Версiя для друку Обговорити в форумi

У «братських» обіймах...

Публікуємо виступ політолога і публіциста, провідного наукового співробітника Інституту системного аналізу Російської академії наук — Андрія Піонтковського, що прозвучав в «Укрінформі» під час «круглого столу» «Як зупинити путінську агресію в Україні», учасниками якого стали російська інтелігенція, представники протестних рухів РФ, правозахисники.

ІДЕОЛОГІЯ «РУССКОГО МИРА» ЖИЛА ВСЬОГО ЛИШЕ КІЛЬКА МІСЯЦІВ

Путін почав війну з Україною ще влітку 2012 року, всіма способами залякуючи і підкуповуючи Януковича, примушуючи його відмовитися від Асоціації з Європою. Для Путіна успіх України на європейському шляху означав величезну фундаментальну загрозу. Тому що такий приклад був би дуже заразливий для російського суспільства.
 У цій агресії під час своєї кримської промови він висунув цілу ідеологію «русского мира». Ця промова була повністю списана з гітлерівської промови, і там були всі концепції німецької зовнішньої політики 30-х років — «роз’єднана нація», «возз’єднання втрачених російських земель», «націонал-зрадники», «русский мир». І ось цю ідеологію він хотів використовувати для виправдання свого довічного правління. Великий, авторитарний, тривалий проект не може спиратися тільки на насильстві, потрібна якась позитивна ідеологія, що апелює до більшості населення. І ця ідеологія мала короткочасний успіх: кілька місяців — там, квітень-травень — витала ідея, що не лише «Крим наш», але «русский мир» крокує. Путін тоді назвав його «Новоросією», а його пропагандисти говорили потім про Північний Казахстан, про Естонію і Латвію, де живе російське населення.
Але виявилось, що ця ідеологія — недовговічний продукт. І ідея військового протистояння з Україною абсолютно непопулярна зараз у російському суспільстві. Зараз він себе загнав у кут, з якого дуже важко виходити. Йому пропонував той же Захід у квітні на конференції в Женеві свого роду Мюнхенську угоду. До речі, це було підписано й українським міністром закордонних справ, там ні слова не було про Крим. Добре, Крим ти проковтнув і закрив на це очі, не лізь далі нікуди.
Путін тоді перебував у стані ейфорії. Зараз, можливо, шкодує про це. Зараз йому дуже складно вийти з цієї ситуації без втрат. А крім того, економічні санкції, навіть такі порівняно помірні, якщо вони протримаються принаймні ще півроку, а економіка падатиме такими ж темпами, викличуть дуже серйозні проблеми. І я не бачу у нього такого ідеологічного, військового й економічного порядку денного, який міг би забезпечити його довгострокове перебування у владі.
Але Путін, розуміючи, що не може йти на повномасштабне військове втручання, ніколи не злізе з України. Він паскудитиме Україні до останнього дня свого перебування у владі. Просто зараз деякі можливості у нього відрубані (я маю на увазі повномасштабне військове вторгнення), отже, він намагатиметься це робити всіма іншими засобами.
До речі, ось про цей термін, який дуже полюбився в Москві, — «гібридна війна». Я не розумію, що нового в цьому терміні. Все, що робили стрєлкови, бородаї, мотороли та інші, — це прояв справжнісінького міжнародного тероризму. І не розумію, чому це кваліфікується як якесь нове слово у військовій теорії — «гібридна війна». Цим тероризмом він поки займатиметься в основному в Україні. Якщо знадобиться, рука не схибить зайнятися тим самим і на території Росії.

