Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно відчинив для львів'ян свої двері відділ періодичних видань Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Про цю подію повідомляли і львівські газети, і телебачення. Відділу було присвоєне ім'я меценатів Іванни та Мар'яна Коців, на чиї кошти було оновлено будинок по вулиці Ковтуна, 8.
У реставрованому будинку тепер світло і просторо, а в окремому приміщенні зберігається сімейна книгозбірня Коців, що нараховує 7 тисяч одиниць зберігання та понад 100 мистецьких творів.
На урочисте відкриття і освячення прибув з Нью-Йорка і сам Мар'ян Коць (його дружина, Іванна, на жаль, не дожила до цієї світлої дати).
Тепер читальний зал бібліотеки прикрашений талановито виконаними портретами меценатів, та й дві таблиці при вході до будинку нагадують про доброчинність українського подружжя Коців.
Нам пощастило застати у своєму робочому кабінеті Юрія Олександровича Романишина - завідувача відділу періодичних видань і давнього друга "Кримської світлиці".
Перше питання хочеться задати саме про відомого мецената. Що він за людина? Чому так опікується львівською книгозбірнею?

- Мар'ян Коць - представник другої хвилі української еміграції до Америки, тобто післявоєнної. Виїхав туди, як і багато інших наших земляків, майже без нічого, хіба що з торбою.
В США він не став мільйонером, був звичайним трударем-емігрантом. Проте з часом зміг на-збирати трохи грошей і відразу почав допомагати Україні. Зокрема, був співорганізатором школи українознавства, працював журналістом, видавцем, очолював Фундацію Української Вільної Академії, був організатором українських фінансових кооперативів, засновником першої офсетної української друкарні...
- Здається, його ім'я частенько згадувалося у газеті "За вільну Україну" та в багатьох інших галицьких виданнях?
- Так, Мар'ян Коць з самого початку був симпатиком газети "За вільну Україну" та її повпредом на теренах США. Одним словом, встиг і встигає зробити надзвичайно багато. Зокрема, з 1989 року активно допомагав дітям Чорнобиля, журналу "Березіль", а зараз є членом Асоціації дослідників голодоморів та представником ради Асоціацій у США.
- А як він дізнався про ваші проблеми?
- У 1996 році наш директор Лариса Крушельницька звернулася до американських ЗМІ з проханням допомогти. Родина Коців була першою з тих, хто відгукнувся. І саме ця родина допомагала найактивніше.
- Коли минулого року я писав про очолюваний Вами відділ у "Кримську світлицю", то звернув увагу на тісноту у залі...
- Тепер ми маємо удвічі більшу площу! Є дві великі зали, у яких читачі можуть ознайомитися з найсвіжішими виданнями з цілої України. Газет до нас надходить понад 100 назв.
- Наскільки мені відомо, львівська наукова бібліотека ім. Стефаника є однією з найбільших бібліотек України?
- Це так. І хоча київська бібліотека ім. Вернадського має у своєму розпорядженні 14 млн. одиниць зберігання (ми тут дещо поступаємося киянам, у нас - 7 млн. одиниць), проте саме у нас найповніше представлена україніка. У Києві після відомої пожежі 1965 року згоріло до 500 тисяч одиниць зберігання (чомусь виявилося, що все українське горить найкраще!). І тепер там ширше представлені саме наукові видання російською мовою: це математика, хімія, фізика, біологія... За українською треба їхати до Львова. Щороку до нас "вливаються" до 15 тисяч примірників журналів і до 20 тисяч примірників газет. Якби ми брали ще такі видання, як "Спід-інфо" та інші газети еротичного напрямку, то було б значно більше! Але ми беремо найголовніше, - ті видання, у яких фіксується наша історія. Тому й "Кримська світлиця" серед них...
- Оглянувши подаровану бібліотеці приватну колекцію подружжя Коців, я звернув увагу на велику кількість книг про життя української спільноти у США та в інших країнах розселення...
- Зауважте, є книги не лише про українців, але й про різні аспекти життя американців. Чимало книг англійською, німецькою мовами, російською також є.
- Так-так! Я звернув увагу на книгу Олександра Кисельова "Облик генерала А. А. Власова (записки военного священника)". Там є розділи: "Кем порождено Власовское движение?", "Внутренний мир генерала Власова" та інші, не менш цікаві...
