Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Ярослав Грицак, ╕сторик, професор Льв╕вського католицького ун╕верситету: УКРА╥НСЬКА НАЦ╤Я В╤ДБУЛАСЯ. НАЙКРАЩИЙ ДОКАЗ – КРАХ «РОС╤ЙСЬКО╥ ВЕСНИ»
Сьогодн╕ в Укра╖н╕ не так багато людей, чи╖ думки так важать для сусп╕льства ╕, саме завдяки...


ДИВЕРС╤Я
Под╕╖ останнього тижня вихлюпнули на наш╕ голови надто багато матер╕алу для серйозних роздум╕в,...


РОЗДОР╤ЖЖЯ "КРИМСЬКО╥ СВ╤ТЛИЦ╤": ЧИ ПОТР╤БНЕ ОКУПОВАНОМУ П╤ВОСТРОВУ УКРА╥НСЬКЕ ВИДАННЯ?
Ки╖вське видання «Кримсько╖ св╕тлиц╕» вигляда╓ як прив╕т ╕з 70-х рок╕в минулого стол╕ття


ГАЗЕТУ «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» ЗНИЩУ╢ НЕ ОКУПАНТ, А Р╤ДНЕ М╤Н╤СТЕРСТВО
Якщо зайти на ╖хн╕й сайт, можна переконатися, що газета робиться профес╕йно, як╕сно, краще...


ГОВОР╤ТЬ ╤З КРИМОМ!
П╕сля публ╕кац╕╖ результат╕в скандального опитування ВЦ╤ОМ, проведеного в Криму з приводу умов...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2014 > Тема "Бути чи не бути?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#40 за 03.10.2014
СХАМЕН╤ТЬСЯ, БРАТИ МО╥!