ІДЕЯ СПІЛЬНОГО ПРОСТОРУ, ЩО УТВОРЮЄТЬСЯ ЯДЕРНОЮ ПАЛИЦЕЮ, ЗАЗНАЛА ФІАСКО

Російська опозиція протистоїть цьому неймовірному інформаційному тиску на суспільство, який здійснюється путінською пропагандистською машиною за допомогою телебачення. Я пам’ятаю радянські часи. Ніколи такої мерзотної, розгнузданої пропаганди не було! І мені здається, що в цьому плані нам дещо вдається.
Перш за все скажу, що я не вірю в цифри 84-відсоткової підтримки Путіна і його політики щодо України. У тоталітарних, авторитарних суспільствах соціологічна цінність подібних опитувань — нуль. Людина сидить у своїй квартирі, їй телефонує незнайомий голос і питає: «Ви підтримуєте Путіна або не підтримуєте?». Весь її столітній генетичний досвід підказує, що набагато краще і безпечніше сказати: «Так, я підтримую». І рейтинг буде навіть не 84, а 94%, головне, щоб їх разом з дружиною не розстріляли, як собак, під парканом.
Більш показовий інший індикатор громадської думки. Він з практичної діяльності нашої опозиції в Москві. У Росії, як відомо, все вирішується в столиці. Ми провели два Марші миру, один — у березні, інший — у вересні. Як я вважаю, з великим успіхом. У березні це було тисяч 50, а у вересні — більше, до 100. Для порівняння: проханови, дугіни, прилепіни організовують якісь марші на підтримку лугандонії або як раніше називалося «Новоросії». Ніколи більше 5 тисяч людей на ці марші не приходило!
Хоча у них сильна інформаційна підтримка засобів масової інформації. Незалежно від цих опитувань громадської думки, яким абсолютно не можна довіряти, завжди політичні рішення ухвалює меншість населення. Так-от, у Москві є активна меншість противників війни і Путіна. Вона регулярно виводить на марші 50 тисяч людей. І є відповідно активна меншість прихильників Путіна і війни в Україні. Ця меншість може вивести 5-6 тисяч. Наша активна меншість — вона більша.
Така ситуація для Москви. Я не знаю, як йдуть справи в провінції. У провінції набагато більший вплив на громадську думку — це зростання інформації від «Груз-200», що приходить з України, і тут величезну роль відіграє організація Олени Васильєвої. (Олена Васильєва — правозахисниця, організатор співтовариства «Груз 200: из Украины в Россию» — ред.). З цим Путін має рахуватися.
Є й інший аспект. Незважаючи на те, що потужність російської армії значно перевищує потужність української, незважаючи на те, що Кремль лякав ядерною зброєю і Україну, і Прибалтійські країни, весь світ, НАТО дуже оперативно розгорнув свої підрозділи в Польщі і Прибалтиці. Хай там буде всього двісті-триста американських солдатів, але вони відіграють величезну психологічну роль. Це, якщо хочете, заручники, смертники. Це означає, що коли путінські «вежливые люди» з’являються на території цих країн, Росія автоматично вступає в повномасштабні військові зіткнення зі Сполученими Штатами. А бліц-розрахунок Путіна з його ідеєю «русского мира», який він побудує на пострадянському просторі, розмахуючи ядерною палицею, зазнає фіаско. Він вже зазнав поразки на дуже багатьох фронтах, і російська опозиція прагне зробити свій внесок до цього процесу.

