Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

Ми прожили важкий, сповнений страхітливих подій 2014 рік. На жаль, не менш важким, і це не є таємницею для читачів, буде 2015-й. Але промінь надії таки світить нам. У цих нотатках хотіли б торкнутися теми – Церква і АТО. Вона актуальна й тим, що Церква є часткою суспільства, одним з його потужних інститутів, не тільки духовним, а й організаційним.
Ще з часів Майдану українські церкви – УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ, РКЦ в Україні, навіть деякі протестантські, але тільки не зомбована УПЦ Московського патріархату, боляче і рішуче відреагували на той терор, який чинила влада проти свого народу. Пригадайте тих священиків, які молилися на центральній площі нашої столиці разом з протестувальниками, стояли попереду їхніх колон, автоматам спецназівців протиставляли тільки Святий Хрест.
Як і колись, у лихоліття половецького, монголо-татарського, турецького нашестя люди знаходили останній притулок-захисток саме у церквах та монастирях, так і під час штурму Майдану спецпризначенцями храми і монастирі православних церков (знову ж, окрім Московського патріархату), що на території Києва, УГКЦ були відчиненими для поранених, для жінок і дітей, для тих, хто опинився у критичній ситуації.
…Перша кровопролитна ніч. Церковні дзвони невгамовно б’ють тривогу, скликаючи Київ на Майдан, скликаючи всю Україну. Важко уявити, чим би міг закінчитися штурм, якби не церковні дзвони.
З подальшим розгортанням подій у Криму, на сході нашої держави українські церкви стали духовним оплотом українського війська. Не залишилися осторонь цього й окремі протестантські церкви, серед них – Християн Віри Євангельської, Євангельських Християн-Баптистів та інші. Вони організовували (в т. ч. і в Червонограді) з представниками інших конфесій спільні молитовні заходи за мир і спокій в Україні, духовні концерти, а їхні періодичні видання сповнені тривоги за долю України і всіх християн.
Ніхто не захистить нашу церкву, як не наше ратне воїнство. Таке в українській історії вже траплялося. Це добре усвідомлюють духовні служителі, це добре усвідомлюють миряни. Багато священиків зголосилося стати військовими капеланами «на громадських засадах», бо у ЗСУ такий інститут ще не узаконений.
Через ЗМІ ми вже знаємо про наругу з боку московських окупантів насамперед над УПЦ КП та УГКЦ в анексованому Криму, на окупованих територіях сходу України, про примусовий перехід священиків та парафіян на російське православіє, яке схвалює кровопролиття не таких, як воно, і благословляє загарбницькі вчинки Путіна.
Національна церква, попри різну конфесійність, є чинником самозбереження ідентичності нації, для нас – українців. Вона постійно наголошує: залишатися самим собою, триматися свого коріння. Тому це стало одним з джерел посилення паталогічної ненависті до українського православ’я, греко-католицизму, того ж римо-католицизму з боку Росії, сепаратистів, бойовиків, частини того населення України, яке не хоче вважати себе українцями (громадянами держави).
Воно й не дивно. Таку ідеологію нам навіювали віками. Не всі вистояли і витримали. Наш екс-президент Янукович нічого українського не шанував. Він як відвертий зрадник кланявся батюшці-кадебісту, московському патріарху Кирилу, навіть минаючи (вже, на жаль, покійного) Київського предстоятеля Володимира Сабодана, який, попри численні перешкоди, намагався вести екуменічний діалог, шукав шляхи міжконфесійного примирення та порозуміння з іншими церквами в Україні.
Детальніше зупинюсь на духовній і гуманітарній місіях церков Червонограда. Тим паче, чимало наших мешканців воює на сході України, бере участь в АТО. Нам вже доводилося проводити в останню путь славних захисників Вітчизни – Героїв.
Священики церков міста регулярно відправляють богослужіння за здоров’я і життя українських військових, поминальні молебні (і таке доводиться) за полеглими на полі брані. Відбувалися й спільні молебні за участі представників різних конфесій. Хай це банально звучить, але лихо об’єднує, згуртовує. І таке особливо відчутно у спільних заходах, в екуменічному діалозі. Хоча, насправді, міжрелігійної ворожнечі у нашому Червонограді не існує! Проводились і спільні духовні доброчинні концерти, окремо парафіяльні, духовно-мистецькі акції за участі протестантських церков на підтримку бійців-учасників АТО. От тільки прикро, що глядачів на них у Народному домі збиралося доволі мало. Невже спрацьовує оте одвічне українське побутове: моя хата скраю…
