"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2014 > Тема "Резонанс"
#51 за 19.12.2014
УКРА╥НУ НЕ ЗЛАМАТИ!
Кримcький Майдан
Прочитав в ╤нтернет╕ заголовок – сьогодн╕ в Укра╖н╕ ╓ «люди Майдану ╕ люди Пут╕на-Януковича». Перша частина сто╖ть на позиц╕ях нашо╖ державно╖ незалежност╕, друга – Укра╖на повинна стати нев╕д’╓мною частиною велико╖ Рос╕╖. Майдан-2014 скинув злочинний режим Януковича-Азарова, до влади прийшли ╕нш╕ люди, хоча деколи говорять, що прийшли «люди сцени Майдану». ╤ нин╕ Укра╖на пережива╓, може, найскладн╕ший пер╕од свого ╕снування – бути чи не бути наш╕й держав╕? Пут╕нська ╕мперська Рос╕я робить все, щоб зруйнувати нашу державн╕сть, – анексувала через в╕йськове захоплення та псевдореферендум Крим, розв’язала криваву в╕йну на сход╕ Укра╖ни, робить все, що у ╖╖ силах, щоб зруйнувати економ╕ку нашо╖ держави. Це ╓ продовженням того, що почалося не нин╕ ╕ к╕нцевою метою якого було ╕ ╓ збереження колон╕ального статусу Укра╖ни та завершення русиф╕кац╕йно╖ в╕в╕секц╕╖ над етносом Укра╖ни. Асоц╕ац╕я Укра╖ни з ╢вропейським Союзом ╓ для Рос╕╖ страшним злом, бо вона руйну╓ ╖╖ к╕нцев╕ великодержавн╕ ц╕л╕. Пут╕н частково досяг сво╓╖ мети, адже переважна к╕льк╕сть рос╕ян вважають, що п╕сля Януковича до влади в Укра╖н╕ прийшла антирос╕йська хунта, що у нас пану╓ нацизм, фашизм, нац╕онал╕зм. П╕сля втеч╕ Януковича мен╕ почали телефонувати мо╖ добр╕ знайом╕ вчен╕ з Рос╕╖ та Б╕лорус╕. ╥м хот╕лося знати мо╓ ставлення до анекс╕╖ Криму, до ╕нших наших под╕й. Саме в╕д них я почув слова про фашизм та нацизм в Укра╖н╕. Що спонукало ╖х до цих висновк╕в, що так налякало цих осв╕чених рос╕ян? Чи не те, що вони раптом почули, як сп╕вають д╕ти та доросл╕ з р╕зних частин Укра╖ни «Ще не вмерла Укра╖ни н╕ слава, н╕ воля»… Чи те, що лунали ╕ лунають «Слава Укра╖н╕» — «Героям Слава», «Укра╖на – велика кра╖на». Чи те, що на захист нашо╖ незалежност╕ стали не лише укра╖нц╕, але й досить велика частина рос╕йськомовних людей. Чому так довго довелось чекати ╓днання нашого народу? Царська Рос╕я, а ще б╕льше комуно-б╕льшовицька ╕мпер╕я зробили дуже багато для русиф╕кац╕╖ укра╖нц╕в. Три голодомори забрали життя м╕льйон╕в укра╖нц╕в. Варварська ╕ндустр╕ал╕зац╕я перем╕стила в Укра╖ну м╕льйони м╕грант╕в з серцевинно╖ Рос╕╖ ╕ заповнила наш╕ м╕ста рос╕йським людом. Насильницька евакуац╕я багатьох укра╖нц╕в на сх╕д СРСР, НКВДистське знищення ╕нтел╕генц╕╖, в╕йни, що прокочувалися нашою територ╕╓ю, теж сприяли масовому знищенню укра╖нства. У мене збер╕гся телефонний дов╕дник ╤вано-Франк╕вська за 1971 р╕к, у якому близько 70% телефон╕в належали абонентам з рос╕йськими пр╕звищами, а у т╕ часи мати телефон удома було прив╕ле╓м людей, що мали певне сусп╕льне становище. П╕сля 1991 року до влади прийшла колишня партноменклатура (або ╖хн╕ д╕ти, зят╕ чи нев╕стки), а також новоспечен╕ багат╕╖ з числа колишн╕х п╕дп╕льних м╕льйонер╕в, ╕ ╖м вдалося захопити багато урядових та економ╕чних важел╕в. ╤ це теж не сприяло становленню нашо╖ держави. У 1998 роц╕ нин╕ пок╕йний Олег Роман╕в, голова Наукового товариства ╕м. Т. Шевченка, опубл╕кував маленьку книжечку п╕д назвою: «Чи стане Укра╖на укра╖нською?». З ц╕╓╖ публ╕кац╕╖ ми бачимо, як далеко наперед проглядав цей видатний вчений етапи становлення нашо╖ держави. Особливо ц╕нним ╓ його анал╕з процес╕в зрос╕йщення за нових обставин (через пресу, книговидання, шоу-б╕знес, осв╕ту загальну ╕ вищу, д╕ловодство та адм╕н╕страц╕ю). Але кор╕ння усьому цьому було закладене давно. Пригадую, коли навчався у 1954-1959 роках у Льв╕вському пол╕техн╕чному ╕нститут╕, б╕льш╕сть навчальних дисципл╕н викладались студентам рос╕йською