вали «Об╕йми мене» з «Океану Ельзи», укра╖нську народну п╕сню. Сп╕вачка-студентка Ед╕╓ Абла╓ва засв╕дчила ще й св╕й поетичний талант, прочитавши в╕рш, написаний укра╖нською мовою. Отже, що б там не ко╖лося у близьких ╕ далеких св╕тах, а Слово наше живе! ╤ житиме, бо озива╓ться, пророста╓ в юних студентських душах!
На фото: Галина Литовченко
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2015 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16178
|