Версiя для друку Обговорити в форумi

За що ж нам «брат» такий?!

«Я — російський окупант». Відеоролик з такою назвою зібрав три мільйони лайків у російському Інтернеті. Сенс його простий: куди б не ступав чобіт російського окупанта, усюди «життя ставало кращим», а там, звідки його проганяли, все відразу йшло наперекіс.
Такий собі рекламний ролик, що просуває головний продукт, який експортується Росією сьогодні.
Не буду сперечатися з авторами — вони, судячи зі стилю, люди служиві, при погонах, сперечатися з ними безглуздо. Поясню лише високу популярність цього творіння в Раші. Росіянам, нарешті, дали високий дозвіл називати речі своїми іменами: все, що відбувається сьогодні, — це не звільнення Донбасу від «укрофашистів», не будівництво «Новоросії» і навіть не захист «русского мира». Це — окупація! І це багатьом у Росії принесло полегшення і відчуття свободи.
Жлобу дозволили відригати і сякатися за спільним столом!
У Росії чудово розуміють сенс слова «жлоб», про це в Інтернеті написано сотні статей. Побутовий жлоб тероризує родину, дім або вулицю. Він не бажає працювати, а живе з «віджимання» і відбирання, він вважає себе вічно правим, а головний аргумент в інтелектуальній суперечці для нього — кулаки. Але це — побутовий жлоб.
Росія виплекала новий таксон жлоба. Це — жлоб геополітичний, який намагається накрити п’ятірнею з татуюванням «Вова» весь світ.
...Уперше з подібним типом росіянина я зустрівся ще в 1981 році в Лейпцигу (тоді це була НДР). У молодіжному кафе п’яний недоук вимагав у кельнера безкоштовної добавки пива на тій підставі, що він, недоук, — росіянин. Крики: «Ти, гітлер-югенд, повинен знати, що ми вас, скотів, перемогли! Ми взяли ваш грьобаний Рейхстаг!». Час від часу заглушали оркестр. Кругловидий, з похилими плечима і товстими лаписьками, він дістався до музикантів і намагався змусити їх кричати: «Гітлер капут». У німців жовна ходили на вилицях, але вони мовчали.
Пізніше я зрозумів, чому. Молодий хам був синком радянського посла в Лондоні, відправленим татусем після МГІМО в НДР, – таке собі покарання за гулянки. Зачепи його — опинишся в катівнях Штазі.
Тоді здалося, що цей тип — виняток. Я бував у Москві і зустрічався там з порядними людьми — вихідцями з України, Прибалтики, Грузії, зі старої московської інтелігенції — саме вони формували тоді столичну еліту. А потім сталася Перебудова, і з радянським великодержавним хамством, здавалося, покінчено назавжди.
На жаль, усі ці роки російський жлоб розмножувався в неймовірних масштабах у сирих підвалах путінської обмеженої демократії. У 2010-му на перегляді пропагандистського фільму про Другу світову в Російському центрі в Києві я примітив двох посольських працівників, які разюче нагадали зовні того тодішнього дипломатичного жлоба. Такі ж рожевощокі і круглолиці, вони зарозуміло роз’яснювали мені, недалекому провінціалові, що Сталін у 1940 році справедливо окупував країни Балтії: «Він захищав батьківщину. Та й хіба погано жилося прибалтам у СРСР? Вся радянська електроніка у них робилася, а тепер тільки шпроти...».
Далися їм ці шпроти! У нинішньому ролику, що рекламує принади російської окупації, ті ж консерви — як аргумент. Немов їх і авторів ролика в одному інкубаторі вирощували... А може, й в одному.
Звідки взялося в сучасних великоросах жлобство? Адже і в слов’ян стародавніх його не було, і угро-фіни — люди скромні. І не можна звалити все на національну обмеженість, хуторянство, що вражає часом народи, що відстоюють свою ідентичність в умовах гноблення. Немає в російському жлобі нічого національного! Повірте мені, людині з російським корінням.
Я думаю, вся причина в історії Московії, що гіпертрофовано зводилася до захоплення й окупації чужих земель. І тут автори ролика мають рацію: спочатку була Україна, потім Сибір і Середня Азія, Далекий Схід і Східна Європа. Для заграбастання й утримання безпрецедентної за розмірами території від Балтійського до Японського моря були потрібні сотні тисяч і мільйони професійних окупантів! Щоб утихомирювати і тримати в рабстві народи, які живуть на ній, збагачуватися за їхній рахунок, виривати місцеві етноси з їхнього природного середовища і перетворювати на безликих підданих. І потім уже цих підданих змушувати тягнути вічну лямку окупанта своєї власної батьківщини.
