Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРО ЦЕ В КРИМУ У СВЯТОГО МИКОЛАЯ ПРОСИЛИ УЧНІ ЗРАЗКОВОЇ ТЕАТРАЛЬНОЇ СТУДІЇ «СВІТАНОК»

Можливо, цього року Святий Миколай і не завітав би до актової зали Кримського республіканського центру дитячої та юнацької творчості, та дуже вже його просили діти, які навчаються тут у зразковій театральній студії «Світанок». «Ой хто, хто Миколая любить», — співала дітвора. Вони і листи йому писали, і молитви читали: «Всеблагий отче Миколаю, великий і предивний чудотворце! Ти своїми молитвами лікував усяку недугу і болість, ти своїм заступництвом визволяв від певної смерті, ти своєю опікою відганяв біду. Щиро благаємо тебе, скорого утішителя тих, хто в горі й потребах нинішнього життя: поспіши й до нас зі своєю поміччю, захисти нас і всіх людей! Великий угоднику і святителю Божий Миколаю, подай нам помічну руку і стань на охорону!».
І Святий Миколай зглянувся і завітав до юних театралів, привітав їх зі святом і подаруночки приніс, але спочатку попросив для нього і усіх глядачів показати, як же «світанківці» приготувались до свята.
Переповнений глядацький зал —батьки, діти, вчителі, друзі, знайомі, і, звичайно ж, — наша помічниця й порадниця «Кримська світлиця» також на це свято завітала. Адже вже стало традицією, що наприкінці року на свято Миколая учні зразкової театральної студії «Світанок» звітують про пророблену творчу роботу за півріччя.
До присутніх з коротким вітальним словом звернулася керівник студії «Світанок», заслужений працівник культури України Алла Володимирівна Петрова. Вона подякувала батькам за те, що підтримують традиції українського народу, проявляють толерантність і повагу. Адже в студії навчаються діти різних національностей і віросповідань, і ось уже 21-й рік, саме стільки в Криму існує студія, свято Миколая Чудотворця тут відзначають усі разом — і діти, і дорослі.
На сцену вийшли учні середньої групи Карина Селютіна та Софія Веремеєнко і нагадали історію свята Святого Миколая: «За народним повір’ям саме в цей день Микола Чудотворець спускався на землю з небес і обходив увесь світ, допомагаючи знедоленим і відновлюючи справедливість». Саме відновлення справедливості в цей день просили студійці у Святого Миколая...
Середня група «Світанку» показала свій творчий доробок — уривок з вистави «Лісова пісня» Лесі Українки.
Зазвучала музика, на сцену почали виходити українські селянки, співаючи пісню «Зеленеє жито», — так вони привіталися з глядачами, а за ними почали оживати й інші герої «Лісової пісні» — Мавка (К. Громада), Лукаш (М. Зламан), Той, що греблі рве (М. Будний), Русалка Водяна (Г. Мартиненко), Русалка Польова (О. Михайлова), Лукашева мати (Н. Чернавцева), Килина (С. Озарук), Перелесник (Є. Клименко), Доля (Є. Богун). І стрепенувся ліс, і село ожило! Як завжди, юні актори грали правдиво й емоційно, і глядачі вірили кожному слову, яке лунало зі сцени. Ось Лукаш хоче зрізати гілку собі на сопілку, а Мавка дитячим зойком зупиняє його: «Не ріж, не ріж, не убивай! Не пий же крові сестроньки моєї». Мавка — «лісова душа» тисячі років дивилася з вірою на цей світ, поки не познайомилася з Людиною. Чи не актуально це сьогодні, коли «брат» обернувся в «чужака»? Звичайно, діти про це не грали, але вже не так сприймалася «Лісова пісня», як декілька років тому в цій же студії, але з іншими виконавцями. Навіть пролог, який прочитали ведучі перед початком дії, — «Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать і, несучи вагу ту тяжкую, буду пісню веселу співать», — повернув глядачів у кримське сьогодення.
