"Кримська Свiтлиця" > #1 за 09.01.2015 > Тема "Українці мої..."
#1 за 09.01.2015
Мирослав СИМЧИЧ: «Я П╤ШОВ В УПА ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БОРОТИСЯ ДО К╤НЦЯ ЗА СВОЮ Р╤ДНУ ЗЕМЛЮ...»
Любов к Отчизн╕ де геро╖ть...
Депутати Верховно╖ Ради в╕д ВО «Свобода» звернулися до Президента Укра╖ни Петра Порошенка з приводу присво╓ння легендарному сотников╕ УПА, пол╕тв’язнев╕ Мирославу Симчичу звання «Герой Укра╖ни». Як пов╕домля╓ прес-служба ВО «Свобода», депутати наголошують на обов’язку держави г╕дно в╕дзначити внесок Мирослава Симчича в розбудову незалежно╖ Укра╖нсько╖ Держави. У зверненн╕ зазначено: «5 с╕чня святкуватиме св╕й 92-й день народження легендарний сотник Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖ Мирослав Симчич (псевдо — «Кривон╕с»). Враховуючи неоц╕ненний внесок у розбудову незалежно╖, самост╕йно╖ ╕ соборно╖ Укра╖нсько╖ Держави, самов╕ддане служ╕ння укра╖нському народу, незламн╕сть сили вол╕ та духу на шляху боротьби за Укра╖ну, керуючись статтею 16 Закону Укра╖ни «Про статус народного депутата Укра╖ни», просимо розглянути депутатське звернення та вжити заход╕в щодо присво╓ння звання «Герой Укра╖ни» легендарному сотнику Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖, пол╕тв’язню Мирославу Симчичу». М. Симчич був ув’язнений у СРСР впродовж 1949-1956 та 1963-1985 рок╕в, загалом 32 з половиною роки, але не скорився тотал╕тарн╕й машин╕. Нин╕ Мирослав Симчич живе у м. Коломия ╤вано-Франк╕всько╖ област╕, ╓ почесним громадянином Коломи╖ та Львова. У Коломи╖ йому встановлено прижитт╓вий пам’ятник. Указом Президента Укра╖ни в╕д 26 листопада 2005 року нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
Мирослав СИМЧИЧ: «Я П╤ШОВ В УПА ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БОРОТИСЯ ДО К╤НЦЯ ЗА СВОЮ Р╤ДНУ ЗЕМЛЮ...»
Слава стр╕лецька… вона бере початок ╕з джерел прав╕ку народу нашого. Вона дала нам нац╕ональний код, який забути не ма╓мо права. Й зрина╓ вона у шелест╕ знамен давньоруських та хоругвах русич╕в-укра╖нц╕в п╕д Грюнвальдом. В╕длуню╓ дзвоном шабель гетьманських ╕ ся╓ ма╓вом стяг╕в Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки. А нин╕ вона разом з╕ славними правнуками славних предк╕в на полях рос╕йсько-укра╖нсько╖ в╕йни. Вона, Слава наша, як Молитва. ╤ нехай пребуде з нами дов╕ку, як ╕ той Народ, що ╖╖ здобув. 5 с╕чня в╕дзнача╓ св╕й 92-й день народження сотенний Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖, старший булавний УПА, багатол╕тн╕й в’язень радянських тюрем ╕ табор╕в, ╕н╕ц╕атор та засновник Запор╕зько╖ кошово╖ управи во╖н╕в Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖, голова Коломийсько╖ м╕ськрайонно╖ станиц╕ братства ОУН-УПА, член ╤вано-Франк╕всько╖ обласно╖ орган╕зац╕╖ Всеукра╖нського товариства пол╕тичних в’язн╕в ╕ репресованих, Почесний громадянин м╕ста Коломи╖ Мирослав Васильович Симчич. Напередодн╕ Дня народження ми зустр╕лися у помешканн╕ Мирослава ╕ Ра╖си Симчич╕в, яке стало свого роду в╕зит╕вкою ц╕╓╖ славно╖ родини. Проста, як добре слово, ув╕нчана ориг╕нальною вишивкою оселя, спонука╓ до легкого ╕ невимушеного сп╕лкування. Мова сотенного «Кривоноса» – це мова стор╕нок його житт╓во╖ ╕стор╕╖ ╕ пам’ять про людей, як╕ ц╕ною власного життя прагнули здобути укра╖нську державн╕сть. Це — нагадування нам, нин╕ сутн╕м, щоб не забували свого минулого, ╕ щоб не допустили повторення тих страх╕ть.
