Версiя для друку Обговорити в форумi

Росіє, вставай!

На початку липня старший лейтенант прикордонної служби ФСБ Ілля Богданов перейшов російсько-український кордон («Я просто дав прикордоннику 500 рублів, і мене пропустили»), приїхав до Києва і звернувся до Служби безпеки України. Він розповів, що приїхав простим добровольцем, щоб «надати посильну допомогу своїми діями, своїм досвідом у припиненні війни, яку на Східній Україні намагається розв’язати антинародний путінський режим».
Ілля Богданов закінчив Хабаровський прикордонний інститут ФСБ Росії. Служив оперуповноваженим у Республіці Дагестан і державним інспектором в Приморському краї. «У Дагестані служив на бойовій заставі в горах і бачив, як путінська система роками підтримує там зону напруженості, а тепер війна перекинулася з подачі путінського режиму на слов’янську землю». Ілля Богданов – російський націоналіст, дотримується крайніх правих поглядів, дружив із «приморськими партизанами».
На прес-конференції в Києві офіцер ФСБ розповів, що вирішив переїхати до України, оскільки був обурений російською пропагандою: телебаченням, яке не показує проблеми в Росії, «де все прогнило», а говорить тільки про Україну і «24 години на добу верзе нісенітницю». «Я приїхав з однією метою: брати участь в АТО», – пояснив він українським журналістам. При цьому друзі Богданова воюють на боці сепаратистів.
«Тільки з Владивостока у мене кілька знайомих їхало туди воювати. Я від них знаю, що там воюють 70% приїжджих, а 30% – місцеві алкаші, і люди звідти поверталися розчарованими – російської ідеї там в принципі не виявилося... Я готовий воювати з громадянами Росії, з тими, хто захищає путінський режим. До Росії я повернуся, якщо буде революція», – сказав він на київській прес-конференції.
Відтоді минуло три місяці. Зараз Ілля Богданов служить в одному з добровольчих батальйонів у зоні АТО, брав участь у бойових діях. В інтерв’ю Радіо «Свобода» він розповів про те, як склалася його доля.
– Ви вже майже три місяці перебуваєте в Україні. Не шкодуєте про своє рішення, чи не було воно необачним?
– Абсолютно ні, я задоволений тим, що приїхав до України. Вважаю, що по-іншому не могло бути. Я не міг залишитися в Рашці.
– Чи є, крім Вас, добровольці з Росії, чи спілкувалися Ви з кимось із них, і яка у них мотивація?
– Звичайно, спілкувався, тут досить широка діаспора росіян. Особливо в батальйоні «Азов»: я в дуже хороших стосунках з росіянами в цьому батальйоні. І в інших батальйонах теж зустрічав росіян, з усіма гарне спілкування. В основному, приїхали воювати люди, які проти режиму, за покликом серця. Чесні, прекрасні люди насправді, мислячі, таких у Рашці на кожному кроці не зустрінеш.
– А як до Вас, росіянина-добровольця, ставляться українці, товариші по батальйону? Насторожено чи відразу прийняли?
– Ставляться добре, чуйно, по-доброму. Мені дуже сподобалося, що у них є волонтерська організація: всі допомагають, будь-які питання вирішуються, немає такої проблеми, яку ти не вирішиш. Приїжджаєш в будь-яке місто України з якоюсь своєю проблемою, тобі її вирішують, нагодують, напоять, відвезуть, дадуть грошей. Все вирішується, все дуже чудово.
– Ілля, Ви – російський націоналіст. Чому Ви вирішили воювати не на боці Росії, а, прямо скажемо, проти Росії?
– Я воюю не проти Росії, а проти антинародного путінського режиму, який задавив усі демократичні досягнення, які були після розвалу Союзу. І зараз знову країна занурюється в чорносотенну совкову прірву. Все дуже погано, країна летить у прірву, і з цим потрібно щось робити.
– Але ж в Росії при владі корпорація, до якої Ви теж належали. Путін – виходець із ФСБ.
– Коли я вступав до інституту, я заздалегідь розумів, що йду в систему, просто щоб отримати певні навички, вміння, які буду використовувати надалі для революції в Росії. Виключно з цим мотивом я вступав до цього інституту прикордонного ефесбешного. Взагалі, знав, що буду військовим – це моє призначення, а що буду брати участь у революції – я знав з 14 років. І вступаючи до інституту, і коли я в Дагестан хотів розподілитися, хотів просто отримати бойовий досвід, який стане мені в пригоді, щоб потім воювати з режимом. Все було продумано.
– Чи правда, що Ви дружили з «приморськими партизанами»?
– «Приморські партизани» – всі мої друзі. Саша Ковтун, який зараз сидить... нібито він прийняв іслам – тут якісь непорозуміння, і Андрій Сухорада. І всіх інших знаю.