Важко сьогодні українцям у Криму, і не просто існувати тут україномовній театральній студії, але жити треба, дітей виховувати треба, отой «важкий камінь» нести треба, і будь що вижити — з українською піснею на устах, із словом нашим українським, із нашими святими. У фіналі поряд із замерзлим Лукашем Мавка, яка засинає на зиму, шепоче: «Я в серці маю те, що не вмирає». Ось така вона, «Лісова пісня» в День Святого Миколая. Ось така наша Леся Українка, яка дає нам енергію жити і бути українцями навіть тут і тепер.
А свято тривало, і вже учні молодшої групи «Світанку» пишуть Миколаю листи про мир, добро, щастя. До поштової скриньки несуть листи діти, одягнені в національні костюми. До українського Миколая звертаються діти українські, кримськотатарські, грузинські, російські, які й сьогодні не покинули україномовну студію «Світанок», бо світло від мови, від традицій українських і душевна доброта від керівника, яка своє здоров’я і сили віддає, щоб кожна дитиночка не просто ходила до студії, а щоб полюбила українську мову, як свою рідну, а через мову, через культуру — і наш багатостраждальний народ. І діти пишуть Чудотворцю: «Добрий Миколаю, я тебе благаю, пошли щастя й світлу долю козацькому краю». Миколай виходить до малюків, і знову звучить — «Ой хто, хто Миколая любить, ой хто, хто Миколаю служить, тому Святий Миколай на всякий час помагай». Радість на сцені, радість та віра в залі, що добрі люди об’єднаються, а такі лихі, як чорт Антипко, згинуть з нашого життя.
Поступово черга дійшла і до старшої групи студії «Світанок». Ніка Лапченко прочитала монолог Оленки з вистави «На перші гулі». Феріде Веджат та Арлен Юсупов показали сцену з вистави «Циганка Аза». Їх змінила Віолетта Кириленко з монологом «Відьми» Т. Шевченка. Свою несподівану для глядачів Жанну Д’арк показала Даша Кушнірова, яка цього року закінчує школу та студію і мріє про акторську долю. Глядачі аплодисментами провели Дашу, а їй на зміну вихором вилетіла дівчина-козачка Настя з вистави «Чарівниця», яку зіграла Ірина Осадченко з піснею «Попереду Дорошенко веде своє військо, військо запорозьке, хорошенько». Комусь у залі, напевне, почулось «Порошенко», — бо якось аж насторожився, притих зал. А юна козачка продовжувала свою розповідь про долю дівчини, жінки, сестри, яка виглядає брата з походу. І це вже не дівчинка, а вся Україна, і які страшні, у сьогодення простерті слова: «Невже мені цього року в могилу лягати?».
Ось такі до Миколая запитання від старшокласників-«світанківців». А Ілля Меркулов вирішив прочитати монолог Дулітла з вистави Б. Шоу «Пігмаліон» — і знову сміх в залі, бо себе пізнаємо... Взагалі мені здалось, що в Криму сьогодні будь-який твір українською, поетичний чи драматичний, звучатиме «на злобу дня», бо куди б пальцем не ткнув — «скрізь рветься»... От і комедійний дует з п’єси М. Старицького «За двома зайцями» у виконанні Анастасії Лактіонової (Проня) та Ярослава Павліва (Голохвастов) викликав щирий сміх у залі, бо таких Пронь і Голохвастових у Криму тепер з кожним днем стає все більше.
Тим часом людей на сцені змінили «брати наші менші». Сабіна Петренко зіграла чаплю Жасмін, в яку закохався дворовий пес Чарлі, за це його назвали Ромео, а зіграв його Арсен Мукук. Ця закохана пара не хоче більше жити між людей на цій грішній землі, і вони збираються летіти у вирій — поранена чапля і пес. Ромео та Жасмін. Вирішили і зробили. Стали на краю прірви і полетіли. Тільки не у вирій... І саме ці секунди падіння й були щастям, тому що вони були разом і були вільні.
От на такій сумній ноті і завершився творчий звіт зразкової театральної студії «Світанок» перед Святим Миколаєм. І нехай цього року всі ми не «долетіли» до рідної омріяної землі, але вірю, що до наступного свята, коли Миколай завітає до студії «Світанок», ми всі вже будемо у себе вдома. Адже він не просто Миколай, а Миколай Чудотворець!

На святі був і в чудо вірить
Олександр ПОЛЬЧЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2014 > Тема "Душі криниця"