"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2015 > Тема ""Будьмо!""
#8 за 20.02.2015
КОХАННЯ ╤ АТО
Захисники В╕тчизни
Лариса Семесько — кор╕нна рос╕йськомовна микола╖вка. ╥╖ чолов╕к Анатол╕й — родом ╕з села на Ки╖вщин╕, розмовля╓ укра╖нською. Коли вони зустр╕лися, а це було понад 12 рок╕в тому, жодн╕ ╖хн╕ в╕дм╕нност╕ не стали на завад╕ коханню та шлюбу. А коли в Укра╖ну прийшла в╕йна, дружина допомогла сво╓му 42-р╕чному чолов╕ков╕ п╕ти добровольцем у зону АТО, попри те, що медики не давали на це дозволу. Декому це зда╓ться дивним. Проте вони вважають, що це ╕ ╓ любов. Може, у День святого Валентина – покровителя вс╕х закоханих — ця зворушлива ╕стор╕я додасть комусь в╕ри у силу цього почуття. Про ж╕ночу в╕ддан╕сть ╕ чолов╕че прагнення з╕ збро╓ю в руках стати на захист Укра╖ни кореспондент «Укр╕нформу» бес╕ду╓ з дружиною командира БМП першого мотоп╕хотного батальйону 28-╖ механ╕зовано╖ бригади Анатол╕я Семеська, який уже сьомий м╕сяць вою╓ в АТО.
— Ларисо, ваш чолов╕к п╕шов на в╕йну не просто добровольцем, а, що назива╓ться, за вашим безпосередн╕м сприянням. Не шкоду╓те, що допомогли йому в цьому? — Я дуже за нього хвилююсь, але що використала сво╖ зв’язки, щоб його взяли добровольцем, — абсолютно не шкодую. Це була його воля, його бажання захищати свою кра╖ну. В╕н свого часу служив прикордонником у Груз╕╖. Там отримав певний бойовий досв╕д. Коли ми т╕льки-но одружились, а це було 12 рок╕в тому, п╕д час яко╖сь в╕дсторонено╖ розмови я його спитала: «Ти п╕шов би на в╕йну, якби у цьому виникла б необх╕дн╕сть?». В╕н тод╕ в╕дпов╕в: «Н╕, нехай ол╕гархи м╕ж собою воюють». Я пригадала цю розмову, бо коли почалися под╕╖ спочатку в Криму, а пот╕м на Донбас╕, його реакц╕я була зовс╕м ╕ншою. Вже тод╕, дивлячись на те, що в╕дбува╓ться в Укра╖н╕, в╕н сказав: «Багат╕ сядуть на л╕так ╕ покинуть кра╖ну. А нам тут жити. Тому Укра╖ну треба захищати». Ще з березня минулого року почав оббивати пороги в╕йськкомату, щоб п╕ти добровольцем до арм╕╖. Спочатку рвався у прикордонн╕ в╕йська. Але його не брали. Пот╕м зрозум╕в, що в╕к ста╓ на завад╕, ╕ вже був готовий ╕ти будь-куди рядовим солдатом. Коли у нашому м╕ст╕ почав формуватися спецбатальйон «Микола╖в» на баз╕ УМВС, в╕н записався туди ╕ нав╕ть пройшов п╕дготовку. Але не судилося — не пройшов медком╕с╕ю через тиск. Повернувся пригн╕ченим. Дуже хвилювався, що на в╕йн╕ гинуть молод╕ хлопц╕, як╕ не встигли пожити, народити д╕тей. «Як же так, — казав, — я вже трохи прожив, маю досв╕д, а мене не беруть». Чолов╕к почав просити мене використати вс╕ мо╖ знайомства для того, щоб його взяли в арм╕ю добровольцем. Я спочатку розгубилася, — не дай Бог, що станеться, я ж себе винитиму. Але погодилася. — Чому? Ви ж усв╕домлювали ризик для чолов╕ка? — Я як будь-яка ж╕нка спочатку боялася за нього, не хот╕ла в╕дпускати. Але згодом зрозум╕ла, наск╕льки це для нього важливо... Через знайомих таки домоглася, щоб його взяли добровольцем. Це було наприк╕нц╕ липня минулого року. — До нин╕шн╕х под╕й ваша родина якось була пов’язана з пол╕тикою, займалася громадською д╕яльн╕стю? — Н╕. Я працюю в обласному управл╕нн╕ л╕сомисливського господарства, чолов╕к — у домобуд╕вному комб╕нат╕ (ДБК). Ми були апол╕тичними. Не брали участ╕ в жодних м╕тингах. До Ки╓ва на ╢вромайдан теж не ╖здили, хоча своя думка з цього приводу була. Але коли в Укра╖ни забрали Крим, а пот╕м почався Донбас, у нас щось зм╕нилося зсередини. Коли ми у центр╕ нашого м╕ста зустр╕чали пророс╕йськ╕ м╕тинги, нас обох це обурювало до глибини душ╕. Ми не розум╕ли, чому це молодики у спортивному одяз╕ п╕д рос╕йськими прапорами кличуть нас, укра╖нц╕в, у якусь незрозум╕лу Новорос╕ю. Це не могло залишати байдужим, було огидно. — Ваша родина, наск╕льки я розум╕ю, двомовна, проте це не заважа╓ вам бути м╕цною с╕м’╓ю? — Так, я — кор╕нна рос╕йськомовна микола╖вка, у мене тут похован╕ д╕ди-прад╕ди. В╕н — родом ╕з села на Ки╖вщин╕ — розмовля╓ укра╖нською. Але ми чудово розум╕╓мо одне одного. Ми познайомилися на Ки╖вщин╕ — якийсь час мен╕ довелося там працювати. Ус╕ ц╕ розмови про захист рос╕йськомовних укра╖нц╕в — повна маячня. — А як його р╕дн╕ поставилися до бажання п╕ти в арм╕ю, теж п╕дтримали? — Я б так не сказала. Його мама була проти, вона живе на Ки╖вщин╕ й нав╕ть не знала, що в╕н давно вою╓ в АТО. Ми приховували це в╕д не╖. Довелося, правда, сказати, що Анатол╕я моб╕л╕зували, але ми весь час ╖й говорили, що в╕н служить на мирн╕й територ╕╖. ╤ треба ж було так статися, що лише зараз, коли в╕н уперше за к╕лька м╕сяц╕в при╖хав у в╕дпустку, мама побачила його по телев╕зору. П╕д час зустр╕ч╕ бригади було багато журнал╕ст╕в, ╕ ми потрапили в об’╓ктив телекамер. Мама була в шоц╕. Телефонувала ╕ просила б╕льше не ╖хати. Але в╕н настояв на сво╓му. — Як ви справля╓тесь ╕з переживаннями? Адже багато ж╕нок нин╕ живуть, що назива╓ться, в╕д дзв╕нка до дзв╕нка? — Чолов╕к мен╕ телефону╓ регулярно, бо в╕н зна╓, що якщо хоч раз цього не зробить, то... Я — людина дуже емоц╕йна... Коли в╕н п╕шов в АТО, я почала ходити до церкви. Хоча дос╕ особливо в╕руючою себе не вважала. Зараз я щонед╕л╕ ходжу до храму, в укра╖нську автокефальну церкву. Молюся вдома. ╤нколи я сама телефоную йому, хоча р╕дко. Бува╓, що потрапляю якраз п╕д час бою. Тод╕ кладу слухавку ╕ починаю молитися. Мен╕ стало легше, я стала краще спати. Зараз боюсь п╕ти проти Божих запов╕дей. Мен╕ зда╓ться, що тод╕ це якось погано в╕д╕б’╓ться на чолов╕ков╕. — Часто доводиться в╕дправляти посилки, ╖жу, обмундирування? — Спочатку так було. Ми витратили близько 20 тисяч гривень на одяг, взуття, обмундирування та все необх╕дне, щоб в╕дправити чолов╕ка на в╕йну. Купити довелося все, в╕д ложки-кружки до бронежилета. Зараз ситуац╕я трохи ╕нша. Волонтери ╖х ус╕м забезпечують. Тушонки ╕ сухпайк╕в, печива ╕ цукерок вистача╓. Вони нав╕ть годують ними м╕сцевих мешканц╕в, адже у тих н╕чого нема╓. Там проблема з приготуванням ╖ж╕: робити це доводиться р╕дко, нав╕ть чай — розк╕ш. Вони дотримуються правил безпеки, щоб диму ╕ вогню не було видно. Отож в основному ╖дять всухом’ятку. Зараз ╖м потр╕бн╕ теплов╕зори, рац╕╖, б╕нокл╕. У нього там б╕нокль, що назива╓ться, з одним оком. Просив купити новий. Я подивилася — в╕д 7 до 12 тисяч гривень. Поки що не виходить. — Ви — турботлива дружина, але не вс╕ так╕... — Не вс╕, дехто нав╕ть розлучився. Дружини покинули чолов╕к╕в через те, що т╕ п╕шли на в╕йну захищати сво╖ родини. ╢ р╕зн╕ випадки. В╕йна скида╓ маски. Нам пощастило, ми — однодумц╕, патр╕оти. — А як ╕з зарплатою, платять, ск╕льки об╕цяли? — Зарплату платять, як я розум╕ю, вчасно. Мо╓му чолов╕ков╕, в╕н — командир в╕дд╕лення, надходить на картку близько 6 тисяч гривень. Зарплата склада╓ться з двох частин — сво╓р╕дний оклад ╕ прем╕я. Остання нарахову╓ться вже залежно в╕д того, як хто вою╓, чи не проштрафився ╕ так дал╕. — Наск╕льки я розум╕ю, ви не лише п╕дтриму╓те власного чолов╕ка, а й намага╓теся допомогти його колегам, займа╓теся волонтерською д╕яльн╕стю. — Я думаю, волонтерство — це дуже голосно сказано. Так, я допомагаю, чим можу. До мене звертаються дружини, матер╕. ╤нколи з якихось