Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

Війна – це погано завжди. Але гібридна українсько-російська війна, яка досі у ЗМІ чомусь сором’язливо позначається як «АТО», дала відчутний поштовх формуванню громадянського суспільства. Можу розповісти лише про невеличкий сегмент цієї важливої для країни роботи.
Нещодавно волонтери, які вимушені були виїхати з окупованих територій Донбасу, заторкнули тему... справедливості при розподілі суспільних благ. Мовляв, санаторії і будинки відпочинку під час кризових ситуацій миттєво заповнюються родинами сепаратистів і тих, хто їм підспівував на мітингах. А ось патріотам, які зі зброєю в руках боролися за Україну, часто нема куди поїхати на ротацію — адже рідні місця контролюються терористами. Тож і доводиться ледь не бомжувати — в кращому випадку в столиці, в гіршому – у менших містах України. Друзі попросили дослідити й описати феномен прийому волонтерами і цивільним населенням саме таких — проукраїнських «кіборгів».
Слово «кіборг» далеко не всім подобається, та й стосувалося воно донедавна лише тих, хто захищав Донецький аеропорт. Але останнім часом воно стало настільки вживаним, набуло настільки позитивного забарвлення, що часто застосовується відносно будь-кого, хто воював на українському боці. Боєць АТО «Стас» не хоче, щоб у пресі згадувалося його прізвище, адже на окупованій частині Донбасу залишилися його рідні. Разом з тим, вважає, що про добрих людей, які доклали максимум зусиль для організації його відпочинку, а заодно закохали в Галичину, розповісти суспільству треба. Адже ці прості і щирі люди не лише поповнили когорту його друзів, а й водночас стали символом нової України — патріотичної і сконсолідованої.

ГАЛИЧАНИН З ЛУГАНСЬКИМ ДОСВІДОМ ТА ІНШІ…

Як найефективніше використати час, відведений на відпочинок бійця? Якщо проводити його у Львові, то без кав’ярень ніяк не обійдеться. А до кав’ярні потрібні ще й цікаві люди. Вирішено було познайомити «Стаса» з Василем Янковичем, галичанином, який свого часу працював на Луганщині і навіть одного разу не побоявся дорікнути при журналістах Віктору Януковичу за те, що той не розмовляє українською. Щоправда, Янукович тоді ще не був президентом, хоча вже стрімко зростав у кар’єрному плані і, треба сказати, послідовно боровся за донецько-луганський електорат.
А ще на «вогник» (чи на каву) завітав професор фізики, член НТШ Роман Пляцко, який уважно стежить за всіма публікаціями в «Кримській світлиці», бо багато років передплачує нашу газету. Приєдналася і молода активістка РУНу Галина Завадська, хлопець якої також воює в зоні АТО. Ось у такому форматі була перша зустріч «Стаса» із львівською інтелігенцією. Всі слухали донеччанина та висловлювали власну точку зору на події. Використовували для дискусії і матеріали з «Кримської світлиці». Можна сказати, це були звичні вже «світличанські читання», тільки цього разу з мобілізаційним, антитерористичним ухилом.

ЯК ТРЕБА ВШАНОВУВАТИ ГЕРОЇВ

Потім була Коломия. «Стас» побував у редакції газети «Вільний голос». Багато розповідав, відповідав на запитання журналістів. Говорив правду, але не сіяв песимізму, сподіваюся, стаття про нього буде доброю і світлою. Виступив експромтом у місцевому педколеджі. І не просто так, а саме до Дня злуки. Тобто легко «вписався» у дуже напружену програму виступів і художніх номерів. Не знаю, як там виглядають терористи-деенерівці, але якщо судити по «Стасу», то видно, що інтелектуальний рівень наших бійців-добровольців надзвичайно високий. Коломияни проводжали його зі сцени шквалом оплесків. Виступ живого учасника АТО був дуже доречним, тим паче, що було підкреслено: він — корінний донеччанин. Далі боєць висловив бажання провідати 92-літнього вояка ОУН-УПА, політв’язня з 32-літнім стажем Мирослава Симчича (повстанське псевдо «Кривоніс»). Навіть сфотографувався — як з живим героєм, так і з пам’ятником молодому «Кривоносу». Не менш цікавою була зустріч з відомим прикарпатським письменником Михайлом Андрусяком. Той подарував донеччанину книгу «Брати грому», яка розповідає про збройну боротьбу українського народу в Західній Україні. Знаковою була поїздка у Велику Кам’янку — село, де був похований Герой Небесної Сотні Ігор Ткачук. По-перше, односельці дуже тепло зустріли воїна, а по-друге, донеччанин побачив, як уміють прикарпатці допомагати родинам загиблих. Ігор Ткачук залишив сиротами трьох дітей, тож односельці збудували справжній котедж поряд із старенькою хатиною, де родина Ткачуків жила раніше. Це — справжній трудовий подвиг, про який повинні знати всі громадяни нашої держави. Адже в нинішній час будуватися дуже непросто. Проте у Великій Кам’янці і сільський голова виявився на висоті, і люди не підкачали.

БІЙЦІ АТО І МИРНІ ГУМАНІТАРІЇ — РАЗОМ!

