"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2014 > Тема "Українці мої..."
#41 за 10.10.2014
«МАМО, МАМО, Р╤ДНА ╤ КРАСИВА, В╤ДЛЕТ╤ЛА ТИ НА НЕБЕСА…»
Криму душа укра╖нська...
Початок жовтня. Кримська ос╕нь т╕льки-но взялася за пензл╕ ╕ фарби. А на кв╕ткових базарчиках уже переважають традиц╕йн╕ ос╕нн╕ кв╕ти — хризантеми. Так було ╕ чотири роки тому. Чи не кожен другий перехожий поблизу с╕мферопольсько╖ м╕ськради тримав тод╕ в руках кв╕ти, переважно хризантеми ╕ гвоздики. Швидко збагнула, що ц╕ люди йдуть туди ж, куди ╕ я, — до м╕ськради, попрощатися з в╕домою укра╖нською майстринею, Геро╓м Укра╖ни, вишивальницею В╕рою Серг╕╖вною Ро╖к. ╤ це зовс╕м не обов’язково друз╕, знайом╕ чи учениц╕ майстрин╕, але й незнайом╕ з нею особисто люди, для яких вона теж була близькою ╕ дорогою. Склалося так, що ╕м’я вишивальниц╕ тод╕ було у багатьох на вустах. М╕н╕стерство культури АРК запланувало ц╕лу низку заход╕в, приурочених до ╖╖ стор╕чного юв╕лею, тож хтось складав в╕рш╕, а хтось писав п╕сн╕, аби вшанувати юв╕лярку, цю ж╕нку, що вже стала уособленням укра╖нського народного мистецтва в Криму, символом мудрост╕ ╕ мужност╕, як╕ перемагають час. Але не долю… Згодом я випадково познайомилася з л╕карем, який оглядав В╕ру Серг╕╖вну в приймальному поко╖, куди вона потрапила з переломом стегна. Ця ж╕нка стала для нього прикладом оптим╕зму ╕ житт╓любства, який в╕н, схоже, наводив не мен╕ перш╕й. Травматолог розпов╕в, як вона, попри нестерпний б╕ль, допитувалася, чи зможе за к╕лька тижн╕в подорожувати Укра╖ною, де в не╖ була запланована ц╕ла низка передюв╕лейних виставок. ╤ це для В╕ри Серг╕╖вни був не громадянський подвиг, хоча в ╖╖ в╕ц╕ ╕ з ╖╖ здоров’ям под╕бне просто нонсенс, а сво╓р╕дний доп╕нг, який спонука╓ гучн╕ше битися серце, швидше рухатися кров, бо всюди, де б не з’являлася майстриня, вона купалася в народн╕й любов╕, бо вс╕, як ╕ вона сама, усв╕домлювали, що кожен такий при╖зд наверне до прекрасного, р╕дного, глибинного не одне серце. А коли робиш щось добре, потр╕бне ╕ важливе, — не втомлю╓шся, ╕ не бере застуда, а за плечима н╕бито виростають крила. Неодноразово збиралася пров╕дати В╕ру Серг╕╖вну в л╕карн╕, ╕ не т╕льки тому, що, готуючи про не╖ книгу, зр╕днилася з ц╕╓ю людиною, але й тому, що добре знаю, як╕ вони, от╕ роздуми, що приходять на самот╕. Але так не хот╕лося бачити ╖╖ безпом╕чною, слабкою ╕ краяти соб╕ серце! А якби ми вс╕, т╕, хто дарував ╖й останн╕ кв╕ти, заходилися чергувати б╕ля ╖╖ л╕жка, не п╕дпускаючи до не╖ жодно╖ п╕дступно╖ думки, вона б не здалася, вона б ╕ сьогодн╕ була з нами! А ми — це т╕, хто з╕брався у зал╕ б╕бл╕отеки ╕м. ╤. Франка, аби вшанувати пам’ять ц╕╓╖ св╕тло╖ людини, ╕ т╕, хто вже за межами Криму, такого р╕дного ╕ такого чужого п╕сля в╕домих под╕й. Ми — це укра╖нц╕, для яких скорбота за В╕рою Серг╕╖вною злива╓ться з╕ скорботою за втраченою Батьк╕вщиною. Бо, хоча Крим ╕ Укра╖на н╕коли не були ╕дентичними, ╕ В╕ра Ро╖к якось з╕зналася, що за 60 рок╕в так до нього по-справжньому ╕ не звикла, але все ж таки укра╖нц╕ тут могли сп╕лкуватися р╕дною мовою ╕ нав╕ть мали см╕лив╕сть ╕нод╕ заявляти про сво╖ права, бо вважалися таки у себе вдома. Сьогодн╕ все ╕накше. П╕д пост╕йним масованим тиском безальтернативно╖ антиукра╖нсько╖ пропаганди, п╕д загрозою репрес╕й та виселення ╕з Криму «командою переможц╕в», позбавлен╕ права голосу, люди л╕куються в╕д стресу та депрес╕╖, потерпають в╕д ╕нсульту або ж замикаються в соб╕, прим╕ряючи маску «б╕льшовика» — тобто того, хто належить до б╕льшост╕ ╕ хто сприяв передач╕ Криму до складу Рос╕╖. Тож нин╕шн╕й день пам’ят╕ В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к для багатьох став особливим: одне горе примножило ╕нше, одна втрата посилила ╕ншу втрату, ╕ не багатьом вдалося промовляти без сл╕з на очах. А заступниця генерального директора Всеукра╖нського ╕нформац╕йно-культурного центру Св╕тлана Леонова взагал╕ довго не могла з ними впоратися, бо, як пот╕м пов╕домила, вона – укра╖нка з В╕нниччини, там сказала сво╖ перш╕ слова р╕дною мовою ╕ В╕ра Серг╕╖вна для не╖ б╕льше, н╕ж просто людина, до творчост╕ яко╖ Св╕тлана прикип╕ла серцем. А у сина В╕ри Ро╖к Вадима була й ще одна причина для скорботи – т╕льки-но зр╕внялося 40 дн╕в з часу смерт╕ його дев’ятнадцятир╕чного внука, теж Вадима. На фотограф╕ю цього енерг╕йного житт╓рад╕сного хлопця просто неможливо було дивитися, хот╕лося вигукнути: «Не правда, так╕ не помирають!». Але правда. ╤ ця смерть, раптова, безглузда, перекону╓: люди в б╕лих халатах, яким змушен╕ ми дов╕рятися в критичн╕ моменти життя, нав╕ть маючи п╕двищен╕ зарплати (а ╕з серпня, як пов╕домляють ЗМ╤, це понад 30 тисяч рубл╕в), не стають в╕д того н╕ моральн╕шими, н╕ компетентн╕шими, особливо якщо не гребували проплаченими контрольними ╕ курсовими. Опанувавши себе, Вадим Михайлович заговорив про ╕нш╕ под╕╖, безпосередньо пов’язан╕ з нин╕шньою датою, до яко╖, зокрема, вишивальник Юр╕й Савка п╕дготував рушник, де ф╕гурують р╕зн╕ техн╕ки, котр╕ широко використовувала у сво╖й практиц╕ В╕ра Ро╖к, а посередин╕ був вишитий ╖╖ портрет. Вадим Михайлович пов╕домив також про наукову конференц╕ю, присвячену В╕р╕ Серг╕╖вн╕, що в╕дбулася в Полтавському ун╕верситет╕ ╕м. В. Короленка, яка передувала в╕дкриттю в художньому музе╖ цього м╕ста виставки роб╕т майстрин╕ та ╖╖ учениць, що вже тривалий час мандру╓ Укра╖ною. Пот╕м прозвучав в╕рш, написаний поетесою-аматоркою ╕з Лен╕нського району Ра╖сою Наумовою спец╕ально до дня пам’ят╕. А дал╕ виступили юн╕ актори зразково╖ театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок». Слова, з якими д╕ти зверталися до В╕ри Серг╕╖вни, запален╕ св╕чки, що вони пот╕м вручили ╖╖ сину, аби т╕ «передали тепло наших сердець», — все це було таким щирим ╕ зворушливим, що щем╕ло серце. Так само, як ╕ сказане художньою кер╕вницею «Св╕танку» Аллою Петровою: «Все цв╕те в Укра╖н╕, все народжу╓ться, прославля╓ свою землю. Такою була ╕ В╕ра Ро╖к. Вона й сьогодн╕ гурту╓ нас!». А х╕ба н╕? ╤ слова вдячност╕ до Вадима Михайловича, який вже за в╕дсутност╕ матер╕ робить все, аби не була втрачена ця ╖╖ м╕с╕я, були присутн╕ чи не в ус╕х виступах. Прозвучали ╕ присвячен╕ В╕р╕ Серг╕╖вн╕ п╕сн╕ у виконанн╕ ╖╖ улюбленого сп╕вака Ореста Мартин╕ва. Та ╕ хто не любить Ореста Федоровича, який завжди в нашому кол╕, в гор╕ ╕ в радост╕, чи то звеселяючи, чи то л╕куючи наш╕ душ╕?! «Мамо, мамо, р╕дна ╕ красива, в╕длет╕ла ти на небеса…» — ц╕ слова ╕з п╕сн╕ «До мами» у виконанн╕ Ореста Мартин╕ва ще довго лунали в пам’ят╕. Засп╕вала укра╖нську п╕сню ╕ студентка укра╖нського в╕дд╕лення КД╤ПУ Ед╕╓ Абла╓ва. П╕сня була сповнена туги, ╕ цю тугу кожен в╕дчував по-сво╓му. А я думала: яка-то доля чека╓ на