– А в ФСБ зустрічали людей з такими ж поглядами, як у Вас, чи були білою вороною?
– Звичайно, зустрічав. Там є такі ж націонал-соціалісти, націоналісти, є незадоволені режимом, є люди комуністичних поглядів. Публіка досить різна трапляється.
– Є люди, налаштовані проти режиму, проти Путіна?
– Так, такі люди є. Природно, вони не кричать про це на кожному розі, але є. Є люди, які жодної політичної чіткої позиції, світогляду не мають, але незадоволені режимом. Єдине, вони — обивателі, і годівниця дорожче від своїх переконань. Але незадоволених там багато.
– І Ви вважаєте, що події в Україні – це пролог до революції в Росії?
– Я вже не вважаю, що це вплине на внутрішню ситуацію в Росії. Навпаки, це сильно зміцнило режим Путіна – це факт. Але те, що Україна буде плацдармом для революції в Росії, – це так. Україна – це наш останній шанс, який потрібно використовувати. Потрібна сильна європейська держава Україна, вона повинна стати центром Європи, тільки тоді ми зможемо з неї розпочати революцію в Росії. Бігти правим націоналістам нікуди, окрім як до України.
– Спочатку потрібно вирішити проблему сходу України. Ви говорили нещодавно, що скоро доведеться обороняти Дніпропетровськ. Як думаєте, довго протримається сепаратизм?
– Якби все по-нормальному вирішувалося, то, напевно, питання давно б вирішилося, задавили б весь сепаратизм, уже давно б перемогли в цій війні, якби нагорі не вирішували питання між собою не на користь простого народу. Політичні ігри все псують, люди вмирають просто ні за що на цей момент.
– Тобто Ви вважаєте, що винне керівництво України?
– Десь воно ухвалює і грамотні рішення, але не щодо відносин з Росією. Якби з європейською державою такі б питання були, то так, напевно, можна, а з Росією не вирішується дипломатичним шляхом. Росія – це гопник якийсь. Не можна з Росією по-чесному грати, і обхитрити Росію неможливо. Їй даси палець – вона відкусить по саме плече. Тому я не розумію до кінця політику керівництва України в цьому питанні.
– Тобто Ви проти перемир’я, Ви вважаєте, що має бути наказ наступати?
– Я вважаю, що так. Дипломатичні шляхи вже вичерпані, хоча рішення не фінансувати окуповані області – це все дуже грамотно. Але дотиснути потрібно, звичайно. Не можна було давати зміцнювати позиції російським військам на окупованій території. Дуже багато жертв через це.
– А чи є у Вашого батальйону і в інших батальйонах, які воюють на сході, сили для того, щоб звільнити Донецьк і Луганськ?
– Взагалі так, в Україні достатньо ще резервів, щоб нормально воювати, все це є. Єдине, за своїми відчуттями скажу, що офіцерські і сержантські кадри насправді об’єктивно дуже слабкі в Україні, саме тому багато військових невдач було. Йдеться не про зраду, а просто про невміння, непрофесіоналізм українських військових.
– Ви не боїтеся, що з Вами розправляться, як з Литвиненком? У ФСБ дуже болісно ставляться до тих, хто протиставляє себе корпорації. Не було погроз?
– Погроз не було, але мені з Росії друзі писали, що Путін пообіцяв усіх росіян, які воюють за Україну, повернути і покарати. Зі мною, я думаю, це мало б публічний характер. Нічого, я морально готовий до будь-якого повороту подій. Краще вже підірватися гранатою в останній момент, ніж їхати до дяді Вови.
– Були повідомлення, що Служба безпеки України взяла Вас під охорону. Це — правда?
– Під охорону мене не брали абсолютно, мене тільки на початковому етапі дуже ретельно перевіряли, щоб я не виявився якимось шпигуном.
– Ви знаєте, що в російських ЗМІ (наприклад, був сюжет телеканалу «Звезда») оголосили, що Ви — самозванець, що посвідчення ФСБ, яке було показано в передачах українського телебачення, фальшиве. Що ви відповісте?
– Це — природна реакція ФСБ, нічого іншого не очікувалося. Я одразу пояснив, що це моє ветеранське посвідчення, а не «ксива» звичайна, тому що у мене «ксива» була на переоформленні, у мене її не було на руках. Посвідчення особи офіцера я залишив своїй тітці в Підмосков’ї. На наступний день після інтерв’ю прийшли два співробітники ФСБ і його вилучили.
– Ваших родичів у Росії обшукують?
– Стосовно мене, наскільки я знаю, ведеться кримінальне провадження, стаття «держзрада» і, напевно, «найманство». Так, приходили, викликали матір у військову прокуратуру, сестру в ФСБ викликали, в Підмосков’ї до тітки заходили. Так особливо не напружують, але було...

Дмитро ВОЛЧЕК

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2014 > Тема "З потоку життя"