Роздуми над книгою

Ця ╕дил╕чна укра╖нська ╕люстрац╕я — з виданого у Криму 15 рок╕в тому альбому «методичних ╕сторико-етнограф╕чних матер╕ал╕в, призначених для д╕тей молодшого та середнього в╕ку, учн╕в та учител╕в загальноосв╕тн╕х та нед╕льних шк╕л з р╕дною мовою навчання, а також для широкого кола читач╕в». Так зазначено в анотац╕╖. Видання зд╕йснено за ф╕нансово╖ п╕дтримки М╕жнародного фонду «В╕дродження» за програмою «╤нтеграц╕я в укра╖нське сусп╕льство кримськотатарського народу, болгар, в╕рмен, грек╕в, н╕мц╕в, як╕ зазнали депортац╕╖». Видавц╕ — Кримське в╕рменське товариство ╕ С╕мферопольське в╕дд╕лення товариства «Просв╕та» ╕м. Т. Г. Шевченка.
Колоритно представлен╕ в альбом╕ укра╖нськ╕ козаки, чумаки, сцена укра╖нського вес╕лля, укра╖нський Великдень, свято ╤вана Купала та ╕нш╕ обрядово-побутов╕ свята та д╕йства, як╕ дають уявлення про один з численних народ╕в, що здавен населяють Крим, — укра╖нц╕в. Так само образно, мальовничо, душевно в попередн╕х та наступних випусках альбому були показан╕ представники ╕нших кримських етнос╕в, як╕ складають багатий, барвистий букет кримського сусп╕льства.
А угор╕ — обкладинка книги про укра╖нц╕в, яка вийшла в Криму зовс╕м недавно. Чим р╕зняться ц╕ видання? Та хоча б тим, що через оце фото (унизу) з укра╖нським прапором в руках Соф╕╖ Ротару, в╕домо╖ ╕ популярно╖ ╕ в Укра╖н╕, ╕ в Рос╕╖ сп╕вачки, одн╕╓╖ з укра╖нок, про яку також розпов╕да╓ться в нещодавно видан╕й книз╕, в нин╕шн╕й Рос╕╖... скасовують ╖╖ концерти.
Т╕льки-но буд╕внич╕ кап╕тал╕зму, як╕ ще не усв╕домлювали ц╕╓╖ сво╓╖ «велико╖» м╕с╕╖, почали активно зв╕льняти житт╓вий прост╕р для майбутн╕х покол╕нь, почуваючись при цьому обманутими ╕ кинутими напризволяще, як пострадянськ╕ пол╕ттехнологи заговорили про те, що жалкують люди не за соц╕альною захищен╕стю ╕ стаб╕льн╕стю, а всього лиш за роками сво╓╖ молодост╕, хоча багатьом з них пенс╕я ще ╕ не снилася. Тод╕ мен╕ здавалося, що автори ц╕╓╖ теор╕╖ щиро помиляються, просто «страшно далеки они от народа». Тепер на рос╕йськ╕й д╕йсност╕ переконалася: ма╓мо ╕ завжди мали свого «поводиря», який в╕в нас не туди, куди треба нам, а туди, куди треба йому.
╤ сумую я сьогодн╕ не за минулою молод╕стю (нав╕що про нереальне?), а за т╕╓ю видавничою справою, в галуз╕ яко╖ довелося колись працювати. Це одна ╕з великих втрат радянського пер╕оду, про яку в черговий раз нагадала мен╕ презентац╕я третьо╖ книги ╕з сер╕╖ «Народ ╕ часи» «Укра╖нц╕. Рос╕йська Федерац╕я», що в╕дбулася у ф╕л╕╖ б╕бл╕отеки ╕м. Л. Толстого, в╕домо╖ сво╖м канадським в╕дд╕лом та кер╕вницею – прив╕тною укра╖нкою Любов’ю Тарахт╕й. Перша книга ╕з ц╕╓╖ сер╕╖ «В╕рмени» була видана у 2007 роц╕, а друга — «Рос╕яни» — у 2011-му.
Подумалося, ск╕льки б людей було зад╕яно колись у п╕дготовц╕ под╕бних дов╕дник╕в: редактор╕в, коректор╕в, упорядник╕в ╕ обов’язково – рецензент╕в, в╕домих ╕ досв╕дчених л╕тератор╕в та фах╕вц╕в у т╕й чи ╕нш╕й сфер╕ житт╓д╕яльност╕.
Сьогодн╕ видавнича справа в руках не профес╕онал╕в, а просто активних непосидючих людей, таких, як автори ╕ упорядники згаданих книг Борис Балаян та Лев Рябчиков, котр╕, створюючи дов╕дники, виступили одразу ж у вс╕х ╕постасях: розробили проект, з╕брали матер╕али, п╕дготували тексти. Щоправда, для книги, присвячено╖ укра╖нцям, ╖м знадобився також перекладач, бо вона – двомовна.
Звичайно ж, що не осягнути неосяжного. В п╕дготовц╕ под╕бного видання важливо дотримуватись одного зрозум╕лого принципу. Чим керувалися у даному випадку автори, вони ╕ сам╕ не можуть лог╕чно ╕ вичерпно пояснити. У всякому раз╕, з’ясову╓ться, що перша книга сер╕╖ присвячена в╕рменам (за нац╕ональною ознакою), як╕ мешкають в Криму. До зб╕рки п╕д назвою «Рос╕яни» ув╕йшли люди р╕зного етн╕чного походження, але теж кримчани. В пошуках укра╖нц╕в (в╕рн╕ше було б сказати, вих╕дц╕в з Укра╖ни) автори вирушили на широк╕ простори Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. Те, що таких там чимало, не п╕дляга╓ сумн╕ву, за р╕зними даними, в╕д 4 до 10 м╕льйон╕в. В╕д╕брати з них к╕лька десятк╕в – завдання непросте. ╤ тут, можливо, треба було зор╕╓нтуватися чи то на л╕тератор╕в, чи то на людей мистецтва або ж державних д╕яч╕в. Це б надало дов╕днику академ╕чност╕, послугувало б п╕дставою зайняти йому м╕сце на полицях сол╕дних б╕бл╕отек.