мовою, бо, мовляв, вам доведеться працювати на неозорих просторах Радянського Союзу, тому треба волод╕ти «общ╓понятним язиком». Лише деяк╕ дисципл╕ни викладалися укра╖нською мовою, до яких чомусь належали ╕стор╕я КПРС та марксистсько-лен╕нська ф╕лософ╕я. У нас, молодих студент╕в, закладалася наша меншоварт╕сть. У 1957 роц╕ п╕д час виробничо╖ практики в Краснодарському кра╖, в хутор╕ Ханьк╕в б╕ля Слов’янська, ми, дек╕лька студент╕в, п╕д╕йшли до сторожа великого яблуневого саду з проханням з╕брати для себе яблук. Цей сторож запитав нас: «Кто вы? Откуда приехали?». Коли ми сказали, що з Укра╖ни, що ми — укра╖нц╕, цей чолов╕к нам сказав: «Я люблю украинцев и презираю хохлов». Лише з часом до мене д╕йшов зм╕ст його сл╕в. В╕н розум╕в п╕д хохлами людей, що зреклися свого укра╖нства. На переважн╕й частин╕ Укра╖ни нав╕ть в часи незалежност╕ запанувало зневажливе ставлення до укра╖нсько╖ мови, бо «рос╕йськомовний св╕т став першим св╕том м╕сько╖ культури, осв╕ти, б╕знесу ╕ державно╖ бюрократ╕╖» (Олег Роман╕в). Я пригадую свою розмову в к╕нц╕ 90-х рок╕в минулого стол╕ття з кор╕нним укра╖нцем, ученим з Полтави, батьки якого ╕ батьки його дружини були укра╖номовними укра╖нцями. На мо╓ запитання, чому в╕н з дружиною та сво╖ми д╕тьми сп╕лку╓ться рос╕йською, в╕н в╕дпов╕в, що розмовляти у Полтав╕ укра╖нською ╓ ознакою селянського походження. Колись я запитав на ринку у С╕мферопол╕ молоду симпатичну ж╕нку, яка продавала овоч╕, чи вона — не укра╖нка. На що вона, засм╕явшись, сказала: «Ох, я — хохлушка». Настало масове самовизнання «хохляцтва» як чогось другосортного. Я збер╕г лист в╕д професора Брон╕слава Байдюка, в╕домого вченого в галуз╕ механ╕ки руйнування г╕рських пор╕д, котрий б╕льшу частину свого життя прожив у Москв╕. У цьому лист╕ в╕н пише: «Рос╕яни, як╕ б вони не були, демократи чи комун╕сти, ставляться до укра╖нц╕в зверхньо ╕ не дають права на самост╕йне ╕снування укра╖нського народу. ╤ пол╕тики, ╕ звичайн╕ роботяги вважають, що укра╖нц╕ — то щось таке сво╓, власне, як домашн╕й пес чи к╕нь, ╕ н╕кому в голову не приходить, що тут ╓ якась чорна несправедлив╕сть. Вс╕ вже так до цього звикли, що нема над╕╖ на якусь зм╕ну. ╤ це головним чином тому, що укра╖нц╕ сам╕ майже вс╕ до цього звикли. Правда, вони себе за коняк не вважають. Але вважають за велику рад╕сть бути молодшими братами, для яких знайдеться м╕сце на к╕нц╕ лавки. ╤ кожен з нас дел╕катно бо╖ться показати, що це нам незручно. Такий безнад╕йно чемний народ… ╤ видужати з цього стану можна т╕льки тод╕, коли молод╕ закладати у голову з дитинства, що укра╖нц╕ мають б╕льше минуле, н╕ж рос╕яни, котр╕ склалися як нац╕я т╕льки п╕сля розпаду Золото╖ Орди ╕ п╕д впливом ╖╖ кадр╕в»… За десять останн╕х рок╕в мого проживання в Криму я не м╕г купити газету укра╖нською мовою. Газети «День», «Дзеркало тижня», «Урядовий кур’╓р» тощо надходили у к╕оски лише рос╕йською мовою. Коли у газетно-журнальному к╕оску на вокзал╕ С╕мферополя просив продати мен╕ будь-яку газету укра╖нською мовою — хоч за 1000 гривень! — продавчиня в╕дпов╕дала: «Не было, нет и никогда не будет у нас газет на украинском языке». У 1991 роц╕, п╕сля проголошення Незалежност╕ Укра╖ни, я гостював в одн╕й московськ╕й професорськ╕й родин╕, де до мене ставилися з повагою, де мен╕ допомагали публ╕кувати мо╖ науков╕ статт╕ та книги, а перед тим опонували ще у 1969 та у 1982 роках мо╖ кандидатську та докторську дисертац╕╖. Весь нед╕льний день ми дискутували про незалежн╕сть. Вони ╖╖ не визнавали. Я ╖х переконував у неминучост╕ цього. Вже ввечер╕ дружина цього професора, також в╕дома вчена, сказала: «Ну что ж, будете иметь второе русское государство». Правда, ╖хн╕й