Військо потребує молитви! Коли бійці добровольчого батальйону під час короткотермінової відпустки передали у Кристинопільський монастир отців-василіан бойовий прапор, який побував у багатьох «гарячих точках» на сході України, бачив пролиту кров і чув свист куль (його особисто з трепетом прийняв отець-ігумен Ігнатій Москалюк), вони єдине просили ченців: «Моліться за нас!».
Будемо відверті. Церкві довіряють більше, ніж державним органам влади, громадським організаціям. Тому каса добровільних пожертвувань для бійців-учасників АТО найефективніше поповнюється саме у храмах. (Хоч цього року, як ніколи, передбачено 5 відсотків витрат з державного бюджету на армію, але цих грошей недостатньо). Вірять, і небезпідставно, що священики, церковні комітети таки не вкрадуть жодної копійки.
— Гроші, як такі, нам не потрібні, — сказав один з добровольців «Айдару». – На фронті все одно нічого не купиш. Нам, передусім, потрібне технічне оснащення.
Його слова повторив пастві адміністратор церкви Св. Йосафата о. Михайло Нискогуз (до речі, його внук пішов добровольцем). При храмі оперативно організували додатковий збір коштів (добровільних пожертвувань) на придбання високоманеврового, добре захищеного автомобіля. Після освячення транспортний засіб відразу передали в зону АТО.
Священики цього храму, церковний комітет регулярно звітують перед парафіянами: де, що, коли придбано, за якою ціною, коли і кому безпосередньо передано. Це викликає ще глибшу довіру. Так, наприклад, було придбано партію бронежилетів і касок, які пройшли відповідне випробування на надійність захисту, на суму 300 тис. грн.; а також бойові знамена і малі прапорці із зображенням Христа-Спасителя. Частину прапорців передали учням шкіл визволеного Слов’янська. Телевізійні служби новин це транслювали на весь світ.
…Всього, що передали церкви Червонограда в зону АТО, скільки коштів перерахували ЗСУ, повірте, не злічити!..
Не тільки батьки, сім’я, родина, школа формують світогляд дитини, а й Церква. Вона плекає почуття високої духовності і моралі, патріотизму, особливо сьогодні. Діти щиро жертвують (і знову ж, здебільшого через храми) свої грошенята – ті, які заколядували, напосівали, защедрували під час Різдвяних свят, які батьки дали на шкільні обіди. Можливо, хтось збирав собі кошти на нову мобілку, комп’ютер, але зрозумів: для ЗСУ вони потрібніші. А може, там воюють їхні батьки, старші брати… От щоб тільки командування розпорядилося ними розумно і за призначенням. Бо красти – то гріх! А в дітей – тим паче!
Юні автори – слухачі Червоноградського відділення МАЛіЖу виручені від продажу своїх збірочок 1200 грн. також через церкву – Пресвятої Богородиці – Владичиці України передали на придбання найнеобхідніших речей бійцям АТО. Її адміністратор о. Володимир Ващук регулярно доставляє гуманітарні вантажі на схід України. Для українських бійців о. Володимир вже давно став своїм.
Недарма один із священиків сказав: «Якщо уряд не все може, то Церква завжди допоможе!».
Допоможе українському війську – допоможе Україні!

Тарас ЛЕХМАН,
Журналіст

Громада Великомученика і цілителя Пантелеймона, що в Люблинці Ковельського районного деканату (настоятель — священик Матвій Олійник), знову долучилась до збору допомоги воїнам АТО.
Об’єднання «Комітет громадського спротиву» відкрило в селищі волонтерський пункт (керівник — Владислав Свиріпа). Тож сюди віряни принесли 450 кг продуктів, 32 пари зимових черевиків, шкарпетки, теплий одяг, — повідомили у Волинській єпархiї Української православної церкви Київського патріархату.
А парафіяни церкви Праведної Анни селища Луків Турійського деканату (настоятель — священик Володимир Новіцький) утретє взяли участь у подібній акції. Вони за сприяння волонтерської організації «Ковельський центр допомоги 51-й ОМБр» передали нашим армійцям на Донбас теплий одяг, бушлати, рушники та понад 1500 грн.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2015 > Тема "Душі криниця"