Нащадки окупантів й еволюціонували в сучасних жлобів. Вони не орють і не сіють, а здатні бути лише карателями, що гордяться своєю роллю геополітичного вертухая. У парадигмі російського жлоба закладено, що працювати за нього повинні підкорені народи. Згідно з тим же відеороликом: жителі Балтії — випускати транзистори і парфуми, українці — тепловози і літаки, Середня Азія — побутову хімію та унітази... А російський жлоб буде нами командувати. Придивіться — у тому відео не показано, а що ж, власне, в радянські часи виробляла метрополія? Москва з околицями? І неспроста. Все, що вона робила, це охороняла свій концтабір і погрожувала всім навколо ядерною зброєю!
У великоросійського жлоба почуття наглядача прищеплене від народження. Як і заповітна мрія дослужитися до начальника цього самого табору.
Великоросійський жлоб змужнів, переріс кухні та кабаки, дрібною вошею посипав в органи влади, Думу, міністерства і відомства. Це він додумався перегородити Дніпро, щоб українці вмирали від спраги, як помсту піндосам — заборонити всиновлювати дітей і купувати на Заході пармезан і моцарелу.
Цей жлоб жахнувся, знайшовши на своїй сторублівці голого Аполлона, і зажадав прибрати цю порнографію. Це він, рідненький, побачив у вивченні іноземних мов небезпеку для Росії, зате змусив чиновників адміністрації президента вчити напам’ять Бердяєва. Рожевощокий ідіот вимагає встановити курс долара в 65 копійок, радить російським жінкам народжувати виключно від Путіна, заборонити ввезення в країну огірків (через що в деяких областях вони подорожчали на 500 з гаком відсотків), карати за аборти. Це він бореться з геями, «Правим сектором», макдональдсами, кока-колою і всім, що не російське. Це він — «антимайдан». Це він — ватник.
Російський жлоб виріс на ґрунті, удобреному компостом із засохлих надій російської інтелігенції. Щоб він дозрів до геополітичного жлоба, ці поля потрібно було скропити свіжою людською кров’ю (пам’ятаєте, чим займалися марсіани у «Війні світів» Спілберга?). І як це відбувається, ми, на жаль, знаємо.
Російський інтелігент, перш ніж убити, довго рефлексує, а після злочину відправляється в монастир. Російський жлоб натискає на спуск до того, як у його мізерному мозку заворушилася думка, і — вирушає пити пиво. Жлоб не здатний сперечатися з опонентом, він «переконує» чотирма кулями в спину. Щоб «звільнити» Дебальцеве, він не залишить у ньому каменя на камені і живцем поховає тисячі мирних жителів, які сховалися в підвалах.
Російський інтелігент грає в російську рулетку, віддаючи своє життя на волю випадку. Російський жлоб влаштовує рулетку для інших, пуляючи з міномета по житлових районах Донецька і примовляючи з кожним пострілом: «На кого бог пошле». Жлобський бог дозволяє вбивати на Донбасі всіх без розбору. Бо його мета — розчистити територію від людей для осіменіння її «русским миром».
Жлоб за Гумільовим абсолютно протилежний пасіонарію. Він нахабний і самовпевнений лише тому, що відчуває себе безкарним під парасолькою ядерної зброї, яку пара Розенбергів за гроші КДБ вкрала в американців. Жлоб упевнений, що володіння Великою Бомбою додає йому розуму та інтелекту. Він обіцяє Америці атомне попелище, не розуміючи своїми курячими мізками, що як радіоактивний бруд вже ніяк не зможе порадіти цьому видовищу.
Російський жлоб «бессмысленный и беспощадный». І впоратися з ним може лише царський ногайський батіг да диба московського православ’я. Це на випадок, якщо цар раптом околіє, а жлоб осатаніє.
Сьогодні великоросійський політичний жлоб бенкетує. І жирує на нашому горі. Але вік його недовгий. Він потрібен диктатурі, що зароджується, лише як монтування, щоб зломити опір культурного середовища, зруйнувати закони моралі та співжиття. Жлоб виявиться непотрібним, коли фашистський режим у Росії оформиться остаточно. З ним вчинять так само, як вчинив Гітлер зі штурмовиками Рема, Сталін — зі старими ленінцями, Мао — з хунвейбінами. Кожен потрапить під «кришталевий ніж». Щоб поступитися місцем некромантам, людям-гвинтикам, що отримали ін’єкцію нечутливості. Таким, як засновник і комендант Освенцима Рудольф Гесс, який виробництво смерті перевів з розряду задоволень для обраних у ранг спільної «важкої повсякденної роботи на благо батьківщини», — і сам на цьому терені, зрештою, перетворився на ходячого мерця...

Євген ЯКУНОВ («Укрінформ»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2015 > Тема "Резонанс"