Версiя для друку Обговорити в форумi

Від окупації - до резервації?

За дев’ять місяців життя в новому – анексованому – Криму сказати, що життя змінилося і стало не тим, до якого звикли і яке недооцінювали раніше, означає не сказати нічого.
Порожні прилавки в кримських супермаркетах, божевільне зростання цін внаслідок обвалу рубля. Люди в паніці, до тями приходять навіть ті, хто був готовий «померти в Росії».
На деякі очевидні ознаки розрухи в Криму вже не звертають уваги. На такі, приміром, як відсутність співробітників ДІБДР на дорогах під час зупинки світлофорів через віялове відключення електроенергії. Такі, як невмотивована «пильність» посадовців на адміністративному кордоні Криму, що фурами і тоннами не пропускають на півострів «ворожі» продукти харчування з материкової України. Не новиною є й вічні черги на Керченській переправі — бардакоустрій, наявний у Криму і в шторм, і в штиль.
Проблеми Керченської поромної переправи, що стала «притчею во язицех» і посміховиськом на весь світ, пробував «розрулити» навіть «голова» Криму Сергій Аксьонов. Приїжджав особисто, розмовляв, давав вказівки і публічні обіцянки, що «тепер усе зміниться», але затримки транспорту на пором припинилися лише на кілька днів. І до сьогодні, пише керченський міський сайт, вантажні машини знову стоять по кілька діб, знову з незрозумілої причини опечатуються порожні фури, знову на переправі повідомляють, що «закінчилися якісь пломби, за якими треба їхати до Сімферополя».
На тлі всього цього безумного розгардіяшу: спроб то опріснення морської води, то зміни русла річок; будівництва через Керченську протоку то підземного переходу, то мосту, то канатної дороги; на тлі заяв про необхідність то повернення боргів українським банкам, то «в жодному разі» — на тлі усього цього «кримоустрою» «влада», що називається, з піною на вустах розповідає, як у республіці всім добре живеться, і як кримчани мають бути задоволені одним лише тим, що в Криму немає війни.
При цьому Аксьонов упевнений, що «сьогодні хоч каміння з неба падатиме», 90% кримчан будуть щасливими. «Союз з Росією нівелює усі тимчасові труднощі перехідного періоду», вважає намісник Путіна в Криму.
При цьому народові демонструється активна робота з пошуку і зі знешкодження якогось внутрішнього ворога, який намагається порушити цей «священний кримсько-російський світ».
Кого призначати на роль внутрішнього ворога, сумнівів ні в кого не було — кримських татар, здебільшого тих, які не визнають нову владу і критично ставляться до її дій. На боротьбу з ними не шкодують ані сил, ані часу: адже, прицілюючись в цю мішень, влада демонструє свою «силу» і відволікає жителів Криму від розрухи і невдач «перехідного періоду». Так вважають у Меджлісі.
Справді, інформаційні сайти не перестають повідомляти про те, що прокуратура і ФСБ, поліція і «самооборона» — усі перебувають у пошуках міфічних терористів, не втомлюючись роз’їжджають по Криму з обшуками і арештами, з конфіскаціями і провокаціями.
Сама «прокурорша», піклуючись про мир у Криму, особисто їздить з Сімферополя в Армянськ, аби зачитати черговий припис-заборону на в’їзд тому або іншому політикові.
Площу Леніна в Сімферополі, як зіницю ока, бережуть від «провідників» «Правого сектора»: з часів анексії Криму її постійно огороджують парканами, оточують військовими й охороняють бронетехнікою.
Як розповів журналістам замголови Меджлісу Ахтем Чийгоз, «політичний тиск на активістів-кримських татар посилюватиметься і надалі, оскільки соціально-економічне становище в Криму все гірше і гірше». Побувавши днями, а точніше 10 грудня, в День захисту прав людини, на допиті як свідок у справі «3 травня», Чийгоз переконався, що боротьба Аксьонова з Меджлісом — його єдиний шанс у спробі утримати владу в Криму. А аргументи Чийгоза на допиті в Слідчому комітеті про те, що кримські татари — мирний народ, зовсім не вписуються в намальовану владою картинку про ситуацію в Криму.

Вічна дилема — Крим чи імміграція?