«…Там видно село, широке село п╕д горою…»
Мальовниче село Берез╕в, розпов╕да╓ пан Мирослав, було засноване княз╕всько-боярськими во╖нами у часи доби Галицько-Волинсько╖ Рус╕-Укра╖ни. З плином часу славне сво╓ю ╕стор╕╓ю поселення було под╕лене на чотири частини: Нижн╕й Берез╕в, Середн╕й Берез╕в, Верхн╕й Берез╕в ╕ Баня-Берез╕в. Вих╕дц╕ з давньоукра╖нсько╖ карпатсько-галицько╖ громади брали участь у нац╕онально-визвольн╕й боротьб╕ п╕д проводом Богдана Хмельницького. Берез╕вськ╕ шляхтич╕ в╕дгукнулися на заклик Головно╖ Русько╖ Ради у Львов╕ п╕д час революц╕йних под╕й 1848 року та були учасниками багатотисячного юв╕лейного Шевченк╕вського здвигу 28 червня 1914 року у галицьк╕й столиц╕. Терени старовинного руського поселення в╕дв╕дували ╤ван Франко, Андрей Шептицький, Богдан Лепкий, Кирило Трильовський. У царин╕ нац╕онального виховання ╕де╖ розбудови держави, п╕д знаком тризуба ╕ синьо-жовтого прапора, в╕дроджували ╤ван Кузич-Березовський, Юл╕ан Геник-Березовський, Володимира ╤ванчук-Пригродська. Одним з тих, хто продовжив безперервну традиц╕ю боротьби за укра╖нську державн╕сть, був нащадок боярського роду сотник УГА Григор╕й Голинський. Навчаючись у «Р╕дн╕й школ╕», Мирослав Симчич вступив до п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ юнацтва ОУН. В╕йськову справу опановував у вишк╕льному табор╕ Укра╖нсько╖ нац╕онально╖ самооборони «Грег╕т» ╕мен╕ ╢. Коновальця та у старшинськ╕й школ╕ УПА. Воювати одночасно проти н╕мецько╖, румунсько╖, угорсько╖ та рос╕йсько-б╕льшовицько╖ займанщини, не маючи в╕дпов╕дних ресурс╕в, було важко. Але це був виб╕р ╕ самопожертва кожного з повстанц╕в у збройн╕й боротьб╕ за волю Укра╖ни.
«…Господи Боже, допоможи мен╕ чесно вмерти…»
П╕сля шести рок╕в партизансько╖ боротьби 4 грудня 1948 року у сел╕ Верхн╕й Берез╕в, згаду╓ сотенний «Кривон╕с», в╕дбувся м╕й останн╕й б╕й з б╕льшовиками. Неспод╕вано вони оточили хату, де я перебував з╕ сво╖м другом Петром (псевдо «Чернець»). Близько десяти годин ми оборонялися, аж поки енкаведисти не п╕дпалили помешкання. У тому диму ми задихнулися, й таким чином нас двох непритомних взяли. На жаль, в╕д зазнаних поранень Петро до ранку помер. Вантажною машиною мене привезли до Стан╕славського обласного управл╕ння НКВС, де за наказом полковника Р. Сара╓ва мене катували, вимагаючи з╕знань. Били зв’язаного до непритомност╕, а щоб не дати померти, час в╕д часу м╕ряли температуру т╕ла. Коли температура перевищувала 41 градус, в╕дносили й кидали в карцер. П╕зн╕ше, коли приходив до пам’ят╕, усе розпочиналося спочатку. П╕сля тяжких моральних ╕ ф╕зичних страждань 13 березня 1949 року в╕дбувся суд, що визначив м╕ру покарання: двадцять п’ять рок╕в виправно-трудових табор╕в ╕ п’ять рок╕в пораження в правах. Якраз у той пер╕од було скасовано смертну кару, – бо ╕накше не уникнути б мен╕ розстр╕лу.
«…Кто будет хорошо работать, того похороним в белье…»
У Магаданськ╕й област╕, куди мене було заслано, я працював на золотоносн╕й копальн╕. Голод, холод ╕ важка праця виснажували. В’язн╕ вмирали сотнями ╕ ╖х роздягненими вивозили самоскидом та висипали купою м╕ж двох сопок у моторошному м╕сц╕, що мало назву «Чёртовая щель». З опухлими ногами ╕ запалими щоками втрачав останн╕ сили й я. Й знову смерть обминула мене — лише обпекла сво╖м холодним подихом. Попереду були етапи в Хабаровськ, Новосиб╕рськ, Челяб╕нськ, «краснопресненскую пересылку» в Москв╕, ╢лець. П╕д весну 1956 року спец╕ально створена ком╕с╕я Презид╕╖ Верховно╖ Ради СРСР, яка зд╕йснювала реаб╕л╕тац╕ю, помилування, зниження терм╕ну ув’язнення та переглядала права ос╕б, що утримувались у тюрмах чи перебували у засланн╕, зняла мен╕ десять рок╕в. Оп╕сля мене вивезли у Тайшет. Тут я зустр╕вся з доктором Володимиром Горбовим, референтом пропаганди ОУН Петром Дужим, буд╕вничим укра╖нського повстанського руху Михайлом Сорокою. П╕зн╕ше нас разом етапували у Мордов╕ю. A 7 грудня 1963 року на 11-му таб╕рному пункт╕ «Дубровлагу», з ╕нвал╕дн╕стю 3 групи, мене було зв╕льнено.
