Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

...Коли почали з’їжджатися до Криму журналісти, це означало – щось станеться. Ось з такого передчуття чогось недоброго для мене почалася окупація.
Страх з’явився вранці 27 лютого, коли всі дізналися, що над будівлею Ради міністрів і Верховної Ради Криму вивісили російські прапори. Я вже тоді зрозуміла, що назад вороття немає – це все, кінець. Потім було страшно, коли феодосійською трасою у величезній кількості йшла військова техніка. Це було відчуття війни, страшно було взагалі виходити на вулицю. Не можу без сліз згадувати все це.
Одразу всі поділилися на своїх і чужих, і я зараз дуже шкодую, що в той момент я ще спілкувалася з тими людьми, хто вже тоді зрадив не лише свою країну, але й всіх своїх близьких. Виявилося, що це були просто лукаві люди, яким не місце в моєму житті.
Потім було все, як уві сні. Весь час хотілося прокинутися. Не було можливості вільно ходити містом. Неможливо було підійти до Верховної Ради, до Радміну. Це ж не просто будівлі, поруч із ними – площі, сквери, де раніше можна було гуляти або просто пройтися. І скрізь люди зі зброєю. У мене вони не викликали бажання сфотографуватися, подарувати їм квіти, обійняти, поцілувати. Це були озброєні люди, яким не місце в мирному місті, у мирному житті.
Але я бачила, як деякі містяни приводили дітей, фотографували їх з цими «зеленими чоловічками», згодом викладали фото в соціальні мережі, називали їх визволителями. Від чого? Мені не зрозуміло, від чого вони звільняли, від чого захищали. Жодної загрози тут не було. У Криму так і не побачили «поїздів дружби», бандерівців, фашистів, які нібито сюди мали приїхати.
Постійно гострі ситуації виникали біля військових частин, які блокували незрозумілі люди – начебто місцеве населення. Але вже тоді було очевидно, що ніякі це не місцеві, а завезені з найближчих областей Росії люди. Вони видавали себе за матерів і дружин, які прийшли до військової частини до сина, чоловіка, батька, а він не може звідти вийти. Виглядало це як вистава.
У результаті окупації наша сім’я втратила роботу, втратила прибуток, у нас не залишилося друзів – усі виїхали...

Надія СВІТЛИЧНА, мешканка Сімферополя

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2015 > Тема "Резонанс"