шов╕н╕зм сягав далеко – коли я п╕сля одного з╕ сво╖х повернень ╕з Зах╕дного Сиб╕ру сказав, що народи ханти-манс╕ волод╕ють великою побутовою культурою, бо зум╕ли виживати, народжувати д╕тей в умовах великих мороз╕в узимку та м╕льярд╕в моск╕т╕в та комар╕в ул╕тку, почув у в╕дпов╕дь: «Ну какая может быть у них культура…». Десять рок╕в тому я почув по кримському рад╕о страшн╕ слова в╕д одного з рад╕ослухач╕в, який говорив про насильницьку укра╖н╕зац╕ю, бо його вноч╕ примушують слухати укра╖нськ╕ п╕сн╕, ╕ тепер в╕н ╖х ненавидить. У лютому 2014 року я лежав у с╕мферопольськ╕й л╕карн╕. Разом з╕ мною л╕кувався л╕кар, рос╕янин за нац╕ональн╕стю, який сказав мен╕ категорично, що в╕н н╕коли не буде сп╕лкуватися укра╖нською. Коли я йому сказав, що, окр╕м укра╖нсько╖, я волод╕ю рос╕йською, знаю польську ╕ дещо г╕рше англ╕йську, в╕н перестав з╕ мною розмовляти. Масове зомбування населення сходу Укра╖ни, майже повна в╕дсутн╕сть усього укра╖нського у вищих навчальних закладах зробили свою руйн╕вну справу. Я почув недавно в╕дпов╕дь одн╕╓╖ рос╕янки з Донецька, яка сказала, що «лучше будем есть один черствый хлеб, но жить вместе с Россией». Чи стане Укра╖на укра╖нською у новий час, що настав п╕сля Революц╕╖ Г╕дност╕? Щоб це сталося, нам треба працювати ус╕м. Бо, наприклад, вища осв╕та ще не стала укра╖номовною у б╕льшост╕ виш╕в центру та сходу Укра╖ни. Бо майже весь б╕знес ведеться рос╕йською. Бо телебачення ╕ рад╕омовлення також у багатьох випадках ╓ рос╕йськомовними та ще й спрямовуються пут╕нською пропагандою. Наш╕ газети теж переважно рос╕йськомовн╕. Багато ректор╕в виш╕в ╕ дос╕ вважають, що не так важлива мова викладання, що викладання рос╕йською може бути як╕сн╕шим. В Укра╖н╕ нема кошт╕в для видання навчально╖ л╕тератури укра╖нською мовою. Нема зац╕кавлення великого та середнього б╕знесу у виданн╕ р╕зного роду журнал╕в укра╖нською мовою. Б╕льш╕сть журнал╕в, що друкують статт╕ про моду, р╕зн╕ псевдокультурн╕ есе╖, приколи, видаються рос╕йською мовою. Будемо спод╕ватися, що сценар╕╖ на засадах ╕мперського реваншу, зг╕дно з якими Укра╖на повинна стати нев╕д’╓мною частиною «велико╖ Рос╕╖», не будуть зд╕йснен╕. ╢ над╕я, що при влад╕ в Укра╖н╕ справд╕ стануть не люди «сцени Майдану», а «люди Майдану». Президент Укра╖ни Петро Порошенко задекларував, що в Укра╖н╕ укра╖нська мова по-справжньому, а не профанац╕йно стане державною. Треба, щоб ╕ публ╕цистика, ╕ рад╕о та телебачення, ╕ навчальна л╕тература стали працювати задля Укра╖нсько╖ держави, а не задля ╕нтерес╕в рос╕йського агресора. Але без збройного захисту нашо╖ земл╕, без п╕дтримки Заходу досягти цього буде важко. «Фактор пробудження нац╕онально╖ стих╕╖ на Сход╕ або хоча б у менш уражених русиф╕кац╕╓ю його центральних рег╕онах може сп╕льно ╕з зах╕дним тиском утримати та розбудувати укра╖нську нац╕ональну соборн╕сть», — провидчо писав Олег Роман╕в. Спод╕вання Пут╕на, мовлен╕ його найближчим оточенням ╕ ним самим, що Укра╖на буде розчленована на Новорос╕ю, передана частинами Польщ╕, Румун╕╖, Угорщин╕, не збудуться. Цього не допустить наш народ. За словами Олега Роман╕ва, «битва за Укра╖ну та укра╖нство не програна – лише почина╓ться ╖╖ особливий, вир╕шальний етап. ╤ велика, соборна, нац╕онально-усв╕домлена держава Укра╖на збудеться!». ╤ це буде в╕дбуватися на тл╕ зростання м╕жнац╕онально╖ гармон╕╖ м╕ж укра╖нцями, рос╕янами, ╓вреями та ус╕ма ╕ншими народами Укра╖ни.
Роман ЯРЕМ╤ЙЧУК, д╕йсний член Наукового товариства ╕м. Т. Шевченка, доктор техн╕чних наук, профессор
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2014 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14468
|