«…Въезд воспрещён, за нарушение – под суд…»
Оск╕льки у зах╕дноукра╖нськ╕ област╕ мен╕ було заборонено повертатися, д╕литься спогадами Мирослав Васильович, при╖хав на проживання до м╕ста Запор╕жжя. Влаштувався на металург╕йний комб╕нат «Запор╕жсталь», де працював муляром з ремонту мартен╕вських печей. У цьому славному козацькому м╕ст╕ одружився, народилося дв╕йко д╕тей й вперше у житт╕ отримав власне житло. Н╕що, здавалося, не в╕щувало лиха.
«…По вновь открывшимся обстоятельствам…»
28 с╕чня 1968 року мене затримали сп╕вроб╕тники орган╕в держбезпеки та доправили до Управл╕ння КДБ при Рад╕ М╕н╕стр╕в УРСР по ╤вано-Франк╕вськ╕й област╕. В одиночн╕й камер╕ в’язниц╕ я пров╕в два роки, один м╕сяць ╕ тринадцять дн╕в. На основ╕ сл╕дчих матер╕ал╕в мен╕ були висунут╕ звинувачення ╕з сорока двох пункт╕в. Численн╕ допити, очн╕ ставки ╕ фальшив╕ св╕дки за вигаданими крим╕нальними справами не допомогли сл╕дству. Я не визнав сво╓╖ провини ╕ таким чином врятував соб╕ життя в╕д смерт╕. Тод╕ обласне управл╕ння КДБ звернулося з клопотанням до ком╕с╕╖ Презид╕╖ Верховно╖ Ради СРСР скасувати свою постанову в╕д 1956 року про зниження мен╕ терм╕ну ув’язнення.
«…Твою мать… ты возвёл злостную клевету на советскую действительность…»
З весни 1970 року у мордовському таб╕рному комплекс╕ ЖХ-385, продовжу╓ легендарний повстанець, розпочався м╕й другий терм╕н ув’язнення. Через два роки ешелоном був вивезений у спец╕альний таб╕р п╕д назвою ВС-389/35 поблизу станц╕╖ Всесвятська, де утримувались «особо опасные государственные преступники»: в’язн╕ сумл╕ння, учасники нац╕онально-визвольних змагань ╕ дисидентських рух╕в. Тут познайомився з поетами ╤ваном Св╕тличним, ╤горем Калинцем й в╕домим д╕ячем укра╖нського нац╕онального руху ╢вгеном Пронюком. З ╢вгеном Сверстюком спали разом на одних нарах. Згодом прибув етапом правозахисник Валер╕й Марченко, котрий писав листи-протести про умови ╕снування в’язн╕в у пермських пол╕тичних таборах. Його публ╕цистичн╕ нариси з’являлися у п╕дп╕льн╕й л╕тератур╕ (самвидав╕), передавалися для публ╕кац╕й за кордон. За один з мо╖х лист╕в-звернень до Генерального секретаря ЦК КПРС Леон╕да Брежн╓ва я отримав ще два з половиною роки особливо суворого режиму: уже п╕сля того, як пров╕в в ув’язненн╕ тридцять рок╕в. Напередодн╕ зв╕льнення на волю мен╕ виписали дванадцять дн╕в карцеру. Кр╕зь вибиту шибку у в╕кн╕ в╕тром наносило сн╕г ╕, п╕д к╕нець терм╕ну покарання, я вже непорушно замерзав на холодн╕й п╕длоз╕. Що вражало? Господь знову допом╕г мен╕ вижити. 30 кв╕тня 1985 року, з ╕нвал╕дн╕стю 2 групи, мене було зв╕льнено.
«…За все у цьому житт╕ треба боротись…»
За неквапливою розмовою ╕ мовчазними роздумами промайнули б╕ль в╕йни ╕ тяжк╕ таб╕рн╕ випробовування. Тридцять два роки, ш╕сть м╕сяц╕в ╕ три дн╕ несхитний патр╕от карався в умовах суворого, особливо суворого ╕ тюремного режим╕в. ╤ ще карцери. Його безусп╕шно намагалися знищити ╕ морально, ╕ ф╕зично. Але сотенний «Кривон╕с» таки вижив… вижив заради нас ╕ заради Укра╖ни. Бо у боротьб╕ знайшов призначення ╕ сутн╕сть свого буття.
Сп╕лкувався Микола СОЛОНЕНКО м. Коломия
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 09.01.2015 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14557
|