"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема ""Джерельце""
#45 за 06.11.2015
ВЕСЕЛА ГРАМАТИКА
Нова зб╕рка в╕рш╕в «Осен╕ тиха хода» укра╖нсько╖ поетеси ╕з Керч╕, члена НСПУ В╕ри Пальохи приверта╓ увагу р╕зноман╕ттям тем ╕ задушевною л╕рикою. Схоже, за роки прац╕ в Керченському л╕це╖ мистецтв вона зр╕днилася з Кримом, який став для не╖ другою батьк╕вщиною. Хоч сама родом з Луганщини, зак╕нчила факультет укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ Луганського сх╕дноукра╖нського ун╕верситету. Перш╕ сво╖ в╕рш╕ друкувала там же, в луганських газетах та зб╕рниках. Останн╕ми роками ╖╖ твори друкувалися в газетах «Кримська св╕тлиця», «Л╕тературний Крим». Перша зб╕рка поетичних твор╕в «Музика дол╕» вийшла в 2010 роц╕ у с╕мферопольському видавництв╕ «Доля». Крим ув╕йшов у серце ╕ думи… Як ╕ в попередн╕й зб╕рц╕, В╕ра Пальоха з любов’ю ╕ хвилюванням опису╓ природу. Зрозум╕ло, степов╕ керченськ╕ кра╓види — на першому м╕сц╕, ╖х вона осп╕ву╓ у в╕ршах «Керч», «М╕тридат», «Фортеця Керч», «Обел╕ск Слави», «У Керч╕ весна» тощо. Проте чимало в╕рш╕в присвячено ╕ншим м╕стам п╕вострова й Укра╖ни, зокрема, «Ялта», «Башта в Судаку», «Трускавець», «На Покрову в Ки╓в╕». Та не це вража╓, а те, що вона, як мало хто з поет╕в, у сво╖х творах представила укра╖нськ╕ народн╕ свята – ╕ християнськ╕, ╕ дохристиянськ╕, як╕ ще й дос╕ популярн╕ серед народу. Ось як вона пише у в╕рш╕ «Великдень»:
«Пахне святом в бабусин╕й хат╕. Рушниками цв╕туть образи. Диха терпкозеленая м’ята ╤ г╕лля молодо╖ лози».
В╕ра Пальоха зум╕ла поетично змалювати увесь процес вип╕кання бабцею пасок. Така детал╕зац╕я ма╓ чисто практичний смисл. Адже вона — не лише поетеса, а й педагог. ╥й важливо, щоб учн╕ д╕зналися якомога б╕льше про це давн╓ дивне весняне свято, зрозум╕ли його суть, як кажуть. Чисто виховне значення мають й ╕нш╕ в╕рш╕: «Писанка», «Христос воскрес!», «Русалки», «На ╤вана Купала», «У капличц╕». ╤ оця л╕н╕я по╓днання поез╕╖ та осв╕ти особливо зримо представлена у цикл╕ «Ц╕кава укра╖нська мова». В╕ра Павл╕вна у в╕ршов╕й форм╕ пода╓ граматичн╕ правила написання частин мови. Сл╕д в╕ддати належне, завдання це не з простих. Але ефект, спод╕ваюсь, вона ма╓ сол╕дний: адже одна справа – пояснювати правила ╕ зовс╕м ╕нша – вивчати ╖х мимох╕ть у в╕ршах. Скаж╕мо, правила щодо преф╕кс╕в «з-, с-, роз-, без-, пре-, пр╕-, при-» вона пода╓ у власних в╕ршах «Р╕дний край», «Наш роде» та ╕нших. Отака-то весела граматика, отакий метод вивчення! В не╖ це виходить природно, дох╕дливо. На ╖╖ переконання, дуже важливо не просто навчити д╕тей р╕дн╕й мов╕, а й показати ╖╖ можливост╕, ╖╖ велич ╕ красу. Сама поетеса говорить, що у сво╖х в╕ршах намага╓ться «розкрити невичерпне багатство р╕дно╖ мови, яке надбав народ протягом багатьох стол╕ть. З повагою ставлюся до минулого нашо╖ Укра╖ни, зокрема, звича╖в та традиц╕й р╕дного народу». В одному з╕ сво╖х в╕рш╕в пише: «Наша мова – скарб людини. Пам’ятай це щохвилини». А про поез╕ю як л╕тературний жанр говорить, що то для не╖ «почуття радост╕». Що ж, хочеться побажати В╕р╕ Пальос╕ нових творчих знах╕док, душевно╖ наснаги для написання нових в╕рш╕в, – щоб оте «почуття радост╕» заполонило ╕ читач╕в.
