Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3708)
З потоку життя (6918)
Душі криниця (3714)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1616)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: МОВНЕ НЕВ╤ГЛАСТВО ЧИ ЗЛИЙ НАМ╤Р?
Для нас, укра╖нц╕в, останн╕ дев’ятнадцять рок╕в виявилися нелегкими роками випробовувань...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: «УКРА╥Н╤-НАЦ╤╥ ПОТР╤БНА НОВА ДЕРЖАВА-УКРА╥НА»
Виника╓ питання, а хто ж пров╕дники нац╕╖, що здатн╕ очолити процес реал╕зац╕╖ ц╕╓╖ нац╕онально╖...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: УКРА╥НСЬКА Л╤ТЕРАТУРА ╤ НАЦ╤ОНАЛЬНА ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
Я не лише письменниця, а й читачка. Мен╕ пощастило в дитинств╕ в╕дчути смак ╕ запах слова р╕дною...


ПОВЕРНЕМО В ШКОЛУ ВИВЧЕННЯ ТВОР╤В С. РУДАНСЬКОГО «НАУКА» ТА «ПОВ╤Й, В╤ТРЕ, НА ВКРА╥НУ…»
Шанобливе ставлення до р╕дно╖ земл╕ у п╕дростаючого покол╕ння вихову╓ться в школ╕ зокрема у...


ШАХТАР ОШТРАФОВАНО ЧЕРЕЗ ОГОЛОШЕННЯ НА СТАД╤ОН╤ РОС╤ЙСЬКОЮ МОВОЮ
Про це пов╕домля╓ сайт "Футбол 24".




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2003 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 05.12.2003
ТРИ ПИТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Павло СУЩЕНКО

Першого грудня 1991 року розпочався новий відлік у тисячолітній історії українського народу: в ході Всеукраїнського референдуму понад 90 відсотків громадян проголосували за підтвердження Акта про незалежність України.На основі вільного волевиявлення, за найвищими нормами демократії наша держава засвідчила перед усім світом, що, незважаючи на багатолітнє жорстоке викорінення генетичного коду народу, державницька ідея залишилася в менталітеті українства незнищенною. Вона завжди горіла невгасимим полум'ям у душах її кращих синів та дочок, жевріла у кожнім чеснім і чистім серці.
Сам Акт проголошення незалежності України, укладений 24 серпня 1991 р. тодішньою Верховною Радою, при всій своїй значимості для недругів молодої держави важив небагато. І лише всенародний референдум розставив усі крапки над "і", став відправною подією новітньої історії Української держави.
Минуло дванадцять років... Що ж кажуть тепер люди про нашу новітню історію, чи збулися народні сподівання на краще життя? Пропонуємо увазі читачів роздуми про українську державну долю, якими поділився з редакцією сільський кримський вчитель П. Сущенко. Учитель завжди був на селі найпершим порадником, просвітителем, як тепер кажуть, - політологом і соціологом, до його думки завжди прислухалися односельці. Прислухаймося й ми...

Слухаєш деяких наших "сексуально заклопотаних" депутатів, ну тих, що замість державних справ займаються міждержавним сексом: Україна + Росія = Любов, - і не можеш збагнути мету їхньої підлості. Коли хочеться залізти в державне крісло, вони і тризуб визнають, і про незалежність схвально базікають, а коли запитаєш, що ж конкретного зробили саме вони для становлення нашої незалежності, ці політичні повії млосно пускають очі під лоба і ламаною чужою мовою (за кілька десятиліть свого  існування не спромоглися, бачте, вивчити  української: оце так любов... не стільки до українського народу, як до його сала) белькочуть щось про малий вік державності.
Що ж, 12 років - то і справді проміжок невеликий, якщо міряти космічним мірилом. Але ж мова йде не про галактики, а про Україну, і 12 років - таки достатній час, щоб і чимало зробити, і дати оцінку зробленому. Принаймні три питання, про які піде мова в цій статті, звучать вже досить відчутно.

