Версiя для друку Обговорити в форумi

Не витримало серце, пішов із життя, так і не дочекавшись справді українського Криму, Данило Кононенко – поет з тичинівською оркестровою палітрою в душі, стусівською екзистенцією світогляду, симоненківською самоіронією й великою надією, знищеною окупацією. Надією, яка живила понад п’ятдесят років його кримське життя, що все ж таки прокинеться Крим, виростуть нові люди в ньому, напишуться нові вірші та заспіваються нові урочисті пісні. Не дописалися, не доспівалися, пішов з життя життєлюбний Данило Андрійович Кононенко.
Саме він, Данило Андрійович, є представником кримської школи поетів, разом із Михайлом Вишняком, Петром Вольвачем, Віктором Гуменюком. Школи, закладеної професорами Олександром Губарем і Євгеном Регушевським. Його крилате:

Гаї шумлять... Я слухаю...
Ах, що за дивина!
На лекції у Губаря
Завмер біля вікна –

стало канонічним для багатьох авторів на півострові. Що там, у 90-ті навіть мого сина називали не інакше, як Данило Кононенко, настільки відомим був поет і редактор відділу літератури «Кримської світлиці» тоді, а українське ім’я Данило – рідкісним ще для Криму...
Данило Андрійович став класичним представником поетів, для яких творчість була рушійною силою в житті. Справжній поет не пише принагідно, він виношує ту єдину риму, що потім і виплеснеться сугестією будь-якої миті. Водночас класична стримана форма його поезій завжди вражала внутрішньою дисциплінованістю метра і строфи. Саме тому, за професійну відданість поетичній роботі, вимогливість і самозреченість у служінні українському слову він був і залишиться останнім українським поетом Криму. І це не беручи до уваги великі пласти громадської, культурної, просвітительської діяльності, яку він виношував і виконував з єдиною мрією – хоч на поступ наблизити Крим до українського світу.
Уважним, геть зосередженим і внутрішньо зібраним, але з якоюсь потаєнною сковородинівською тугою за світом, він залишиться в пам’яті на багатьох зустрічах зі студентами, куди його часто й охоче запрошували як живого класика української літератури в Криму.
Його кримська доля – це типовий сумний приклад марних поривань об’єднати українську ментальність і кримську нетерпимість в одне ціле. Про що він мріяв, так це про єдине – український Крим. У довгих наших розмовах (його внук ходив разом з моїми дітьми до Української гімназії й мали час наспілкуватися, очікуючи кінця занять – авт.) він часто з болем говорив про те, що саме дітям судитиметься жити в українському Криму, про те, наскільки роз’єднане українство на півострові, скільком затьмарили очі почесні літераторські посади і звання, як література стає засобом до самопрезентації, а не смислом життя.
Перший голова Кримської республіканської організації Національної спілки письменників України Данило Кононенко сумно споглядав, як уже за нової «московської творчості» багато його колег кинулося організовувати нові спілки письменників, очолювати їх, будувати плани та наввипередки виступати з творчими вечорами ледь не в Новоросіях. Як ще вчора поети-інтернаціоналісти сьогодні стають якимись дивно-руськими. Може, саме через його внутрішню непоступливість новенька Спілка письменників «Республіки Крим» не знайшла жодних слів для видатного кримського поета сучасності, окрім: «Сегодня, 15 января 2015 года, в больнице скончался украинский поэт, переводчик, публицист Кононенко Даниил Андреевич». То що ж, не втрачає актуальності Кобзареве «у кожного своя доля і свій шлях широкий». Доля, справді, різна у Поетів і «пісатєлєй-члєнов Союза».
У Данила Андрійовича своя доля, і вона нерозривно пов’язана з Кримом до останньої хвилини творчих сил. Загальновідомо, поети не вмирають, вони йдуть у вічність, залишаючись у безсмертних рядках.
Так і мені назавжди в пам’яті викарбується його невеличка постать, яка одиноко йде довгою спекотною дорогою до Української гімназії Сімферополя, а я йду за нею і згадую:

Українці мої!
Кримські браття
У першім колінці!
Чом принишкли собі,
Ніби вас і нема в цім краю?!
Ми ж таки ще живі,
Ми ж бо з вами таки українці,
І не втратили гідність,
І совість, і мову свою...

Ми пам’ятаємо тебе, останній український поете українського Криму.
Спи спокійно, Даниле Андрійовичу, завтра прийдуть до тебе багато «колег», будуть читати вірші, говорити про заслуги, але тільки найближчі й найвідданіші рідному Слову скажуть: він помер за Україну, його зброєю було слово, слово тихе, воно сильніше за смерть.

Земляки мої кримські!
Та ж випряміть плечі
І спини!
З-поміж інших в Криму
Хай і ваші бринять голоси!
Ми ж бо з вами таки
Живемо на землі України!
Ми ж бо ще українці!
Українці
На вічні часи!
(Данило Кононенко)

Данила Андрійовича провели в останню путь 17 січня...

Геннадій МИХАЙЛИЧЕНКО,
літературознавець, вимушений переселенець з анексованого Криму

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2015 > Тема "Душі криниця"