Версiя для друку Обговорити в форумi

Слово - зброя!

Українські журналісти стали лауреатами премії «Вільна преса Східної Європи-2015», яку вручають організації Fritt Ord Foundation і the ZEIT Foundation. Нагороду, що вручається серед пострадянських країн, отримали команда агентства журналістських розслідувань Slidstvo.Info, кримська журналістка Валентина Самар і журналіст із Донецька Сергій Гармаш.
«Журналісти, блогери та медіа в Україні та Росії наразі працюють у надзвичайно складних умовах, не в останню чергу через обмін ненавистю між країнами. Офіційні повідомлення про кризу в Україні навмисно спотворюють дезінформацією», — зазначив член журі Мартін Полсон.
Окрім українців, лауреатами премії також стали редактор російської газети «Псковская губерния» Галина Тимченко (газета публікувала статті про загибель російських солдатів на Донбасі) та грузинське видання Netgazeti.
У повідомленні на сайті Fritt Ord Foundation зазначено, що премія, загальний фонд якої становить 75 тисяч євро, буде вручена 24 червня в Осло.
* * *
Щиро вітаємо лауреатів, а особливо нашу кримську землячку Валентину Самар, із заслуженою нагородою і пропонуємо увазі читачів її статтю про наші кримські проблеми з газети «Дзеркало тижня».

КРИМ: «ПРОДОВОЛЬСТВО В ОБМІН НА СВОБОДУ»?