РОСІЙСЬКА ЕЛІТА БОЯЗКО ПРОДОВЖУЄ ЖИТТЯ РЕЖИМУ

Мене часто запитують про вірогідність зміни еліт у Росії. У Росії настільки зачищено політичне поле і настільки боязка правляча еліта, що це продовжує життя авторитарного режиму вище за його природну межу. Ми бачили багато прикладів падіння авторитарних режимів і в Східній Європі, і на Близькому Сході, і у вас. Але російська еліта — вона гранично боязка, вона боїться не стільки Путіна, скільки того, що буде після Путіна.
Ось так звані системні ліберали, що складають економічний блок уряду, всі ці кудріни, чубайси, прохорови, вони, звичайно, незадоволені рейдерськими захопленнями силовиків, але водночас Путін для них відіграє роль захисника від суспільства. Тому, якщо вони візьмуть участь у поваленні Путіна, то через день їм теж поставлять ті ж самі запитання, які в перший день поставлять Путіну, — про походження їхніх статків.
Це дуже згуртована група, яка досить довго триматиметься в бункері, поки український зашморг не затягнеться на шиї Путіна настільки туго, що він вже для них стане джерелом дуже великих неприємностей. Це вже відбувається, коли вони втрачають можливість виїжджати на Захід. Все ж вони орієнтовані на те, щоб красти в Росії, а жити на Заході. І для них важливі навіть не просто їхні мільярдні статки, вони втрачають зараз дуже багато, адже це і можливість лікуватися на тому ж Заході.
Тому незадоволення в оточенні Путіна зростає, але зростає воно повільно, а незадоволення — ширше, має ще навіть велику інерцію. Авторитарні режими падають частіше в результаті палацових переворотів. Що стосується загрози територіальній цілісності Росії, то, замахнувшись на територію України, Путін, звичайно, порушив питання існування Росії як єдиної держави. І справа не лише в Башкирії, Татарстані. Адже Північний Кавказ практично зараз самостійний. Путін платить так звану дань, контрибуцію тому ж Кадирову й іншим північнокавказьким царям за прояв зовнішньої лояльності...

КРИМСЬКУ ОФІЦІЙНУ ПРЕСУ ВЖЕ ВАЖКО НАЗВАТИ НАВІТЬ ЖОВТОЮ

У Криму народ вже не так радіє пришестю Росії, як навесні 2014 року. Але все-таки значна частина населення лишається нетерпимою до політики України, і в цьому їм допомагає офіційна кримська преса, що розпалює ненависть до українців і сприяє поглибленню українофобських настроїв.
«Блокада Криму українськими фашистами». Заголовки такого типу прикрашають перші шпальти «Кримської правди» — офіційної газети, яку читає більша частина кримчан. У статті Україна згадується як фашистська держава, яка вважає півострів своєю територією. Кореспондент обурений «несправедливістю» нашої країни, що позбавляє Крим електроенергії, а також санкціями, накладеними на роботу міжнародних платіжних систем, – знов-таки через дії «фашистів».
У «міністерстві транспорту» півострова назвали абсурдним рішення українського уряду заборонити в’їзд на материкову Україну та виїзд з неї до Криму, про що також поквапилася повідомити газета. «Прем’єр-міністр» півострова Сергій Аксьонов назвав «ворожою диверсією» енергетичну, транспортну та фінансову блокаду Криму і переконував усіх, що все одно Україна «не поставить нас на коліна». Він сказав, що до початку наступного туристичного сезону «уряд» спробує знайти заміну системам «MasterCard» і «Visa», які ще нещодавно діяли в Криму.
Населення Криму має можливість насолоджуватися й іншими опусами «Кримської правди» з промовистими назвами: «Укропи – не лише козли, а й боржники», де йдеться про заборгованість України перед Росією та міжнародними фінансовими інституціями, та «Фашисти здаються» — про готовність України підписати угоду про постачання електроенергії без передплати за цінами, які діють на території Росії. Таким чином, часопис підкреслює слабкість держави й акцентує на «демонстрації політичної волі Путіна».
Публікації такого типу є частиною політики нетерпимості до всього українського і сприяють поширенню антиукраїнської пропаганди серед кримського населення. Багато читачів після ознайомлення з інформацією подібного характеру починають думати саме в проросійському напрямку, несамовито лаючи «фашистів» і звинувачуючи їх в усіх своїх негараздах.

http://ualife.net

І ЩО ЇМ ТА ГАНЬБА?