Між тим, національний рух кримських татар за повернення на батьківщину ще з часів СРСР мав успіх саме завдяки мирним методам відстоювання своїх прав і чіткій організаційній структурі руху. Відсутність насильства в цій боротьбі дозволила руху отримати авторитет у світі і, принаймні, лояльність при всіх президентах — в Україні. Сьогодні, коли лідери народу — Джемілєв і Чубаров — відрізані від Криму, будівля Меджлісу заарештована владою, а деякі з меджлісівців, не витримавши випробування, поповнили ряди цієї ж влади, постає питання, — яким чином далі функціонувати в Криму представницькому органу кримських татар?
На думку одного з авторів Стратегії повернення Криму, колишнього Генконсула України в Стамбулі і нинішнього голови «Майдану закордонних справ» Богдана Яременка, розглядати це питання слід з точки зору того, що майбутнє кримськотатарського народу пов’язане з Україною. Тому Меджлісу для збереження статус-кво необхідно переїхати з Криму на материк і продовжити свою повноцінну діяльність у демократичній і вільній країні.
«Вважаю, що збереження повноцінного громадського життя кримськотатарського народу в Росії неможливе, оскільки вона робить усе для того, щоб вихолостити його рух. Тому, якщо серйозно сприймати проблеми кримських татар, то необхідно насамперед завершити юридичне оформлення їхніх прав, створивши в Україні кримськотатарський національний округ, який згодом стане прообразом майбутнього національно-територіального устрою Криму», — повідомив кореспонденту «Укрінформу» Богдан Яременко.
По-друге, вважає він, Україна має законодавчо затвердити легітимні органи управління кримськотатарським національним рухом для того, щоб не допустити створення Росією альтернативних органів, які можуть бути визнані іншими країнами.
Щодо переїзду з Криму мешканців, які не згодні з новим режимом, то Україна, не маючи можливості забезпечити їхні права на окупованій території, має створити хоч би мінімальні умови для охочих залишити півострів, як, втім, — й інші території, де існує загроза життю українців.
Скористатися чи ні цією можливістю — це вже особиста справа кожної людини, зазначив Богдан Яременко. При цьому він наголосив на тому, що на материковій Україні необхідно організувати «Осередки кримського життя».
Загалом все це, розповів Яременко, прописано в розміщеній на сайті «Майдану закордонних справ» — «Стратегії повернення Криму».
Протилежну до цієї точку зору на проблему має колишній голова Бахчисарайської райдержадміністрації, член Меджлісу Ільмі Умеров. Він вважає, що кримським татарам у жодному разі не можна від’їжджати з Криму, до якої б держави півострів не належав.
«Скільки триватиме окупація, два роки чи двадцять років, цей час треба пережити в Криму, як Меджлісу, так і усьому народу. Працювати, займатися бізнесом, будувати будинки і виховувати дітей треба на батьківщині — для цього ми стільки боролися за повернення в Крим», — сказав кореспондентові агентства Умеров.
За його словами, він не має права засуджувати людей за те, що вони, залишаючись громадянами України, вимушені отримувати російські пенсії і соціальні виплати, тому що сам опинився в такому становищі.
Після гучного відходу з посади голови Бахчисарайської райдержадміністрації, пов’язаного з відмовою складати присягу РФ, він за станом здоров’я пішов на пенсію, але оскільки українську пенсію в Криму отримати немає технічної можливості, вимушений був оформити російську.
«Єдине, від чого б я застеріг кримських татар, що залишилися в Криму, — це складати присягу на вірність державі-окупанту», — сказав Умеров.
Меджліс, за його словами, теж має працювати в Криму в міру своїх сил і можливостей.
Виїхати чи продовжувати жити на батьківщині — дилема для багатьох кримських татар. Пригадуються слова Муфтія Криму Еміралі Аблаєва на сесії Курултаю, що проходила у Бахчисараї у березні цього року: «Наша колиска — Крим, і ми не повинні її залишати».
Говорили й інші делегати з’їзду, мовляв, у всі часи корінних кримчан правдами і неправдами виживали зі свого дому. Люди не витримували і від’їжджали, думаючи, що недалеко і ненадовго, що дуже скоро повернуться. Залишали рідні домівки, від’їжджаючи чимдалі від Росії, — хто через Україну в Румунію, але більшість — морем, у Туреччину. Сьогодні в одній тільки Туреччині живе близько 6 млн. кримських татар — у 20 разів більше, ніж їх сьогодні в Криму.
При цьому відомий практично єдиний випадок, коли кримський татарин повернувся з Туреччини на батьківщину предків. Це — журналіст і громадський діяч Ісмет Юксель, який реалізував не один благодійний проект у Криму. Як відомо, строком на п’ять років російська влада позбавила його права в’їжджати в Крим.