Але автори, власне, на таке ╕ не замахувалися. Як пов╕домив у сво╓му виступ╕ Борис Балаян, в╕н особисто керувався бажанням просто залишити пам’ять про тих чи ╕нших людей, на в╕дм╕ну в╕д м╕льйон╕в, що не матимуть тако╖ можливост╕.
Насправд╕ ж, в зб╕рку потрапили ╕ т╕, кому не загрожу╓ щонайшвидше забуття, так╕, як Соф╕я Ротару (та ╕ чи була вона р╕к тому громадянкою Рос╕йсько╖ Федерац╕╖?), ╕ так╕, як пенс╕онерка, секретар Ростовсько╖ м╕сько╖ нац╕онально-культурно╖ автоном╕╖ ╤нна Христенко, в╕дома лише досить вузькому колу. Чому саме вона, а не хтось ╕нший? Просто так лягла карта. Подорожуючи Рос╕╓ю, автори проекту зверталися переважно в укра╖нськ╕ нац╕онально-культурн╕ товариства та районн╕ державн╕ адм╕н╕страц╕╖, як╕ й пропонували ╖м сво╖х кандидат╕в. Тож до компан╕╖ рос╕йських укра╖нц╕в потрапили ╕ голова Рузького мун╕ципального району П╕дмосков’я Олег Якун╕н, ╕ нав╕ть голова адм╕н╕страц╕╖ с╕льради с. Степан╕вка Башкир╕╖ Олекс╕й Шевченко, народжений на Сумщин╕. Для таких людей д╕йсно представляти укра╖нство Рос╕╖ – велика ╕ неспод╕вана удача. Серед ╕нших ╓ як чимало н╕чим не прим╕тних п╕дпри╓мц╕в, так ╕ в╕дом╕ пол╕тики сучасност╕, прим╕ром, ╢вген Примаков, Олександр Руцкой, Григор╕й Явл╕нський, Людмила Швецова, нарешт╕ Валентина Матв╕╓нко, нин╕ в╕дома сво╓ю яскравою антиукра╖нською позиц╕╓ю.
Але на момент укладання книги в цьому в╕дношенн╕ вона ще широко не прославилася. Та ╕ не ц╕кавили автор╕в пол╕тичн╕ уподобання сво╖х геро╖в. ╤накше це була б зовс╕м ╕нша книга. Приблизно така, як наполягали деяк╕ ╖хн╕ добров╕льн╕ пом╕чники в РФ, – в╕дкривати ╖╖ мала велика фотограф╕я, де Володимир Пут╕н потиска╓ руку В╕ктору Януковичу. ╤ як би це сприймалося сьогодн╕, коли рос╕йськ╕ ЗМ╤ не лише виставляють останнього жертвою державного заколоту, але не забувають ╕ про «золот╕ батони» ц╕╓╖ безневинно╖ жертви.
Але все ж таки в╕дсторонитися в╕д пол╕тики ╕н╕ц╕аторам видання не вдалося, оск╕льки вони стали пров╕дниками популярно╖ в Рос╕╖ ╕де╖ «русского мира». А допом╕г ╖м в цьому автор розлого╖ вступно╖ статт╕, академ╕к Рос╕йсько╖ нац╕онально╖ академ╕╖ наук Петро Толочко. Анал╕зуючи сп╕льну укра╖нсько-рос╕йську ╕стор╕ю, в╕н зазначив, що входження колишньо╖ Малорос╕╖ до складу Рос╕╖ на прохання Богдана Хмельницького не передбачало узаконеного р╕вноправ’я двох народ╕в, хоча ╕ говорити про колон╕альне становище Укра╖ни було б несправедливо. Адже люди, як╕ фактично в╕дмовилися в╕д сво╓╖ нац╕онально╖ ╕дентичност╕, одержали доступ до найвищих в кра╖н╕ посад, як, до реч╕, ╕ нин╕шн╕ укра╖нц╕, котр╕ перестали бути укра╖нцями.
В╕домо, що до Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни майбутн╕й генсек Л. Брежн╓в у сво╖х автоб╕ограф╕чних дов╕дках називав себе укра╖нцем, а п╕сля в╕йни вже записувався рос╕янином. Тобто укра╖нець, який готовий був ув╕йти до ╓дино╖ радянсько╖ сп╕льноти на чол╕ з╕ «старшим братом», мав ус╕ шанси теж п╕двищити св╕й статус, визнавши ╕ виконуючи запропонован╕ правила. Таких х╕ба що зр╕дка досить «доброзичливо» називали хохлами (як це в╕дбува╓ться ╕ зараз), а для тих, хто у в╕дпов╕дь не усм╕хався, пояснювали, що це зовс╕м не образливо, що йдеться про «хохолок», який колись носили укра╖нц╕. З таким же усп╕хом рос╕ян можна було б називати «лаптями» або ж ╓вре╖в «пейсами», однак не думаю, що це комусь би сподобалось.
В даному ж випадку пров╕дною стала тема нац╕онально╖ ╓дност╕, ╕ проходила презентац╕я п╕д гаслом «Ми — слов’яни». Мушу зазначити, що в нин╕шн╕й ситуац╕╖ нав╕ть це було досить см╕ливо – п╕сля тако╖ тривало╖ ╕нтенсивно╖ антиукра╖нсько╖ пропаганди, ╕нформац╕йно╖ в╕йни, а також в╕йни справжньо╖ – з╕ збро╓ю, кров’ю, тортурами, бо все це вкрай наелектризувало сусп╕льство. Тож треба було дати зрозум╕ти, що книга присвячу╓ться не тим укра╖нцям, яких в Рос╕╖ тепер називають «хунтою» ╕ «фашистами», оск╕льки вони претендують на свою окрему долю не у склад╕ «русского мира», а про ц╕лком лояльних ╕ на все згодних. Намагаючись зн╕велювати м╕жнац╕ональний конфл╕кт, хтось ╕з промовц╕в нав╕ть не обмежився «слов’янами», заявивши: «Вс╕ ми – земляни, а нац╕ональност╕ – це як сп╕дня б╕лизна, ╖╖ треба мати, але не треба показувати» (!).
Вт╕м, ╕ той формат обговорення, який в╕дбувся, можна вважати позитивним, хоча в╕н ╕ не мав н╕чого сп╕льного з баченням укра╖нсько╖ проблематики тими, для кого Укра╖на ╕ Малорос╕я зовс╕м р╕зн╕ реч╕.
Тож напрошу╓ться висновок, що звичайн╕ люди там, де не втручаються ляльководи ╕ ман╕пулятори, легко знаходять сп╕льну мову. К╕лька м╕сяц╕в тому донеччани ╕ уявити соб╕ не могли, що колись п╕дуть з╕ збро╓ю на сво╖х брат╕в з ╕нших рег╕он╕в Укра╖ни та ще й п╕д оф╕ц╕йним гаслом повернення до влади «законного» президента, який, вкрай зганьбивши себе, заховався в Рос╕╖. То невже хоча б одна нормальна людина п╕шла б проливати свою ╕ чужу кров за такого горе-президента? Для пол╕тично невмотивованих людей законними передовс╕м ╓ ╖хн╕ права на життя, роботу, соц╕альн╕ гарант╕╖, а якщо все це на кону, то на б╕са ╖м Янукович ╕ те, чи досид╕в в╕н на трон╕ св╕й терм╕н?
Та поверн╕мося до книги. Вона ма╓ прекрасний вигляд, оздоблена фотограф╕ями – це здеб╕льшого пам’ятники видатним укра╖нцям на теренах РФ. ╤ хоча за великим рахунком це лише натяк на справжн╕й видавничий усп╕х, бажаючих придбати ╖╖ знайшлось би чимало. Серед них не лише т╕, хто фактично оплатив у н╕й свою видавничу площу сол╕дною сумою. Але загальний тираж у тисячу прим╕рник╕в для вс╕╓╖ велико╖ Рос╕╖ надто м╕зерний.
Зараз в робот╕ у Б. Балаяна та Л. Рябчикова черговий том, присвячений укра╖нцям Криму. А поки що на книгу чекають презентац╕╖ по вс╕й Рос╕╖ ╕ повторна — в ╖╖ столиц╕. До реч╕, сьогодн╕ не зайве нагадати, що так╕ уславлен╕ люди, як Анна Ахматова, Марина Цв╓та╓ва та Петро Чайковський, якими пиша╓мося ми вс╕ ╕ яким присвячений, зокрема, перший розд╕л видання, мають укра╖нське кор╕ння. У той же час значна частина життя Тараса Шевченка пройшла у Санкт-Петербурз╕, на рос╕йських теренах. Це до 200-р╕ччя в╕д дня його народження ╕ було приурочено черговий том, який в╕дкрива╓ться цитатою ╕з Шевченк╕всько╖ передмови до поеми «Гайдамаки». Вона про те, що вс╕ ми, слов’яни, — д╕ти одн╕╓╖ матер╕, ╕ замислитися над цим сьогодн╕, як н╕коли, на час╕, бо жодний шматок ласо╖ земл╕ не може виправдати братовбивчо╖ в╕йни. Тож, трохи перефразувавши, хочеться повторити за Великим Кобзарем: «Схамен╕ться, брати мо╖, молю вас, благаю!». Схамен╕ться, не ч╕пайте чужого, не н╕вечте людськ╕ дол╕, не зловт╕шайтеся з приводу холодно╖ ╕ голодно╖ зими, яка насува╓ться на укра╖нц╕в! Якщо ви сильн╕, будьте ╕ мудрими, душевними, добрими.
А «русский мир» — це не гетто, ╕ н╕кого не треба заганяти туди силом╕ць, ставлячи питання руба: хто не з нами, той проти нас. ╤ чим менше буде у цьому в╕дношенн╕ тиску, тим продуктивн╕шим стане д╕алог.
Особисто я н╕чого не маю проти нашо╖ сп╕льно╖ праматер╕. Але рос╕яни сьогодн╕ – поняття швидше не етн╕чне, а св╕тоглядне, ╕ тут у них з укра╖нцями батьки р╕зн╕.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2014 > Тема "Бути чи не бути?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14034

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков