Версiя для друку Обговорити в форумi

Ці слова є актуальними не лише тоді, коли йдеться про дорогих вашому серцю людей, особливо сьогодні, оскільки кримське життя багате на сюрпризи. Приміром, жила собі була тут газета під назвою «События». Нещодавно відсвяткувала свій ще зовсім не солідний п’ятирічний ювілей. Та й люди в ній працювали молоді. Вони не потерпали від ностальгії, а можливість говорити про все, що хвилює, вважали природною, як можливість дихати. Тому і завоювали чимало сердець своїх читачів.
Те, що Україна – не Росія, усвідомили не одразу і продовжували працювати у звичному режимі: хвилювалися через проблеми, що можуть виникнути у кримчан зі світлом, водою, мобільним зв’язком та Інтернетом, зауважували, що «нова» кримська влада зовсім не є новою, навіть підтверджували це документально, бо виборчі списки складалися переважно із учорашніх представників провладної Партії регіонів із доданням варягів із Тульської області, а ще – вболівали через стрімке зростання цін на продукти харчування.
Дедалі газета ставала все менш відвертою й емоційною, а останнім часом звинуватити її в проукраїнській орієнтації можна було лише через те, що, як і раніше, вона продовжувала друкувати програму вилученого із Криму українського телебачення.
І ось уже понад місяць, як газета зникла. Аби знала про це наперед, то зберегла хоча б один її примірник на пам’ять. Останнім часом, після знищення усієї кримськотатарської преси та заміни колективів деяких газет на стовідсотково лояльні до Москви, вона стала для мене чимось схожим на привіт із доброго минулого.
З надією виглядала газету в кіосках, але на мої запитання кіоскери пропонували іншу, зі схожою назвою: «События недели: итоги и факты». І я здалася. Газета виявилася як газета: про українських «силовиків», що бомблять мирних жителів Донбасу, про «нєзалєжную» у звичному контексті. Виділялось видання лише дивовижною рекламою, де чомусь пропонувалося робити покупки у гривнях.
В пошуках розгадки гривневих пропозицій, я з’ясувала, що «События недели» є «Всеукраїнською інформаційно-розважальною газетою» з редакцією у Києві. І це в той час, як з літа кримчани не отримують української преси навіть за передплатою, включаючи найбезневинніші видання, такі, як «Порадниця».
Натомість тоді, влітку, і з’явилися в Криму «События недели», зареєстровані також у РФ Федеральною службою. Звідси і російські смислові штампи та правка матеріалів, які на 80% є запозиченими із Інтернету (суттєво, що при цьому редакція забороняє передруки без своєї письмової згоди).
«События недели» — яскравий приклад того, як «українська» газета може стати здобутком «русского мира» за абсолютної відсутності будь-яких ознак української ментальності та щонайменших відголосків відстоювання інтересів Української держави.
До речі, і для «русского мира», який, на відміну від Заходу, претендує на особливу цноту, вона трохи нетипова. Редакція намагається привабити читача відверто порнографічними матеріалами, які шокують вульгарністю і примітивізмом. Скажімо, в редакційному матеріалі «Мужчину не заменит фаллоимитатор» на повному серйозі проводиться дослідження, чим же згадана річ, «просто жужжалка», відрізняється від «полноценного мужика и его орудия». Ба, виявляється, «кусок пластика не может нежно поцеловать в шею». «Да, пенис должен быть большим!» — розмірковують редакційні естети. А в матеріалі «9 из 10 мужчин считают, что размер имеет значение» — вже подаються і рецепти, як же його можна «наростити» та «пожвавити». Я – не прихильниця чистоплюйства, але після знайомства з такою друкованою продукцією хочеться вимити руки.
На щастя, матеріали в газеті зібрані досить неоднорідні. Але практично всі з тих, що мають географічну прив’язку, так чи інакше стосуються Криму. До речі, ці публікації не завжди відповідають кримським реаліям і викликають чимало запитань. Ось на першу полосу величезними буквами виноситься заголовок статті «Рыбная отрасль на безрыбье», чим підкреслюється важливість публікації. Вона – про ситуацію з рибним промислом у Керчі, про те, що сьогодні рибалкам ніде збувати солону хамсу, бо ввіз в Україну, де реалізовувалося 90% цієї продукції, заборонений, у приморській Росії є своя риба, а продавати її оптом у Москві менше, ніж за 210 рублів за кілограм, не вигідно, та і «россияне ничего не знают о хамсе» (можливо, думають, що риба буває лише червоною), тому її не беруть. Якщо вірити написаному, то вся реалізація хамси відбувається в Криму, який буквально завалений нею. То чому ж тоді вона коштує оптом по 40-50 руб. за кілограм, а вроздріб востаннє бачила її по 120? Між іншим, у 2012 році, коли дорога в Україну їй була відкрита, хамса не коштувала на ринку вище 10 грн., а в рибних магазинах їй і взагалі золота ціна була 6 грн. І як зрозуміти те, що автор пророкує загибель рибної галузі через конкуренцію з росіянами, а вартість риби дедалі зростає і вже наздогнала м’ясо? І чому хамса на території спадкоємиці Радянського Союзу коштує в п’ятсот і тисячу разів більше, ніж коштувала в СРСР?
Тож, як бачимо, варто відволіктися від сексу та походеньок кінозірок, як вже «стирчать вуха» нинішніх кримських проблем, яких за російським сценарієм не повинно бути. Отже, може, краще знову – в ліжко? Бо за його межами — труднощі з водою, через брак якої «полностью погиб в Крыму урожай риса», у той же час, як знамениті масандрівські вина почали перетворюватися ледь не на воду – на винний напій. Чому? Та тому, що за російськими технологіями, попри свої найвищі нагороди на міжнародних конкурсах, називатися винами вони не можуть, бо кріплені не виноградним спиртом. А продаватися там, де їх по-справжньому цінують, їм не дозволяють економічні санкції. Та і дорога в Росію й у дружні до неї країни виявляється тепер набагато довшою і дорожчою. Отже, експорт масандрівських вин впав наполовину.
То навіщо було «депортовувати» з Криму всю незаангажовану пресу, якщо правду все одно не приховати? Сьогодні розмови про «кримське покращення» вже зводяться до морального аспекту. Кореспондент «Московского комсомольца в Крыму», не залишаючись осторонь «перехідного періоду», додає публікації оптимізму, цитуючи чи то справжніх, чи то вигаданих співрозмовниць: «Раньше мы думали так: в случае заварухи, пускай на Крым нападают все, кто хочет, сопротивляться и воевать за Украину мы не будем. А сейчас, если кто-то будет угрожать нам в составе России, встанем, как один, на её защиту, я первая пойду! Такой вот подъём у людей».
У когось «подъём», а хтось вже почав спускатися. І не треба про війну, бо, завойовуючи Крим, нашкодять не Україні і не Росії, а буде кримчанам те, що жителям Донбасу.
А якби президентом Росії була я, то не заохочувала б оці нескінченні воплі-соплі навколо Криму і не провокувала б тим самим емоційний вибух з іншого боку. А замість того, щоб боротися з «підозрілою» пресою, придивилася б до тих, хто реально псує імідж Росії і розпалює міжнаціональну ворожнечу, у той час, як на словах нібито з цим бореться.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 19.12.2014 > Тема "Резонанс"