Ім’я головного редактора та власника видання «Московский комсомолец» Павла Гусєва занесено на Дошку ганьби брехливих журналістів за публікацію недостовірної інформації про події в Україні, повідомляє «Телекритика».
Під час висвітлення трагедії малайзійського «Боїнга» на Донеччині влітку минулого року «Московский комсомолец» опублікував відео, на якому нібито зафіксовано падіння пасажирського авіалайнера MH17. Насправді, це відео показувало падіння вантажного літака «Боїнг 747» у 2013 році в Афганістані. Окрім цього, видання опублікувало новину з посиланням на «німецькі ЗМІ» про те, що український пілот штурмовика «Су-25» нібито зізнався, що він збив малайзійський «Боїнг».
«Пілот, ім’я якого не названо, підтвердив, що малайзійський літак було збито з його бортової гармати. Це зізнання дивним чином збіглося з публікацією фотографій чітких отворів на уламках «Боїнга», які, на думку деяких експертів, не могли виникнути від ракети комплексу «Бук», — написало видання за мотивами статті з німецького видання. Ця новина видумана, а її першоджерелом є ресурс одного німецького видання, на чиєму сайті вказано, що весь контент є «повністю вигаданим, а інколи ще й міцно перебріхуваним». Фейкова новина на сайті «Московского комсомольца» зібрала майже 280 тисяч переглядів.
8 липня видання опублікувало фейкову історію про те, що так званий ополченець «ЛНР» нібито ціною власного життя зупинив танк українських військових в Ізварино. Бойовики заявили, що Олександр Скрябін, який раніше жив та працював у Молодогвардійську, зі зв’язкою гранат кинувся під танк. Насправді, чоловік, ім’я, біографія та фото якого було використано для цієї історії, помер ще в 2011 році від раку легень. Інших повідомлень про підірваний в Ізварино танк, окрім історії про Олександра Скрябіна, не було. Фейкова новина на сайті видання зібрала 44 тисячі переглядів.

P. S. А тепер запитання від кримських читачів: чому ТАКИЙ «Московский комсомолец» в Україні безперешкодно поширюється, а єдина українська «Кримська світлиця» в Криму — ні? Кого за це на Дошку ганьби занесемо?

РОСІЙСЬКИЙ ЕКСПЕРТ: КРЕМЛЬ ПЕРЕЙШОВ МЕЖУ ВІД НОРМАЛЬНОСТІ ДО ВАРВАРСТВА

Росія перейшла межу від нормальності до варварства. Наслідки цього кроку доведеться долати набагато довше, ніж труднощі через бездарну економічну політику. Про це йдеться в статті «Русские дошли» Владислава Іноземцева — доктора економічних наук, директора російського Центру досліджень постіндустріального суспільства, опублікованій в журналі «Новое время».

За словами автора, паніка на фінансових ринках, падіння ціни на нафту та зниження суверенного рейтингу відтінили головну подію — перетворення Росії у воюючу країну.
Експерт зазначає, що протягом чверті століття з того часу, як Михайло Горбачов вивів останні радянські з’єднання з Афганістану, Росія не перебувала в такому стані, як сьогодні. Окупувавши і анексувавши Крим, пославши (нехай і таємно) своїх солдатів на схід України, озброюючи і підтримуючи сепаратистів з ДНР і ЛНР, Росія не тільки вплуталася у війну в Європі, але і занурилася в тотальну апологію війни як такої.
«Риторика агресії, виправдання застосування сили, оспівування людей, замішаних у військових злочинах, — все це стало природною частиною російського інформаційного фону, найбільшою і небезпечною зміною. Здатність до підтримання миру — найважливіша риса, що відрізняє лад цивілізації від стану дикості. Вбивство — незалежно від того, здійснюється воно есесівцем у Треблінці, снайпером-«беркутівцем» на Майдані або ополченцем, натискаючим на пускову кнопку «Граду», — не має виправдання. В іншому випадку люди сприймаються як безлика маса, зручний інструмент у політичній грі. Звідси до апології будь-яких злочинів залишається всього один крок», — йдеться в статті.
«Саме цей крок російська влада зробила у 2014 році — крок від нормальності до варварства. Його наслідки доведеться долати набагато довше, ніж труднощі, породжені бездарною економічною політикою уряду РФ або невмілими діями Заходу в спробі зупинити російську агресію в Україні», — зазначає Іноземцев.
Повну версію статті читайте в новому випуску журналу «Новое время».

УНІАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2015 > Тема "Резонанс"