Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Напевно, ніхто із дослідників точно не зможе сказати, відколи на українських народних картинах з’явився він – козак Мамай. Зрештою, це не так і суттєво. Важливо, що ця постать козака, який сидить із бандурою, схрестивши ноги, стала своєрідною візитівкою нашої національної культури.
Тема козака Мамая постійно присутня в українському культурному просторі. До неї часто звертаються музиканти, кінорежисери й художники. Одним із яскравих прикладів цього є духовна акція заслуженого діяча мистецтв, відомого львівського художника Ореста Скопа, який уже тридцять третій рік працює над живописним відтворенням образу Мамая. Разом із паном Орестом і кандидатом історичних наук, директором Музею історії Дніпродзержинська Наталією Булановою кореспондент «Укрінформу» зустрівся у львівському Палаці мистецтв. Саме там відбулася презентація розпочатої в Україні мистецької акції «Мамай єднає Україну».

СПОКОНВІЧНИЙ ДУХ МАМАЯ

– Пане Оресте, ваша серія про козака Мамая – унікальне мистецьке явище. Чому ви вирішили звернутися саме до цього образу?
– Ви розумієте, саме слово Мамай – це певна енергетика, асоціація з певним образом. Промовляєте – «Мамай» і вже щось рідне, перші склади – ма-ма, згадується мама, її тепло, ласка...
А після того, як прочитав про 300 сліпих кобзарів, страчених сталінським режимом у 1934 році під Харковом, дав собі обітницю створити цикл картин, присвячених пам’яті кожної душі кобзаря.
Водночас хотів таким чином повернути Україні та світові образ одного з найяскравіших, духовно незалежних українських народних героїв – козака Мамая.
У чому суть такого задуму? Ми говоримо про єдність України, про те, що її зміцнює і має єднати. Двадцять п’ять років про це кажемо, щось шукаємо. Але не треба шукати. Воно є. Є прекрасний образ козака Мамая. Образ героя, якого не має жодна країна.
— І то, мабуть, один із небагатьох образів, який потужно увійшов у культурне середовище українців, починаючи з побутового, народного рівня?
— Це, дійсно, так. А чому так сталося? Бо саме уявлення про козака Мамая виникло саме з глибини народної. Воно не нав’язано штучно, ззовні. Це є наше, автентичне. Ми можемо сперечатися, чи це професійно, чи непрофесійно, але воно є, воно було споконвіку. То є наш, український дух.
— І кожен уявляє собі той образ по-своєму?
— А інакше і не може бути. Так, козака Мамая кожен бачить по-своєму, і це закономірно. Скільки людей, художників століттями його зображували! Розумієте, колись у кожній хаті висіли ікони Матері Божої, Ісуса Христа, був Святий Миколай і козак Мамай. Це був незмінний духовний атрибут української родини.
— Це той козак, якого атеїстичний режим боявся так само, як і образів святих. А чому?
— Запитуєте, чому ж їх, отих Мамаїв, винищували? Здавалося б, звичайна народна картина. Влада їх ненавиділа і нищила тому, що це, ще раз повторюю, – український дух, якого комуністична влада боялася.
— А цікаво, скільки козаків Мамаїв є нині на картинах, що зберігаються в усіх музеях України?
— Ви не повірите – всього-на-всього близько 160! Це те, що збереглося. Я не кажу про приватні колекції. Це все винищували. І те ще раз свідчить, який це сильний український образ, духовний корінь, що його так хотіли знищити різні завойовники, окупанти та зайди.