В╕ктор СТУС, письменник, журнал╕ст м. С╕мферополь
М╤Й Д╤ДУСЬ У т╕н╕ високо╖ осики сидить м╕й д╕дусь — Олекс╕й Павлович Прядка. Його сиве волосся куйовдить в╕тер. В╕н замр╕яно дивиться вдаль. Перед його очима з к╕нематограф╕чною швидк╕стю зм╕нюються картини життя: босоноге дитинство, голодн╕ й холодн╕ роки юност╕, робота в пол╕ з ранку до вечора, щасливе батьк╕вство (тро╓ д╕тей), трудов╕ будн╕ на виробництв╕, рад╕сн╕ й тепл╕ зустр╕ч╕ з онуками й правнуками (╖х у нього восьмеро). Як швидко плине час. Мо╓му д╕дусев╕ вже 83 роки! Д╕дусю, любий м╕й! Мен╕ так хочеться знову с╕сти Вам на кол╕на, як колись бувало в дитинств╕, й слухати, слухати… У мо╖й уяв╕ з’явля╓ться жвавий, з блакитними очима, хвилястим чубом хлопчик. В╕н, ос╕длавши головастий соняшник, чимдуж посп╕шав колгоспними полями до селища М╕лове, щоб купити медяник╕в на п’ятак, а ввечер╕ сид╕ти в кол╕ дружно╖ родини за великим столом ╕ ╖сти смачний кул╕ш. А ось уже хлопчик-п╕дл╕ток. Скр╕зь огненно-сиз╕ вибухи гримить канонада. З╕ свистом розриваються снаряди. Моторошно ревуть у синьому неб╕ ворож╕ л╕таки. Мчать у чорну безв╕сть ешелони. Хлопчика, який став уже за дек╕лька годин по-справжньому дорослим, не лякають страх╕ття в╕йни. В╕н посп╕ша╓ до свого тата, Павла Власовича, на фронт. Зустр╕ч була недовгою. Палк╕ об╕йми. Тепл╕ батьк╕вськ╕ слова. Куц╕ новини. Солдатська вечеря б╕ля багаття. ╤ знову в путь… Це була ╖хня остання зустр╕ч — батька й сина. Незабаром Наталя Юхим╕вна (дружина) та д╕ти одержали зв╕стку, що Павло Власович Прядка геро╖чно загинув у 1943 роц╕ п╕д час форсування Дн╕пра. Д╕дусю, р╕дний м╕й! Я люблю Вас! Спасиб╕ Вам за добре серце, ласкаве й щире слово, за те, що завжди могли вислухати й дати необх╕дну пораду, п╕дтримати в скрутну хвилину, не дати впасти. За те, що донесли через роки й передали сво╖м д╕тям, внукам ╕ правнукам пам’ять про свого батька — нашого прад╕дуся, ╕ правду про те чорне лихол╕ття, в╕д якого в╕н заслонив нас сво╖м життям... Низький укл╕н Вам!
НА МОГИЛ╤ ПРАД╤ДУСЕВ╤ ПАВЛУ ВЛАСОВИЧУ ПРЯДЦ╤, ЯКИЙ ЗАГИНУВ П╤Д ЧАС ФОРСУВАННЯ ДН╤ПРА У 1943 РОЦ╤...
Тихо. В╕тру не чуть, Десь заснув у трав╕. Лихо. Сльози течуть По обличчю вдови. Кв╕ти червон╕ кладе На могилу вона. Розмову тиху веде Старенька ж╕нка-вдова: «Соколе, ясний м╕й! Де? Коли тебе зустр╕чати? Правнук у тебе росте, Будемо скоро в╕нчати…». У в╕дпов╕дь тиша, ╕ все Кричить мовчазливо: «Оце ╖╖ доля, оце!». Таке на земл╕ можливо?! Тихо. В╕тру не чуть, Десь заснув у трав╕. Лихо. Сльози течуть По обличчю вдови.
В╕ра ПАЛЬОХА (Прядка), вчителька м. Керч «Кримська свiтлиця», № 18 за 11.05.2012 р.
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16173
|