Тож, питання перше: "Чи збулися мрії?" Ті мрії, з якими ми виходили на грудневий референдум у 1991 році?
Щоб відповісти на нього, давайте поглянемо, що сталося, наприклад, з нашою духовністю. Адже не секрет, що однією з причин розпаду СРСР було і бажання українського народу відстояти своє право на самобутнє існування. Прикро говорити, але факт: українська мова і сьогодні не стала в Україні державною. І сьогодні тут панує чужа: в побуті, в армії, в суді... Навіть спортивних легіонерів вчать мови не тієї держави, яка платить їм гроші. Це нонсенс, неможливий в жодній самостійній країні.
Найспівучіший український народ сьогодні мовчить. Його зробили німим. І, щоб приховати цю цвинтарну тишу, ледве не з кожного будинку під шалений гуркіт музикальних каструль і ложок завивають безголосі ВІА: "Светят звёзды зодиака, у тебя такая с...а. Ах, какой же я дебил, что тебя не полюбил", "Маша дура, Маша дура...", "Мать твою, мать твою, подождём..." і т. п.
Що в цьому українського, ніяк не збагну, як не збагну і те, чому оце мавпотіння первісної людини взагалі називають культурою ХХІ століття? Де поділись українські книжки і українська періодика? Які злочинці позбавили нас власної духовності і як психічно неповноцінним показують по телебаченню "новые маразмаду"? Де ті зрадники, які дозволили чужій ідеології захопити наш інформаційний простір? Тепер виховують нам не патріотів, а бездуховних покручів, які якщо й не розіпнуть Україну самі, то дозволять це зробити іншим та ще й допоможуть за іудині срібняки. Жахливо, але за роки правління міждержавних сексуалів українська культура зазнала ще більшого нищення, ніж за період червоного фашизму.
Не краще ситуація і в економічній сфері. Наведу всього два приклади. Хлібина 15 років тому коштувала 15 копійок, сьогодні - 1.30. І це при тому, що зарплата і пенсія для переважної більшості громадян майже не змінились. Якщо сьогодні в Україні працюючий спеціаліст з вищою освітою отримує менше, ніж безробітний інших країн, то про яке економічне зростання може йти мова?
Є певні зрушення в царині права і можна було б відмітити як позитив той факт, що сьогодні вже не їздять "чорні воронки" і не тремтить серце від сусідського стуку в двері.
Проте не може сьогодні скривджена людина знайти захисту в суді. Він такий же "народний", як і влада. А тому розцвітає бюрократизм, хабарництво і зневажання законів.
Це, звичайно, далеко не повний перелік наших бід, але, я думаю, достатньо й цього, щоб на поставлене вище питання ствердно і однозначно відповісти: "Ні!"
Ми не мріяли про державу, де нищитимуть українську культуру, де безкарно грабуватимуть народ, де патріотів вважатимуть ворогами, а ворогів народу - героями.