Цікавою була поїздка в шахтарські міста Львівщини — Червоноград і Соснівку. В Червонограді «Стаса» вітали відомий журналіст Тарас Лехман (дописувач до «Кримської світлиці») та активне жіноцтво з місцевої організації «Прозерок». А ще були розмови з місцевими волонтерами і козаками. Був і виступ на телебаченні. Звертаючись до мешканців Червонограда, «Стас» підкреслив, що бити і перемагати терористів цілком можна, — бачив він полонених російських десантників, — ті зовсім не схожі на героїв. Про звичайних бойовиків і говорити нічого — людське сміття... Тому жодної паніки не повинно бути. Ось тільки зброю бажано б мати сучаснішу. І тут Захід повинен Україні допомогти. Адже йдеться не лише про збереження українських територій, а й про захист європейської системи цінностей. У шахтарській Соснівці цікавою була зустріч із місцевим просвітянином Василем Годяком та його родиною. Говорили про молоді роки Василя Федоровича, які той провів на шахтах Донбасу, спілкуючись, до речі, виключно українською мовою. Ставилися донбасці до білої ворони з дипломом історика толерантно, вважаючи, що «останній з могікан» має право на подібне дивацтво. Гірше було, коли переїхав у рідну Галичину. У Червоноградський вугільний басейн скеровували робочу силу з російської глибинки, і дехто з новоприбулих намагався переконати дивака, що його українська мова — анахронізм. Не кажучи вже про владу, для якої Василь Федорович був небезпечним дисидентом. Боєць «Стас» робив відкриття за відкриттям. В усякому випадку, він був здивований, дізнавшись, що навіть у Західній Україні був потужний тиск на українську мову. Особливо там, де існувала реальна можливість активно відкривати російські школи.
Треба сказати, що від запропонованих «Стасу» контактів була взаємна користь. Адже й галичани відкривали для себе інший, толерантний Донбас. Якщо так шанобливо ставиться до української мови нащадок донських козаків («Стас» принципово відкидав пропозиції спілкуватися російською), то, може, й інші донеччани колись зміняться? А ще молодий боєць був зворушений, коли юна студентка, майбутня художниця Марічка Грох віддала йому всі гроші (щось близько трьохсот гривень), які наколядувала під час Різдвяних свят. Потім у Львові «Стас» зустрівся із живим свідком Закарпатської України, доктором біологічних наук, 94-літнім Степаном Стойком. І хоча боєць добровольчого батальйону був не біологом, а інженером-хіміком, все ж спілкуватися з доброзичливим, гостинним професором йому було надзвичайно цікаво. Підкувався в етнографічній сфері, заодно і вина закарпатського спробував. А на прощання отримав у подарунок від Степана Стойка його останню книгу: «Історичний та етнокультурний нарис закарпатського села Кричова».

ЗУСТРІЧ У КОМЕРЦІЙНІЙ АКАДЕМІЇ

Цікавою була зустріч і у стінах Львівської комерційної академії. Проректор академії Степан Дмитрович Гелей подарував бійцю АТО пам’ятну медаль і свою книгу «Львівська комерційна академія. Нарис історії». Я погортав її і тут же звернув увагу на уривок: «Полум’яний заклик до молоді Олени Степанів залишається актуальним і нині: «Пізнаймо кожну п’ядь рідної землі — хай вріжеться безпосередньо в нашу душу її велична краса, хай забринить вона в наших серцях так жарко, полум’яно, що не вб’є її ні багатство, ні розкіш, ні нужда, ні життєві невдачі».
Дуже актуальна думка. Зрештою, саме це й допомагали робити «Стасу» десятки галичан. Адже і Львів, і Коломия, і Івано-Франківськ, і Львівсько-Волинський вугільний басейн є пазлами тієї «величної краси» України, про яку говорила Олена Степанів. Під час наступної ротації варто буде показати донеччанину Полісся і Закарпаття. Потім ми переглядали свіжу львівську газету з назвою «Честь Вітчизни» (і маленькою припискою нижче: «Перша фронтова газета»), в якій розповідається, зокрема, й про студентів та випускників Комерційної академії, які воюють у зоні АТО. Одна із статей називається «Сашко Савічев, нащадок сибіряків, український воїн». Дізнаємося про родовід добровольця: «Сашко родом із Збаража, що у Тернопільській області. Щодо прізвища Савічев дає таке пояснення: це — спадок від прадіда-сибіряка, котрий невідь-як опинився на Тернопільщині, та так і залишився тут навічно, давши нащадкам нетутешнє прізвище. Що ж, українські націоналісти, до яких причисляє себе Олександр, можуть бути і з прізвищем Савічев. Це куди краще, аніж манкурти з дуже милозвучними українськими іменами…».
Ну, що ж, дуже актуальна інформація для «Стаса». Адже й у нього прізвище закінчується на -ов, та й походить він з донських козаків. А тут лише зайвий раз переконався, що таких, як він, в Україні багато. І ставлення до війни у них приблизно однакове. Сашко Савічев пише: «Нині у зоні АТО триває накопичення сил з обох боків. З російського боку помітно більше. Але на одного нашого потрібно 10, якщо не 100 їхніх. Наша сила духу, наша злість — не до порівняння. Страху немає, бо він переріс у ненависть до окупантів». Ну, те ж саме я й від «Стаса» чув не раз. Тому наш візит у Львівську комерційну академію показав, що зустрічі бійців АТО з науковими та студентськими колективами цінні з інформаційної точки зору і гарантують потужну взаємну емоційну підтримку. Те ж саме можна сказати про зустрічі з волонтерами, вчителями шкіл, психологами, просвітянами та релігійними діячами. «Розвідка боєм» пройшла успішно, можливо, після «Стаса» до Львова, Тернополя, Ужгорода та Чернівців поїдуть інші українські добровольці, які поки що не мають можливості провести відпустку на своїй малій батьківщині.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема ""Будьмо!""