"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2015 > Тема "Душі криниця"
#14 за 03.04.2015
ГОРАД, АДКАЦ╤ СВА╤ МАШЫНЫ…
Про знайомство з б╕лоруським бардом Ал╓с╓м Камоцьким мр╕яв давно. У 1983 роц╕ я вперше почув його неповторний голос ╕ був зачарований новими, незнаними мелод╕ями, ориг╕нальними текстами ╕, звичайно ж, б╕лоруською мовою… Однак роки лет╕ли дуже швидко, а нагоди познайомитися все не траплялося. Тепер тр╕шки шкодую, адже для вза╓мозбагачуючого сп╕лкування було втрачено… р╕вно чверть стол╕ття. Р╕вно 25 безм╕рно дорогих мен╕ б╕лоруських весен! А може, й укра╖нських, бо певен – Ал╓сь ╕з задоволенням в╕дв╕дав би Укра╖ну ╕ сво╖х укра╖нських «фанат╕в». Боб╕ну з його п╕снями давав слухати багатьом, ╕ в╕дгуки були однаково схвальними. З’явилася, мовляв, нова яскрава з╕рка на б╕лоруському п╕сенному небосхил╕, тож нехай ╕ укра╖нц╕ помилуються нею… У чому була сила Камоцького? Не знаю. Може, в тому, що став сво╓р╕дним продовженням «П╕сняр╕в»? Але й тут ╓ доля умовност╕, адже у нього св╕й стиль, ц╕лком ориг╕нальний. Але з точки зору укра╖нц╕в те, що започаткували «П╕сняри», в╕н таки з честю продовжив, не осоромився. Не будемо скидати з терез╕в ╕ фактор «спраглост╕» за б╕лоруським словом. З точки зору укра╖нського ╕нтел╕гента все б╕лоруське ╓ лише незначною м╕рою «екзотичним», значно ж б╕льшою м╕рою воно зда╓ться чимось спор╕дненим, кревним, нев╕дд╕льним. Може, слов’янська генетична пам’ять спрацьову╓? Ал╓сь сп╕вав про л╕си р╕дного краю, про р╕чкову прохолоду ╕ небесну блакить… Банально? А нехай хтось спробу╓ так засп╕вати! Тут уже дар в╕д Бога потр╕бен – вирости у рос╕йськомовному оточенн╕, а б╕лоруською сп╕вати так, щоб ╕ укра╖нц╕в за душу брало… Я запитав барда – чи не були його батьки ф╕лологами за осв╕тою? Виявилося, що н╕. Просто батько дав колись синов╕ короткий, але дуже дох╕дливий урок. Показав рос╕йський текст, пот╕м б╕лоруський ╕ прор╕к: «Оце, синку, мова, якою тепер ус╕ говорять. А ось це – наша…». Ця непрофесорська мудр╕сть запала в душу дитин╕ на все життя. Макаренко й Ушинський – якби сп╕вчували б╕лоруськ╕й справ╕ – назвали б Камоцького-старшого сво╖м побратимом, колегою. ╤, д╕йсно, не було вже в Ал╓с╓вого батька жодних п╕дстав дор╕кати синов╕. Той в╕дразу п╕дставив сво╖ юнацьк╕ плеч╕ п╕д нелегку ношу, а одного сонячного ранку в╕дчув, що тягар кудись зник, навпаки, т╕ло стало легким, н╕би за спиною виросли крила… Чи не тому Ал╓сь так любить прост╕р? Це ╕ в п╕снях часом в╕дчува╓ться, немов бард заповню╓ аркуш з «Автоб╕ограф╕╓ю»: Дыхае прасторай мой лёс, Н╕ на што не хоча зважаць… Яку п╕сню не в╕зьми, там присутня тема простор╕в: Вакол вада, ╕ берага не бачна, Ды й мне пакуль не хочацца на бераг. За яснасць неба я вятрам удзячны… ╤ так дал╕, ╕ тому под╕бне. Думаю, що ╕ в цьому секрет усп╕ху п╕сень Камоцького, бо у багатьох з нас живе душа вчорашнього селянина, яка тужить за полями-лугами, за син╕м небом, якого у м╕ст╕ чомусь значно менше… Ал╓сь тут взагал╕ дуже категоричний: Горад мой, вораг мой, Адпусц╕ мяне дамой, Я у нетрах тва╕х вул╕ц Час губляю… Ех, як я розум╕ю прагнення сп╕вця розчинитися в р╕дних небесах: На зямл╕ так цесна, таму – Воблакам раблюся с╕вым. Разв╕тальна вас абдыму Каб хутчэй забыцца зус╕м… Л╕рика л╕рикою, але ╓ у Ал╓ся в╕рш╕ ╕ на «побутову», якщо можна так висловитися, тематику. В одн╕й з п╕сень в╕н н╕би заздрить птахам: вони не виносять см╕ття з хати, все здува╓ обережно «полудневий в╕терець». У людей складн╕ше: А мы – не птушк╕, ╤з нашых гнёздав Выгрэбнув смецце Стары бульдозар. Цяпер не знойдзеш – Хто в╕наваты, Што ён зламався Пасярод хаты… Тут з гумором, тому й музика в╕дпов╕дна. Музичний супров╕д, як правило, чудовий – Камоцький аж н╕як не губиться на б╕лоруському музичному небосхил╕. В╕н ╕ у нас не загубився б, хоч укра╖номовних виконавц╕в у нас значно б╕льше, н╕ж у Б╕лорус╕ – б╕лоруськомовних. Але як╕сть як╕стю, а влада владою. За лукашенк╕вського режиму стати «мегаз╕ркою» б╕лорусько╖ естради Камоцькому, скор╕ш за все, не св╕тить… Може, ╕ не «бацька» тут винен найб╕льше, б╕лоруську мову (так вже сталося) поглинуло м╕сто, велике м╕сто, тож частка вини лежить ╕ на М╕нську. А Президентов╕ Б╕лорус╕ ця тема просто не ц╕кава. Якби хот╕в щось зм╕нити, то зм╕нив би – все в його силах. А поки що Ал╓сь ╕з сумом сп╕ва╓: Горад мой, вораг мой, Кольк╕ дзён, хв╕л╕н, гадов Ты уваг╕ на мой голас не звяртаеш? Вт╕м, може, бард мав на уваз╕ зовс╕м ╕нше? Насолоджуючись його п╕снями тут, у Львов╕, я не можу не сп╕вчувати ╕ йому особисто, ╕ б╕лоруськомовн╕й ел╕т╕ в ц╕лому. Яким би талантом не нагородив Господь кожного з них, але зм╕нити щось на краще надто важко у нин╕шн╕х умовах. Кожен мр╕╓ про ковток свободи, про зб╕льшення нац╕онального житт╓вого простору, але кожен з плином часу почина╓ мислити як ф╕лософ… ╤ Ал╓сь тут не виняток: Горад, адкац╕ сва╕ машыны, Дай ма╕м слядам свабодна легчы. Ладжу я с табой не лепшым чынам, Але тут ужо – як удаецца…
Серг╕й ЛАЩЕНКО М╕нськ – Льв╕в
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2015 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15011
|