"Хто винен, що так сталось?" - це є друге питання статті.
Звинувачувати можна багатьох окремих осіб. Наприклад, екс-президента Л. Кравчука, який не відстояв Чорноморський флот і запровадив невідомо яку автономію, заклавши тим самим підвалини соціальної напруженості на десятиліття наперед.
Звинувачувати можна Л. Кучму, що більше дбає про чужі держави, ніж про ту, яка довірила йому кермо. Складається враження, що він є не стільки Президентом України, скільки особою, яка займає цю посаду, до того ж далеко не в інтересах українського народу.
Можна (і заслужено!) покладати вину за негаразди в суспільстві на цілі партії: комуністичну - за злочини минулі; СДПУ(о) - за сучасні. Але не можна знімати відповідальності і з усього народу. Бо хто ж, як не ми самі, посадили собі на шию оцю антинародну владу? Всі винні, хоч і в різній мірі. Непідкупний суддя час ще відплатить кожному по заслугах. Однак самі лише пошуки винних не дають змоги зрозуміти, як так сталося, що вже в незалежній Україні продовжується нищення всього українського. Чому суспільство приймає рішення, які йому ж і шкодять, і ось уже 12 років ніяк не може виборсатися з цього змертвляючого полону?
А справа в тому, що наше суспільство хворе. І назва цієї хвороби - зазомбованість свідомості. 
Тому коли треба було обрати владу незалежної України, зазомбований електорат проголосував не за "зеків"-патріотів, які боролися за Україну і, звичайно ж, були засуджені антиукраїнською владою, а за заслужених "строителей коммунизма", тих беріївців, що нищили і нищать зараз нашу незалежність. Тепер маємо те, що маємо, дивуємось і стогнемо.
Запитайте першого стрічного, хто винен в  наших негараздах, і він вам скаже: демократія. Бо ось уже 12 років йому так товкмачать з усіх інформаційних каналів. А яка в дідька тут демократія, коли народ в злиднях, а мільярдні багатства держави розтринькує клан чужих народу "-кратів". Тут навіть мислити не треба. Подивись і побачиш. Якщо ж не видно до верхів, оглянись у своєму селі. Хіба там народ розпорядився майном колгоспів? "Слуги народу" (голови колгоспів, парторги і т. д.) корів вирізали і ферми розібрали, трактори здали на металобрухт, а за виручені кошти приватизували народну землю. Тепер наймають за копійки колишніх "хазяїв-колгоспників" обробляти її. "Хазяї" ремствують, але за вила не хапаються, бо в нас демократія, а не пограбування народу.
Так же дезорієнтовувала і вводила в оману й інша хибна аксіома: "какая разница". Як настирливо, по-інквізиторськи підступно нас змушували повірити, що немає значення, хто керує Україною, які люди житимуть тут, якою мовою розмовлятимуть. Ми полінувались подумати, повірили і на власній шкірі переконалися, що різниця є, та ще й велика: -60°С в Гулазі - це не те, що +30° на благодатній прабатьківській землі. Та й безмовні робочі істоти не тотожні співучій вільній нації. Тому й рвонули із Союзу. Але, на жаль, забули скинути ланцюги. І наглядачі ті ж самі залишились, і дурман той же самий заливають в наші душі. Ще трохи - знову замріємо про союзний хомут. Ви ж погляньте, як знахабніло нас дурять. Я вже не кажу про такі "дрібниці", коли далекий Магадан називають ближнім зарубіжжям, українську гривню називають рублем, а голову української обласної ради - губернатором. Тисячі і мільйони принципово важливих понять спотворені, сфальшовані і антиукраїнський чужомовний інформаційний простір зомбує ними наше суспільство.
Ось уже 13-й рік незалежності, а українці в Україні не можуть навіть помолитись рідною мовою. Чому? А тому, що, як зверхньо відповідає чужомовне чиновництво, в Україні держава відділена від церкви і влада, мовляв, не може втрутитись. Брешуть же, бо втручається. Та й повинна втручатись. Але ж не притискувати свою українську церкву на догоду чужій, московській. Якщо влада, мов хрестоносці, розчищає шлях чужій ідеології, то вона або зрадила інтереси українського народу, або з самого початку була ворожою.
Згадайте, як колінкували найвищі посадові особи України перед московськими попами у Форосі, чим не тільки розвіяли міф про відокремленість церкви від держави, а й засвідчили свою чужість до українського народу і впевненість, що він вже настільки зазомбований, що навіть не помітить, як вони його вже й за народ не вважають.
А як підступно намагаються убити в душі найсвятіше новопроголошеною боротьбою з тероризмом. Ідея начебто й непогана. Але ж закликають боротися не з тими, хто тероризує український народ різноманітними "об'єднаннями", спрямованими на ліквідацію нашої незалежності, не з тими злочинцями, що мордують народ астрономічними грабунками та цинічними вбивствами патріотів. Нас закликають боротися десь там, далеко за межами України. Що ж, нам, зазомбованим інтернаціоналістам, не звикати боротись за чужі, а не власні інтереси. Але навряд чи можна знайти більшого терориста, ніж держава, яка без суду і слідства вбиває народно обраного президента. Вбиває з дітьми, жінками, стариками. Знищує цілі населені пункти з ні в чому не винними громадянами. І нас закликають не засуджувати її, а співпрацювати. Це вже злочин. І він свідчить, що мета цього заходу - не боротьба з тероризмом. То лиш гасло, під яким хочуть просунути в нашу свідомість нову хибну аксіому, щоб ми злочином вважали не знищення націй, не приниження людської гідності, не зраду інтересів народу, а боротьбу за незалежність, патріотизм і покарання окупантів-ґвалтівників.
А як вихваляють прикоритні блюдолизи підписаний Л. Кучмою документ про створення єдиного економічного простору! Мовляв, яке нечуване зростання це принесе. Та чи так це насправді? Якщо газ для російських підприємців коштує 15 доларів за тис. куб. м, а для українських - 70 доларів, то чи зможуть наші підприємці конкурувати з російськими в тому просторі? А Росія збирається ще й підвищити нам ціни на енергоносії.
Далі: створюється наднаціональний регулюючий орган, де 80% голосів належатиме Росії. То про яку рівноправність може йти мова? Ми їм потрібні як робоча сила. Ми працюватимемо, а вони рахуватимуть гроші. Вільна міграція населення при антинародній українській владі призведе до того, що ми знову матимемо можливість працевлаштовуватись хіба що в "ближніх магаданах". Але ж таке "зростання" ми вже проходили в СРСР...

Який же вихід? І це є третє питання статті.
Проектів багато. Одні радять починати з економіки, другі - повертати назад, треті - вішають народу локшину на вуха, щоб не заважав набивати кишені. Є також конструктивні і логічно обґрунтовані  проекти, які включають і відсторонення від влади зрадників і запроданців, і суд над злочинцями, які організували голодомори, винищували українську еліту, колонізували народ і, звичайно ж, питання розбудови української економіки, відродження духовності. Але хіба ми не бажали цього 12 років тому? Тож, незважаючи на їх конструктивізм, ці проекти містять один спільний недолік - не враховують засміченість нашої свідомості мільйонами хибних понять. І будь-яке рішення, яке включатиме хоч частину з них, буде хибним. А тому перш ніж братись за побудову омріяної України, суспільству необхідно вилікуватись від зазомбованості. Для цього:

1) неетнічним українцям (представникам інших етносів) усвідомити себе громадянами України. Треба зрозуміти, що бути чужорідним тілом в державі - це шкодити іншим рухатись вперед і самому зазнавати неприємностей від попадання під чужі колеса. Краще вже, як Україна така не люба, покинути цю мачуху і вертатись до рідної матері. А якщо ж вирішили залишитись тут, то і давайте думати про нашу
спільну державу, зміцнювати її, а не ганьбити і розвалювати. Етнічним же українцям треба відчути себе частиною великого українського народу. Той, хто зрікається свого народу, рубає коріння, яке його живить. Можна, звичайно, присмоктатись і до чужого, буйнішого на даний момент, але слід пам'ятати: соки чужих коренів убивають генетично нерідне;

2) захистити свою свідомість від зомбуючої отрути. Для цього не обов'язково чекати, коли Л. Кучма заборонить завозити її до нас. Ви ж не їсте все підряд, не їсте мухоморів, не їсте блідих поганок, піклуєтесь про здоров'я тіла. А чому не бережете душу? Чому дозволяєте заливати в неї всіляку нечисть?
Тому будь-яке видання, яке нав'язує вам хибні поняття, не купуйте, не підтримуйте, не читайте. І починати треба з чужомовних видань, бо вже самою подачею інформації недержавною мовою вони зомбують громадян України на другосортність і мови, і держави, і нас самих;

3) стати міцно на ноги, відкинувши духовні милиці (чужу мову). Тільки рідна може відновити гармонійну єдність душі, тіла і природи. Не  випадково ж саме на цій землі, саме в цього народу виникла саме така мова. Уявіть собі солов'я, який раптом розкумкався по-жаб'ячому, чи жабу, яка затьохкала по-солов'ї-ному. Це не тільки суперечило б здоровому глузду, а й зруйнувало б еволюційний розвиток. Бо ніяка солов'їха не полинула б на найщиріші кумкання солов'я, хіба що земноводна. І чи було б майбутнє у такої "співучої" сім'ї?

4) вберегти свою сім'ю, і в першу чергу дітей - наше майбутнє - від шкідливого впливу ворожої ідеології. Вони (діти) найбільш вразливі. Не випадково ж комуністи, перш ніж почати вирощувати покоління зомбі, добивались розколу в сім'ї (батьки - діти). Павлики Морозови - ось зразок комуністичного ідеалу дитини. Така дитина не поважає батька і не слухає його, а тому стає легкою здобиччю для зомбування. Досвід в неї відсутній, знань мало, та й дитячий період - це час засвоєння, а не аналізу інформації. Тому легко посіяти в дитячій душі оті отруйні зерна. Батьки, звичайно, могли б зашкодити цьому. От для того й вбивали клин між поколіннями;

5) будувати Україну. Ніхто не прийде і не принесе нам достатку. Щоденно хоч невеликий, але обов'язково робіть свій крок вперед. То неправда, що ми люди маленькі і від нас нічого не залежить (то також зомбуюче гасло, спрямоване на сковування нашої активності). Немає людей ні маленьких, ні великих. Є або люди - і вони повинні жити по-людськи, - або скалічені словоблудними -ізмами зомбі, нездатні до щасливого повноцінного життя, такі собі ґвинтики, які крутяться тільки під тиском ключа.
Якби вже сьогодні кожен хоч раз схопив за руку негідника, який шкодить Україні, захистив свою честь чи честь рідних, знайомих від свавілля антинародних чиновників, поклав хоч одну цеглину в велику будову нашої держави, завтра ми не пізнали б України. Тож будуймо - і ми збудуємо державу, про яку мріяли наші далекі предки, за яку ми голосували в 1991-му і якою будуть пишатися прийдешні покоління українців.

с. Олександрівка Красногвардійського району.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2003 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1502

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков