Версiя для друку Обговорити в форумi

Чи змінять позачергові вибори до Верховної Ради якість української політики — з таким запитанням «Укрінформ» звернувся до відомих українських інтелектуалів — людей авторитетних, різних професій, які живуть і працюють у різних куточках України. Своїми міркуваннями на тему виборів, про шанс змінити державу і побоювання повторення ситуації 2005 року поділився у своєму коментарі відомий історик, професор Українського католицького університету, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка Ярослав Грицак.

Партії оголосили виборчі списки. І з того я бачу, що якість політики не змінилася, тому що нас знову мають за електорат, нам замість програм і стратегій знову пропонують особи. Звичайно, склад парламенту трохи зміниться, але люди, які ці списки складають, — це вчорашні політики, яких ми вже знаємо, і ніякої нової якості вони нам не пропонують.
Під час Майдану я говорив, що у нас є три групи політиків: позавчорашнього дня — і це був Янукович і його команда, вчорашнього дня — це була наша опозиція, і політики майбутнього — які народжуються на Майдані. Позавчорашні вже відійшли, їх немає. Але вчорашні не виявляють бажання самим змінюватися і не мають бажання давати шанс політикам, які прийшли на Майдан.
Ми бачимо зараз прості маніпулятивні технології, які всім уже приїлися. І я скажу, що над Україною висить привид 2005 року — привид нездійснених мрій, нездійснених сподівань, привид особистісної політики, привид конфліктів. Тільки що замість Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка зараз маємо іншу лінію конфлікту: Порошенко — Яценюк.
Я не проти конфліктів. Я вважаю, що політика складена з конфліктів, політика завжди є змаганням інтересів. Але я за ті конфлікти, які пропонують якісь розв’язки, які можуть служити пружиною розвитку. Ті конфлікти, які ми маємо зараз, це — особистісні конфлікти, це — конфлікти групи вчорашніх політиків.
І це посилює у мене тривогу за повторення сценарію 2005 року, — що ми заговоримо реформи, що ці реформи заміняться боротьбою між сильними особистостями, що потім будуть тільки виправдання і пояснення...
* * *
Звичайно, ситуація зараз набагато важча, ніж тоді. Якби нам вдалося все змінити в 2004-2005 році, ми не мали б такої ситуації, і Путін не був би такий міцний. Зараз маємо війну. Вона багато що виправдовує, але не є виправданням для відсутності реформ. Тому що нас б’є не тільки противник спереду, але й противник ззаду. А противник ззаду — це корупція.
Не знаю, наскільки правдивими є розповіді про генералів, які зливають інформацію, але якщо люди про це говорять, це — ознака температури в суспільстві, це — ознака недовіри до генералів, до влади. А коли є недовіра до органів влади — і така висока, причому до всіх органів влади, — це дуже поганий показник. Для того, щоб була довіра, мають бути не тільки нові особи, а й нові програми, нові стратегії розвитку. Нам зараз нічого не пропонують. Нам просто кажуть, що треба виграти у війні.
* * *
Щодо висунення відомих особистостей — це для мене виглядає як політтехнологія і маніпуляція. Згадайте, коли Руслана виграла Євробачення, її також брали в політику. Якби нині був рік олімпіади, у нас би масово брали спортсменів. Зараз рік війни — беруть військових командирів.
Я, звичайно, знімаю капелюх перед цими людьми, які борються в АТО, і ризикують своїм життям, і жертвують своїм здоров’ям, але це не є зміни політичної гри. Не робімо собі ілюзій. Це не є розв’язка. Це — ситуаційне. Це — те, що не веде до жодного прориву. Це — не те, чого ми чекали на Майдані. І якщо нічого не зміниться, то Україну чекає нова політична криза — як не за рік, то за п’ять. І Україну буде лихоманити, доки нарешті не з’явиться еліта нового політичного класу.
* * *
Зараз же, за останні півроку, я не побачив жодної політичної якості. З усіх законів, про які говорилося, ухвалений тільки один — Закон про освіту. Нам півроку обіцяють реформи. У нас півроку є реформаторський уряд — і покажіть, що цей уряд зреформував...
На початку вересня минало сто днів президентства Порошенка. Порошенко обіцяв оголосити всі стратегії. Те, що він відклав їхнє оголошення, для мене є тривожний знак. Це ще, може, не червоне, але вже жовте світло. Це гальмує зміни.
Зміни у країні неможливі без зміни правил гри політиків. Треба змінювати їхню політичну волю, бо я не бачу у нашої політичної еліти волі змінювати цю країну.
Я декілька разів був на різних міжнародних конференціях, де виступали українські політики. І дуже часто їх запитували: покажіть дві-три сторінки вашої стратегії; що ви збираєтесь зробити, коли прийдете до влади в цій країні? Тобто базове — для чого прийти до влади. А цілі наших політиків — прийти до влади, не змінюючи нічого. Це — невтішні результати.
* * *
Насправді, я вважав і продовжую вважати, що в Україні зараз є вікно можливостей. Такі стрибки, які називаються еволюційними стрибками, стаються у часи кризи. Коли стається поразка у війні чи йде війна, чи падає авторитарний уряд. Як було, скажімо, в Німеччині після падіння Гітлера, чи після смерті Франко в Іспанії, чи після комуністичного режиму в Польщі. Насправді, кризи мають в собі елемент надії, є загальне відчуття в суспільстві, що далі вже так бути не може — треба починати щось змінювати.

Записала Валентина ПАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2014 > Тема "Ми єсть народ?"