Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

Виховуючи уніфіковану радянську людину, ідеологи орієнтувалися на досить високу моральну планку, передбачену «моральним кодексом будівника комунізму», у зв’язку з чим ще й досі жартують, що в Радянському Союзі «не було» сексу.
У Росії секс є, а моральна планка, рекомендована для уніфікованого росіянина, — не вище плінтуса. Така людина, зі зниженим інтелектом, зосереджена на тілесних задоволеннях і матеріальному споживанні, яка не має ні своєї думки, ні поглядів, є дуже зручною для будь-яких маніпуляцій. Підкоряючись стадному інстинкту, вона готова йти за ватажком навіть у прірву, не те, що робити свій «свідомий» вибір. А на допомогу тут приходить «зомбоящик» — ще один обов’язковий атрибут російської окупації Криму...
«Заткнитесь!» — кричить у прямому телеефірі на одну із шоу-зірок сваха з телепередачі «Давай поженимся!» Роза Сябітова, оскільки та висловила сумнів з приводу доцільності використовувати таланти Сябітової для створення щасливих родин, бо не варто було пані Розі розпускати язичок з приводу власного невдалого шлюбу, того, як її нещадно бив чоловік, а поліція не могла та й не прагнула знайти на нього управу. Хоча, якщо чесно, в тісному контакті з Розою може засвербіти рука не в одного чоловіка. Днями навіть потенційний жених, який обирав серед наречених свою половинку і вихвалявся екстрасенсорними здібностями, на пропозицію Рози продемонструвати ті здібності на її прикладі обмежився зізнанням, що вона йому не подобається. А сваха ще і рота не розкрила, не запитала, скільки у нього грошей, скільки квартир, яке чоловіче здоров’я. А до кола питань, які з точки зору Рози мають першочергове значення і підлягають публічному обговоренню, входять виключно такі, що належать до розряду незручних або ж інтимних. Особливо дошкуляють ними свахи чоловікам, яким за сорок, радячи їм шукати в одній особі дружину і сиділку, хоча і самій Розі вже 52 роки, а її партнерка Лариса Гузєєва за віком пенсіонерка, що не заважає їм поводитися так, нібито вони зроблені з якогось іншого тіста.
І все ж таки, чи має моральне право давати рекомендації щодо створення шлюбного союзу розведена, розбещена та невихована Роза, що має двох дітей, яким теж вже давно сняться узи Гіменея, але ці сни так і залишаються снами? І чому путньому вона може навчити чужих дітей, не навчивши своїх власних? Приблизно тому ж самому, що і Лариса Гузєєва, яка перебуває у четвертому шлюбі і вихваляється тим, як на редакційних корпоративах сидить на колінах у когось із колег-чоловіків, а її власний чоловік змушений робити вигляд, що це нормально.
Хочеться вірити, що насправді йдеться лише про Ларисині фантазії, в схильності до яких вона неодноразово зізнавалася публічно. Залежно від контексту ця пані називала себе «лімітою», якій усього доводилося досягати самій величезними зусиллями, або вихвалялася, що до 20 років взагалі не знала, як відчиняються у метро двері, бо роз’їжджала в авто, а дверцята перед нею розчиняли і зачиняли галантні кавалери.
Почувши від одного із клієнтів, що для нього є принциповим завжди говорити правду, свахи були «у глибокому шоці» — вони щиро не вірили, що таким чином можна прожити хоча б один день. І вже зовсім затюкали чоловіка, для якого було важливим відкласти інтимні стосунки на шлюбний період. Бо наречену за цей час мусило «розірвати на дрібні шматочки», до того ж вона мала «вкритися прищами» і при цьому «стікати, самі знаєте, чим». А коли чоловік насмілився говорити ще й про те, що для нього вирішальною є духовна складова стосунків, свахи заявили йому, щоб не валяв дурня, оскільки в його тридцять з хвостиком років говорити про якісь духовні потреби — це просто не поважати оточення, бо насправді ж всі знають, що ніяких духовних потреб не буває, і говорять про них лише ті, хто хоче набити собі ціну.
Аби бути ще переконливішою, Лариса Гузєєва поринула у спогади: виявляється, в юному віці вона полюбляла вдягатись у чорне, роблячи вигляд, що перебуває у траурі, та вдаватися до інших містифікацій. Такими самими «масками-шоу» вона вважає і розмови про якісь там духовні зв’язки між людьми. Іншим разом сваха переходить на афоризми, провідний серед яких: «Мужчина існує для насолоди жінки».
Охочі до задоволень, свахи вміють себе рясно оточувати ними. На кожній передачі вони збирають щедрі подарунки від своїх клієнтів, а про тих, хто з’являється з порожніми руками, можуть сказати і щось надто некоректне, особливо якщо це люди небідні. Але таких небагато, зважаючи на вже зцементовану традицію, клієнти несуть все: дорогоцінне каміння, прикраси, оберемки квітів і обов’язково — кулінарні вироби. Серед жінок одразу виникає неабияке пожвавлення, не очікуючи рекламної паузи, вони починають мінятися, ділитися, а то й сваритися за подарунки, незлим тихим словом згадуючи тих, хто тепер лопається від заздрощів до їхнього «улову».
Та особливо незручно спостерігати за тим, як руками, з котрих стікає жир, вони шматують курку або набивають роти чимось іншим, забуваючи про присутніх, нібито щойно вийшли з місячного голодування. Із доброго десятка шоу, які демонструються сьогодні на російському телебаченні, це — єдине, де постійно жують, хоча триває воно приблизно годину і, здавалося б, можна було б потерпіти.
Можливо, колишня «ліміта» так і залишиться «лімітою», а прибиральниця в метро (це про Розу) так і залишиться прибиральницею, і ситі десятиліття матимуть завжди присмак голодної юності. Але невже майже серед 150-мільйонного співтовариства не знайшлося достойніших порадниць для тих, хто шукає собі пару, порадниць, які мають на те моральне право. За рамками телеефіру «косячать» й інші співавтори цієї телепередачі. Якось глядачі стали свідками скандалу, коли одна із клієнток поскаржилася, що її назвали ненормальною, оскільки вона зателефонувала редакторці телепередачі на 15 хвилин раніше початку робочого дня. І все це — в Москві, в серці Росії і на всю країну. Якщо там — можна, то де ж тоді заборонено?
Зациклена на військово-патріотичному вихованні, російська пропаганда здається абсолютно байдужою до морально-етичних та естетичних норм, що панують або вже геть відсутні в суспільстві. Героїнями багатьох телевізійних шоу стають жінки-селянки, які йдуть за пригодами з сім’ї, залишаючи по кілька малолітніх дітей, або ж катують їх під гарячу руку, чи то продають за гроші, як скотину. Одна з подібних жінок з’явилася на телеекрані разом з вісьмома чоловіками-односельцями, з якими мала статеві контакти впродовж двох тижнів, коли завагітніла, — працівники телебачення з допомогою аналізів ДНК взялися допомогти їй вирахувати батька, аби було з кого «смоктати» аліменти.
Як бачимо із телесюжетів, життя в російському селі проходить у злиднях, розпутстві, байдикуванні і пияцтві, що, насамперед, б’є по жінках. П’яна мати, брудне занедбане житло, звідки і стартує у велике життя нове покоління росіян — нікому не потрібних дітей, що стали сумним побічним наслідком спожитих тілесних радощів, — це і є нинішня невтішна реальність чи, можливо, цілком прийнятна і навіть бажана?
Поточний рік у країні було оголошено Роком літератури, творці якої у другій половині минулого століття були носіями найвищої духовності, що підтягували людину до усвідомлення свого божественного прообразу, розкривали перед нею світ високих стосунків і прагнень.
Щойно Росія попрощалася з класиком сільської прози Валентином Распутіним. Хоча яка там Росія! Для «дітей» і «внуків» перебудови це прізвище навряд чи щось означає. Вони живуть пошуками невибагливих тілесних задоволень. І не випадково в побуті стає все поширенішим таке поняття, як планктон, що символізує знеособлену людську біомасу. Таких людей із урізаною душею важко називати великим народом, але їх легко використовувати «великим» полководцям. На ту ж ідею, усвідомлюючи це чи ні, працюють і ведучі популярної російської передачі «Давай поженимся!», зводячи цінність і багатогранність людського життя до набору примітивних інстинктів та жадоби до багатства.
Як повідомляють іноземні вчені, для суспільства тотального споживання характерні зниження розумового потенціалу та всебічна деградація особистості. Але через «пульт» товарно-грошових стосунків такими людьми дуже легко маніпулювати.

Тамара ФЕДОРЕНКО
м. Сімферополь

ПРОШУ СЛОВА!
Мене просто шокувало повідомлення про те, що недавно депутати російської Держдуми відмовилися вшанувати пам’ять підступно убитого опозиційного політика Бориса Нємцова хвилиною мовчання. Тільки двоє депутатів із 450 піднялися, це — Дмитро Гудков із «Справедливої Росії», який і був ініціатором такої людяної акції, і Валерій Зубов, депутат із Красноярського краю.
Оце такі наші «брати»?! Та навіть якщо убитий був вашим найзапеклішим опонентом, — його вже нема, у нього підло, мерзотно відібрали життя, до того ж він — не злочинець, не вбивця, не казнокрад, він — патріот своєї Батьківщини і хотів для неї тільки кращого, а ви не спроможні гідно, по-людськи попрощатися з ним, відпустити його на той світ з миром, прощенням і покаянням?
І це — депутати, вибрані, кращі з кращих представників великого російського народу, який взявся протиставити «загниваючому Заходу» свої гуманітарні духовні цінності, своїм російським «третім Римом» урятувати світ від занепаду! Втім, після вашого злодійства з Кримом і Донбасом нема вже чому дивуватися й обурюватися. Геть від Москви! Подалі від ваших «братніх» обіймів і вашої «моралі»!

Михайло ПЕТРЕНКО, кримчанин, українець, ветеран праці

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2015 > Тема "Резонанс"