МАМАЯ – У КОЖНУ ХАТУ

Орест Скоп одержимий ідеєю популяризації образу козака Мамая в Україні та світі. І він це робить невтомно. Вражає творча фантазія художника. Мамай у його картинах завжди особливий, зі своїм характером, і на жодній із понад 200 авторських картин, де зображений цей легендарний козак, не повторюється.
— Пане Оресте, козак Мамай на ваших полотнах різноликий: і на коні, і без нього, то з оселедцем на голові, то з чуприною. То має довгі вуса, то – короткі. А ще є Мамаї з бойовою амуніцією або лише з кобзою, з люлькою і без неї, на фоні українського села і товарних вагонів, колючого дроту, сокири і пилки – атрибутів сталінських таборів...
— Таким чином намагався зобразити Мамая у просторі й часі. Хотів відійти від певних стереотипів про цей образ. Головне, щоб у цьому «мамаєвому багатоголоссі» людина відчула щось своє, рідне, близьке для неї, її родини. Тому всіма силами підтримую рух «Мамая – у кожну українську хату», щоб там був цей український оберіг. І ще одне, хотілося б, щоб з відродженням образу Мамая народжувалась нова нація. Переконаний, коли дитина народжується, а біля її колиски висить картина із Мамаєм, і батьки пізніше про це розкажуть, то дитина це пам’ятатиме, що це – її образ, під яким вона народилася. І який супроводжуватиме її усе життя. Це – її оберіг.
— Тобто йдеться про своєрідну об’єднуючу українську ідею, яку ви намагаєтесь активно просувати?
— Саме так. Бо що ж виходить: от внук мене питає, хто сильніший – людина-павук чи ніндзя-черепашки? А чому не говорить про козака Мамая? Чому цього немає в іграх, мультфільмах, дитячих книжках, оцієї нашої, козацької теми? Нам нав’язують «Сказочную Русь» та «Машу и Медведя». Щоб дивилися на тих агресивних і часто дурнуватих персонажів. Це ж робиться свідомо для того, щоб формувати певні психологічні установки у головах дітей.
— Йдеться про необхідність присутності образу Мамая в українських родинах?
— Так. Має побутувати думка, що Мамай – то невмирущий образ. Його палили, страчували, знищували, а він – оживає. Нам же весь час хочуть нав’язати, що Мамай – то не наш образ, що то чуже, скопійоване. Та послухайте, у мене є одна картина, де Мамай сидить із Буддою в одному човні. Вони пливуть разом. І покійний Борис Возницький мене запитував, Ореcте, чому ти це так намалював? А я йому кажу, от піднімає чару козак Мамай і каже до іншого в човні – будеш пити? А той відповідає – буду, буду! Отак і виник буддизм. Це, звичайно, жарт. Але йдеться про те, що ми повинні навіть таким чином, жартуючи, підтримувати і піднімати свій символ.

ПРО МУЗЕЙ МАМАЇВ І «МАМАЇВСЬКИЙ РУХ»

Серед ідей Ореста Скопа, що стосуються популяризації образу козака Мамая, – створення музею легендарного українського героя у Дніпродзержинську.
— Коли я там побував, то подав ідею про створення музею Мамаїв. Розписав концепцію. І вже сьомий рік музей цим займається. У новій книзі надруковано усю колекцію Мамаїв, які там вже є. Подарував їм чотири великі картини. Задум був такий, щоб вони замовляли створення копій Мамаїв, які є на старих картинах в усіх музеях України.
— Це ж хто створюватиме такі картини?
— Залучили для цього студентів Львівського державного коледжу декоративного й ужиткового мистецтва мені Івана Труша, які вже років зо п’ять відтворюють картини з українських музеїв. І таким чином було створено до 40 полотен і передано їх у музей в Дніпродзержинськ, чи то пак – у Кам’янське, мені так краще вимовляти цю назву, яку колись мало це місто і, сподіваюсь, матиме знову. Крім цього, вже понад 10 робіт інші митці подарували музеєві. От минулого року львівські художники передали туди цілу колекцію. Потім я запропонував, щоб кожна область презентувала музею одну картину козака Мамая.
— На ваш заклик відгукнулася і Тернопільщина: тернопільський митець, заслужений художник України Богдан Ткачик не тільки сам створив кілька полотен з Мамаями на тлі Тернопільщини, а й залучив до цього своїх колег. Тепер 18 «тернопільських Мамаїв» презентують кожен район краю і окремо Тернопільську область.
— Так, я дякую Богдану Ткачику і тернопільським митцям за підтримку нашого задуму. Це просто феноменально! Вони написали картини, а відомий на Тернопіллі художник та дизайнер Олег Кіналь виготовив оригінальний презентаційний плакат і карту краю із Мамаями. Тож радий, що мене Тернопільщина першою в Україні так підтримала своїми Мамаями. А львівські митці вже подарували 20 образів Мамаїв – у картинах, скульптурах.
— До проекту залучатимуться художники з інших регіонів?
— Обов’язково. От маю задум, що, наприклад, Івано-Франківщина образ Мамая створюватиме не в картинах, а у розписаних скринях, як колись гуцули різьбили, і таким чином розкриють образ Мамая. Ця тема – безмежна. Головне, що вона – не нудна, не сумна.
— Тож у перспективі музей на Дніпропетровщині буде єдиним в Україні та світі, де стільки зібрано Мамаїв у різних іпостасях?
— Це буде обов’язково. І я тішуся, що в серці України, в Дніпропетровській області, створюється такий музей і, зрештою, шириться такий патріотичний рух. Це вимальовується унікальний музей. Я вже казав пані Наталії Булановій, що такого музею нема і не може бути в жодній країні. Бо козак Мамай є тільки у нас, в Україні. І коли музей сформується, це буде місце, куди їздитимуть тисячі людей з усього світу, і це все нас як націю підноситиме, утверджуватиме, духовно єднатиме. Більше того, зараз із групою однодумців працюємо над тим, щоб образ Мамая внести у спадщину ЮНЕСКО як видатне культурне явище, як український символ. Тоді весь світ знатиме, що Мамай уособлює Україну. Та якби такий образ мали поляки, французи чи німці, то вони б на весь світ це озвучували і гордилися.
— Але ж і в інших країнах є свої оригінальні музеї, що оспівують героїв народного епосу?
— Не заперечую. Так, є різні музеї, що розповідають про національних героїв, є і курйозні музейні зали, скажімо, в Прибалтиці навіть є музей отого рогатого, не хочу його називати. Ну, і нехай мають. А ми пропонуємо свій чистий символ, що упродовж століть живе з нами.
— На мій погляд, процес відродження теми Мамая не повинен повторити помилки минулого, коли у кожній школі, військовій частині, заводі була «ленінська кімната», куток чи щось подібне.
— Безумовно, це все треба робити не до свят, не до якоїсь дати, а осмислено, безперервно і ненав’язливо. От був я в журі на виставці дитячих творів. Там троє дітей намалювали козаків Мамаїв. І я з тієї виставки попросив дітей подарувати їхні роботи для майбутнього музею у Кам’янському. І розумієте, ці діти із своїми картинами потрапили в мистецький каталог, і це вже – історія. Дитина виросте і, можливо, стане митцем, – а початком її творчості був Мамай, її перша робота, яка увійшла до музейної збірки.
А те, що я вже понад 30 років роблю справу, яка комусь не подобається, то нічого. Завжди так було. Сміялися з мене, «мамаїстом» називали, але був же «стаханівський» рух, а ми з панею Наталією започаткували «мамаївський» рух.

ВІД «МАМАЙ-FESTу» — ДО «МУЗЕЮ МАМАЇВ»

У моїх руках — прекрасно виданий альбом «Козак Мамай. Колекція образотворчого мистецтва майбутнього музею Мамаїв», виданий Дніпродзержинською міською радою та Музеєм історії Дніпродзержинська. Майже сто сторінок видання розповідають про багатющу мистецьку збірку блискучих робіт сучасних художників, які передали для майбутнього музею свої роботи.
— З чого ж усе починалося? — звертаюся до кандидата історичних наук, директора Музею історії Дніпродзержинська Наталії Буланової.
— Вісім років тому ми започаткували історико-культурологічний фестиваль «Мамай-fest», присвячений козаку Мамаю.