Ну, все, панове, кримська крига скресла. Причому помітно це стало якось майже одночасно і в різних вимірах. У реальності — з настанням річниці «кримської весни» в головах жителів окупованих територій та українських правителів. В останніх, звісно, процес відрізняється уповільненим темпом, але тріщини пішли, і місцями течія вже пробиває собі шлях. Вітром же, який пожене крижини й прибере затори, стане рух активних народних мас, не згодних із тим, що кримська проблема — на довгі роки, і після того, як закінчиться війна, розквітне Україна, — кримчани самі попросяться назад.
Звідки такий оптимізм (до того ж рідкісне відчуття для автора)? Все просто — природні процеси підходять до логічних, поки що — проміжних, результатів.
Рік анексії і вслід за ним вторгнення Росії на Донбас, крім очевидної нездатності нинішньої української влади діяти адекватно загрозам національній безпеці вищого рівня, виявив також, м’яко кажучи, всю слабкість міжнародних інститутів і систем навіть не запобігати — протистояти спробі поставити світ на межу нової світової війни. Важко не погодитися з кримським колегою Павлом Казаріним, який у дні річниці «кримської весни» говорить і пише про те, що конфліктів, аналогічних донбаському, в новітній історії предосить. Росія ж цей експорт, можна сказати, вже поставила на потік. Але анексія Криму — це щось небувале для Європи після Другої світової. І сьогодні перед усім світом стоїть завдання вирішити це питання. Варіантів лише два — або погодитися з розвалом світопорядку, заплющивши на анексію очі, або стояти на своєму до кінця, незважаючи на ціну питання. Однак це не означає, що українська влада може сидіти склавши руки, поки ЄС і США придумають рятівний рецепт, по ходу ще й підтримуючи наші діряві штани. Тим більше, саме тепер сформувалися передумови для того, щоб включити свою активну роль.
Рік анексії показав таке:
1. Попри всі побоювання, що наші західні партнери «зіллють» Крим задля умиротворення агресора, позиція стосовно Криму в сухому залишку залишається загальною і безкомпромісною. І навіть якщо на Донбасі запанує мир, санкції ЄС та США щодо Криму залишаться, а це означає, що Крим залишиться «недоросією», зоною, ще більш збитковою в економічному плані, ніж, наприклад, Придністров’я. Понад те, невизнані республіки вже на собі відчувають наслідки кримської авантюри, — грошей у Росії для них більше немає.
2. Грошей немає і для Криму, він — непід’ємна ноша для Росії. Борис Нємцов вважав, що Крим коштуватиме федеральному бюджетові «дві Чечні». Як показало життя, він був великим оптимістом. Жоден заявлений інфраструктурний проект не тільки не реалізований, а й не розпочатий. У тому числі й найбільш символічний і життєво необхідний — будівництво мосту через Керченську протоку.
Ба більше, тепер уже офіційно підтверджена інформація DT.UA майже річної давності про те, що жодних економічних розрахунків перед анексією Криму в Росії не робили. Заступник міністра фінансів Росії Тетяна Нестеренко в інтерв’ю Forbes Woman повідомила, що рішення про приєднання Криму приймалося виключно президентом Путіним і без узгодження з Мінфіном: такі рішення «можуть бути прийняті тільки однією людиною. Знаючи президента, можу сказати: він не приймає рішень необдумано. Але, справедливості ради, для нас усіх це теж було несподівано, скажемо так».
3. Крим — не Росія ще й тому, що навіть ті вузькі права та свободи, які ще залишилися в РФ, у Криму не працюють. За рік півострів став зоною беззаконня і безчинств. Аксьонову дозволено навіть більше, ніж Кадирову, — наприклад, «узаконення», по суті, приватної армії — «ополчення» — і захоплення приватної власності під виглядом «націоналізації». І перше, і друге прямо суперечить федеральному законодавству, однак Москва заплющує очі на неподобство, доки воно їй вигідне. Для «зачищення» незгодних, видушування з півострова представників корінного кримськотатарського народу, який володіє правом на самовизначення, та підтримки зруйнованої економіки за рахунок експропріації власності (державної — України і приватної).
4. Крим перетворюється на мега-військову базу і, як неодноразово заявлялося, з можливим розміщенням ядерного озброєння. І це ще одна загроза світові, не зважати на яку не може жодна цивілізована країна.
5. Настрої людей у Криму за рік змінилися істотно. Гучне дослідження напередодні річниці анексії, проведене опитуванням через стаціонарні телефони (!) людей, котрі перебувають в окупації, що показало 82% підтримки приєднання до Росії, вже одержало «незадовільно» від професійної спільноти. Слід гадати, крім аргументу для виступів Лаврова, це опитування також непрямо послужило виправданням бездіяльності української влади. На жаль, поза увагою незаслужено залишилися інші відповіді кримчан — на «безпечні» запитання. Всупереч усталеній думці про тотальне панування російських ЗМІ, опитування Free Crimea показало, що 37% кримчан, як і раніше, дивляться «Інтер», 12% — «1+1», а 11% — «СТБ».
Утім, найбільш достовірним виміром настроїв у Криму були «вибори» до парламенту і місцевих органів влади, проігноровані понад половиною виборців (про маніпуляції з явкою для натягування пристойних 53% DT.UA писало). Пояснення просте: одна річ — мріяти про Росію у своєму про неї уявленні, і зовсім інша — жити в Криму, незаконно приєднаному до Росії, який поступово перетворюється на регіон-ізгой. Один мій знайомий своє теперішнє життя в Криму описав так: «Це — випадок, коли і миску відсунули, і ланцюг укоротили, і гавкати не дозволяють». Атмосфера невпевненості не тільки в завтрашньому — у сьогоднішньому дні примушує навіть щирих патріотів Росії залишати Крим: вони їдуть на російський материк або відправляють туди своїх дітей.