А у вас є Туреччина!

Коли в багатонаціональній сім’ї кримських репатріантів, що пережили спільну біду — депортацію, розмова зводиться до того, що у вірмен є Вірменія, у болгар — Болгарія, у греків — Греція, у німців — Німеччина, а у кримських татар — нічого, знаходяться ті, хто каже, — а у них є Туреччина.
Справді, за останні 20 років Туреччина багато зробила для облаштування кримських татар у Криму — допомагала з житлом, будівництвом шкіл, здобуттям освіти — перераховувати її добрі справи можна безкінечно. Турки дуже близько сприймають біль кримських татар, з якими їх об’єднує спільна історія, родинні зв’язки, релігія, близькість мови, культури, менталітету. Кримські татари завжди цінували підтримку цієї країни і вже, якби могли обрати, з ким пов’язати своє майбутнє — з Росією, Україною чи Туреччиною, то з великою часткою ймовірності перевагу віддали б останній країні.
У Криму уважно стежили за діями Анкари після анексії Криму Росією. Заяву про підтримку територіальної цілісності України Президент Туреччини Абдулла Гюль оголосив одним з перших разом з Президентом Польщі. МЗС Туреччини засудило проведення референдуму про статус Криму, а тоді ще голова уряду Туреччини Реджеп Таїп Ердоган у телефонній розмові з Путіним сказав російському президентові, що «в Криму живуть не лише етнічні росіяни».
Те, що сталося потім, — зустріч в Анкарі Президентів Росії і Туреччини, заява Путіна про відмову від Південного потоку, знижка на газ та інші преференції Туреччини від Росії, що виглядали як підлещування впливового південного сусіда, — глибоко шокувало кримських татар.
Кілька днів тема «турки кинули кримських татар» була найбільш обговорюваною в Криму. Емоції фейсбучних аналітиків зашкалювали — турецький президент на прес-конференції після тригодинних переговорів за закритими дверима заворожено твердив: «Путін сказав», «Путін забезпечив» «інтереси усього народу», «кримськотатарська мова визнана державною» і так далі.
Втім, у певних колах цю ситуацію прокоментували б просто — «нічого особистого, тільки бізнес».
Український журналіст з Криму Осман Пашаєв, який певний час працював у Туреччині, ще напередодні приїзду в Анкару Путіна попередив, що не варто чекати від зустрічі двох президентів чогось особливого. За його словами, урядом Туреччини затверджений спільний з Росією план будівництва в провінції Мерсін атомної електростанції вартістю 5 млн. доларів.
«Думаю, не буде жодних публічних заяв. Кримські татари не вартують 5 млн. доларів. Ми — бідні нечисленні родичі, яким максимум можуть обіцяти комфортну мечеть в центрі Сімферополя, якщо сильно не нариватимемося», — написав на своїй сторінці в Facebook емоційний Пашаєв.
Підсумки візиту в Туреччину Путіна лідери кримських татар Джемілєв і Чубаров журналістам не коментували.
Єдине, що зробив Чубаров, — спробував зменшити загострення публічних коментарів і порадив народним експертам «не квапитися з узагальненнями».
«Насправді, в складних міжнародних процесах, обумовлених агресивною політикою Росії, є свій чіткий алгоритм, що дозволяє передбачити благополучний результат. У тому числі для Криму і кримськотатарського народу», — написав Чубаров у Facebook.
Мустафа Джемілєв як уповноважений Президента України з питань кримськотатарського народу також стримано висловився на своїй офіційній сторінці в тому дусі, що «турецький президент спробував обійти гострі політичні кути і приділив увагу економічним питанням». За його словами, Туреччина не може самостійно вдатися до кроків, спрямованих проти агресивних дій Росії в Криму.
Можливо, вони мають рацію. Емоції — не найкращий супутник на шляху до визначеної вершини. Досить жертв у відстоюванні свободи, честі та гідності, слід підключати холодну голову, тверезий розрахунок, чіткий алгоритм.
І, звичайно, впевненість у тому, що у вірмен є Вірменія, у болгар — Болгарія, у турків — Туреччина, а у кримських татар — Україна.

Катерина ЛИСИЦИНА
«Укрінформ»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2014 > Тема "Крим - наш дім"