- Ви бачите, як щиро прагнув український емігрант розібратися у російській душі? Як ретельно вивчав літературу, що стосувалася Росії і росіян...
- Якби ж росіяни так щиро хотіли розібратися у душі українській... Може, й не починали б будівництва тієї дамби на косі Тузла, оскільки уже знали б, що національна гордість є не тільки у них, але і в українців також.
- На жаль, поки що такого глибокого інтересу немає. Це японці можуть вивчати історію українського підпілля на Донбасі, українську вишивку чи бойовий гопак. Це диваки-китайці можуть вивчати українську мову і співати наших пісень. Росіяни ж до цього часу вважать нас зрадниками, сепаратистами, "австрійською вигадкою" і таке інше.
- На щастя, чимало росіян, які є громадянами України, мислять вже по-іншому. Шанують мову, і серед них є чимало патріотів-державників...
- А чому повинно бути якось по-іншому? Ось Ви побували в нашому читальному залі і, напевно ж, побачили, що читає львівська університетська молодь. Випускник української школи може читати журнали "Кибернетика и системный анализ", "Приборы и техника эксперимента", "Автоматическая сварка" тощо. І ні в кого не виникає проблем з мовою. Так само легко росіяни читають літературу українською мовою. Якщо так може бути у Львові, то чому не може бути і в Криму?
- Кримські українці сподіваються, що саме так колись і буде. Але поки що до такої ідилії далеко...
- Ми, львів'яни, це розуміємо. Але віримо в краще України. І ви, кримчани, повинні вірити! Але не тільки вірити, але й працювати, робити все для досягнення мети. А взірцем патріотизму для всіх нас могло б бути подружжя Коців. Інколи з-за океану сюди приходять листи: мовляв, померла бабуся і залишила після себе багато рідкісних українських книг, то, може, ви заберете їх до себе в Україну? Але ж пересилання книг є надзвичайно дорогим задоволенням! Ми не можемо собі цього дозволити. І тому так вдячні Мар'яну Коцю за те, що він сам оплачував пересилання книг через океан.
- Поки такі люди є серед нас, Україна буде жити! І Вам ми вдячні за популяризацію "Кримської світлиці". Адже на стелажах у читальному залі з усіх регіональних видань тільки їй і знайшлося місце. Чомусь немає газет з Донецька, Харкова, Одеси, Запоріжжя. Навіть київських обласних нема. А "Кримська світлиця" є!
- Газети з названих Вами міст є, їх можна замовити. А "Кримська світлиця" лежить на видному місці не тому, що ми з Вами знайомі, і не тому, що "Світлиця" писала про бібліотеку ім. Стефаника і про наш колектив. Просто вона є об'єктивною і цікавою, тому її охоче читають студенти, науковці, політологи.
- Приємно чути ці слова.
- Дякувати треба не нам, а творцям газети. А ми просто уважно вивчаємо запити нашого читача. Львівські газети цікаві по-своєму, а "Кримська світлиця" - по-своєму. До того ж, знаємо, що вона - єдина україномовна газета на півострові. Хто ж, як не "Світлиця", правдиво висвітлить ситуацію в АРК? Особливо активно почали її читати після відомих подій на мисі Тузла. Львів'яни, зрозуміло ж, довіряють "Кримській світлиці" більше, ніж відверто проросійським виданням. А ще врахуйте інтерес галичан до такого неспокійного регіону, як Крим. Ось і виходить, що з усіх регіональних видань "Кримську світлицю" читають найчастіше й найохочіше. Тому саме для неї і знайшлося почесне місце на стелажах читального залу.
- Юрію Олександровичу, що б Ви хотіли сказати з нагоди світличанського ювілею - виходу в світ 1000-го номера газети?
- Нас завжди дивувала життєстійкість "Кримської світлиці". Тут, в Галичині, непросто, але ж наскільки легше, ніж в Криму! Крім суто журналістських проблем, у "світличан", знаю, є проблема з приміщенням, фінансуванням. Найлегше сидіти за багатим американським столом, цілувати листи з України і казати: "Як ми любимо рідну землю! Як тужимо за нею..." І при цьому нічим не допомагати, нічим не жертвувати і не ризикувати. А справжні патріоти, по-моєму, саме там, у Криму... Тож здоров'я, бадьорості, оптимізму творцям газети і її читачам! Спасибі за те, що ви є!

м. Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2003 > Тема "З потоку життя"