Перелічене і дає підстави стверджувати, що час для відкриття «кримського фронту» для Києва нині найбільш підходящий: усі слабкості агресора — це одночасно й переваги України. З цього погляду, хоч як парадоксально, попередня бездіяльність із деокупації Криму і навіть явно корупційні гріхи влади та наближеного до неї бізнесу сьогодні можуть бути зараховані в плюс. Не наважившись на повну блокаду півострова, продовжуючи поставляти продовольство, воду, електроенергію, Україна зберегла залежність Криму за цими позиціями на 60-80%. Тепер головне — вміло цією перевагою скористатися, насамперед для захисту громадян України від арештів, викрадень, переслідувань та будь-якого виду дискримінації.
Що такі плани обговорюються, дав зрозуміти голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Після чергового тиску з боку ФСБ на правозахисників він повідомив у п’ятницю вранці на своїй сторінці в соцмережі про можливі кроки у відповідь, які можна назвати «продовольство в обмін на свободу».
«Безперечно, патологічна ненависть кримської влади до активістів кримськотатарського національного руху, які виступають на захист прав свого народу і відстоюють в окупованому Криму права людини, незалежно від національності, переступила всі мислимі й немислимі межі.
Упевнений, посилені консультації, які ми проводимо цими днями в Києві та за межами України, дозволять нам скоро встановити жорстку залежність поставок продуктів харчування та інших товарів на окупований півострів з материкової України від стану прав людини в Криму.
Ідеться не про те, щоб приректи жителів Криму на голод (упаси Всевишній!), а щоб примусити окупаційну владу дотримуватися прав людини».
І більш конкретно — в останньому абзаці: «Звільнення Ахтема Чийгоза (заступника голови Меджлісу. — В. С.) та інших незаконно заарештованих і кинутих у в’язницю жителів Криму було й залишається першочерговою нашою вимогою».
Реакції на таку сенсаційну заяву лідера Меджлісу з боку як російської, так і української влади на момент здачі матеріалу до друку не було. Зв’язатися з Р. Чубаровим для уточнення озвучених планів, на жаль, не вдалося. Але скажемо про те, що стало відомо з інших джерел. Зі зрозумілих причин, імен не називаємо.
«Якщо влада України не вживе рішучих заходів для звільнення арештованих кримських активістів, припинення переслідувань інакодумців та захисту прав громадян України, ми робитимемо це самі. Ми перекриємо цей ганебний конвой із продовольством, який щодня йде на Крим для підтримки окупантів та їхньої армії. Для цього не потрібно багато людей (хоча їх знайдеться чимало, повірте, не тільки кримських татар — патріотів багато), коштів, тим більше зброї. Ми — мирні люди, але терпіти більше це б… не будемо», — повідомив відомий своєю безкомпромісною позицією активіст.
Другий співрозмовник, не вдаючись у подробиці, підтвердив, що такі плани справді обговорюються, у тому числі й на організаційному рівні, однак відмовився відповідати на запитання, чи санкціоновані ці дії українською владою. Проте зрозуміло, що після поста у Фейсбуці Рефата Чубарова — це вже не таємниця, погодьтеся.
Все-таки немає лиха без добра: ступор, який розбив верховних керівників України після окупації та анексії півострова, спонукав громадянські інститути і просто небайдужих громадян виконати багато роботи за державу. Так з’явилася Стратегія повернення Криму від Фонду «Майдан закордонних справ», частина положень якої вже взята в роботу деякими міністерствами.
У розробці кількох кримських громадських організацій — стратегія інформаційної політики щодо Криму, яка включатиме і вже зроблене власниками ЗМІ та журналістами, вимушеними залишити Крим. Не чекаючи зеленої ракети від влади, у стислі терміни було відновлено мовлення розгромленої в Криму ТРК «Чорноморська». «Громадське радіо» робить програми «Голос Криму» і планує телепроект в ефірі «Громадського ТБ». Кілька медіапроектів реалізує Кримський центр ділового і культурного співробітництва «Український дім». Радіо «Свобода» запустило проект «Крим.Реалії» — онлайн-агентство та телепрограми. Цілий ряд кримських ЗМІ, журналісти яких вимушено виїхали з півострова, відновили роботу на материку в Києві, Дніпропетровську, Херсоні. Отож про інформаційну блокаду Криму, яку треба проривати (і на яку потрібні великі гроші з бюджету), можуть говорити тільки ті, хто всього цього не знає або свідомо ігнорує. Найголовніший дефіцит у зазначеній сфері — відсутність публічної комунікації офіційного Києва з громадянами України на тимчасово окупованій території. Але майданчики є — 24 години на добу.
І спасибі Президентові Петру Порошенку за звернення 23 лютого, у день початку окупації Криму та Севастополя. Знаючи, як цей дуже правильний текст готувався, можна назвати його великим кроком назустріч українському Криму після тривалого мовчання.
Наступних кроків чекаємо від ГПУ та СБУ.

Валентина САМАР
http://gazeta.dt.ua/internal/krim-prodovolstvo-v-obmin-na-svobodu-_.html

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2015 > Тема ""Будьмо!""