отаких кримськотатарських студенток, котр╕ вир╕шили присвятити ╖╖ мов╕ тут чужо╖ ╕ гнано╖ держави? Де ╕ ким вони тепер працюватимуть, якщо досв╕дчен╕ вчител╕-укра╖н╕сти змушен╕ переквал╕ф╕ковуватися? Але кримськ╕ татари – народ особливий, к╕льк╕сть перших клас╕в з кримськотатарською мовою навчання цього року в деяких школах нав╕ть подво╖лася. Можливо, ц╕ люди навчать ╕ нас отак╕й непримиренност╕, незламност╕ у ход╕ до сво╓╖ мети, ход╕ вперто╖, без зайвих сл╕в ╕ патетики? Одразу ж пригадався зароб╕тчанин з телеекрану, який прямував на територ╕ю РФ ╕ улесливо заявляв журнал╕стам: «Россия-матушка, нам, хохлам, без нее не прожить!». Важко, нав╕ть неможливо уявити соб╕ в так╕й рол╕ кримського татарина ╕ боляче усв╕домлювати, що наш╕ сп╕вв╕тчизники можуть бути людьми без г╕дност╕ ╕ чест╕. Пом╕ж тим, виступи тривали. Прозвула мелод╕я п╕сн╕ присутнього тут композитора В’ячеслава Боброва, написана до стор╕ччя В╕ри Серг╕╖вни, яку вона так ╕ не почула. У композитора рос╕йське пр╕звище ╕ послугову╓ться в╕н рос╕йською мовою. Але ж В’ячеслав Бобров теж тут, на в╕дм╕ну в╕д «щирого» укра╖нця, традиц╕йного ведучого укра╖нських заход╕в, який цього разу взяти участь у вшануванн╕ пам’ят╕ майстрин╕ вже в╕дмовився. ╤ ц╕ слова я змушена писати зам╕сть вже сказаних Аллою Петровою, як╕ були на к╕нчику пера: «В╕ра Серг╕╖вна ╕ сьогодн╕ ╓дна╓ та гурту╓». У всякому раз╕, мушу до цього додати: ╕ в╕дкрива╓ наш╕ справжн╕ обличчя. Тим б╕льше хочеться сл╕дом за Вадимом Михайловичем ще раз подякувати кер╕вництву б╕бл╕отеки ╕м. Франка, яке не побоялося ╕ надати прим╕щення, ╕ посприяти в орган╕зац╕╖ заходу. Та х╕ба й могло бути ╕накше, х╕ба могли п╕ддан╕ царства книги п╕ти проти того, чому вона навчала, навча╓ ╕, спод╕ваюся, буде навчати завжди? В╕ра Серг╕╖вна й сама волод╕ла техн╕ками вишивки р╕зних народ╕в, ус╕х любила ╕ шанувала. А ╖╖ несучасна внутр╕шня ╕нтел╕гентн╕сть не дозволяла ╖й сказати щось недобре нав╕ть про тих, для кого, здавалося б, ╕нших сл╕в просто не знайти. Тож для вс╕х, хто ╖╖ знав, ця ж╕нка була вчителем. ╤ навчала вона значно б╕льшому, н╕ж вишивання, вона навчала життю. На цьому зосередив свою увагу у виступ╕ кримський тележурнал╕ст Олександр Польченко. А для мене В╕ра Серг╕╖вна — це золотий уламок ╕ншо╖ цив╕л╕зац╕╖, яко╖ ми зреклися в ╕м’я ╕деал╕в сучасност╕ ╕ до яко╖ дедал╕ важче буде дорости нам ╕ нашим нащадкам. Отже, присутн╕ зазначили, що не випадково В╕ра Ро╖к п╕шла в╕д нас у ╕нш╕ св╕ти саме в День вчителя. А ╖╖ безпосередн╕ учениц╕ Людмила Христенко та Св╕тлана Лавренюк под╕лилися спогадами про далекий 1954 р╕к, коли В╕ра Серг╕╖вна викладала у них в школ╕ уроки рукод╕лля. Вони говорили про р╕зноб╕чн╕ захоплення сво╓╖ вчительки, ╖╖ ун╕кальну пам’ять, що дозволяла називати ╕м’я та по батьков╕ вс╕х, хто пройшов хоча б кра╓чком ╖╖ життя нав╕ть дев’яносто рок╕в тому. «Людина сво╖м життям ма╓ п╕дготувати хорош╕ спогади про себе», — заявила Людмила Христенко. Але хоч з нею ╕ не поспереча╓шся, та все одно цього здавалося замало ╕ дуже хот╕лося б, аби з╕ сво╖м багажем людина входила не лише в спогади, але ╕ в ╕нше в╕чне життя, ╕ воно ставало таким, якого вона варта, а наша розлука була лише передв╕стям ново╖ зустр╕ч╕.
Тамара СОЛОВЕЙ
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2014 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14081
|