проблем, ╕нколи просто — поговорити. Багатьом не вистача╓ ╕нформац╕╖, сп╕лкування. Нам доводиться допомагати нашим хлопцям ╕з транспортом, коли вони ╖дуть у в╕дпустку. Це теж проблема. Орган╕зовано ╖х н╕хто не вивозить. Але ж добиратися самим дуже ризиковано ╕ небезпечно. На них скр╕зь чатують сепаратисти. Вони можуть потрапити в полон, що вже не раз було. Це питання треба вир╕шити на законодавчому р╕вн╕, щоб хлопц╕в хоча б орган╕зовано вивозили з територ╕╖ бойових д╕й. Там багато бажаючих ╖х п╕двезти, коли бачать, що вони без збро╖ ╖дуть у в╕дпустку. Але куди завезуть — велике питання. Ми зверта╓мося до голови ОДА Вадима Мер╕кова, ╕ в╕н допомага╓ орган╕зовувати автобуси з Микола╓ва. Хоча це й одеська бригада, але там з цього приводу мало турбуються. Щоправда, останн╕ рази хлопцям довелося платити з власно╖ кишен╕ за св╕й про╖зд, але ОДА, м╕ськвиконком також трохи допомогли, бо ╕накше про╖зд здорожчав би удв╕ч╕. ╢ ще одна проблема, на яку мен╕ хот╕лося б звернути увагу влади. Наших загиблих во╖н╕в, скаж╕мо у Микола╓в╕, ховають у р╕зних м╕сцях, на р╕зних кладовищах. Нема╓ одного м╕сця, куди п╕сля перемоги, яка обов’язково настане, зм╕г би прийти кожен бажаючий ╕ поклонитися героям. Варто було б вид╕лити якесь загальне м╕сце, щось на зразок але╖ Слави. — Що розпов╕да╓ ваш чолов╕к, який настр╕й у наших б╕йц╕в у зон╕ АТО? — Вони сказали, що стоятимуть до к╕нця. Якщо з першо╖ групи в╕дпускник╕в повернулися назад не вс╕, то з друго╖ вдома не залишився н╕хто. Сказали, що село, де зараз стоять (Донецька область, Мар’╖нський район — ред.), не покинуть. Сепаратисти бомблять ╕нфраструктуру — школи, будинки, дитсадки. М╕сцев╕ мешканц╕ просять наших хлопц╕в ╖х не покидати, хоча спочатку до них ставилися вороже. Чолов╕к каже, що мають прогнати ворога з╕ сво╓╖ земл╕, чого б це не вартувало. — Пан╕ Ларисо, так сталося, що ми розмовля╓мо напередодн╕ Дня закоханих, Дня святого Валентина. Визна╓те це свято? — Я не можу сказати, що ми захоплю╓мось цим днем так, як нин╕шня молодь. Але при нагод╕ свято соб╕ влаштову╓мо. Ми обо╓ любимо театр, тому у цей день, якщо випада╓ така можлив╕сть, ╕демо на спектакль. Особливо мен╕ запам’яталося, як в День святого Валентина ми з чолов╕ком п╕шли на «Ромео ╕ Джуль╓тту». Це було символ╕чно. В╕н подарував мен╕ кв╕ти, ми посид╕ли у театральному кафе. Було дуже при╓мно... — А як╕ подарунки в╕д свого коханого ви вважа╓те найдорожчими? — Точно не золото чи д╕аманти. Ми вже достатньо доросл╕ люди, давно живемо разом, тому найб╕льше ц╕ну╓мо тепло у стосунках, вза╓моповагу, в╕ддан╕сть. А з подарунк╕в мен╕ найб╕льше сподобалася чар╕вно╖ краси орх╕дея, яку чолов╕к подарував мен╕ на якесь свято. А ще б╕лий шоколад — я його дуже люблю, в╕н це зна╓ ╕ часто мене балу╓. — Зараз ви далеко одне в╕д одного, в╕н ризику╓ життям, захищаючи кра╖ну. Що ви скажете йому у День закоханих? — Швидше за все, напишу у Фейсбуц╕. Це зараз наше основне джерело сп╕лкування, бо там ╕дуть бо╖ ╕ по телефону не завжди поговориш. Напишу, що дуже кохаю ╕ молю Бога, щоб в╕н повернувся додому живим-здоровим ╕ з перемогою! До реч╕, саме зараз, коли ми не поруч, про те, що одне одного дуже коха╓мо, не соромимося говорити щодня, щохвилини, якщо випада╓ така можлив╕сть. А ще я обов’язково куплю шоколад ╕, смакуючи, пригадаю найкращ╕ моменти нашого життя. Упевнена, це додасть сили мо╓му чолов╕ков╕, бо наше кохання — це його обер╕г.
Алла М╤РОШНИЧЕНКО м. Микола╖в
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2015 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14775
|