Коли ми починали, то ще не розуміли, що з цього проекту буде. Але, започаткувавши фестиваль, переконалися, що образ козака Мамая дуже поширений у нашій культурі. Фактично, він не залишає байдужим жодного митця. У фестивальній програмі у нас вже традиційно діє дві виставки — «Україна у знаках і символах» і друга — персональна або колективна. І от, минулого року ми створили виставку «Мамай єднає Україну».
— У чому її суть?
— Це була велика мапа України, на якій майже кожна область презентувала свого Мамая, написаного на полотні. Серед інших, були Мамаї з Донеччини і Луганщини. До речі, заслужений художник України Віктор Скубак створив образ, який залишився на території окупованої Луганщини. Я цю картину запам’ятала: там козак Мамай, стомлений, спить біля гармати. А на самій гарматі чатує бабак, який тримає шаблю і готовий захищати свій край, коли Мамай спить. Віктор Скубак тоді сказав, що полотно присвячується Луганщині, яка досі ще спить. Коли ми робили виставку, то копіювали фото, надсилали воїнам АТО, і цьогорічний фестиваль буде присвячуватися бійцям, які воюють на сході, бо не можемо закривати очі на те, що робиться там.
— Повернімось до «Музею Мамаїв», що створюється у вашому місті. У ньому переважно будуть живописні твори на тему Мамая?
— Не тільки. Відразу ж після першого «Мамай-festу» у фондах Музею історії нашого міста з’явився блакитноокий Мамай, намальований на старожитній полтавській скрині середини XVIII століття. Потім, коли українському художнику Оресту Скопу прийшла ідея про серію відтворень народної картини «Козак Мамай», колекція почала поповнюватися живописними роботами. Маємо і скульптурки Мамая, цілі скульптурні композиції.
— Ви сподівалися, що таку ідею підтримають у різних куточках України?
— Ми в це вірили з Орестом Скопом. Бо образ Мамая і сьогодні, як колись, вабить своєю химерністю, загадковістю, невловимістю, що дає простір для творчої уяви і розмаїття трактувань. Тому такою багатою є творча палітра способів інтерпретації картини «Козак Мамай» сучасними художниками. А їх, цих способів, — від станково-монументальних полотен до комп’ютерної графіки. І кожним автором у різних техніках і стилях втілено його власне бачення кольорової гами, елементів сюжету, портретних рис народного героя, якого так любили і люблять у різних куточках України.
— Отож, пані Наталю, козак Мамай нині, завдяки таким ентузіастам, як ви, як Орест Скоп зі Львова, як Богдан Ткачик з Тернополя, зрештою, завдяки іншим послідовникам, крокує Україною й єднає її?
— Це так. Бо цей образ має багатогранну сутність і є втіленням характерних рис і ознак української нації з притаманними їй талантами, з мужністю і рефлексіями, терпінням і самозаглибленістю, індивідуалізмом і волелюбністю. Фактично, цей образ є таємним знаком, кодованим посланням, адресованим українцям, що сприймається на глибокому генетичному рівні лише тим, кому воно адресоване. Інакше просто неможливо пояснити секрет феноменальної популярності цієї картини в Україні, її непідвладності часові. Тож образ козака Мамая продовжує жити і в третьому тисячолітті, засвідчуючи самобутню культуру українців у добу глобалізації.
Свого часу світлої пам’яті український скульптор Володимир Наконечний, який створив низку об’ємних тримірних образів козака Мамая, сказав так: «...Біля витоків української та всієї індоєвропейської культури стоїть ведичний образ першопредка Мамая. Бо Мамай — чоловіче віддзеркалення Мами, матері, берегині. Це — воїн, батько роду. Степові, курганні статуї в народі називалися Мамаями. Відомий нам запорозький козак Мамай — це лише доволі пізній і канонізований образ. Насправді він прийшов до нас з історичної далечини, з архаїчної давнини, і літ йому багато тисяч. Він — ніхто, і він — усе. Тотем, богатир-першопредок, вояк-жрець, рахман, волхв, киян, кобзар, характерник, козак-запорожець. Це він зберігає дерево Роду. Страж і охоронець, Спаситель і мандрівний самотній лицар. Він вічний. Дохристиянська традиція не переривалась у православному, зокрема козацькому, середовищі, не повинна вона перерватися й нині».
Віримо, що так і буде. Бо звертання до давньої української образотворчої традиції, до козака Мамая як унікального образу, що увібрав історію Української держави кількох століть, — своєрідний ключ і мова, якою він розмовляє із нами. І він, Мамай, чи не єдино можливий символ наших далеких предків, символ, канонізований давнім українським фольклором і наївним малярством, що йшло від глибин душі.
Тож повертаймо Україні козака Мамая. Повертаймо його Україні та світові, цей образ одного з найяскравіших, духовно незалежних українських народних героїв.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2015 > Тема "Душі криниця"